Основні поняття фармакодинаміки

Фармакологічний ефект. Механізм дії ліків. Види дії лікарських засобів на організм. Види фармакотерапії.

Екскреція

Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. Лікарські засоби та їх метаболіти в основному виводяться із сечею. На швид­кість ниркової екскреції впливає низка факторів:

• функція нирок (при захворюванні нирок в осіб літнього віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломеруляр- ної фільтрації);

• кислотно-основний стан сечі (кислий препарат легко виво­диться лужною сечею).

Багато препаратів (дигі.токсин, пеніциліни, тетрацикліни, стрептоміцин тощо) виводяться із жовчю в кишечник, унаслідок чого утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмокту­ються і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю (ентерогепатична циркуляція).

Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями. Окремі пре­парати виділяються залозами.

Фармакологічний ефект — це зміни в організмі під дією лікар­ських засобів.

Механізм дії — це спосіб досягнення фармакологічного ефекту. Терапевтичні і токсичні ефекти ліків залежать від їх перетворень в організмі пацієнта. У більшості випадків лікарські речовини взає­модіють зі специфічними компонентами клітин — рецепторами.

Властивості рецепторів:

• відповідальні за вибірковість дії ліків;

• на рівні рецепторів відбувається дія лікарських засобів;

• препарати, що зв'язуються з рецепторами і змінюють їх функ­ції, є агоністами, а ті, що не змінюють функції, — антагоністами.

Види дії лікарських засобів:

• місцева — дія препарату на місце застосування (місцево- анестезуюча);

• резорбтивна — після всмоктування і надходження у велике коло кровообігу, а потім у тканини; залежить від шляху введення і здатності препарату проникати через біологічні бар'єри;

• ефект рефлекторної дії на екстеро- або інтерорецептори про­являється зміною стану виконавчих органів (наприклад, гіркоти — для збудження апетиту; гірчичники — при захворюваннях органів дихання);

• пряма дія — це безпосередній контакт лікарської речовини з тканинами;

• вибіркова — дія препарату тільки на певні рецептори (афіні- тет речовини до рецептора);

• зворотна дія — неміцна взаємодія «речовина — рецептор» (для більшості препаратів);

• незворотна — міцна взаємодія «речовина — рецептор».

Фармакотерапія (грец. pharmacon — лікарський засіб, отру­та, зілля; therapeia — лікування) — науково обґрунтоване за­стосування лікарських засобів для лікування при конкретному захворюванні з урахуванням особливостей його перебігу, трива­лості, форми і стадії, патогенетичних механізмів розвитку, а також супутніх захворювань.

Види фармакотерапії:

Якщо захворювання вже розвинулося, то лікування має здійснюватися за кількома принципами.

1. Найраціональнішим є етіотропне (грец. aitia - причина і tropos - напрям) лікування, тобто ліквідація причини патологічного стану. Цей вид лікування є найбільш успішним у клініці інфекційних захворювань (застосування протимікробних засобів).

2. Через те що етіологія багатьох патологічних станів вивчена недостатньо, часто основним стає патогенетичне лікування. У деяких випадках зміни, що виникають під час захворювання, вже самостійно, без участі етіологічних чинників, підтримують його перебіг (хибне коло). Отже, патогенетичне лікування полягає в застосуванні лікарських засобів, які впливають на різні ланки механізму розвитку захворювання (наприклад, капотен для лікування хворих на гіпертензивну хворобу).

3. Кожне захворювання має певну симптоматику. Деякі симптоми (біль, гарячка, судоми тощо) хворі переносять дуже важко. У таких випадках застосовують симптоматичне лікування. Ліквідація деяких симптомів може полегшити стан хворого і перебіг захворювання, але не може усунути його причини. Тому такий вид лікування є паліативним франц. palliatif і лат. pallio - прикривати Згладжувати) і не може розцінюватися як осйовний. Іноді усунення симптому має патогенетичне значення. Так, біль є важливою ланкою в розвитку деяких видів шоку (травматичного, кардіогенного тощо), тому зняття больового синдрому при цьому є профілактикою шоку, а також лікувальним заходом.

4. Часто захворювання супроводжується недостатньою функцією деяких органів і систем. У таких випадках застосовують замісне лікування. Наприклад, хворим на атрофічний гастрит (зниження секреторної функції шлунка) призначають препарати шлункового соку. Для доповнення недостатньої функції залоз внутрішньої секреції при деяких ендокринних захворюваннях призначають відповідні гормональні препарати (наприклад, хворих на цукровий діабет - інсулін).

У медичній практиці частіше використовують кілька лікарських засобів, які спрямовані на усунення причини хвороби, пригнічення механізмів її розвитку, ліквідацію основних симптомів, доповнення недостатньої функції окремих органів. Наприклад, при запаленні легень використовують протибактеріальні засоби (етіотропне лікування), дезінтокснкаційні, протизапальні, відхаркувальні (патогенетичне лікування), знеболювальні (симптоматичне лікування). Таке комплексне використання лікарських засобів дає можливість значно скоротити термін лікування і уникнути ускладнень. Проте не слід вдаватися до надмірних призначень - поліпрагмазії, оскільки це збільшує ризик виникнення небажаних ефектів. У сучасній медицині ця проблема є дуже актуальною.

Загальний висновок:

Вибір лікарського засобу і схеми призначення потребують індивідуального підходу, тобто врахування конкретних етіологічних чинників, механізмів розвитку захворювання, стану хворого. У сучасній фармакотерапії принцип індивідуалізованого лікування є обов'язковим. У практичній діяльності майбутньому спеціалісту необхідно вміти розрізняти форми ліків, оцінювати особливості застосування та введення для досягнення максимального лікувального ефекту, умови зберігання лікарських засобів.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ 1л2:

1. Введення в лікарську рецептуру. Визначення термінів, згідно Закону України «Про лікарські засоби»: лікарський засіб, діюча речовина, лікарський препарат, лікарська форма, Державна фармакопея України. Види лікарських форм. Класифікація лікарських засобів за токсичністю.

2. Рецепт: форми рецептурних бланків, структура рецепта.

3. Правила виписування рецептів на різні лікарські форми: тверді, м¢які, рідкі, ін¢єкційні (згідно наказу МОЗ України № 360 від 19.07.2005 р.).

Література:

1. Нековаль І.В., Казанюк Т.В. Фармакологія: підручник. — К.: Медицина, 2011. — с. 7-37.

2. Скакун М.П., Посохова К.А. Фармакологія: підручник. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. — с. 11-63, 524-580.

3. Аксакова В.В., Зупанець І.А., Безугла Н.П. Фармакологія. — Х.: Видавництво НФаУ “Золоті сторінки”, 2003. — 502 с.

4. Казанюк Т.В., Нековаль І.В. Основи фармакології та загальної рецептури. — К.: Здоров’я, 2003. — 240 с.

Література для поглибленого вивчення:

1. Давидович О.В., Давидович Н.Я. Клінічна фармакологія з рецептурою. — К.: Здоров’я, 2004. — 282 с.

2. Державна фармакопея України. — Доп. 1 до першого видання. — Х., 2004.

3. Дроговоз С.М. Фармакологія на долонях: навч. посіб. — Х.: Видавничий центр ХАІ, 2009. — 112 с.

4. Дроговоз С.М. Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту: підручник-довідник. — Х.: Видавничий центр ХАІ, 2006. — 480 с.

5. Дроговоз С.М. Фармакологія-сіто! (Фармакологічна логіка: підручник). — Х.: Видавництво “СІМ”, 2009. — 232 с.

6. Клиническая фармакология: Учебник / С.А. Крыжановский. — 2-е изд., испр. — М.: Издат. центр “Академия”, 2003. — 400 с.

7. Клінічна фармакологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. І.А. Зупанця, С.В. Нальотова, О.П. Вікторова. — Х.: НфаУ: Золоті сторінки, 2007. — 348 с.

8. Компендиум 2008 — лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Викторова. — К.: Морион, 2008. — 2270 с.

9. Фармакотерапия. Учебник для студентов высших учебных заведений 3 издат. / Под ред. академика Б.А. Самура. — Х.: Золотые страницы, 2008 — 800 с.

10. Фармацевтична опіка: курс лекцій / І.А. Зупанець, В.П. Черних, С.Б. Попов та ін. / За ред. І.А. Зупанця, В.П. Черниха. — Х.: Фармітек, 2006. — 536 с.

11. Машковский М.Д. Лекарственные средства — 16 изд., перераб., испр. и доп. — М.: Новая волна: Издатель Умеренков, 2010. — 1216 с.

12. Чекман І.С. Фармакологія. — К.: Вища шк., 2001.

Мета лекції:

Дидактична: засвоїти визначення термінів, згідно закону України «Про лікарські засоби»; види лікарських форм, їх класифікацію; структуру рецепта та форми рецептурних бланків; правила виписування рецептів на різні лікарські форми.

Виховна: Виховувати у студентів любов до майбутньої спеціальності; формувати якості майбутнього спеціаліста: відповідальність, охайність, уважність.

Дата добавления: 2013-12-14