Поняття уваги. Головні характеристики

2. Рівні уваги: безпосередня, посередня, післяпосередня.

3. Розвиток уваги. Роль уваги у професійній діяльності.

Увага – спрямованість та зосередженість психічної діяльності людини на відповідних предметах або явищах. Спрямованість психічної діяльності носить вибірковий характер. Зосередженість передбачає відвертання від всього іншого, поглибленість у відповідну діяльність. Головні характеристики уваги як пізнавального процесу: стійкість та коливання, динамічність, розподіл та переключення.

Стійкість уваги характеризується її довготривалістю та ступенем концентрації на весь період збереження. Стійкість уваги підвищується, коли людина має справу із достатньо складним об`єктом. Дана характеристика у значній мірі залежить також від інтересів людини, наявності вольових зусиль, значення діяльності.

Динамічність уваги виявляється у зрушенні її стійкості на протязі тривалої роботи.

Розподіл уваги – характеристика, з якою пов`язана можливість одночасного успішного виконання двох або більше видів діяльностей. Головною умовою успішного розподілу є автоматизація одного із видів діяльностей, що виконуються одночасно.

Переключення уваги – здатність швидко переходити від однієї діяльності до іншої. Успішність переключення найчастіше залежить від значення нової діяльності для людини.

За характером походження увага може бути посередньою, безпосеред-ньою та післяпосередньою. Це так звані рівні уваги.

Посередня увага характеризується наявністю відповідної мети та вольових зусиль. Наприклад, необхідно бути уважним, щоб вірно вирішити задачу.

Безпосередня увага виникає за умов відсутності вольових зусиль. Вона пов`язана з потребами людини, з тим, наскільки діяльність викликає зацікавленість. Відповідного значення набуває також і характер подразнювача (його розмір, колір, подовженість дії). Наприклад, завжди привертає увагу яскравий об`єкт (одяг, автомобіль та ін.) або об`єкт, що становить контраст із навколишнім середовищем (чорна хмара на синьому небі, пляма на скатертині та ін.).

Післяпосередня увага походить із посередньої, але поступово перетворюється у безпосередню. У даному випадку особливого значення набуває не лише мета діяльності, а й сама діяльність викликає відповідну зацікавленість, і вольові зусилля на досягнення мети зникають. Наприклад, конспектуючи необхідну літературу, студент примушує себе бути уважним, але по мірі знайомства з матеріалом у нього виникає інтерес до даної проблеми і, як наслідок, вольові зусилля зникають.

Увага – важлива та необхідна умова ефективності всіх видів професійної діяльності. Особливого значення набуває її характер, розподіл та переключення у тих видах діяльності, що потребують уваги у найвищій мірі.

ПАМ’ЯТЬ

1. Поняття пам’яті. Головні процеси пам`яті.

2. Види пам’яті.

3. Роль пам’яті у професійній діяльності.

Пам’ять – запам’ятовування, збереження та подальше відтворення людиною її попереднього досвіду. Пам’ять забезпечує єдність та взаємозв`язок усіх пізнавальних процесів людини.

Пам’ять складається із окремих процесів. До них належать: запам’ятовування, збереження, відтворення та забування матеріалу.

Розподіл пам’яті за видами обумовлений особливостями діяльності, у якій безпосередньо відбуваються її процеси.

1. За характером психічної активності існують такі види пам’яті: пам’ять руху, емоційна пам’ять, пам’ять образна та словесно-логічна.

Пам’ять руху – запам’ятовування, збереження та відтворення різно-манітних рухів та їх систем. Даний вид пам’яті служить підставою для формування різноманітних практичних навичок. Наприклад, ходити, плавати, писати.

Емоційна пам’ять – пам’ять на почуття. Емоції відіграють дуже важливу роль у житті та діяльності людини, вони сигналізують про те, як задовольняються потреби та інтереси, стимулюють вони або стримують діяльність. Емоційна пам’ять у відповідному значенні може виступати сильнішою за інші види.

Образна пам’ять – пам’ять на образи, картини життя та природи, ситуації, а також на звуки, запахи, смаки. Найбільше розвинута образна пам’ять у людей творчих професій – художників, музикантів, акторів.

Словесно-логічна пам’ять – пам’ять на будь-яку вербальну інформацію та думки. Вона тісно пов`язана з другою сигнальною системою та притаманна лише людині.

2. За характером мети діяльності: безпосередня та посередня.

Посередня пам’ять пов’язана з спеціальною метою – запам’ятати відповідний матеріал, а також із відповідними вольовими зусиллями людини.

3. За подовженістю закріплення та збереження матеріалу: оперативна, короткочасна та довгочасна.

Оперативна пам’ять обслуговує безпосередню діяльність людини протягом відповідного часу. Наприклад, при читанні або математичних операціях ми пам’ятаємо матеріал до того часу, поки працюємо з ним. Матеріал у даному випадку не передбачає подальшого відтворення.

Короткочасна пам’ять зберігає інформацію на відповідний час, матеріал передбачає відтворення через короткий час.

Довгочасна пам’ять – стратегічний вид пам’яті. Він характеризується подовженим збереженням матеріалу після його багаторазового повторення.

Усі види пам’яті пов’язані між собою. Індивідуальні особливості процесів пам’яті можна розподілити на різноманітні її типи: наглядно-образна, словесно-абстрактна та проміжна. Даний розподіл залежить у відповідній мірі від співвідношення першої та другої сигнальної систем у вищій нервовій діяльності людини. Особливості процесів пам’яті необхідно мати на увазі у професійній діяльності – як з боку індивідуальних проявів процесів пам’яті тих, хто працює, так і враховуючи особливості конкретної роботи.

МИСЛЕННЯ

1. Поняття мислення. Мова та мислення. Соціальний характер

мислення.

2. Логічні форми мислення: поняття, міркування, умовивід.

3. Психологія мислення: аналіз, синтез, узагальнення.

4. Види мислення.

Мислення – процес узагальненого та опосередкованого відтворення дійсності, вищий пізнавальний процес.

Мислення – найбільш складний аналітико-синтетичний пізнавальний процес, пов`язаний з мовою та мовленням, що становить принципову різницю між психікою людини та тварин. Мислення тварин пов`язано тільки з безпосереднім сприйманням предметів та явищ дійсності, не має здатності бути абстрактним. Особливості мислення людини визначаються наявністю другої сигнальної системи. В яких би формах мислення людини не відбувалося, воно обов`язково існує в матеріальній формі слова. Формулювання думок у мовленнєвому процесі є найважливішою умовою їх формування. Завдяки слову думка не зникає, а фіксується у відповідних формах.

Мислення людини у значній мірі носить відповідний соціальний характер. Історична спадкоємність інформації можлива лише за умов її фіксації, закріплення, збереження та передачі як від людини людині, так і від покоління поколінню.

Мислення вивчається як з точки зору результатів розумового процесу, так і з боку тих операцій мислення, що призводять до даних результатів, формальною логікою та психологією. Дані науки взаємодоповнюють дослідження складного процесу мислення.

Логіка вивчає логічні форми мислення: поняття, міркування, умовивід.

Поняття – це думка, у якій відтворено загальні, суттєві, визначні ознаки предметів та явищ. Наприклад, поняття “людина”, “навчання”, “весна”. Зміст понять розкривається у міркуваннях, що являють собою більш складну логічну форму мислення.

Міркування стверджують або заперечують відповідні зв`язки між предметами та явищами дійсності. Наприклад, міркування “Метали при нагріванні розширюються” відбиває зв`язок між зміною температури та об`ємом металів. Міркування можна утворити двома шляхами: безпосередньо, коли в них висловлюється те, що сприймається (наприклад, ”стіл білий”, “погода лагідна”), або опосередковано – шляхом розмірковування та умовиводу. Розмірковування відбивають зв`язок між міркуваннями. Наприклад, “Сьогодні холодно, слід одягати теплі речі”.

Умовивід – такий зв`язок між думками, коли із одного або декількох міркувань ми отримуємо нове міркування, що витікає із змісту попередніх. Наприклад, “Усі метали проводять електричний струм. Олово також являє собою метал. Із сказаного виходить, що олово проводить електричний струм.”

Мислення як процес досліджує і психологія. Процес мислення – це перш за все аналіз, синтез та узагальнення.

Аналіз – виявлення в об`єкті тих або інших його особливостей, елементів, розглядання об`єкту з точки зору його окремих складових частин. Наприклад, для того щоб зрозуміти, як працює технічно складна машина, необхідно виділити її головні деталі. Об`єкт дослідження, таким чином, розкладається на окремі частини за відповідною ознакою.

Синтез – об`єднання виділених аналізом компонентів за спільними ознаками шляхом порівняння. В результаті відбувається виявлення зв`язків між різними компонентами аналізу. Наприклад, шляхом зіставлення виділених деталей машини можна встановити їх взаємовплив у процесі роботи. Синтез – виявлення зв`язків та взаємовідносин між різними елементами. Аналіз та синтез завжди тісно пов`язані між собою.

Узагальнення – виявлення спільного у ході аналізу та синтезу.

Закономірності аналізу, синтезу та узагальнення являють собою головні внутрішні закономірності мислення як процесу.

Серед видів мислення виділяють мислення наочно-діюче, наочно-образне та абстрактне.

Наочно-діюче мислення розвивається переважно у дітей до трьох років. Даний вид мислення пов`язаний із послідовним дослідженням, опануванням дійсності малою дитиною. Підстава розвитку даного виду мислення – практична діяльність.

Зв`язок із практичними діями зберігається у дітей і в більш старшому віці, але поряд з ним формується і наочно-образне мислення. У порівнянні із попереднім даний вид мислення вже не так тісно пов`язаний із конкретною практичною ситуацією. Процес формування даного виду мислення відбувається у віці чотирьох-семи років. Безпосередньо практична дія вже не завжди служить підставою породження думки, але в цілому наглядно-образне мислення підпорядковане процесу сприймання. Діти дошкільного віку мислять більш наочними образами і ще не володіють поняттями у строгому розумінні.

На базі практичного та наочно-образного мислення у школярів формується абстрактне мислення. Поступово складається система понять, опановуються і більш складні логічні форми.

У професійній діяльності необхідно враховувати індивідуальні особливості мислення людини – самостійність, гнучкість, швидкість.

Дата добавления: 2013-12-14