Проаналізуємо процеси того часу

Польщі

Питання. Входження українських земель до складу Литви та

Вступ до лекції

Навчальні цілі заняття

Основний зміст лекції

Ослаблення українських земель. Утворення Великого Литовського князівства. Політика Литви в українських землях. Кревська (1385 р.), Люблінська (1569 р.) унії та Берестейська церковна унія (1596 р.). Українські землі у XIV – XVI ст.

Виникнення українського козацтва. Економічні та соціально-політичні процеси на українських землях у складі Речі Посполитої. Національно-культурний розвиток українських земель. Освіта. Наука. Література. Мистецтво.

· Довести студентам процеси, які проходили на території українських земель після розпаду Київської Русі.

· Розкрити розвиток середньовічної України (середина ХІV – середина XVI ст.) у складі Великого литовського князівства, а потім – у складі Речі Посполитої.

· Обгунтувати характер Люблінської унії, а також Брестської церковної унії для життя українського народу.

· Показати напрямки української народності, розвитку освіти, літератури тощо.

Доба, що тривала від 40-х рр. XIV – XVII ст. – це період, коли українські землі розвиваються в межах різних країн: Литви, Польщі, Угорщини тощо. Але необхідно відмітити, що історична спадщина з Київською Руссю не була порушена. Багато традицій на українських землях було збережено. Усе починається від збереження залишків руського державного права в Литовському князівстві і до збереження традицій православ’я, незважаючи на активний тиск з боку католицизму після Брестської церковної унії. Період, що розглядається, був етапом розвитку міст, ремесел, торгівлі в Україні і, особливо, освіти, літератури. Також у ці століття з’являється українське козацтво, яке стає носієм традицій українського народу.

Період XIV – XVI ст. для українських земель характерне тим, що вони були під владою різних країн. Сьогодні є різні підходи до цього періоду. Провідні фахівці відмічають, що українські землі потрапили у державність і існував розрив в історичному процесі української державності. Інші відмічають, що ніякого розриву не було. Українська держава зберігалася.

У першій половині XIV ст. Галицько-волинське князівство починає поступово занепадати. Всім цим скористалися іноземні загарбники. Під їхніми ударами Галицько-Волинське князівство припинило своє існування. Галицькі і Волинські землі в наслідок вакууму влади, що утворився після загибелі останнього правителя Галицько-Волинської держави Юрія ІІ, стали легкою здобиччю агресивних зазіхань сусідніх земель Литви, Польщі, Угорщини та Молдавії.

В Галичину вторглися польські та угорські війська. Литовці утвердилися на Волині й також намагалися заволодіти Галичиною. Після довгої боротьба, під час якої галицькі землі не раз переходили з одних рук до інших, у 1387 р. вони нарешті були остаточно захоплені Польщею. Ще раніше, наприкінці XIII ст. – на початку XIV ст., Угорщина приєднала до себе Закарпаття, а в середині XIV ст. Буковиною заволоділо щойно утворене Молдавське князівство. Процес початку об’єднання князівства Литовського поклав у XIII cт. Міндовг (див. схему №1). Збір литовських земель продовжували Гедимін та його сини – Люберт і Ольгерд. У результаті цих процесів Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Це була велика територія у складі якого руські землі становили 9/10 території. Більшість українських земель у цей період знаходились під владою Литви (деякі історики час існування України у складі Литовського князівства вважають часом існування Литовсько – Руської держави).

Час перебування українських земель у складі Литви можна поділити на декілька періодів:

· Литовська експансія (1340 – 1362 pp.).

· Правління Міндовга (1230 – 1263pp.). Початок проникнення на Русь. Головним об’єктом тоді стали західно-руські (білоруські) землі.

У часи його наступника Гедиміна (1316 – 1341pp.) почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Наступник Гедиміна – Ольгерд (1345 – 1377pp.) чітко формулює основне завдання: вся Русь просто мусить належати литовцям. Витіснення татарських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литви. Після перемоги 1362 р. над татарами на р. Сині Води (притока Південного Бугу) до сфери Литовського впливу потрапило і Поділля.

На українських землях, які поступово входили до Литви, проводилася відповідальна політика (див. схему №2). Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель.

Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель – князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Зберігалася стара система управління. Розширення сфери впливу руського православ’я на терени литовської держави. Утвердження «Руської правди» є державною правовою основою. Визнання руської мови офіційно державною мовою. Запозичення литовцями руського досвіду військової організації тощо. Але з другої половини XV ст. Литва взяла курс на ліквідацію удільних українських князівств. У 1471 р. було ліквідовано Київське князівство. На погляд академіка В. Смолія у той час була остаточно перервана традиція державного будівництва на українських земля, започаткована ще в давньоруські часи (див. схему №3).

Починаючи з правління Ягайла (1377 – 1399 pp.), проходить процес об’єднання Литви і Польщі, який впливав на розвиток українських землях (див. схему №4).

Можна виділити такі етапи цього об’єднання:

1. Підписання Кревської унії сприяє початку об’єднання Литви та Польщі. У 1385 р. між Литвою і Польщею укладається Кревська унія. Сутність її – початок процесу окатоличування литовців, інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польщі, одруження Ягайла з польської королевою Ядвігою. Після укладання цієї унії українські землі остаточно втрачають залишки автономії. Потім була підписана Гордельська унія (1413 p.). Наслідки їх розглядаються у позитивному плані, що це був союз для розгрому Тевтонського ордену, у негативному – вчені відмічають вплив поляків на Україну та насадження насильницького католицтва.

2. Підписання Люблінської унії (1569 p.), яка остаточно завершує об’єднання Литви з Польщею в одну державу – Річ Посполиту. Литовське князівство отримало статус автономії. Всі українські землі, що раніше належали Литві переходили під владу безпосередньо Польщі (див. схему №5). Укладання її відкрило новий етап у житті українських земель, етап згортання політичного життя економічних утисків, прогресуючої втрати національних традицій та культури. Після 1569 р. українські землі у складі Речі Посполитої входили у 7 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське (утворене 1635 р.).

Наслідки Люблінської унії для українських земель, на погляд багатьох вчених, були негативними. В основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католизацію, полонізацію і колонізацію краю, чим запрограмували різке загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин. Особливо ці процеси зв’язані з підписанням у 1596 р. Брестської унії (див. схему №6). Це була церковна унія, тобто об’єднання православної церкви з католицькою, в наслідок чого утворилася нова Уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала древньо-слoв’янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи Pимського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено. Оцінка наслідків унії: І.Франко відмічав, що унія укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно – дисциплінарними, ніж догматично – релігійними, Брестська унія відразу внесла величезний фермент – вольне руського народу спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір’ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких військ, які принесли Україні «руїни», а Польщі – зародок політичного занепаду. В кінці розгляду цього питання необхідно відмітити, що крім основної території українських земель інші входили до таких країн: Закарпаття ще в XI ст. захопила Угорщина, а потім (1526 р.) Туреччина, а з нею Австрія; Буковину в XVI ст. приєднала Молдавія, а вже в XVI ст. Молдавія разом з Буковиною потрапила в залежність від Туреччини.

Існуюче Кримське ханство, яке у 1449 р. відокремлюється від Золотої Орди, у 1475 р. потрапляє під опіку Туреччини. Кримські татари починають експансію на українські землі. Від 1450 р. до 1556 р. вони зробили 86 великих набігів на українські землі. Кримське ханство своїми походами загрожували життєдіяльності українських земель.

В ці століття постає Московська держава (див. схему №3) до якої у ході Лівонської війни (1558 – 1583 pp.) входить Чернігово-Сіверська земля.

Таким чином ми бачимо, що після занепаду Київської Русі, розпаду Галицько-Волинського князівства українські землі входять до різних країн, більша частина яких контролювалася Річчю Посполитою. На цих землях Польща проводила окатоличування, національний гніт відносно українців.

Дата добавления: 2013-12-14