Соціальна природа свідомості

Свідомість - вища форма психічного відобра­ження, особлива властивість високоорганізованих матеріаль­них утворень, властивість людини як соціальної істоти.

Свідомість не існує поза діяльністю головного мозку. Вона є функція мозку, але явища свідомості водночас ідеальні, тобто їм не можуть бути приписані фізичні характеристики. Думка не має маси, енергії, вона не має просторових властивостей у тому ж смислі, у якому їх має будь-який фізичний об'єкт.

Явища свідомості - наші почуттєві образи, думки, ідеї - яв­ляють собою інформацію про об'єкти матеріального світу, яка необхідно втілена в мозковій нейродинаміці. Наприклад, коли людина переживає образ Місяця, то в тому ж інтервалі часу в її головному мозку існує певна нейродинаміча система, відпові­дальна за переживаний нею образ Місяця, що є матеріальним носієм інформації про цей об'єкт. Образ Місяця і його мозковий нейродинамічний еквівалент є явища одночасні й однопричинні.

Зв'язок між явищами свідомості (об'єктивним образом) і мозковим процесом є зв'язок між інформацією і її носієм. Це особливий тип зв'язку. Він може бути названий кодовим зв'яз­ком, тому що інформація завжди втілена у своєму матеріаль­ному носії, а матеріальний носій даної інформації завжди е її певним кодом. Мозковий нейродинамічний носій Місяця са­мий по собі не є образом Місяця. Це - складна мозкова дина­мічна система, що являє собою зв'язок безлічі збуджених не­рвових клітин. Вона виступає в якості коду, що існує об'єктив­но, але переживається особистістю саме у формі суб'єктивного образу, у формі певної інформації про зовнішній об'єкт.

Людина влаштована так, що в її свідомих переживаннях їй дана інформація немовби в «чистому» вигляді, оскільки її мозкові носії нею безпосередньо не відображаються, ніяк не відчувають­ся. Ця здатність мати інформацію немовби в «чистому» вигляді та можливість оперувати нею є те, що ми називаємо ідеальним.

Соціальне й біологічне в природі людини, у генеалогії свідо­мості тісно переплетені. Самий по собі мозок, яким він вихо­дить «з рук природи», не може мислити «по-людськи». Він стає органом людської свідомості лише тоді, коли людина вклю­чається в суспільне життя.

Вивчаючи питання про виникнення людини та її свідомості, необхідно виділити три основні причини, що обумовили цей процес: праця; спілкування в колективі, заснованому на тру­довій діяльності; членоподільну мову.

Праця, як підкреслював Ф. Енгельс у роботі «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину», е «перша, основна умо­ва всього людського життя, і притому такою мірою, що ми у певному смислі повинні сказати: праця створила саму люди­ну». Праця неминуче потребує розумового апарату, за допомо­гою якого можна було б в ідеальній формі уявити бажаний ре­зультат, тобто поставити мету та знайти засоби її досягнення. Розум людини розвивається відповідно тому, наскільки вона навчилась змінювати навколишнє середовище. За допомогою засобів праці, що одночасно виступали й засобами пізнання, вона осягала властивості об'єктивного світу. Виготовляючи знаряддя праці, у яких закріплювалися виявлені властивості предметів, людина вчилася подумки їх виділяти, узагальнювати, абстрагу­вати. Логіка почуттєво-предметної діяльності фіксувалася в го­лові та перетворювалася на логіку мислення.

У процесі трудової діяльності, яка з самого початку носить суспільний характер, люди вступають один з одним у ті чи інші форми відносин, спілкування. Спілкування - це одна з умов соціалізації особистості. У спілкуванні людина не тільки одержує раціональну інформацію, формує засоби діяльності, але й шляхом спадкування й перейняття засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. Як правило, розрізняють міжособистісне й соціальне спілкування.

На жаль, з розвитком техніки межі міжособистісного спілку­вання помітно звужуються. Але при цьому не слід забувати, що особистий контакт має велику емоційну силу, оскільки в ньому безпосередньо діє соціально-психологічний «механізм» духовно­го спілкування, актуалізується те «поле розуму», що об'єднує людей, стимулює духовне тяжіння однієї людини до іншої.

Нарешті, праця, оскільки вона з самого початку носить сус­пільний характер, породжує потребу передавати іншим людям поставлену мету й можливі засоби для її досягнення, обумовлює необхідність мови.

Таким чином, трудова діяльність - вирішальний чинник роз­витку мислення, свідомості, мови як засобу спілкування і поро­зуміння. У процесі цієї діяльності людина створює засоби, які дозволяють «відчужувати» психічні образи, зберігати і пере­давати їх зміст у формі, доступній для сприйняття іншим людям (мова, писемність, твори мистецтва).

Свідомість і мова єдині. Але це внутрішньо суперечлива єдність різноманітних явищ. Свідомість відображає дійсність, а мова по­значає її і виражає думки. Мова потужний засіб розвитку свідо­мості. У ній наші уявлення, думки, почуття втілюються в мате­ріальну, почуттєво сприйману форму, перетворюючись з особис­того надбання в надбання інших людей, стаючи засобом їхнього взаємного спілкування, обміну досвідом, знаннями, почуттями, ідеями, пов'язуючи людей даної соціальної групи, покоління, різних поколінь, чинником спадкоємності історичних епох.

Отже, свідомість - це специфічно людська форма відобра­ження і духовного освоєння дійсності, властивість високоорганізованої матерії - людського мозку, яка полягає у створенні суб'єктивних образів об'єктивного світу, в утриманні, збері­ганні й переробці інформації, у виробленні програми діяль­ності, спрямованої на вирішення певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю. Свідомість є суспільно-історич­ним продуктом. Вона виникає разом з людським суспільством У процесі становлення й розвитку трудової діяльності та мови, Формуючись тільки в умовах соціального середовища, постійного спілкування індивідів між собою.

Дата добавления: 2013-12-14