Види собівартості

Собівартість – це грошовий вираз частини витрат, що спрямовані безпосередньо на виробництво та реалізацію продукції.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку для цілей бухгалтерського обліку розрізняють: виробничу собівартість, собівартість реалізованої продукції, собівартість реалізованих товарів, витрати операційної діяльності, витрати звичайної діяльності.

Виробнича собівартість – це витрати на рівні виробничого підрозділу. Вона включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі витрати, постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, понаднормативних витрат та нерозподілених загальновиробничих витрат.

Понаднормативні виробничі витрати – це такі витрати, які можуть виникати, коли перевищуються встановлені норми витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у момент їх виникнення.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між роздрібною вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Ця категорія собівартості використовується для торговельних підприємств.

Витрати операційної діяльності складаються із собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат, пов’язаних зі збутом та інших операційних витрат.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з операційних і неопераційних витрат (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати).

Операційні витрати, фінансові витрати, втрати від участі в капіталі та інші витрати називають витратами звичайної діяльності. Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Фінансові витрати, що входять до складу витрат звичайної діяльності, є витратами на погашення відсотків за користування кредитами. Випущеними облігаціями, за фінансовою орендою та іншими витратами, пов’язаними із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі вкапіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності, але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів, балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій, залишкова вартість списаних необоротних активів, витрати на ліквідацію необоротних активів, інші витрати звичайної діяльності).

Можливі (фактичні) витрати підприємства складаються із витрат звичайної діяльності та витрат, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями. Надзвичайні витрати виникають у зв’язку з надзвичайними подіями. Надзвичайна подія – подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона буде повторюватися періодично або в кожному наступному звітному періоді (стихійні лиха, пожежі, політичні події). Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Звичайно такі витрати на підприємстві не плануються.

В управлінському обліку на підприємстві широко використовуються й інші показники витрат та собівартості. Перш за все це стосується показників собівартості валової та товарної продукції.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

- із загальної суми витрат на виробництво слід виключити витрати на роботи (послуги), які з різних причин не включаються до складу валової продукції: витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку; втрати від браку; напівфабрикати і комплектувальні вироби, якщо вони не підлягають обробці на підприємстві і оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб тощо. Перелік робіт, які не включаються до валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві;

- врахувати зміну залишків майбутніх періодів (віднімається приріст, додається зменшення);

- врахувати зміну залишків резервів наступних платежів (відпускних, винагород за стаж роботи, за підготовчі роботи у сезонних виробництвах тощо). Приріст залишків резервів наступних витрат додається, зменшення віднімається.

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Для визначення собівартості товарної продукції необхідно здійснити коригування собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається).

За етапами формування витрат розрізняють технологічну, цехову і виробничу собівартість.

У залежності від часу формування витрат розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість: місячну, квартальну, річну.

У промисловості розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість. Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції і визначається за формулою середньої арифметичної зваженої.

Дата добавления: 2013-12-14