Олійні культури

Загальні відомості про технічні культури

План

ТЕХНІЧНІ КУЛЬТУРИ

ЛЕКЦІЯ 4

1. Загальні відомості про технічні культури

2. Олійні культури.

3.. Ефіроолійні культури.

4. Прядивні культури.

5. Коренеплоди та бульбоплоди.

Це велика група польових культур, яка включає багато родин, тому не має загальної ботаніко-біологічної та екологічної характе­ристики. Використовуються в харчовій, крохмале-патоковій, хіміч­ній, ткацькій, машинобудівній, медичній, парфумерній та інших галузях промисловості, а також у кормовиробництві та ін. До техніч­них культур належать культурні рослини, що дають цукор, харчову, технічну, ефірну олію, прядиво, наркотичні речовини.

Провідними технічними культурами в Україні та СНД, які зай­мають найбільші посівні площі, є цукрові буряки, соняшник та ба­вовник. Вирощують також коноплі, тютюн та махорку. Ефіроолійні культури займають порівняно незначні площі, проте значення їх, особливо в медицині та парфумерній промисловості, досить велике.

Обсяг виробництва усіх видів технічної сировини надалі повинен збільшуватись передусім за рахунок підвищення врожайності і яко­сті технічних культур. У зв'язку з цим найважливішим завданням у виробництві технічних культур є забезпечення господарств новими сортами і гібридами та освоєння прогресивних енергоресурсозбері-гаючих, екологічно доцільних технологій їх вирощування.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

До олійних належать культури, в насінні або плодах яких міс­титься не менш як 15 % олії. Таких рослин, що належать до різних ботанічних родин, налічується понад 340. Окрему групу становлять ефіроолійні рослини, в насінні або вегетативних органах яких на­копичуються леткі олії із сильним і приємним запахом. Серед олій­них розрізняють культури, які вирощують виключно для виробни­цтва олії (соняшник, рицина, ріпак, кунжут, гірчиця, рижій, льон олійний, мак тощо) і рослини комплексного використання, з яких олію отримують як побічний продукт у процесі переробки (бавовник, соя, льон-довгунець, коноплі, арахіс та ін.).

Рослинні олії мають велике харчове й технічне значення. їх ви­користовують як харчовий продукт у натуральному вигляді, для виготовлення маргарину, в консервній, харчовій і кондитерській промисловості. Цінність харчової рослинної олії зумовлена вмістом у ній біологічно активних жирних кислот, які організмом людини не синтезуються, а засвоюються тільки в готовому вигляді. До скла­ду рослинних олій багатьох олійних культур входять також інші цінні для організму біологічно активні речовини — фосфатиди, сте­рини, вітаміни.

Олію використовують також для виготовлення оліфи, фарб, стеа­рину, лінолеуму, лаків, в електротехнічній, шкіряній, металооброб­ній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості; ефірну олію — у фармацевтичній, парфумерній, кондитерській промисло­вості.

Побічні продукти переробки насіння олійних культур (макуха і шрот) — цінний концентрований корм для тварин, що містить 35 — 40 % білка. Білок олійних культур містить аргінін (удвічі більше, ніж зерно кукурудзи чи пшениці), гістидин, лізин та інші незамінні амінокислоти.

Значну кількість олійних рослин вирощують як просапні куль­тури, тому вони мають агротехнічну цінність — є добрими поперед­никами для наступних культур сівозміни, особливо зернових хлібів.

Олійні культури вирощують майже в усіх країнах світу, проте у кожній з країн є своя провідна олійна культура. В Україні такою культурою є соняшник, у США — соя, Канаді — льон олійний, Анг­лії та Індії — ріпак, Азії і Африці — арахіс. Соя, арахіс, ріпак, льон олійний, соняшник і кунжут займають найбільші посівні площі в світі. Світова посівна площа олійних культур, включаючи сою, ста­новить понад 100 млн га, а світове виробництво олій — близько 70 млн т.

Україна за обсягом виробництва олії займає одне з провідних місць у Європі. Посівні площі олійних культур у нашій державі ся­гають 1,8 млн га. Найбільші площі займає соняшник (близько 96 % усіх олійних культур). На відносно невеликих площах вирощують ріпак озимий, рицину, мак олійний, льон олійний, рижій ярий та ін.

СОНЯШНИКHELIANTHUS

Господарське значення. Соняшник — основна олійна культура в Україні. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50 — 52 % олії, а селекційних — до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98 % загального виробництва олії в Україні.

Соняшникову олію широко використовують як продукт харчу­вання в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена висо­ким вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 — 60 %), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здо­ров'я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, D, Е, К). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопе­ченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Вона є основним компонентом при виробництві маргарину. Соняш­никову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Побічні продукти переробки насіння соняшнику — макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насін­ня) є цінним концентрованим кормом для худоби.

Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику добре поїдається худобою і за поживністю не поступається силосу з кукурудзи. В 1 кг його міститься 0,13-0,16 корм, од., 10 - 15 г протеїну, 0,4 г кальцію, 0,28 г фосфору і 25,8 мг каротину (провітаміну А).

Стебла соняшнику можна використовувати для виготовлення паперу, а попіл — як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

Соняшник — чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно по­ліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння.

Походження. Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть його дикі фор­ми. В Росію його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержан­ня насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївна Воронезької губернії селянин Д. С Бокарьов.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. За даними ФАО, світова площа його посівів становить понад 14,5 млн га. На великих площах його висівають в Україні, Аргенти­ні, СІЛА, Китаї, Іспанії, Туреччині, Румунії, Франції та багатьох інших державах.

Посіви соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що стано­вить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі со­няшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоград­ській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтав­ській областях.

Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки стано­вила 16 — 18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник ви­рощують за прогресивною технологією, — по ЗО ц/га і більше, а в умовах зрошення — 38,7 - 40 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Соняшник належить до родини айстрових (Asteraceae) роду Helianthus. Розрізняють два види соняшнику — культурний (Helianthus cultus Wenzl) і дикорос­лий (Helianthus ruderalis Wenzl). У культурного соняшнику виділя­ють два підвиди — посівний (subsp. sativus) і декоративний (subsp. ornamentalis). Культурний соняшник посівний (польовий) — одно­річна рослина (рис. 54). Корінь у нього стрижневий, проникає в ґрунт на глибину 2 - 4 м і розгалужується в сторони на 100 - 120 см. Стебло прямостояче, грубе, виповнене всередині губчастою серце­виною, вкрите жорсткими волосинками, має висоту 0,7 - 2,5 м (у си­лосних форм — 3 - 4 м і більше), є карликові форми з висотою стебла 50 - 70 см. Листя черешкове, велике, густо опушене. Пластинки звичайно овально-серцеподібні із зазубреними пилчастими краями. Нижні листки супротивні — 1-2 пари після сім'ядоль, решта — почергові. На одній рослині розвивається у скоростиглих сортів і гібридів 15 - 25, у пізньостиглих — ЗО - 35 і більше листків.

Суцвіття — кошик у вигляді опуклого чи плоского диска діамет­ром до 20 см і більше (рис. 54, 2), обгорненого кількома рядами не­дорозвинених листочків. Крайні квітки — язичкові, великі, розмі­щені попарно в один ряд по колу кошика. Вони звичайно безплідні (безстатеві, іноді з недорозвиненою приймочкою), оранжево-жовтого кольору. Язичкові квітки приваблюють комах, що важливо для за­пилення.

За морфологічними ознаками розрізняють три типи культурного соняшнику.

Лузальний — має товсте, високе стебло (до 4 м), велике листя і кошики діаметром від 17 до 46 см. Сім'янки великі з товстою луз­гою. Ядро (насінина) лише наполовину заповнює сім'янку. Маса 1000 сім'янок 100 - 200 г. Процент плодових оболонок (лузжистість) 46 — 56, олійність незначна.

Олійний — з порівняно тонким стеблом 1,5 — 2м заввишки. Сім'янки дрібніші, ніж у лузального. Лузга тонка, ядро заповнює

всю внутрішню порожнину сім'янки. Маса 1000 сім'янок 50 — 100 г, лузжистість 22 — ЗО %. Вміст олії в насінні кращих сортів і гібридів 48 - 50 %.

Межеумок — рослина проміжної групи, яка за окремими озна­ками нагадує лузальний або олійний соняшник. За висотою і тов­щиною стебла, розмірами листя і кошиків межеумок подібний до лузального, а за виповненістю сім'янок — до олійного соняшнику.

Насіння соняшнику проростає при температурі 3 — 5 °С. Оптима­льна температура проростання 20 °С. При цій температурі сходи з'являються на 7 — 8-й день. Сума активних температур від сівби до сходів становить 140 - 160 °С, а ефективних за вегетацію — від 1600 до 1800 °С для ранньостиглих і від 2000 до 2300 °С — для пізньо­стиглих сортів.

Майже всі площі його засівають сортами й гібридами олійної групи. До районованих сортів і гібридів соняшнику, поширених у Степу, Лісостепу України, належать: середньостиглі — Запорізький кондитерський, Краснодарський 885, СПК, Харківський 3 та ін.; се­редньоранні — Казіо, Одеський 123, Одеський 504, Оріон, Харківсь­кий 58 та ін.; ранньостиглі — Одеський 122, Одеський 249, та ін.; скоростиглі — Одеський 149 та Харківський 49.

РІПАК

Господарське значення. ріпак серед олійних культур ро­дини капустяних займає перше місце за вмістом олії в насінні (51 % слабовисихаючої олії з йодним числом 94 - 112). Крім того, в насінні міститься до 20 % білка і понад 17 % вуглеводів. У складі ріпакової олії є значна кількість шкідливої для організму ерукової кислоти, яка знижує її харчові якості. Останнім часом виведено сорти озимо­го ріпаку, в олії яких майже зовсім немає ерукової кислоти, а вміст олеїнової кислоти доведено до 60 - 70 %, що значно підвищує її хар­чові властивості і наближає за якістю до соняшникової олії.

Ріпакову олію безерукових сортів широко використовують у їжу, а також у кондитерській, консервній, харчовій промисловості; олію звичайних сортів ріпаку — лише після рафінування. її застосовують у миловарній, текстильній, металургійній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.

Розрізняють ярий та озимий ріпак. Озимий більш поширений в Україні.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Ріпак (рапс по-німецьки і російськи, кольза по-французьки) (Brassica napus oleifera bienis D. С.) — однорічна трав'яниста рослина з родини капустяних (Brassicaceae). Вид napus поділяють на два підвиди: oleif-ега, до якого відносять олійні форми (в тому числі й озимий ріпак), та rapifera, до якого належать форми, що мають на коренях потов­щення (бруква).

Районовані сорти озимого ріпаку в Україні: Атлант, Іванна, Свєта, Фалькон; Найпо­ширеніші сорти ярого ріпаку: Аріон, Ірис, Клітинний 1, Оредеш 2, Стар, Отаман, Шпат, Микитинецький та ін.

МАК ОЛІЙНИЙ

Господарське значення. За використанням культурний мак поді­ляють на олійний і опійний. Насіння олійного маку містить 46 — 56 % висихаючої олії з йодним числом 131-143 та числом омилення 189 - 198, 20 - 25 % протеїну, 19 % вуглеводів, 5-7 % золи і 6 - 10 % клітковини. В Україні мак олійний на невеликих площах вирощують тепер у Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Вінницькій, Хмель­ницькій та інших областях. Середні врожаї насіння маку в Україні становлять 8-10 ц/га, на сортодільницях 20 - 25 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Мак олійний (Papaver somniferum L.) належить до родини макових (Papaver асеае). Це од­норічна трав'яниста рослина з прямостоячим стеблом заввишки 80 -150 см та великими листками і двостатевими квітками. Вегетаційний період маку олійного 85 - 135 днів. Це рослина дов­гого світлового дня. Сходи з'являються через 12 - 15 днів після сів­би, цвітіння настає на 50 - 65-й день. Від запліднення до достиган­ня коробочки минає ЗО - 45 днів.

В Україні районовані сорти маку олійного Беркут і Герлах.

Дата добавления: 2013-12-14