Причини сучасної депопуляції

Підсумок

Демографічні втрати першої половини ХХ ст. оцінюються підсумковою й, звичайно, надто приблизною цифрою в 15 млн. осіб. Мова про людей, які загинули або були примусово депортовані за межі своєї батьківщини. Для населення України, яке на 1914 рік не перевищувало 40 млн. осіб у межах сучасних кордонів, втрати такого масштабу справді катастрофічні. Тільки 1959 року перепис населення показав, що Україна має 41,9 млн. громадян, тобто було нарешті перевищено той рівень чисельності, котрий існував до Першої світової. Отже, на відновлення чисельності населення пішло 45 років.

За переписом 1989 року чисельність населення України досягла 51,7 млн. осіб. Приріст — до 10 млн. осіб за 30 років, хоча рівень народжуваності вдвічі скоротився порівняно з довоєнним. Тепер Україна відстає за чисельністю населення не тільки від Німеччини й Великобританії, але й від Італії та Франції.

Коли гине людина в розквіті сил, то не народжуються її діти й діти її дітей. Отже, прямі й опосередковані демографічні втрати ХХ ст. не можна вважати меншими за 45 млн. осіб. В умовах нормального демовідтворення в ХХ ст. ми могли б бути стомільйонним народом.

Кінець ХХ ст. характеризувався істотним скороченням населення України: на 3,3 млн. осіб. Депопуляція, яку передрікали ще в 1980-х роках, стала фактом. Чим її можна пояснити?

Перш за все, слід вивчити динаміку чисельності населення за кожен рік (на кінець року) у співставленні із загальним приростом (зменшенням) за рік та його міграційною складовою; в тисячах (див. таблицю).

Різниця між народжуваністю й смертністю стала від’ємною величиною 1991 року. Але ще два роки відбувався приріст населення завдяки позитивному сальдо міграційного балансу. Сальдо міграції стало від’ємним 1994 року. Майже негайно сукупна дія двох чинників призвела до півмільйонних величин щорічного скорочення населення.

Несприятливі тенденції в демовідтворенні пов’язані передусім із деформацією шлюбно-сімейних процесів. Малювати таку деформацію тільки чорними фарбами не випадає. Адже мова передусім про зміну соціального статусу жінки, розширення сфери її позасімейних інтересів, підвищення рівня зайнятості. Так чи інакше, але тепер поширилася практика відкладати шлюб і народження дитини — особливо другої та третьої. Між тим, тільки третя дитина гарантує розширене демовідтворення.

Відкладання народження дитини з тимчасового явища перетворюється на стале. Тепер дві третини сімей із дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Економічною підвалиною несприятливих процесів є поступове звільнення сім’ї від виконання виробничих функцій. Більше не діють такі економічні чинники багатодітності, як потреба в робочих руках для селянських господарств або розрахунок на матеріальне забезпечення в старості (останнє — внаслідок різкого зменшення дитячої смертності й встановлення державного пенсійного забезпечення).

На процесі демовідтворення негативно позначаються міграції. Серед мігрантів переважають представники найбільш продуктивних у дітородному й економічному відношеннях вікових груп. Коли сім’я мігрує в повному складі, вона здебільшого утримується від народження дітей на чужині, а розрив із сім’ями негативно позначається на народжуваності.

Народжуваність знижується й унаслідок подовження тривалості життя. Демографічне старіння в Україні поступово наростало з другої половини ХХ ст. Між переписами 1959 і 2001 років частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 12,3 до 25,5%. Відповідно зменшується питома вага жінок у генеративному віці.

Показники народжуваності не пов’язані прямо з матеріальним рівнем життя. У цьому можна переконатися, вивчаючи проблему демовідтворення в більшості країн Азії, Африки й Латинської Америки. Однак поліпшення економічної ситуації в Україні негайно позначилося на підвищенні народжуваності. Негативне міграційне сальдо теж скоротилося до 34 тисяч 2002 року й до 24 тисяч осіб — 2003-го. Загальне скорочення населення досягло піку 2001 року (522 тисячі); 2002-го воно становило 398 тисяч, 2003-го — 381 тисячі осіб.

За наявності активної демографічної політики проблему депопуляції можна було б розв’язати. Проте за структурою демовідтворення Україна вже належить до розвинутих країн. Тому її демографічний розвиток підпорядковуватиметься відповідним закономірностям.

Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова характеризує демографічну ситуацію в Україні як найгіршу у Європі. (Обозреватель, 21. 08. 2008)

Відзначаючи соціально небезпечне співвідношення кількості чоловіків до жінок, як один до чотирьох, Е.Лібанова повідомляє, що середня тривалість життя громадян України на 10-12 років нижча, ніж у країнах Євросоюзу.

Передчасна смертність, особливо серед чоловіків працездатного віку вища у 3-4 рази, ніж у країнах Євросоюзу.

Нас давно не 52 млн., а буде ще менше. У новій Доповіді Світового банку, презентованій у Брюсселі, йдеться про те, що на 2025 рік населення України зменшиться на 20 %.Україна втратить 11,8 млн. чоловік.

Згідно даних Держкомстату, чисельність українців на сьогодні складає 46 млн. чоловік і якщо соціально-економічна, екологічна і політична ситуація в країні не зміниться, то на 2050 рік населення України скоротиться вдвічі – до 26 млн. чоловік.

Серед причин кризи експерти виокремлюють економічні проблеми, пияцтво і розчарування…

Подолати дем. кризу не допомагають державні виплати молодим батькам, адже жінки надають перевагу кар’єрі перед народженням дитини.

Катастрофічна ситуація спостерігається у більшості сіл. Є села, де практично відсутня молодь і туди ніхто не їде. Там ніхто не народжується. Молодь масово мігрує в міста і населення стабільно старішає. Сьогодні кожен третій українець – пенсіонер.

Е.Лібанова: «Стосовно міського населення, можна розраховувати, що за рахунок зниження смертності і росту народжуваності ми зможемо сповільнити процеси депопуляції, але депопуляція буде. Прогнози на 2050 рік невтішні. 36 мільйонів населення України нормальний варіант, 27 – 28 – прогноз-попередження.»

Існують міркування, що не тільки економічні та соціальні, а також демографічні проблеми впливають на демографічну ситуацію. Варто відзначити відсутність сенсу життя у багатьох українців. Так, депопуляція на Заході України нижча, хоча формально рівень життя там скромніший, ніж на Сході. Країна переживає стан суспільної аномії, який згубно діє на демографічні процеси. Росія багатша ніж Україна, проте вимирає швидкими темпами. Відсутні ідеї, мотивації до продовження роду. Над цим варто міркувати етнологам, соціологам, психологам і демографам.

Дата добавления: 2013-12-14