Зародження фізичної культури на українських землях у найдавніші часи. Особливості скіфо-сарматської доби

ВИТОКИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

ЛЕКЦІЯ № 10

ЛЕКЦІЇ

Кафедра теорії і методики фізичного виховання

З “ІСТОРІЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ”

РОЗДІЛ ІІІ.

Історія фізичної культури і спорту в Україні

Витоки фізичної культури в Україні від найдавніших часів до кінця ХVIII ст.

Викладач: Гречанюк О.О.

ЛЬВІВ-2004

1. Зародження фізичної культури на українських землях у найдавніші часи. Особливості скіфо-сарматської доби.

2. Розвиток фізичного виховання та спорту в античних державах Північного Причорномор'я.

3. Значення фізичних вправ у житті стародавніх слов’ян.

4. Особливості, провідні форми та напрямки фізичного виховання у Київській Русі.

5. Фізична підготовка запорізького козацтва.

Література:

1. Новоселов Н.П., Синицин С.Д., Харабуга С.Д. История физической культуры народов СССР / Под общ. ред. С.Д. Синицина. – Москва: ФиС, 1953. – Ч.1.

2. Колесникова Л.Г. Спорт в античном Херсонесе. - Ленинград-Москва, 1964.- 28 с.

3. Кулик Я.Л., Костюк С.А., Петренко М.І. Історія виникнення й розвитку фізичної культури та спорту на Україні. – Вінниця: Логос, 1997. – 133 с.

4. Приступа Є.Н. Народна фізична культура українців. - Львів, 1995. – 254 с.

5. Приступа Є.Н., Пилат В.С. Традиції української національної фізичної культури. – Львів: Троян, 1991. – 104 с.

Дослідження археологічної науки свідчать, що в Україні люди жили вже близько 800 тис. років тому.

50 тис. років тому на території України з'являється кремнієва зброя та знаряддя, а приблизно 12-8 тис. років до н.е. було винайдено лук.

В добу первіснообщинного ладу було винайдено нові засоби пересування людини: човни (видовбані з дерева), лижі, санчата.

Найдавніші зображення санчат в Україні відносяться до Трипільської культури.

Племена трипільців залишили суттєвий слід у культурі України. Основою їх господарства були землеробство та тваринництво. Розквіт трипільської культури припадає на 3500-2700 рр. до н.е.

В межах трипільських поселень існували культові місця, де відбувалися різноманітні ритуальні дійства з елементами рухливих ігор, забав, змагальних фізичних вправ.

У поховальному обряді з'являється тризна, яка включала змагальні вправи, двобої, що засвідчено археологічними джерелами.

Популярними тут були також бойові танці.

З розвитком культу бика у трипільців з'являються ігри-змагання з биком.

У степу і на півдні лісостепу України розвинулося конярство. Жителі поселення Середній Стіг розводили найдавніших у світі свійських коней, використовуючи їх для їзди верхи.

Початок раннього залізного віку в Україні був пов'язаний із виникненням найдавніших великих племінних союзів, таких як Кіммерія та Скіфія.

Зародження військово-фізичного виховання в Україні сягає в епоху бронзи (друга половина ІІІ – поч. І тисячолілля до н.е. У цей час на зміну землеробству приходить скотарство. Вершники – скотарі, озброєні бронзовою зброєю (меч, ніж, спис), починали свої перші завойовницькі походиВ епоху бронзи мирного, осілого хлібороба починає заступати озброєний вершник – войовник.

Так зміна умов життя спричинила зміни і фізичного виховання, головна мета якого полягала у підготовці дітей і молоді до військової справи. На зміну абстрагуючим фізичним вправам приходять вправи зі зброєю, верхова їзда, боротьба тощо

У першій чверті І тис. до н.е. (ІХ – VII ст. до н.е.) Північне Причорномор'я населяли племена кіммерійців. Вони вели напівкочовий спосіб життя і відзначалися войовничістю. В цих племен надзвичайно розвинутим було конярство. Кіммерійці вели грабіжницькі війни. Вони мали добре розвинуту систему військово-фізичної підготовки молоді. У них сформувалися елементи складних обрядів-ритуалів, де домінували військові вправи та змагання у спритності, витривалості, умінні володіти зброєю.

Племена скіфів, сарматів проживали у Північному Причорномор’ї протягом VІІ ст. до н.е.- ІІІ ст. н.е. на Дону, Уралі та Кавказі. Ці землі частково належать території сучасної України. Більшість вчених вважають, що дані племена були іраномовними. За Геродотом скіфи були неоднорідні. Він у своїй четвертій книзі “Мельпомена” згадує царських скіфів, скіфів-землеробів і скіфів-орачів (Herodot. IV). Ряд вчених припускають, що це могли бути праслов’яни. Більшість скіфів жили кочовим життям, постійно вели завойовницькі війни, і тому військово-фізична підготовка була невід’ємною частиною їхнього повсякденного побуту.

Основними джерелами дослідження нашої теми є писемні свідчення, а саме твори античних авторів Геродота, Гіпократа, Апполінарія Сидонія та ін., археологічні знахідки і праці сучасних вчених стосовно даної тематики.

У зв’язку із тогочасним військово-політичним становищем у скіфів був неминучий розвиток бойової справи. Геродот зображає скіфів народом хоробрим і войовничим, у якого особливо цінувалися мужність на війні, ненависть до ворогів (Herodot. IV). Вони прекрасно володіли різними видами наступальної та захисної зброї. Очевидно, що ці якості здобувались в процесі довготривалих тренувань, добре організованого фізичного виховання.

Серед скіфів найпопулярнішими були верхова їзда та стрільба із луку. При чому у них як чоловіки так і жінки однаково майстерно володіли конем і луком. Скіф народжувався у сідлі й проводив у ньому більшість свого часу. “Скіф був кінним стрілком… Лук і стріла – його головна зброя”, - писав Б.Н.Граков (1947). Майстерне володіння скіфами луком було оцінено багатьма народами, зокрема, стародавні греки запрошували скіфів для навчання стрільбі з луку, скіфські раби-стрільці служили в Афінах в ролі поліцейських. Скіфський комплекс захисного озброєння (шоломи, панцирі, бойові пояси, щити, ножний обладунок, засоби захисту бойового коня) та наступальної зброї (лук і стріли, списи, мечі, кинджали, бойові сокири) був найдосконалішим для того часу. У скіфів існувала певна система релігійних свят, на яких влаштовували ритуальні танці і змагання. Підтвердженням цього є зображення на золотих бляшках танцюючих жінок і чоловіків з луками, сцен єдиноборств.

Таким чином, військово-фізичне виховання юних скіфів включало такі основні вправи: їзда верхи на коні, стрільба з лука в ціль і на відстань, згинання лука і натягування тятиви, полювання, ритуальні танці та єдиноборства.

Наприкінці ІІІ ст.. до н.е. скіфів витіснили сарматські племена. Їхні воїни мали озброєння, подібне до скіфського: мечі, списи, лук і стріли, дротики. Значну роль відіграва захисний обладунок (панцирі, шоломи). Сарматські воїни були прекрасними вершниками і добре володіли зброєю. Навіть жінки брали участь у битвах і нічим не поступались воїнам-чоловікам у стійкості і мужності. Якщо дівчина не вбила ні одного ворожого воїна, вона не могла виходити заміж (Herodot. IV, 110-117).

В дитячих похованнях скіфів і сарматів часто знаходять наконечники стріл, що на думку дослідника Н.І. Пономарьова (1970) дозволяє припускати передачу рухового досвіду у зв’язку із військовою спрямованістю життя. І у скіфів і у сарматів більше як у 20% жіночих поховань знайшли зброю. Це свідчить, що у цих племенах військово-фізичною підготовкою займалося й жіноче населення. У дитячих захороненнях сарматів археологи знаходять наконечники стріл, що дає змогу говорити про широке використання дітьми луків та стріл. Обов`язковим заняттям для юнаків було полювання і об`їжджання коней.

Таким чином, фізичне виховання у скіфо-сарматських племен мало військово-прикладний характер. Військово-фізичною підготовкою займалися не лише чоловіки, а й жінки. Зважаючи на успішне ведення скіфо-сарматськими племенами бойових дій, їх виховна система була досить ефективною, яка спрямовувалась на розвиток сильного, спритного, витривалого і вправного вершника-воїна.

Дата добавления: 2013-12-14