Теорії заробітної плати. Форми та системи заробітної плати

План

9.1.Ринок праці — це система економічних відносин, де укладаються угоди купівлі-продажу та використання робочої сили як особливого товару. До ринку праці входять відносини найму робочої сили, система професійної підготовки зайнятих, державна політика у сфері зайнятості, правова база регулювання зайнятості.

До суб'єктів ринку праці належать:

ü працівники — власники і продавці робочої сили як особливого ресурсу, тобто люди працездатного віку, які вже мають або ще шукають місце роботи;

ü працедавці — покупці робочої сили (компанії, банки, підприємці та ін.);

ü посередники між працедавцями і працівниками (служби зайнятості);

ü органи влади, які розробляють правові основи відносин на ринку праці;

ü представники інтересів працівників і працедавців (профспілки, асоціації підприємців та ін.).

Ринок праці порівняно з ринками інших факторів виробництва має певні особливості:

ü робоча сила є специфічним, "живим" товаром;

ü заробітна плата як ціна праці є особливим видом ціни, який торкається життєвих інтересів людей; її низький рівень може призвести до безробіття та віддзеркалитися на емоційному та фізичному стані людей;

ü мобільність робочої сили набагато нижча порівняно з іншими товарами, тому зростання попиту на робочу силу в межах певної території не одразу призводить до припливу працівників;

ü ринок праці не можна розглядати як однорідний, тому що він складається з багатьох спеціалізованих ринків, які відрізняються регіональними особливостями, відмінностями в освіті, національною належністю, культурним рівнем та ін.

Ринок праці виникає тоді, коли робоча сила стає товаром. Для цього потрібні такі умови:

ü носій робочої сили повинен бути позбавлений засобів виробництва, що змусить його шукати можливості продажу своєї праці;

ü він має бути юридично вільним, щоб розпоряджатися нею;

ü на ринку повинні з'явитися покупці цього специфічного товару.

Процес масового перетворення робочої сили на товар відбувався впродовж XVI— XVIII ст., у період первісного нагромадження капіталу, який належав обмеженій кількості власників-капіталістів. Решта людей опинилася без засобів виробництва і була змушена стати найманими працівниками.

Нині трудові стосунки між найманим працівником і працедавцем оформлюються у вигляді трудового контракту, в якому зазначається характер роботи, її умови, взаємні обов'язки сторін, розмір заробітної плати, термін дії контракту. Зазвичай контракти укладаються на рік, а потім їх продовжують.

Не акцентуючи увагу на особливостях ринку праці, з'ясуємо, як загалом формуються попит, пропозиція і ціни на працю.

Попит на працю пред'являють працедавці, і він залежить від таких факторів:

ü попит на товари або послуги, які виробляються працівниками;

ü продуктивність праці — що вища продуктивність, то вищий попит на таку працю;

ü закон спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким завжди настає момент, коли починає знижуватися граничний продукт, вироблений кожним додатково найнятим працівником; саме тому підприємець стежить за змінами у гранично­му продукті і регулює попит на працю;

ü галузева структура економіки — розвинені галузі пред'являють підвищений попит на робочу силу;

ü наявність факторів виробництва, які заміняють трудовий ресурс;

ü стан розвитку економіки (криза або піднесення).

На рис. 9.1 зображено криву попиту на працю. Вона представляє обернену залежність: що менша заробітна плата, то більший попит пред'являють працедавці.

Пропозиція праці — це обсяг трудових ресурсів на ринку, що пропонується до продажу. Вона залежить від:

- чисельності населення та темпів його приросту; - чисельності робочої сили та темпів її приросту;- частки працездатних у загальній чисельності населення; - тривалості робочого дня; заробітної плати; - інтенсивності праці; - кваліфікації працівників;- рівня життя.

Крива ринкової пропозиції робочої сили (рис. 9.2) ілюструє пряму залежність кількості праці від заробітної плати: що вища зарплата, то більше охочих працювати. Водночас індивідуальна пропозиція праці (рис.9.3) має цікаві особливості, які виражаються у дії "ефекту доходу" й "ефекту заміщення". Так, із підвищенням ставки заробітної плати починає діяти "ефект заміщення": людина відмовляється від вільного

часу задля додаткового заробітку, тобто вона замінює бездіяльність роботою. Проте з часом виникає момент, коли добробут людини зростає до такого рівня, що навіть за умов високих доходів робота вже не буде здаватися привабливішою, ніж вільний час. Можна з упевненістю сказати, що з досягненням доволі високого рівня заробітку частина працівників скорочуватиме пропозицію праці, віддаючи перевагу відпочинку, внутрішньому розвиткові, самоосвіті, сім'ї. Це явище віддзеркалює "ефект доходу". Проте на загальному графіку ринкової пропозиції робочої сили це не відобразиться, оскільки для решти працівників спрацює "ефект заміщення".

Інколи відбувається "ефект низького доходу", за якого за низького рівня заробітної плати пропозиція робочої сили зростає. Ця ситуація властива періоду економічних криз, коли люди навіть за умов незначних заробітних ставок намагаються працювати за сумісництвом або у кілька змін, щоб забезпечити попередній рівень проживання.

Пропозиція праці взаємодіє з попитом, і результатом є утворення рівноважної ціни праці — заробітної плати (рис. 9.4). Точка А — точка ринкової рівноваги на ринку праці, за якої пропозиція праці дорівнює попиту на неї. W— рівноважний рівень заробітної плати, Q — рівноважна кількість праці.

Відзначимо, що ринкова ціна праці доволі часто відхиляється від рівня рівноважної під впливом неконтрольованих ринкових подій. У разі, якщо заробітна плата стає вище рівно­важної, виникає безробіття — надлишок робочої сили (S>D). Якщо ж заробітна плата стає нижчою за рівноважну, ринок стає працедефіцитним (S<D).

Порушення рівноваги на ринку праці відбувається практично завжди і зумовлене діями неринкових сил:

ü - держави, яка для регулювання ринку праці законодавчо встановлює тривалість робочого дня, відпусток, мінімального рівня заробітної плати та ін.;

ü - профспілок, які домагаються підвищення заробітної плати;

ü - монополій, які прагнуть до заниження заробітної плати.

Існують дві теорії, які пояснюють походження заробітної плати:

ü Марксистська, згідно з якою заробітна плата — це перетворена форма вартості такого товару, як робоча сила. Під робочою силою розуміють здатність людини до праці, а її вартість визначається вартістю коштів, потрібних для нормального відтворення цієї здатності (витрати на харчування, одяг, освіту). Відповідно до теорії К.Маркса, кожний працівник отримує у вигляді заробітної плати тільки мінімум коштів, а решту доходу, створеного їхньою працею, привласнює капіталіст.

ü Неокласична, що ґрунтується на теорії граничної продуктивності (віддачі). Будь-яке виробництво описується функцією д = Ці, К, І), де і — праця, К— капітал, І — земля. Якщо припустити, що і та K — постійні величини, то збільшення L на одиницю призведе до відповідного приросту готової продукції ч (граничного продукту від використання трудового ресурсу). Неокласики стверджують, що підприємець найматиме додаткових працівників доти, доки вартість продукту не зрівняється із заробітною платою. Якщо граничний продукт буде менший заробітної плати, то такий працівник не буде вигідним для підприємця.

Форми заробітної плати:

ü Погодинна — її величина безпосередньо залежить від кількості відпрацьованого часу та його погодинної (потижневої, помісячної) оплати. Ця форма оплати застосовується, коли режим роботи чітко регламентований і визначається не людиною, а технікою (автоматизоване виробництво). Використання погодинної оплати дає змогу підприємцям підвищувати інтенсивність праці без збільшення заробітної плати. Вона встановлюється у формі погодинної ставки або у вигляді посадових окладів.

ü Відрядна (поштучна) — її величина залежить від обсягу виробленої продукції (кількості виробів). Встановлюється норма виробітку і розцінки одиниці продукту (роботи), або ж норма часу (кількість часу, за який потрібно виготовити одиницю виробу). Ця форма оплати існує на тих підприємствах, де висока частка витрат ручної праці, а результати виробництва залежать від трудових зусиль. Переваги відрядної оплати у тому, що вона стимулює працівників до більш інтенсивної праці, результатом якої стає зростання заробітної плати.

У сучасних умовах приблизно 80% найманих працівників отримують погодинну заробітну плату. Це пов'язано з переходом до автоматизованого способу виробництва, де люди переважно контролюють роботу машин, а не беруть безпосередньої участі у виробництві. З іншого боку, дедалі частіше поштучна та погодинна форма оплати комбінуються і утворюють різні системи заробітної плати:

9.3. Тарифна система — сукупність нормативів, які регулюють рівень заробітної плати робітників і службовців. Вона є найпоширенішою системою. її основою є тарифно-кваліфікаційний довідник, у якому характеризуються всі професії з урахуванням рівня кваліфікації. У довіднику вказуються тарифні ставки — розміри оплати праці робітників за годину або день, залежно від розряду робітника. Різниця в оплаті праці різних тарифних розрядів визначається тарифними коефіцієнтами. Тарифно-кваліфікаційний довідник розробляють відповідні державні органи, а приватні фірми користуються ним за своїм розсудом.

ü Аналітична оцінка робочих місць — різновид тарифної системи, за якого став­ки заробітної плати залежать не від кваліфікації, а від складності робіт. Так, у Великій Британії використовують гнучкі тарифні ставки, які враховують обсяг і якість робіт, самостійність робітника, його професіоналізм. Роботи ранжуються за складністю та впливом на кінцеві результати виробництва, і кожна оцінюється у балах. Заробітна плата нараховується відповідно до набраних балів.

В Японії довгий час існувала система довічного найму. Заробітна плата залежала від віку, досвіду, стажу роботи, яким відповідали певні тарифні ставки. Сучасні тенденції НТР призвели до появи нових факторів зростання продуктивності праці, і в Японії з'явилася трудова ставка, яка залежить від результативності праці, її творчості, постійного підвищення кваліфікації та ін. Нині в Японії діє синтезована система оплати праці, яка об'єднує елементи довічної та трудової систем.

ü Відрядно-прогресивна — величина заробітної плати залежить від перевиконання норми виробітку. Ця система існувала в умовах планової економіки і реально стимулювала працівників не до перевиконання норм, а до їх заниження.

ü Відрядно-регресивна — більш властива ринковій економіці. Вона не стимулює перевиконання норм виробітку, тому що це може призвести до поступового зниження цін на щораз більшу кількість продукції.

ü Акордна — використовується у галузях з дуже тривалим періодом виробництва (будівництво або суднобудування), де об'єкт створюється кілька років. Періодично (щотижня або місяця) працівники отримують аванс, а остаточний розрахунок здійснюється лише після впровадження об'єкта у дію.

ü Преміальна — передбачає додаткову винагороду за особливі результати. Застосовується як додаток до інших видів заробітної плати, відтак може бути погодинно-преміальна, відрядно-преміальна та ін.

ü "Участь у прибутках" — форма преміювання, яка стимулює працівника не тільки до особистого успіху, а й до успіху всієї фірми. Найчастіше працівникам надають право володіння акціями підприємства, а також участі в розподілі прибутку.

9.4. Розміри заробітної плати суттєво розрізняються залежно від професії, рівня кваліфікації та в межах однієї професії. Це називається диференціацією заробітної плати. Фактори диференціації:

ü професійні відмінності;

- рівень кваліфікації; - престижність професії;- умови праці (за шкідливу для здоров'я працю заробітна плата підвищується); - наявність унікальних здатностей людей; - вплив профспілок; національні відмінності у різних країнах; - податкові відрахування із заробітної плати; - державна політика в галузі заробітної плати.

У розвинених країнах держава встановлює мінімальний рівень заробітної плати. Для цього розраховується прожитковий мінімум — вартість товарів і послуг, які задовольняють вузьке коло першочергових потреб людини. Це — "межа бідності". Мінімальна заробітна плата за логікою повинна бути не нижчою за прожитковий мінімум. Держава також може встановити мінімальну погодинну ставку.

Для зіставлення рівнів заробітної плати в різних країнах або ж в одній країні в різні періоди часу розрізняють два типи заробітної плати:

ü номінальну — суму грошей, що її отримує працівник за певний проміжок часу; ü реальну — кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату за поточного рівня цін за винятком всіх податків.

Номінальна заробітна плата — кількість грошових коштів, виплачених як заробітна плата. Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату

Розрахунок реальної заробітної плати має велике значення в умовах інфляції. Так, якщо номінальна заробітна плата зросте на 25%, а ціни на 20%, то реальна збільшиться на 5%. Якщо ж ціни зростуть на 30%, то реальна заробітна пла­-
та знизиться на 5%.

Тема №. 10 Ринок земельних ресурсів і ціна землі.

Дата добавления: 2013-12-14