Правове регулювання процесів створення і функціонування документів

Діловодство відіграє важливу роль у праводіловій сфері, що залежить як від технічного оснащення, так і від документаційного чинника. Тому нині надзви­чайно важливим є вдосконалення його системи.

Роботу з документами у праводіловій сфері України регулює нормативна база, завдяки якій визначаються та регламентуються процеси діловодства, починаю­чи з моменту надходження або створення їх та до здачі в архів.

Нормативно-правова база діловодства - це сукупність законів, норматив­них актів і методичних документів, що регламентують технологію створення, обробки, зберігання і використання документів у діяльності установи, а також ті, що регламентують роботу діловодства - її структуру, функції, штати, технічне забезпечення тощо. Вона включає:

- законодавчі акти України у сфері інформації та документації;

- укази і розпорядження Президента України, що регламентують питання документаційного забезпечення на найвищому рівні;

- правові акти органів виконавчої влади (міністерств, відомств тощо);

- методичні документи з діловодства установ, організацій, підприємств;

- державні стандарти;

- уніфіковані системи документації;

- Державну систему документаційного забезпечення управління, основні вимоги до документів і служб документаційного забезпечення.

Правове регулювання процесів створення і функціонування документів здійснюють:

1) Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28.10.1989 р.. Стаття 10 Закону встановлює, що акти найвищих органів державної влади приймаються українською мовою, а публікуються українською і російською мовами. Написи на печатках, штампах, офіційних бланках дер­жавних, партійних і громадських установ та організацій в Україні виконуються українською мовою або українською і російською мовами.

Стаття 11 Закону визначає, що мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, уста­нов і організацій є українська мова.

У випадках, передбачених частиною 2 статті 3 цього Закону, мовою роботи, діловодства та документації нарівні з українською мовою може бути і національ­на мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині 3 цієї ж статті, — мова, прийнятна для населення даної місцевості;

2) Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. закріплює право громадян Ук­раїни на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності, затвер­джує інформаційний суверенітет держави і визначає правові форми міжнарод­ного співробітництва у сфері інформації.

Закон зазначає, що суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни Украї­ни, юридичні особи і держава. Закон встановлює основні види інформації: ста­тистичну, масову, правову, інформацію про діяльність державних органів влади, органів місцевого та регіонального самоуправління, інформацію про особу тощо. Також Закон встановлює режим доступу до інформації (доступ до відкритої інфор­мації, до інформації з обмеженим доступом, доступ громадян до інформації про них); право власності на інформацію; охорону права на інформацію, відпові­дальність за порушення законодавства про інформацію тощо.

Зокрема, стаття 1 цього Закону під інформацією розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Мова інформації (ст. 11) визначається Законом про мови в УРСР та іншими законодавчими актами України у цій галузі, міжнародними договорами та угода­ми, ратифікованими Україною.

Основними видами інформації є: статистична, адміністративна, правова, Інформація про особу тощо.

Статистична інформація (ст. 19) — це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбу­ваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

Адміністративна інформація (ст. 19-1) — це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та іншій сферах життя і збираються, викорис­товуються, поширюються та зберігаються органами державної влади, юридич­ними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністратив­них обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Правова інформація (ст. 22) — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і прин­ципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення за­собів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Інформація про особу (ст. 23) — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, домашня адреса, дата і місце народження.

Стаття 27 «Документ в інформаційних відносинах» пояснює: документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використан­ня і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Первинний документ — це документ, що містить у собі вихідну інформацію.

Вторинний — документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів;

3) Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р, регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життє­во важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку;

4) Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. регулює питання прак­тичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статусу пропозиції щодо поліпшення їх діяльності, викривати їх недоліки в роботі, ос­каржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон встанов­лює права громадян при розгляді їх заяв чи скарг; обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, засобів масової інформації, керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв або скарг;

5) порядок ведення діловодства на підприємствах, в організаціях, устано­вах визначається спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Поста­новою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади» від 17 жовтня 1997 р. № 1153, де зумовлюється порядок складання документів, ведення справ, створення архіву для забезпечення зберігання най­цінніших документів;

Дата добавления: 2013-12-14