Оксид вуглецю СО

План

План

План

Інфра- та ультразвук

В машинобудуванні основним джерелом інфразвуку є двигуни внутрішнього згоряння, реактивні двигуни, вентилятори та інші машини, які працюють з числом робочих циклів менше 20 за секунду. При дії інфразвуку з рівнями 100…120дБ виникають головні болі, рух барабанних перепонок, а на частотах 5…10Гц відчуття руху внутрішніх органів, причому 7Гц – особливо шкідлива частота, оскільки співпадає з альфа-ритмом біострумів мозку. Тому на середньогеометричних частотах 2, 4, 8 і 16 Гц повинно бути не більше 105 дБ звукового тиску, а в смузі частот 32Гц – 102дБ. (це норми СН 22‑74‑80).

Список рекомендованої літератури:

Основна:

1. В.Ц.жидецький В.С.Джигирей, О.В.Мельников

Основи охорони праці. – Львів. Афіша, 2001. – с. 146-170.

Додаткова:

1.Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – Київ.:Каравела, 2005. С.168-205.

2.Бедрій Я.І., Дешинський Ю.Л., Івах Р.М., Катренко Л.А., Краснощоких А.А. Основи охорони праці. – Львів.:Магнолія плюс, 2004. С.28-82

Лекція 7 Іонізуючі випромінювання. Електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону. Випромінювання оптичного діапазону."

7.1.Види іонізуючих випромінень. Фізична природа. Біологічна дія.

7.2.Захист від іонізуючих опромінень.

7.3.Утворення електромагнітних полів. Дія на людину.

7.4.Допустимі значення полів. Захист.

7.5.Випромінювання оптичного діапазону.

Основні терміни теми: радіоактивність, альфа-випромінення, оптичний квантовий генератор.

7.1.Види іонізуючих випромінень.Фізична природа. Біологічна дія.

Іонізуюча радіація являється найважливішим елементом навколишнього середовища і постійно здійснює свій вплив на стан біосфер, включаючи людину. Бекерель відкрив явище радіоактивності в 1897 р.

В 1898 році Марія Кюрі та П’єр Кюрі, що уран після випромінювання перетворюється в інші хімічні елементи.

Закон радіоактивного розпаду.

- стала радіоактивного розпаду.

N – число атомів, що не розпадаються.

N₀ – початкове число.

активність радіоактивної. речовини.

t – час

число ядер певної речовини, які розпадаються за одиницю часу.

СІ 1Бк = 1

1Кі = 3,7* 10¹⁰ Бк

це активність такої кількості радіоактивних речовин, в яких відбувається 3,7* 10¹⁰ розпадів.

Кількість енергії випромінювання, що поглинається одиницею маси опромінюваного тіла(тканини організму) називається поглинальною дозою.

Гр(грей)

Експозиційна доза (Р, мР) Потужність дози виміряної на висоті 1м від поверхні землі, називається рівнем радіації:.

Для оцінки впливу випромінювання на біологічні об’єкти використовують поняття еквівалентної дози, яка визначається в берах(біологічний еквівалент рада)

1 бер = 0,01Зв.

Максимум випробування припадає на:

1954 – 58 (США, СРСР, Великобританія)

1961 – 62 (США, СРСР)

Викинуто 3 г плутонію – 239.

Найбільш небезпечний вуглець –14, стронцій – 90, цезій – 137.

За даними МАГАТЕ:АЕС – в 27 країнах(432 енергоблоки).

Україна – 14 енергоблоків.

До іонізуючих відносяться корпускулярні (альфа-,бета-,нейтронні) і електромагнітні (гамма-,рентгенівське) випромінення, які спроможені при взаємодії з речовиною створювати в ній заряджені атоми і молекули- іони.

Альфа-випромінення -це потік ядер гелію при радіоактивному розпаді, чи при ядерних реакціях. Пробіг альфа-часток 8-9 см. в повітрі, а в живій тканині декілька десятків мікрометрів.

Бета-випромінення -потік електронів чи позитронів при радіоактивному розпаді. Пробіг в повітрі до 1800 см., в живих тканинах 2,5см.

Гамма-випромінення -електромагнітне випромінення. Має велику проникаючу властивість і малу іонізуючу дію. Енергія 0,01...3 МеВ.

Рентген-випромінення. Виникає в середовищі, навкруги джерела бета-випромінення, тобто в рентген-трубках, в прискорювачах електронів. Як і гамма-випромінення, рентгенівське випромінення має малу іонізуючу дієздатність і велику глибину проникнення.

Одиниця виміру активності є беккерель (Бк), який дорівнює одному ядерному перетворенню в секунду.

Кюрі (Кu)-спеціальна одиниця активності 1Кu=3,7*10¹⁰ Бк. Іонізація живих тканин призводить до розриву молекулярних зв'язків та зміни хімічної структури різних з'єднань. Зміни у хім. складі великої кількості молекул призводить до загибелі

клітин. Під впливом випромінення в живих тканинах розщеплюється вода на атомарний водень Н та гідрооксидну групу ОН,які мають велику хімічну активність, вступають у з'єднання з іншими молекулами тканин і створюють нові хімічні з'єднання, не прийнятні для здорової тканини. Тобто порушується нормальний хід біохімічних процесів обмін речовин. Порушується кровоутворююча здатність органів, діяльність кишково-шлункового тракту, виснаження організму, зниження опору інфекційним захворюванням. Зовнішнє опромінення це від рентген апаратів, або прискорювачів.Тут найбільш небезпечні бета-, гамма-, рентген і нейтронне опромінювання.

Перші ознаки хронічного опромінення: сухість шкіри, тріщинки на ній, ламкість пазурів, випадання волосся. При гострому опроміненні рук можуть бути: набряки, пухирі, омертвіння тканин, виразки. Жорсткі гамма та рентген промені можуть привести до смерті не виявивши зміни шкіри. Альфа і бета-частинки, маючи незначну проникність визивають шкіряні ураження. Внутрішні ураження виникають у разі попадання радіоактивних речовин всередину організму і людина знаходиться під впливом опромінення до тих пір, поки радіоактивна речовина не розпадеться, або буде виведена з організму. Це опромінення дуже шкідливе, так як викликає виразки всередині різних частин і органів.

Природній фон у нас складає 40-200мР/рік.

Однократне опромінення дозою:

25-50 бер -невеликі зміни в крові.

80-120 бер -початок променевої хвороби.

270-300 бер -смерть у 50%випадків.

550-700 бер -смерть 100%.

Данні приведені для тих випадків, коли не лікують.

Первинна реакція після опромінення-нудота, блювання, запаморочення, в'ялість, частий пульс, температура збільшується на 0,5...1,5 градусів, росте кількість білих кров'яних тілець. В період видимого благополуччя хвороба проходить непомітно.

Це залежить від дози. Смерть через 12...18 діб, а одужання через 25...30 діб.

7.2 Захист від іонізуючих опромінень.

Приміщення для роботи з радіоактивними ізотопами повинні бути ізольовані і спеціально обладнані. Стіни покривають масляною краскою на висоту до 2 м., або й стелю. Підлога з лінолеуму і загнута вверх на 20 см і защеплена. Кожний день вологе прибирання. Генеральне прибирання з милом та гарячою водою 2 рази в місяць. Вентиляція. Окремі бокси з вентиляцією, фільтри на витяжці.

Захист. Екрани: альфа-шар повітря, плексиглаз, скло t=2мм. бета-алюміній карболіт.(вони мають малу атомну масу) гамма-свинець, вольфрам, бетон, барібетон.(велика атомна маса) Смотрові системи: свинцеве скло, скло з рідким наповнювачем (бромистим і хлористим цинком).

Нейтронне опромінення- вода, парафін. Контроль захисту дозиметрами. Індивідуальний захист- халати, шапочки із х/б тканини. Коли є ймовірність забруднення, то одягають плівкову одежу, нарукавники, халат, костюм (прогумована

ткань).Респіратори, пневмошоломи, окуляри, індивідуальні дозиметри.

7.3.Утворення електромагнітних полів. Дія на людину.

ЕМП високих, ультрависоких, надвисоких радіочастот широко застосовуються в народному господарстві. Їх застосовують при нагріві металів, плавці, загартування, ковці, пайці, а також для нагріву неметалів. Але їх застосування створює дію на людину і може бути основою професійних захворювань. Навкруги провідника зі змінним струмом є змінне магнітне і електричне поля і розглядають як єдине електромагнітне поле.

Більш широко застосовують: ВЧ СВЧ УВЧ.

Випромінення	ВЧ	УВЧ	СВЧ
Довж.хвилі, см	10000-1000	100-10	10-1
Частота	3*10^6...10^7	3*10^8...10^9	3*10^9...10^10

Електромагнітне поле характеризується напруженістю електричного поля Е і напруженістю магнітного поля.

Е вимірюється в вольт/метр(В/м),Н в ампер/метр(А/м).

Удіапазоні СВЧ більш короткі хвилі формують єдине електромагнітне поле, напруженість якого оцінюють по щільності потоку енергії в Вт/м². Вплив на організм людини електромагнітних полів радіочастот великої інтенсивності зв'язано з частковим поглинанням їх енергії тканинами тіла, що викликає тепловий ефект.

Під дією ВЧ електромагнітних полів іони тканин приходять в рух, в тканинах виникають високочастотні струми, які супроводжуються поглинанням енергії полів. При цьому підсилюється кровообіг в органах, що охороняє їх від перегріву. Деякі органи і тканини людини більш чутливі до опромінення (мозок, очі, нирки, шлунок, сіменники). Систематична дія електромагнітних полів різних частот може призвести до функціональних змін, в першу чергу в центральній нервовій системі. Це прояви головного болю, порушення сну, підвищення втомлюваності, роздратування.

Ступінь дії на людину електромагнітних полів залежить від інтенсивності, його довготривалості і індивідуальної чутливості організму. Робота в умовах впливу електромагнітних полів шкідлива людям, які хворіють на гіпертонію, стенокардію, гіпотонію, катаракту.

7.4.Допустимі значення полів. Захист.

Гранично допустима напруженість електромагнітного поля, на робочих місцях не повинна перевищувати на протязі дня (робочого) по електричній складовій слідуючих значень:

f, МГц	0,06-3	3,0-30,0	30-50	50-300
Е, В/м

по магнітній складовій:

f, МГц	0,06-1,5	30-50
Н, А/м	5	0,3

Гранично допустимі щільності потоку енергіі в діапазоні частот 300 МГц- 300 ГГц. Напруженність на робочому місці постійних магнітних полів не повинно перевищувати 8 кА/м.

Умови роботи	Макс доп значення граничнодо- пустимої щільності потоку енергії, Вт/м^2.
Без ренген опром.t=28`C
При ренген опром. Або t>28`C
В зоні скануючих антен

При напруженностях електричного поля можна знаходитись в межах дії поля.

кВ/м	Хвилини
меньше 5	без обмежень
5...10	не більше 180
10...15	до 90
15...20
20...25

Захист.

Напруженість електричного поля можно визначити за формулою в (В/м)

Рдж - потужність, яка підводиться до джерела випромінювання.

r - відстань до джерела випромінювання.

Тобто з формули видно, що захист можна робити відстанню. Найбільш ефективні екрани (для місця, або джерела). Захист екранами обумовлений тим, що там виникають струми Фуко, які наводять вторинне поле, по амплітуді майже рівне, а по фазі протилежне екранованому полю. Екрани заземлюють. Для огляду вікна з сітками 4х4 мм вікно. Камери металічні, де розміщують передавальну апаратуру.

Для індивідуального захисту використовують комбінезони і халати з металізованої тканини, які захищають організм по принципу сітчатого екрану. Для захисту очей окуляри 3П5-90.

Скло окулярів покрите оловом (напівпровідниковим) SnO₂, яке дає зменшення (послаблення) електромагнітної енергії до 30 дБ при світлопропусканні не нижче 74%.

7.5.Випромінення оптичного діапазону.

Лазером називається оптичний квантовий генератор. Опромінення лазера може здійснювати на організм людини як позитивні так і негативні наслідки. Лазерне випромінення має весь оптичний діапазон електромагнітних хвиль – від ультрафіолетових до інфрачервоних. Щільність потоку лазерного випромінення досягає 10¹¹-10¹⁴ Вт/см², тоді як випаровування самих твердих матеріалів проходить при щільності потоку потужності 10⁹ Вт/см². Тобто попадаючи на біологічні тканини, пучок лазера може нанести серйозні ураження. Енергія лазерного випромінення поглинається тканинами організму, від чого в них виникає тепло. Захист від лазерного випромінення є загороджуючі пристрої і знаки безпеки. Промінь направляється на капітальну вогнестійку стіну. Покриття не повинно бути з добрим коефіцієнтом відбиття. Хороша освітленність повинна бути, щоб зіниця ока мала мінімальну розширенність.

Індивідуальний захист: захисні окуляри з світлофільтрами, захисні щитки, халат, рукавички.

Список рекомендованої літератури:

Основна:

1. В.Ц.жидецький В.С.Джигирей, О.В.Мельников

Основи охорони праці. – Львів. Афіша, 2001. – с. 177-193.

Додаткова:

1.Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – Київ.:Каравела, 2005. С.168-205.

2.Бедрій Я.І., Дешинський Ю.Л., Івах Р.М., Катренко Л.А., Краснощоких А.А. Основи охорони праці. – Львів.:Магнолія плюс, 2004. С.28-82

Лекція 8 Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих та допоміжних приміщень.

8.1 Санітарна класифікація підприємств

8.2 Вибір площадки для розміщення підприємства і виробничих будівель на його території

8.3 Вимоги безпеки до облаштування будівель і приміщень

8.4 Система водопосточання, каналізацій і очистки стічних вод

Основні терміни теми: площадка, санітарно-захисна зона, газгольдер, тамбур.

8.1 Санітарна класифікація підприємств

Санітарне опорядження машинобудівних заводів і належне їх підтримання є важливим міроприємством в боротьбі за захист працівників і населення від шкідливої дії газу, пилу, копоті, шуму і дії стічних вод.

Від складу і кількості виробничих шкідливих факторів підприємства ділять:

І, ІІ, ІІІ – підприємства чорної і кольорової металургії

ІV – тут невеликі ливарні цехи, виробляючі електроди, металообробна промисловість

V – в основному металообробні підприємства.

Санітарно-захисна зона для І-V класів відповідно 1000; 500; 300; 100; 50м. В санітарно-захисній зоні можна розташувати: пожежні депо, бані, прачечні, приміщення охорони, гаражі, склади. Територія повинна бути озеленена.

8.2 Вибір площадки для розміщення підприємства і виробничих будівель на його території

Площадка для розміщення підприємств повинні бути за територією міста і лише в окремих випадках в середині міст.

Площа підприємства

,

де N – число працюючих на підприємстві

а – площа забудови на одного працюючого (а=15ё20м²/чол.)

b – площа зайнята транспортними шляхами: м²

h- коефіціент зайнятості площі (h=0,35...0,5)

Місце повинно бути рівним. Високий рівень підгрунтових вод недопустимий. Площадка повинна добре освітлюватись сонцем і добре провітрюватись. Ближче до енергетичних комунікацій (газопровід, електроенергія). Враховувати розу вітрів, особливо для тих де пил, газ, запах. Виробничі приміщення розміщують по ходу виробничого процесу. Можна групувати з врахуванням санітарних і протипожежних вимог.

По зонам групують за виробничими ознаками:

Зони гарячих цехів, ливарних і т.д.

Зони допоміжних цехів (інструм., ремонтно-мех.) ставлять в центрі обслуговування. Енергетичні (газові котли, газогенераторні) з підвітреної сторони.

Зони загальнозаводських (адміністративних, культурно-побутових і т.п.) біля головного входу.

За небезпечними цехами спеціальні зони з захисним озелененням.

Розрив між будівлями не менше 15 м, а за відсутності шкідливих виділень – 12м (не менше).

В замкнутих дворах проїзди не менше 4,5м.

Де особливо шумні виробництва, то ці цехи на відстані 100м від інших.

Від газгольдерів до будинків не менше 100-150м (на території заводу).

Ширина доріг повина відповідати транспорту.

Вимоги до розташування та організації виробничої території (взято з Державних санітарних правила планування та забудови населених пунктів). До складу виробничої території входять: промислова, комунально-складська, науково-виробнича зони, споруди зовнішнього транспорту та міської вулично-дорожньої мережі. Розміщення вказаних зон визначається містобудівними і санітарно-гігієнічними нормами відповідно до санітарної класифікації підприємств, профілізації населеного пункту, особливостей місцевих умов і т.ін. У великих, крупних та найкрупніших містах допускається створення декількох промислових зон, а також сельбищно-промислових районів з обов'язковим відокремленням в самостійний промвузол групи харчових підприємств та підприємств по переробці сільськогосподарської продукції, продовольчих складів, зерно- та овочесховищ, холодильників і т.ін. У селищах міського типу, малих і середніх містах слід формувати одну промислову зону багатофункціонального призначення.У промисловій зоні підприємства слід розташовувати у складі промислових вузлів, групуючи їх за санітарними і технологічними ознаками з урахуванням класу небезпеки, щоб виключити можливість несприятливого впливу підприємства вищого класу небезпеки на працюючих, технологічні процеси, сировину чи продукцію іншого підприємства нижчого класу небезпеки, а також на здоров'я і умови життя населення. Крім того, необхідно враховувати комплексний вплив на навколишнє середовище всіх підприємств, які входять в промвузол. Доцільно здійснювати раціональне групування підприємств суміжних галузей у вигляді смуг з забезпеченням безперервної наскрізної технології, кооперування допоміжних виробництв, інженерно-технологічних, транспортних, комунально-складських та культурно-побутових споруд. У промислові вузли, райони, до складу яких входять підприємства I та II класу небезпеки, не припускається включати підприємства харчової, легкої, хіміко-фармацевтичної промисловості, об'єкти по переробці сільгосппродукції, продовольчі склади, зерно та овочесховища, холодильники і т.ін.Промислові підприємства (вузли) слід розташовувати на підвищених ділянках з добрим природним провітрюванням, з підвітряного боку відносно сельбищної території. При цьому слід орієнтуватися на середньорічну та сезонну (літню, зимову) розу вітрів. На територіях з гірським, передгірним та горбистим рельєфом житлову та виробничу зони доцільно розташовувати по різні боки водорозділу. Не допускається розташування промислової зони між водним об'єктом та сельбищною територією, а також вище за течією ріки по відношенню до житлового району або рекреаційної зони.Промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів та інших об'єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об'єктів, в тому числі: - для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів; - для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих віпромінювань та інших шкідливих факторів - від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості; - для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень - від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму; - для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об'єктів - від межі об'єкта. На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу. Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємств, сельбищної території і прирівняних до них об'єктів.Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об'єктів, що є джерелами виробничих шкідливостей, слід встановлювати відповідно до діючих санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за "Методикой расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий" ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електромагнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітрів та ін.), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та об'єктів. У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нормативної санітарно-захисної зони або неможлива її організація в конкретних умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об'єктів.Санітарно-захисна зона для підприємств та об'єктів, що проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному та гігієнічному обгрунтуванні, але не більше, ніж в 3 рази у випадках: - відсутності способів очищення викидів; - неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів до меж, встановлених нормативами; - при розташуванні житлової забудови, оздоровчих та інших прирівняних до них об'єктів з підвітряного боку відносно підприємств в зоні можливого забруднення атмосфери. Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони не забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього середовища та здоров'я населення, слід приймати рішення відповідно до п.5.5 цих Правил. Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємств або іншого виробничого об'єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об'єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.У разі організації нових, не вивчених в санітарно-гігієнічному відношенні виробництва та технологічних процесів, а також будівництва (реконструкції) великих підприємств I та II класів небезпеки та їх комплексів, що можуть несприятливо впливати на навколишнє середовище та здоров'я населення, розміри санітарно-захисних зон слід встановлювати у кожному конкретному випадку з урахуванням даних про ступінь впливу на навколишнє середовище аналогічних об'єктів, які функціонують у державі та за її кордоном та відповідних розрахунків.Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення згідно з пунктом 5.7) для підприємств і виробництв I-III класів небезпеки затверджуються Головним державним санітарним лікарем України на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво зазначених об'єктів.У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: - житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; - дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; - спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; - охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі. Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та ін.). Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати за погодженням з територіальними органами Мінсільгосппроду і Міністерства охорони здоров'я України.В промислові райони, відділені від сельбищної території санітарно-захисною зоною шириною 1000 м і більше не слід включати підприємства харчової, медичної, легкої та інших видів промисловості, на продукцію яких і умови праці робітників можуть негативно впливати викиди виробництв високого класу шкідливості.У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати: - пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, склади (крім громадських та спеціалізованих продовольчих), будівлі управлінь, конструкторських бюро, учбових закладів, виробничо-технічні училища без гуртожитків, магазини, підприємства громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов'язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств; - приміщення для чергового аварійного персоналу та добової охорони підприємств за встановленим списочним складом, стоянки для громадського та індивідуального транспорту, місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто- і газопроводи, свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджуючі споруди, споруди для підготовки технічної води, каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водопостачання, розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони. 5.13. Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони в залежності від ширини зони повинна складати: до 300 м - 60%, від 300 до 1000 м - 50%, понад 1000 м - 40%. З боку сельбищної території необхідно передбачати смугу дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині зони до 100 м - не менше 20 м.

8.3 Вимоги безпеки до облаштування будівель і приміщень

Обўєм виробничих приміщень з розрахунку на одного працюючого 15 м³, а площа приміщень не менше 4,5м².

Для безпеки руху людей і транспорту бажано мати роздільні входи, виходи.

В зовнішніх дверях повітряні теплові завіси, або тамбури з дверями на відстані ширини дверей ±0,2м.

Тамбури повинні бути освітлені природнім і штучним світлом. Сходи з світлом, а якщо багатоповерхове приміщення, то через зовнішні вікна освітлення.

Ворота для ж/д транспорту В=4,8м Н=5,4м. Для машин В=+0,6м Н=+0,2м.

Канали і стоки в підлозі повинні бути закриті заподліцо.

8.4 Система водопосточання, каналізацій і очистки стічних вод

Норми витрат води на виробництві – потреба через технологічний процес.

На господарчі потреби:

- де значні тепловиділення – 45л/чол.

- в остальних цехах – 25л/чол.

Норма в душевих до 500 л/год. – на одну сітку.

Норма в умивальниках до 180ё200л/год. на кран.

Загальні витрати води:

де q₀ – витрати води одним однотипним санітарним приладом л/с;

n – число однотипних санітарних приладів;

р – коефіціент одночасної дії санітарних приладів.

Для зливу забрудненої води потрібні каналізації. Тут для кожного підприємства в залежності від забруднення свій склад очисних споруд.

Приклад системи очисних споруд одного з Хмельницьких підприємств

А тепер про водопостачання міста хмельницького.

Водопровідні та каналізаційні мережі міста обслуговує міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал", яке є власністю територіальної громади міста (тобто є власністю жителів міста), в обов'язки підприємства входить забезпечення питною водою населення та інших споживачів; приймання, транспортування та очищення стічних вод.

Питна вода видобувається з підземних джерел буровими свердловинами, накопичується в резервуарах водопровідних насосних станцій, дезінфікується хлором, знезалізується і подається водогонами, розподільчою мережею до споживачів. Сьогодні основними споживачами води у місті є населення.

Вода видобувається з 5-ти міських водозаборів і окремого, розташованого на відстані 34 км від міста, Чернелівського водозабору. Загальна потужність водозаборів: проектна - 165 тис. м³/добу, фактична, по підйому, муніципального (комунального) водопроводу 80 тис. м³/добу.

Окрім водопроводів, які обслуговує підприємство "Хмельницькводоканал" у місті є також відомчі водопроводи (водопроводи, які обслуговують відомчі організації Міністерства Оборони та Південно-Західної залізниці), потужність яких становить до 30 тис. м³/добу.

Вода з Чернелівського водозабору подасться в місто по водогону діаметром 1 метр. Кількість води, яка подається з Чернелівського водозабору у місто становить до 70% від загальної кількості води, яку споживає усе місто, тому цей водозабір є домінуючим.

Усі міські водозабори, окрім Чернелівського, є достатньо старими (зношеними) і практично безперспективними, так як працюють на поступове виснаження, особливо "Центральний". Тому міська влада сьогодні особливу увагу приділяє проблемам реконструкції саме Чернелівського водогону, як найперспективнішого.

Для, видалення з води надлишкового заліза в місті на 3-х насосних станціях побудовані станції знезалізування (зменшення домішок заліза у воді), потужності їх сьогодні недостатні для обробки всієї води, яка подається в місто. Знезаражування води проводиться шляхом її хлорування. Хлораторні установки знаходяться на кожній насосній станції. На жаль в системі очистки і знезаражування питної води застосовуються застарілі технології, які потребують заміни. Технології видалення аміаку з води та зменшення її жорсткості, через їх дуже велику вартість і відсутність коштів, в системі водопостачання міста відсутні.

В місті достатньо розвинута мережа подачі та розподілу води. Станом на 1.01.2000 року загальна довжина трубопроводів міста становила 464 км (в розрахунку на одного мешканця 1,8 метра труби), в т.ч. водогонів 114 км. Разом з тим до 45% трубопроводів експлуатуються вже більше 30-40 років. На станціях до цього часу працюють декілька насосних агрегатів випуску початку 60 років. Подача води в мережу міста з муніципального водопроводу в 2000р. становить, в середньому 76 тис. м³/добу, реалізація - 58530 м³/добу, тобто втрати та необрахований облік води сягають майже 21%, що свідчить про значну зношеність трубопроводів, особливо внутрішніх, в будинках. За розрахунками спеціалістів підприємства "Хмельницькводоканал" середньо­добове споживанням води жителями становить 214 літрів на добу, шо відповідає міжнародним нормам.

Два передмістя - мікрорайони Лезнево та Книжківці користуються водою з шахтних колодязів.

Міські водозабори розташовані в основному в зоні інтенсивної техногенної діяльності, а Чернелівський - в зоні сільського господарства. В зв'язку з цим гостро стоїть питання облаштування зон санітарної охорони водозаборів.

В місті працює господарчо-побутова каналізація в склад якої входять 276 км трубопроводів, 16 насосних станцій, два майданчика очисних споруд (КОС), один потужністю 30 тис. м³/добу, другий - 75 тис. м³/добу.

Загальна потужність очисних споруд -105 тис. м³/добу. В минулі роки, коли у місті працювало більше промислових підприємств, навантаження на КОС становило в середньому 85 тис.м³/добу стічних вод. Сьогодні обсяги водовідведення значно скоротилися, в зв'язку зі значними простоями промисловості.

До 70% потужностей насосних станцій працюють більш як 25-35 років, практично без модернізації, відновлення обладнання, агрегатів. До 50% трубопроводів також зношені або аварійні, недостатні по пропускній спроможності.

Водоканал щодобово споживає 160-165 тис.кВт електроенергії, тобто значно більше, аніж будь-який інший завод в місті. Місячна вартість цієї електроенергії - 440 тис.грн.(це в цінах~2000р.)

Через значну зношеність основних засобів виробництва (труби, насоси та ін.) останніми роками в місті збільшилась кількість аварій водопровідних та каналізаційних мереж; а особливо на Чернілівському водогоні. І тому уже давно існує нагальна потреба будівництва другої нитки водогону. За розрахунками фахівців міськводоканалу потреба в інвестиціях для будівництва другої нитки водогону від Чернелівського водозабору складає біля 84 млн. грн. Крім цього, здатність абонентів водоканалу платити за послуги погіршилася, що призвело до надто низького рівня тарифної оплати за воду та великих боргів водоканалу перед постачальниками електроенергії.

Міська влада розглядає різні способи розв'язання цих проблем, серед яких, наприклад, отримання позики від міжнародних фінансових установ і застосування нових технологій для покращення своїх систем. Саме тому наше місто бере участь у Програмі модернізації муніципального водопостачання, яке проводиться в Україні Центром водних технологій спільно з Агенцією США з міжнародного розвитку та Світовим Банком. У рамках Програми на водоканалі буде опрацьована система залучення іноземних інвестицій органами місцевого самоврядування для вирішення проблеми покращення послуг з водопостачання.

Тому ми, жителі міста, також повинні турбуватись за майбутнє свого міста і дбати про раціональне та економне використання води, не витрачати її марно, адже вода це такий дорогий продукт.

Список рекомендованої літератури:

Основна:

1. В.Ц.жидецький В.С.Джигирей, О.В.Мельников

Основи охорони праці. – Львів. Афіша, 2001. – с. 194-200.

Додаткова:

1.Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – Київ.:Каравела, 2005. С.168-205.

2.Бедрій Я.І., Дешинський Ю.Л., Івах Р.М., Катренко Л.А., Краснощоких А.А. Основи охорони праці. – Львів.:Магнолія плюс, 2004

Лекція 9 Основи техніки безпеки при роботі обладнання.

9.1.Загальні вимог безпеки до технологічного обладнання та процесів.

9.2.Безпека при експлуатаціїї систем під тиском і кріогенної техніки.

9.3.Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на транспорті.

Основні терміни теми: конструкція машин, запобіжні захисні засоби.

9.1 Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів.

Сучасні цехи наповнені різним обладнанням, яке полегшує працю людини, але і вимагає все більшої уваги питанням організації безпечної праці.

При проектуванні машин і механізмів необхідними вимогами є: безпека для людини, надійність і зручність експлуатації. Вимоги безпеки виробництва визначаються системою стандартів безпеки праці.

Конструкція машин – правильний вибір форм, покраски, витяжки, захисту від обертових частин. Потрібен захист від електро-магнітних і іонізуючих опромінень, від парів, газів, тепла.

Контрольно-вимірювальна апаратур а повина давати необхідні данні по роботі і захисту людини, правильність зчитування інформації. Органи управління повині бути легкодоступні і розрізнятись по окрасці. Зручна розборка, ремонт, прибирання, змазка і т.п.

Небезпечні зони – простір, в якому можлива дія на працюючого небезпечного або шкідливого виробничого середовища. Кожухи. Захист колективний і індивідуальний.

Засоби колективного захисту – нормалізація повітряного середовища і робочих місць, нормалізація освітлення, захист від ел. магн., іонізуючих, температурних умов і т.п.

Індивідуальний захист – костюми, спец.одяг, спец.взуття, окуляри.

Огородження – забороняють появу людини в небезпечній зоні. Можуть бути переносні ((ремонт кранів, зварка).

Запобіжні захисні засоби – призначені для відключення апаратури за граничні параметри обладнання. Запобіжні клапани, автомати в електротехніці, аварійна вентиляція, водяні затвори, блокіровочні елементи, теплові реле.

Сигнальні засоби дають інформацію про роботу технологічного обладнання:

- оперативна

- запобіжна

- опізнавальна

В тому числі плакати "Не вмикати – працюють люди!"

Система сигнально-опізнавальних кольорів:

- покраска балонів в відповідний колір під гази

- жовтий колір для будівельних конструкцій, які можуть бути причиною травм.

- Зелений для дверей і освітлювальних табло евакуаційних і запасних виходів.

Знаки безпеки: забороняючі, попереджуючі, приписуючі, вказівні

Забороняючі: круг червоного кольору з білим полем і білою каймою і з символікою чорного кольору, перехрещену похилою полосою червоного кольору.

Попереджуючі: трикутник жовтого кольору вершиною вверх, з каймою чорного кольору і зображенням всереднині чорного кольору.

Приписуючі: квадрат зеленого кольору з білою каймою по контуру і білим полем з символікою.

Вказівні: синій прямокутник окантований білою каймою по контуру з білим квадратом всередині і символічним зображенням чорним кольором.

Системи дистанційного управління. Дозволяють робити контроль і регулювання роботи обладнання дистанційно.

Спеціальні засоби захисту: двуручне включення, система вентиляції, глушники шуму.

Нові машини: виявлення всіх небезпечних факторів, захист від них, експертиза на вимоги безпеки. Випробування комісіями, прийомні випробовування.

9.2.Безпека при експлуатаціїї систем під тиском і кріогенної техніки.

Засоби, які використовують в процесі роботи принцип герметичності називаються герметичними. Із великої кількості герметичних засобів можна виділити.

Трубопроводи:

вода– зелений колір	інші речовини сірий
пар– червоний колір	луги- фіолетовий
повітря– синій	кислоти - оранжевий
гази горючі– жовтий	рідини горючі коричневий
гази негорючі – жовтий	рідини негорючі коричневий

Використовують також покрасочні кільця.

Балони: малої вмісткості 0,4...12л тиск 10, 15, 20 МПа

середньої 20...50л тиск 10-15 МПа із вуглецевої сталі

великої 80...500л тиск 15-20 МПа із легованої сталі.

Окраска. Біля горловини знак: товарний знак дата виготовлення, випробування, рік наступного свідоцтва, вид термообробки (N -нормалізація, V – закалка з відпуском, робочий і випробувальний тиск, ємкість балону, маса балону, клеймо ОТК, позначка стандарту.

Судини для зріджених газів. Для зберігання і транспортування кріогених продуктів виготовляють кріогенні сосуди (тут зберігають: азот, аргон, кисень, повітря)

Судини кріогенні: СК-6 (6,3л); СК-10 (10л); Ск-16; СК25; СК-40. Стаціонарні обўємом до 500 тис.л і більше. Вони циліндрічні, прямокутні, шарові.

Транспортні сосуди – до 35 тис.л.

Окраска:

аміак напис чорний полоси жовті

хлор - зелений полоси захисного

кисень - чорний полоси голубого і т.д.

Газгольдери.

На низький і високий тиск. Високий тиск для створення запасів газу. Зберігають їх в балонах на тиск 25 МПа; 32; 40 МПа.

Малого тиску. Обўєм 10⁵...3Ч10⁷л для зберігання запасу газу.

Для безпечної експлуатації кріогенної техніки і під тиском апаратури необхідно:

1. навчений персонал

2. періодичні випробування

3. дотримання правил експлуатації

Масло-кисень. Дуже небезпечна суміш. Тому очистка трубопроводів і шланги обезжирювати не рідше 1 раз на рік і в випадку, якщо с>10 мг/м³ (с - кількість масла в кисні)

В компресорних установках: змазки спеціальними маслами і емульсіями (дуже мінімальна подача масла лубрикаторами).

Серед ініціаторів горіння: електричні розряди і фрікційні іскри.

Статичні заряди виникають на границях розділу однорідних середовищ на діелектриках і провідниках. Тому заземлення, зменшення швидкості руху рідин по трубопроводах.

Фрікційні іскри можуть запалити пўять з застосовуваних газів і парів: водень, ацетилен, окис вуглецю, сірковуглець. В кисні горить сталь. Тому там, де можна замінити – алюміній, мідь і їх сплави.

Балони потрібно заповнювати по вазі відносно до обўєму по таблиці або по заводським інструкціям.

При виготовленні балонів – контроль, навчений персонал, контроль швів, матеріалів. Методи: люмінісцентний метод, ультразвукова дефектоскопія, феромагнітна дефектоскопія.

Гідравлічні випробування періодично. Для балонів тиск 1,5Р_роб на протязі 60с. (в металічній шафі).

Пневматичні випробування (коли не можна гідравлічні), то тиск 300с, потім огляд. Балони малої і середньої ємкості – тиском повітря, але в ванні.

КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКИ ГОРЮЧИХ ГАЗІВ.

Розвиток економічного потенціалу держави в значній мірі визначається станом мінерало-сировинних ресурсів, раціональними шляхами їх добування. Особливо це торкається базових галузей промисловості і в першу чергу - паливно, - енергетичної галузі. Розвиток газової індустрії є важливою проблемою сучасного технічного прогресу. Собівартість добутку природного газу в 10...15 разів нижче ніж вугілля, який добувається шахтним способом, і в 3...4 рази нижче вартості вугілля, який добувається відкритим способом. Транспортування газу по трубопроводу значно дешевше перевезення палива залізничним шляхом. При використанні газової сировини значно спрощується паливне господарство промислових підприємств, які звільняються від необхідності обладнання паливними складами, пристроїв паливопостачання і шлаковіддалення, наявності транспортних засобів. Використання газу в паливновикористовуючих установках замість твердого палива збільшує їх продуктивність за рахунок підвищення температурного рівня технологічного процесу, а відсутність в газі з'єднань сірки підвищує якість виробів. В залежності від походження гази підрозділяються на природні і штучні. Природними (або натуральними) - називають суміш горючих газів, які добуваються з надр землі. Природні горючі гази складаються в основному з вуглеводів метанового ряду. Вони складаються з метану СН4 (до 98%) і невеликої кількості його гомологів (тобто похідних) - етан С₂Н₈, бутан С2Н10, лентан і гексан, а також з їх ізомерів. Крім вуглеводів в склад природних газів входять озон, вуглецевий газ, сірководень, водень і інертні (рідкісні) гази. Гази в яких тяжких вуглеводів утримається менші 50г/м³ (від пропану і вищі) прийнято називати сухими або пісними, в протилежному випадку - жирними. Розрізняють три типи родовищ природних газів: газове, газоконденсатне, газонафтове. Вуглеводневі гази, які утримуються в нафтових родовищах в розчиненому вигляді називають побіжними або нафтовими. Природні гази газових родовищ складаються, в основному, з метану, вони легше повітря, їх відносна густина до повітря складає 0,56...0,66, належать вони до пісних газів. Якщо природні горючі гази знаходяться в пласту під великим тиском, і містять вуглеводи, які конденсуються при зниженні тиску (зворотна конденсація) тоді родовище таких газів називають газоконденсатним. Необхідно відмітити, що природні гази газоконденсатних родовищ крім метану, містять в незначній кількості більше важких вуглеводів (пропан, бутан, пентан). Ці вуглеводи при підвищенні тиску і зниженні температури перетворюються в конденсат (рідка фаза). Зі свердловини ці гази надходять в установки для вловлювання конденсату, а пісний або відбензинений газ нагнітається (накачується) в газоносний пласт для підтримання в ньому (пласті) тиску з метою попередження зворотній конденсації і падіння дебіту свердловини.

Побіжні нафтові гази є в нафті в розчиненому і у вільному стані у вигляді бульок або газової шапки над поверхнею. Основними складовими природного нафтового газу є вуглеводи метанового ряду С„Н₂„₊₂- На відміну від газів газових родовищ побіжні нафтові гази містять меншу кількість метану і підвищену кількість більш важких вуглеводів. Тому теплота згорання цих газів вище (33...65 МДж/м²) і відносяться вони до категорії жирних газів. Густина їх також вища густини повітря. Властивості природних газів, які добуваються з суто газових середовищ, на протязі часу знижуються, а в залежності від горизонту добутку і місця розташування свердловини склад горючих газів коливається в досить широких межах. Склад побіжних нафтових газів.залежить від умов розподілення нафтогазової суміші і ряду інших факторів. При розробці газоконденсатних середовищ на склад газів впливають умови експлуатації середовища. При подачі природних газів в магістральні газопроводи зі газоскладальних промислових мереж і газофракційних установок відбувається усереднення складу газу, і властивості товарного газу залежать від місця підключення споживачів до магістрального газопроводу.

Штучні гази можуть бути поділені на три основні групи в залежності від способу виробництва: гази сухої перегонки палива, гази беззалишкової газифікації і розріджені гази.

Гази сухої перегонки палива утворюються в результаті складного термохімічного процесу, який зводиться до нагрівання твердого або рідинного палива до високої температури без доступу повітря, їх склад залежить від виду вихідного палива і умов перегонки. До газів сухої перегонки відносяться напівкоксовий і коксовий гази. Напівкоксовий газ утворюється при нагріванні палива до температури (500...600)°С, потім відбувається його розкладання і продуктом цього процесу є напівкокс, який використовується як паливо. Якщо нагрівання палива продовжувати до температури (900...1100)°С, тоді відбувається виділення легких продуктів, які залишилися, а первинні продукти підлягають розщепленню. Кількість важких молекул при цьому процесі знижується, а кількість більш легких - збільшується. Такий процес називається коксуванням, а газ якій виділяється при цьому процесі називається коксом.

Здобуття коксового газу в процесі коксування складає приблизно 350 м³/т. Залишковим продуктом при цьому процесі є кокс, який в основному, використовується в доменних печах для виплавки чавуну, а також, використовується в технологічних процесах кольорової металургії, ливарному виробництві але в меншій кількості. В залежності від умов пірогенетичного розкладання рідинного палива (нафтопродуктів) розрізняють газ рідиннофазного крекінгу, газ парофазного крекінгу і газ процесу піролизу. Заводські нафтові гази різко відрізняються по своєму складу від натурального побіжного нафтового газу тим, що утримують значну кількість неграничних, дуже реакційне здатних вуглеводів олефеного роду, які є сировиною для різних реакцій органічного синтезу. Газ рідиннофазного крекінгу утворюється в процесі термічної переробки нафти або нафтопродуктів при температурі (450...500)°С і тиску 4,5...5 МПа. Головні методи використання штучного нафтового газу базуються на його розділенні на відповідні фракції, які в подальшому використовуються для синтезу. Гази беззалишкової газифікації утворюються в процесі нагрівання палива з частковим його спалюванням в газогенераторах. В залежності від складу дуття, яке застосовують, розрізняють:

- повітряний генераторний газ (неповне окислення палива повітрям);

-- змішаний генераторний газ (неповне окислення палива сумішшю повітря і водяного пару);

- водяний генераторний газ (неповне окислення палива парами води);

- парокисневий генераторний газ (неповне окислення палива сумішшю водяного пару і кисню).

До газів беззалишкової газифікації відносяться гази підземної газифікації вугілля і доменні гази. Зрідженими газами називають вуглеводи, які при невеликих (порівняно) тисках і температурах можуть бути переведені до рідинного стану. Одержують ці гази в процесі переробки газу і нафти, а також в процесі виробництва штучного рідинного палива. В штучних газах як і в природних, баластні і шкідливі домішки відділяються відповідною обробкою.

Метан СН₄

Безкольоровий, нетоксичний газ, немає запаху і смаку. До складу метану входить 75% вуглецю і 25% водню. 1Н-м метану має масу 0,717 кг. При атмосферному тиску і температурі ПІК метан зріджується і його об'єм зменшується приблизно в 100 разів. Зріджений метан є перспективним паливом для багатьох галузей народного господарства. Використовування і транспортування зрідженого природного газу в ряді випадків дає великий економічний ефект, який дозволяє значно знизити метаповитрати на будівництво газопроводів. Внаслідок того, що в метані мається 25% водню (по масі), є велика різниця між вищою і нижчою теплотою згорання. Згорання метану в повітрі відповідає рівнянню

CН₄+2О₂+7,52N₂= СО₂+2Н₂О+7,52КN₂

В результаті згорання утворюється 10,52 Н-м продуктів згорання. Вуглеводи метанового ряду мають загальну формулу С_nH_n+2, де n-вуглецеве число. Структура молекул цих вуглеводів має такий вигляд

Зі збільшенням числа атомів важких вуглеводів в молекулі зростає їх густина і теплота згорання.

Безкольоровий газ, немає запаху і смаку, маса 1 нм³ складає 1,25кг. В висококалорійних газах міститься метан і інші вуглеводи, збільшення відсоткової кількості оксиду вуглецю знижує теплоту згорання газу: 1н-м оксиду вуглецю згорає в теоретично необхідній кількості повітря згідно рівняння

1 утворює 2,88 Н-м продуктів горіння. Внаслідок малого об'єму продуктів горіння оксиду вуглецю на кожний кубічний метр їх припадає більш тепла ніж на 1Н-м продуктів горіння вуглеводів. Тому продукти горіння оксиду вуглецю нагрівається до більш високої температури, хоч теплота згорання оксиду вуглецю нищі, ніж у вуглеводів. Оксид вуглецю токсично впливає на організм людини, тому що дуже легко складає реакцію з гемоглобіном крові. Граничне допустима концентрація СО в повітрі приміщення, коли використовують газ для комунальне - побутових потреб, складає 2 мг/м³.

Водень Н₂.

Безкольоровий, нетоксичний газ, немає запаху і смаку, маса 1Н-м³ дорівнює 0,09кг. Він в 14,5 разів легший за повітря. 1Н-м³ водню при згоранні в теоретично необхідній кількості повітря, утворює 2,88 Н-м³ продуктів горіння. Реакція горіння відповідає рівнянню Н₂+0,5О₂+1,88Н₂ = Н₂О+1,88К₂. Водень відрізняється високою реакційною здатністю. Воднево - повітряні суміші мають великі межі запалення і дуже вибухонебезпечні.

До негорючої частини газоподібного палива входять азот, вуглецевий газ, кисень, сірководень.

Дата добавления: 2013-12-14