Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття про школознавство




Читайте также:
  1. Адміністративні правопорушення: поняття та ознаки
  2. Анальгезуючі засоби. Поняття про анальгезію. Наркотичні анальгетики.
  3. Багатозначність поняття топології
  4. Базові поняття ТіМФВ.
  5. Види грошових коштів і поняття грошової маси.
  6. Визначення поняття “потерпілий”. Основні види потерпілих
  7. Визначення поняття «глобалізація» та роль держави і права у подоланні глобальних викликів і загроз
  8. Визначення права промислової власності та його основні поняття
  9. Визначення та основні поняття екології
  10. Виховання і навчання дітей раннього віку: основні поняття
  11. Господарський контроль: поняття, завдання, функції.
  12. Громадянство України. Поняття громадянства. Підстави набуття громадянства

 

Школознавство є невід’ємною складовою частиною, однією з важли­вих галузей педагогіки, адже воно вивчає принципи, закономірності, роз­робляє оптимальні форми й методи управління освітою, питання наукової організації педагогічної праці в школі, досліджує діяльність посадових осіб у школі.

Під школознавством здебільшого розуміють педагогічну науку про про­цес організації та управління роботою загальноосвітнього навчального за­кладу.

Предметом школознавства є обґрунтування наукових основ управ­ління навчальним закладом, планування його діяльності, організація внутрішньошкільного керівництва й контролю, методичної роботи, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду, фінансування й зміцнення навчально-матеріальної бази тощо.

Розв’язання цих питань неможливе без використання досягнень філо­софії, економіки, соціології, статистики, психології, фізіології та інших наук.

Вагомий внесок у розвиток школознавства як педагогічної науки зро­били такі українські вчені, як В. І. Бондар, Л. І. Даниленко, Б. С. Кобзар, В. І. Маслов, Н. М. Островерхова, В. С. Пікельна, О. Я. Савченко, М. Д. Ярмаченко та ін.

Але останніми роками термін «школознавство» вживається дуже рідко й багатьма науковцями та практиками розглядається як складова частина науки про управління навчально-виховним закладом, науки про саму шко­лу як об'єкт управління.


2. Історія виникнення управління

 

Необхідність в управлінні з’явилася одночасно з формуванням людсько­го суспільства, як тільки люди стали об'єднуватися в групи для організації спільної праці.

Практика управління в різних сферах людської діяльності формувалася в Шумері, Македонії, Римі, Київській Русі та інших старо­давніх державах. На чолі організації стояли королі, царі, князі, воєводи, генерали. Підтвердженням цього може бути пам’ятка писемності древніх єгиптян, в котрій мова йде саме про управління.

Так, у книзі «Повчання Птаххотепа», написаній близько чотирьох тисяч років тому, є такі думки:«Якщо ти начальник, будь спокійний, коли слухаєш ти слова прохача, не зупиняй його до тих пір, поки він не облегшить свою душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, вражена нещастям, хоче вилити свою душу більше, ніж добитися вирішення свого питання». Думка про ефективну організацію діяльності продовжувала хвилювати протягом віків і вчених, і практиків. За цей час з’явилась велика кількість шкіл, які змінювали одна одну або існували паралельно.

Серед науковців існує дві точки зору щодо виникнення управління як науки, але більшість їх схиляється до думки, що засновником школи наукового управління необхідно вважати Фредеріка Інслоу Тейлора. На межі ХІХ-ХХ століть, в епоху індустріалізації, принципи теорії Тейлора забезпечили високе зростання продуктивності праці, але у своїй теорії Тейлор визнавав тільки два основних принципи: заохочення та покарання. Серед слабких сторін його теорії була відсут­ність гуманістичного фактору.



Автором школи адміністративного управління став Анрі Файоль (1841-1925 pp.). У своїй книзі «Адміністративне управління» Файоль роз­глянув організацію як єдиний цілісний організм і сформулював 14 основ­них положень, покладених в основу управління. Незважаючи на те що в основу концепції була покладена раціональна концепція управління, го­ловною заслугою Ф. Тейлора та А. Файоля стало те, що вони довели: ефек­тивно управляти людьми й виробництвом можна тільки спираючись на науку

У 30-і роки лікар-психіатр, психолог Є. Мейо довів, що продуктивність праці залежить не тільки від грошей, але й від умов та психологічної моти­вації. М.-П. Фоллет, Д. Макрегор, А. Маслоу у своїх роботах акцентували увагу на мотивації, психологічних факторах і особливостях людей, їх по­требах. Автором двофакторної теорії управління став Ф. Герберг, який ак­центував увагу на гігієнічних факторах виробництва.

У 80—90-і pp. XIX століття основними об’єктами досліджень стали управлінські відносини, організаційна поведінка та організаційна культура.

Наш сучасник Портер-Лоулер зробив важливий висновок: людина задо­вольняє свої потреби через нагороду за досягнутий результат, а Девід Мак Клелланд у своїх дослідженнях довів, що людині необхідно задовольнити три потреби: владу, успіх і причетність.

Управління як наука пройшла певні етапи свого розвитку, в процесі якого виникали й розвивалися різні підходи, формувалися різні школи, вона знаходиться в постійному розвитку й оновленні.

У науці існує безліч визначень терміну «управління». Ми пропонуємо наступне формулювання.

Управління - це упереджений, цілеспря­мований вплив на об'єкт управління, який забезпечує виконання ним дій та досягнень, заданих цілей, і грунтується на врахуванні характе­рні пік та особливостей як об'єкта управління, так і діяльності, яка йому передує.


3. Педагогічний менеджмент

Все частіше у своєму житті ми зустрічаємо поняття «менеджмент». Щодо етимології даного терміну одностайної думки немає, але більшість науковців схиляється до того, що цей термін має американське походжен­ня і перекладається, як: управління, керування; правління, керівництво; дбайливе, чуйне ставлення (до людей); уміння поводитися з чимось, уміння справлятися (з роботою).

У вітчизняних словниках термін «менеджмент» тлумачиться як управління виробництвом, як сукупність принципів, методів, форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності. За своєю суттю менеджмент» можна вважати синонімом терміну «управління», але поняття «управління» набагато ширше.

Менеджмент - це система планування, організації, мотивації і контролю, необхідна для визначення та досягнення цілей організації. Як наука менеджмент спрямовує свої зусилля на пояснення природи управлінської праці, встановлення зв'язків між причинами та наслідками, виявлення чинників та умов, за яких спільна праця людей стає ефективнішою та кориснішою.

Особливою складовою менеджменту є педагогічний менеджмент.

За вивченням В. В. Крижка та Є. М. Павлютенкова,

педагогічний менеджмент - це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищен­ий його ефективності. Педагогічний менеджмент формується на надбаннях багатьох наук, але з урахуванням особливостей діяльності школи.

Основними в педагогічному менеджменті є економічні та адміністратив­ні методи, а також методи психолого-педагогічного та суспільного впливу.


4. Сутність та основні функції управління й керівництва

освітою та школою

Наука управління вивчає закономірності процесу управління й формування відносин, що виникають в процесі управління.

Розробка теоретичних основ управління школою передбачає досліджен­им сутності, мети, змісту, принципів і методів керівництва школою.

Управління - поняття складне та багатогранне, воно залежить від спе­цифіки об'єкта. Наукова теорія управління школою розроблена слабше, ніж теорія управління виробництвом.

За визначенням В. С. Лазарєва,

«управ­ління школою - це особлива діяльність, в якій суб'єкти за допомогою пла­нування, організації, керівництва й контролю забезпечують організованість (інтегрованість) спільної діяльності учнів, педагогів, батьків, обслуговуючого персоналу та її спрямованість на досягнення освітніх цілей розвитку школи».

Відсутність єдиної думки щодо поняття «управління» пояснюється тим, що проблема управління має багатоплановий, міждисциплінарний харак­тер і синтезує в собі дані різних наук, та тим, що існують різні підходи до характеристики процесу управління.

Управління розглядається як:

· процес прийняття та реалізації управлін­ських рішень і як інформаційний процес, тобто процес постійного руху інформації по прямим і зворотним зв'язкам у процесі управління- процесуальний підхід;

· існує системний підхід до характеристики процесу управління, адже управляти можна лише системою. В загальному вигляді зміст поняття «управління» розкривається як вплив на систему з метою максимального функціонуван­ня її, з тим щоб циклічно здійснюваний перехід в якісно новий стан спри­яв досягненню поставлених завдань.

Немає єдиної думки про співвідношення понять «керівництво» й «управ­ління».

В практиці дані поняття найчастіше ототожнюються, в науковій же літературі думки розходяться:

одні вчені відносять управління до органів освіти, а керівництво до школи, інші - навпаки.

Н.І.Андріанов вважає, що «керівництво» і «управління» - поняття не тотожні.

Керівництво здійснюється однією особою, тоді як управління - це діяльність, яка спрямовує та регулює суспільні відносини за допомогою спеціального ор­гану.

Керівництво ж, на його думку, є поняття більш широке, бо воно передбачає постановку мети й конкретизацію задач у зв'язку з основними напрямами роботи та розробки спеціальних функцій.

Управління - це ад­міністративна функція керівництва; вона передбачає реалізацію загальних функцій управління в будь-якому спеціальному виді діяльності (управлін­ської).

До понятійного апарату теорії управління освітою та школою відно­сять принципи, функції, методи й засоби управління.

Основною специфікою управління в умовах школи є:

· своєрідність відносин суб'єкта і об'єкта: об'єкт управління одночасно і її суб’єктом;

· співвідношення нормованого й ненормованого часу (робочого);

· особливості стимулювання праці;

· зростання ролі економічних, організаційно-педагогічних та соціально-психологічних методів управління школою.

У практичній діяльності дані поняття не виключають одне одного, оскільки більш глибоке вивчення проблем­них питань теорії управління сприяє вдосконаленню керування.

Функції управління- особливі види управлінської діяльності, певний розподіл праці й спеціалізація в сфері управління. Зміст управління розкривається на основі виконання певних функцій управління.

Функції визначаються змістом і структурою «шкільного виробництва». Вони (функції) розглядаються і як стадії управління. Вчені й практики по­рі тому розділяють функції управління.

Так, О. Мойсєєв виокремлює чотири функції управління: планування, організація, керівництво й контроль.

М.Поташник розширює спектр функцій, до яких відносить: прогнозування, програмування, планування, організацію, регулювання, контроль, аналіз, коригування, стимулювання та ін.

Найбільш оптимальним, на наш погляд, є такий розподіл функцій управління:

· планування

· організація

· контроль,

· регулювання

· аналіз

Дані функції об’єктивно виявляють себе у функції загальних обов’язків посадових осіб (заступника директора школи, класного керівника та ін.).

Планування - своєрідне визначення завдань, виконання яких пов’язане з іншими функціями. Це початкова стадія управління, яка охоплює: діяль­ність колективу в перспективі, поточну діяльність і детальне програмуван­ня.

План - це управлінське рішення і головний елемент у керуванні. Дуже важливою в управлінні є проблема прогнозування. Перспективні плани є документами наукового прогнозування. Саме в перспективних планах мають, бути визначені основні напрями педагогічного пошуку. Необхідно на­вчитися передбачати в перспективі зміни й ураховувати їх.

Важливими є наступні принципи планування:

· вибір і конкретизація заходів;

· конкретність визначення часу та виконавців;

· розумний баланс у забезпеченні функціонування та внесенні необхід­них змін.

Наступна функція управління - організація.

Педагогічну ініціативу вчителя не можна розвивати адміністративним навіюванням, необхідно перейти від навіювань до спеціального організаційного впли­ну, наприклад до інструктування. Йдеться про організаційні процеси: розчленування в часі просторі (існування в часі й просторі необхідних заходів, об’єднання їх певною и міологією, формування системи, якою управляють.

З організацією пов’язане впорядкування процесу, створення взаємозв’язків для приведення в дію управлінського рішення, регламентування діяльності всіх учасників.

Управлінська праця має будуватися на основі чіткого розподілу й ко­операції. Узгодженість дій - одна з важливих умов управління, і вона зна­ходить своє вираження у функції координування. Координування тракту­ють як встановлення гармонії міжчастинами системи, встановлення співвідносності пропорцій.

 

Контроль - це перевірка відповідності реального ходу процесу планам, нормам, інструкціям, рішенням. Неконтрольований процес — такий, що не управляється.

Контроль - це не констатація окремих факторів, а вияв­лення причин, недоліків, що існують, і вироблення способів їх усунення. У практиці суттєвим недоліком контролю є його стихійність, безсистем­ність, відсутність глибокого аналізу.

 

На основі контролю здійснюють регулювання, яке тісно пов’язане з про­дуктивністю управлінської праці, з дотриманням правил вивчення та об’єктивної оцінки важливості справ. Важелями регулювання (певними механізмами управління) є моральне й матеріальне стимулювання та по­точна оперативна розпорядливість.

 

Аналіз (педагогічний аналіз) тісно пов’язаний з якісною характеристи­кою навчально-виховного процесу.

Педагогічний аналіз - функція управ­ління, мета якої полягає у виробленні рекомендацій щодо вдосконалення управління на основі вивчення стану справ, тенденцій розвитку, об'єктив­ної оцінки навчально-виховного процесу. Він є одночасно й засобом до­слідження результатів діяльності колективу. На основі педагогічного аналі­зу роблять теоретичні висновки, практичні узагальнення, пропонують рекомендації.


5. Принципи управління освітою та школою

 

Слово «принцип» походить від латинської назви «принципіум», що в пе­рекладі означає начало, основу, те, що лежить в основі теорії науки, є ви­хідним положенням певного вчення, теорії.

Принципи управління та керів­ництва освітою та школою - це вихідні положення, які лежать в основі змісту, організації і методів управління й керівництва освітою та школою.

Чітке дотримання цих принципів забезпечує високий рівень керівництва навчально-виховним процесом, належну якість контролю за роботою кож­ного працівника освітнього закладу.

 

· Принцип науковості.

Реалізація його вимагає знання керівниками на­вчальних закладів найновіших досягнень педагогічної та психологічної наук, а також тих дисциплін, які вивчаються.

Науковий підхід у керівництві школою дає можливість приймати організаційно-адміністративні рішення й дії на основі глибокого проникнення в суть педагогічного процесу, в суть фактів явищ шкільного життя. Реалізація цього підходу залежить від рівня кваліфікації педагогічних кадрів, від їх компетентності.

Сьогодні існують всі умови для наукового управління школою: кваліфіковані кадри вчителів, керівників шкіл, великі наукові сили, зокрема АПН України, які спроможні розв'язувати найскладніші організаційно-педагогічні, психологічні, управлінські, методичні та інші проблеми. Наукове керівництво школою вимагає не лише глибокого вивчення та аналізу навчально-виховної роботи, але й створення оптимальних умов для розкриття педагогічних можливостей кожного педагога, працівника школи, для інтенсифікації педагогічного процесу.

Наукове керівництво вимагає певної реалізації державного стандарту освіти в школі, виваженого й відповідального ставлення до його визначення. Наукове управління школою синтезує педагогічні, теоретичні, наукові досягнення, досягнення народної педагогіки, практичної діяльності шкіл, адміністративно-організаційні за­нили, спрямовує на реалізацію принципів навчання й виховання учнів, підвищення професійної кваліфікації учителів.

 

· Принцип компетентності й відповідності.

Слово «компетентний» - ла­тинського походження: «компетентіс» - досвідчений у певній галузі, якомусь питанні.

Керівники шкіл повинні добре знати теоретичні положення педагогіки, психології, спеціальних методик, зміст шкільної освіти, закони, нормативні документи про освіту, інструкції, положення тощо.

Структура знань, сучасного керівника школи повинна базуватись на органічному по­єднанні теоретичного й практичного аспектів.

 

Ця єдність означає:

· вивчення теоретичних проблем, найбільш актуальних для практичної діяльності директора школи;

· глибокий теоретичний аналіз стану вирішення кожного питання в школі;

· визначення на основі теорії завдань управління навчально-виховним процесом, виділення питань, на які необхідно звернути увагу в ході управління;

· акумуляцію кращого педагогічного досвіду й упровадження його в практичну діяльність;

· вибір доцільних форм і методів контролю засвоєння навчальних пред­мет;

· створення здорової творчої атмосфери в педагогічному колективі.

· Принцип конкретності та діловитості.

Слово «конкретний» - латинського походження («конкретус»— згущений, затверділий).

Цей принцип означає оперативність, чіткість, конкретність, результативність і точність у розв’язанні найактуальніших проблем.

Управляти діловито - означав управляти зі знанням справи.

Керівник навчального закладу повинен бути всебічно обізнаним у різних питаннях педагогічної теорії та практики, основ наукової організації праці, передового досвіду тощо.

У прийнятті конкретного рішення необхідні не лише досвід і педагогічні знання, але й інтуїція, яка формується в процесі багаторазового розв'язання складних і важливих педагогічних проблем.

· Принцип оптимізації.

Термін походить від латинського «оптиміус», що означає «найкращий за даних умов».

Це процес надання будь-чому найкра­щих характеристик та співвідношень.

Принцип оптимізації в управлінні школою означає науково обґрунтований, найкращий вибір мети, засобів, методів управління, здійснення контролю з метою досягнення максималь­них результатів у навчально-виховній роботі при раціональній затраті часу вчителів і учнів.

Оптимізація передбачає створення відповідних умов пе­дагогічної та навчальної праці. Досягнення бажаного результату залежить від діяльності суб'єктів навчання.

· Принцип економізації.

Він полягає в раціональному й економному ви­користанні навчально-матеріальної бази, педагогічних кадрів, їх влас­тивостей та часу вчителів і учнів. У Законі України «Про загальну середню освіту» визначено права та обов’язки вчителів.

Директор школи, його заступники, всі вчителі повинні раціонально й економно використову­вати час учнів; у школі треба створювати умови для наукової організації праці.

· Принцип перспективності та цілеспрямованості.

Перспективність роз­витку школи випливає із загальних напрямів розвитку освіти в Україні директор повинен добре уявляти й прогнозувати перспективи розвитку школи, яку очолює, він визначає пріоритетні напрями в навчально-виховному процесі.

Перспективність тісно пов'язана з цілеспрямованістю, їх об'єднує спільність мети. Усвідомлюючи розвиток школи на майбутнє, адміністрація може правильно визначити педагогічні механізми реалізації мети навчання й виховання.

· Принцип плановості.

Важливою умовою роботи школи є конкретне, чітке планування. Необхідно мати програму-план роботи школи, який охоплював би всі сторони діяльності школи. Тільки на основі перспек­тивного та поточного планування з урахуванням конкретних умов і мож­ливостей забезпечується кваліфіковане керівництво школою.

· Принцип спеціалізації.

Слово «спеціалізація» (від лат. «спеціаліс» - особливий) має кілька значень.

Принцип спеціалізації характеризується певними рівнями:

- спеціалізація адміністрації школи (директора, заступника) за педагогічно освітою різного фаху;

- певна спеціалізація вчителів у викладанні шкільних предметів у постійно визначених групах класів;

- спеціалізацію можна вводити й у навчальній та виховній роботі.

· Принцип гуманізації.

Гуманність стає однією з найсуттєвіших ознак сучасної школи. Гуманізм (від лат. «гуманус» — людський, людяний) — ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права на свободу, щастя, всебічний прояв себе в діяльності.

Тому важливо, щоб стосунки між директором школи й учителями та учнями будувались на засадах гуманізму. Повага до вчителя, визнання його гідності, довір'я, готовність прийти на допомогу створюють сприятливу атмосферу для розкриття його таланту, підвищення педагогічної майстерності.

· Принцип національної свідомості й патріотизму.

Він полягає в тому, що директор школи, вся адміністрація повинні контролювати, як учителі школи використовують зміст освіти, позакласну й позашкільну роботу для виховання учнів почуття національної гідності, патріотизму, як виховують у дітей готовність стати на захист України, любов, повагу, шанобливе ставлення до її символів.

Дотримання провідних принципів в управлінні школою та творче їх використання в процесі контролю за роботою вчителів допомагатимуть директорам шкіл інтенсифікувати процеси розбудови національної школи, національним змістом усі форми навчально-виховного процесу, використовувати найбільш ефективні методи навчання й виховання учнівської молоді, вони створюватимуть сприятливі умови для підвищен­ня професійної майстерності вчителів і вихователів.


6. Методи управління

 

Методи управління - це способи впливу на учасників управлінського процесу іншими словами, це сукупність способів впливу управляючої підсистеми на ту, що управляється.

 

Методи управління - інструменти в рухах керівників.

Вони значною мірою визначають успіх управління.

 

Існують різні підходи до класифікації методів управління. Здебільшого виділяють такі методи управління:

· економічні;

· організаційно-педагогічні;

· соціально-психологічні.

 

Кожному з них відповідає своя група конкретизованих методів управління освітою та школою.

 

За допомогою економічних методів включаються в дію важелі економічного стимулювання, що дозволяє зацікавити кожного результатами його роботи.

Зміст економічних методів управління школою відображає зміст об’єктивних економічних законів, які, у свою чергу, відображають еконо­мічні процеси та явища, що існують у суспільстві, в їх об’єктивному вза­ємозв'язку та взаємодії. Економічні методи управління школою формують економічні інтереси.

До економічних методів належать:

· метод централізо­ваного планування,

· метод самостійного планування,

· метод бюджетного управління,

· методи економічного стимулювання (преміювання, підвищен­ня зарплати за результатами атестації) та інші.

 

Всі організаційно-педагогічні методи можна поділити на:

· організаційні (відображають статичний характер управління, його організаційну струк­туру, стабільні, стійкі комунікативні зв'язки)

· розпорядчі (відображають динаміку процесу управління).

 

До організаційних методів належать:

- ін­структаж,

- нормування.

Зокрема, метод інструктування полягає в ознайомленні працівників з умовами праці, в роз'ясненні змісту роботи й можливих проблем, передбачає рекомендації та поради щодо організації педагогічного процесу.

Метод нормування визначає нормативи навчально­го навантаження, витрат часу, матеріалів, коштів і т. д.

 

Цілеспрямованість процесу управління також залежить від розпорядчих методів.

Розпорядчі акти (Закони України, Типовий статут загальноосвіт­нього навчального закладу, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, накази Міністерства освіти і науки, обласного управління освіти і нау­ки, районного (міського) відділу освіти, накази та розпорядження дирек­тора школи) передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів.

 

Серед соціально-психологічних методів виділяють дві групи:

· соціальні (дозволяють керувати соціальними процесами, що об'єктивно виникають у будь-якому колективі людей і відображають соціальні відносини, зв'язки всередині шкільного колективу)

· психологічні (дозволяють створити в шкільному колективі нормальний морально-психологічний клімат).

 

Керів­ник школи повинен приділяти увагу розвитку позитивних мотивів у діяль­ності педагогів. Психологічні методи пов'язані з розвитком духовної сфери людини.

 

Розрізняють методи управління за формою впливу:

· одиничний (наказ директора тощо)

· колективний (рішення педради школи, методичного об'єднання).

Ознакою класифікації може стати й час. Але в будь-якому випадку ефективність управління залежить від уміння керівника школи «володіти ситуацією».

Методи управління завжди органічно взаємопов'я­зані й у сукупності становлять цілісну систему методів.

 

Отже, вдосконалення процесу управління школою залежить від ре­зультативності взаємодії методів управління та їх здатності переводити всю систему (навчально-виховний процес) в якісно новий стан.

 





Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 5992; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.021 сек.