Характеристика базових схем проектного фінансування

ПЛАН

Тема 2. Передінвестиційні дослідження

Тема 1. Мотивація і сутність проектного фінансування

Мета заняття. Розглянути сутність та необхідність проектного фінансування, охарактеризувати базові схеми його реалізації, активні та пасивні учасники, а також висвітлити перспективи розвитку системи проектного фінансування в Україні; сутність та класифікацію інвестиційних проектів. Розвивати економічне мислення студентів, виховувати у них свідоме ставлення до майбутніх професійних обов’язків.

1. Зміст та необхідність проектного фінансування.

2. Характеристика базових схем проектного фінансування.

3. Сутність інвестиційного проекту.

4. Класифікація інвестиційних проектів

5. Основні характеристики фаз інвестиційного проекту. Передінвестиційна фаза.

1. Зміст та необхідність проектного фінансування.

У країнах з розвиненою економікою в практиці фінансування інвестиційних проектів поширеною формою фінансування є проектне фінансування. При цьому сам проект, а вірніше ті доходи, які отримає підприємство в результаті його реалізації, є способом обслуговування зобов’язань за наданий банківський кредит.

Термін “проектне фінансування” є відносно новим поняттям для фінансової науки, проте це не вадить українським банкірам, інвесторам та промисловцям ввести в свій лексикон цей модний нині термін. Разом з тим, слід зазначити, що розуміння його сутності досить приблизне, а іноды і зовсім не відповідає дійсності.

Історія проектного фінансування налічує дещо більше чверті століття і пов’язана з нафтовим бумом, який мав місце на початку 70х років ХХ століття, коли ціни на нафту та інші енергоносії зростали в геометричній прогресії. Відповідно прибутковість інвестиційних проектів з видобутку нафти і газу була в діапазоні від 100 до 1000 і більше відсотків за рік. Це значною мірою вплинуло на поведінку банків. Їх традиційно пасивна вичікувальна поведінка, коли позичальники самі звертаються в банк з проханням про надання кредиту під реалізацію певного інвестиційного проекту, змінилася на активно!агресивну, при якій банківські установи почали пошук високоприбуткових проектів для фінансування (в першу чергу в нафтодобувній та газодобувній промисловості).

Падіння цін на нафту і газ у 80-х роках зумовило знецінення банківського портфеля проектного фінансування. У зв’язку з цим виникла проблема його диверсифікації шляхом відбору високоякісних інвестиційних проектів в інших галузях економіки. Банки, які спеціалізувалися на проектному фінансуванні, стали проникати у сферу телекомунікацій, гірничовидобувну промисловість, інфраструктуру (дороги, електростанції та електропостачання, водопостачання та ін.), туристичний бізнес та індустрію розваг і т.п.

На початковому етапі розвитку проектного фінансування в ньому домінували американські та канадські банки. З розвитком нафтодобування в Північному морі до проектного фінансування долучались банки Великої Британії. За останнє десятиріччя на ринку проектного фінансування суттєву роль почали відігравати великі банки Японії, Німеччини, Франції. Крім того, як джерел проектного фінансування потрібно також розглядати кошти міжнародних фінансових інститутів (МБРР, ЄББР та ін.). При цьому слід пам’ятати, що в чистому вигляді кредити цих фінансових інституцій не можна віднести до проектного фінансування. Таким кредитам і позикам притаманні тільки певні ознаки проектного фінансування. Значним наднаціональним джерелом проектного фінансування є єврокредити, які надаються на роловерній основі міжнародними консорціумами (синдикатами) банків. Роль банківських синдикатів і консорціумів, що діють на ринку єврокредитів, у сфері проектного фінансування має тенденцію до зростання.

Останнім часом проектне фінансування стало сферою інтересів державних агентств експортних кредитів: Експортно!імпортний банк (США); Експортно!імпортний банк, Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості (Японія); Корпорація розвитку експорту (Канада); Департамент гарантій по експортних кредитах (Великобританія) і т.д.

Специфіка кредитів і гарантій цих агентств полягає в тому, що обов’язковою умовою їх надання для реалізації інвестиційних проектів є закупівля машин і обладнання у відповідної країни, яка здійснює фінансування.

Класичним прикладом використання проектного фінансування для фінансування великомасштабного інвестиційного проекту є проект “Євротунель”, для реалізації якого була створена спеціально проектна компанія, основу акціонерного капіталу якої склали кошти, одержані від емісії франко!британських цінних паперів [11]. Проектній компанії був наданий міжнародний кредит в сумі 50 млрд. французьких франків.

Гарантами за кредитом були 50 міжнародних банків. Кредит наддав банківський синдикат з 198 банків, до яких згодом приєдналося ще 11 банків. Очолювали синдикат банк Credit Lyonnais та ще чотири французьких і англійських банки. Кредит наданий на умовах обмеженої відповідальності позичальника, і погашення його передбачалося тільки за рахунок находжень від проекту. За ризики з основного боргу (термін погашення основної суми 18 років) передбачалася виплата маржі в розмірі 1,25% річних понад базову ставку на період до завершення будівництва, 1% річних після введення об’єкта в експлуатацію, 1,25% річних після 3 років функціонування об’єкта за умови, якщо не будуть виконані умови кредитної угоди за показниками окупності проекту. Крім того, банки поставили наступні умови:

- право участі в прибутках компанії-оператора;

- на початкових стадіях будівництва для реалізації проекту, в основному, повинен використовуватися акціонерний капітал проектної компанії, а використання кредитів передбачалося на наступних стадіях будівництва.

Кредитна угода набрала чинності лише після підписання на прийнятних для банківського консорціуму умовах основних угод (концесія, підряд на будівництво, про банківські гарантії, з питань введення в експлуатацію і т.і.). Частина зобов’язань по ризиках була покладена на компанію-позичальника (за строками введення об’єкта; за забезпеченням додатковим фінансуванням з інших джерел на випадоки перевищення кошторису і т.д.) Фінансування реалізації проекту “Євротунель” є прикладом проектного фінансування з обмеженим регресом.

Загальний підхід щодо фінансування нових проектів передбачає, що їх реалізація повинна здійснюватись здебільшого за рахунок власних коштів. Така практика фінансування означає, що витрати і ризики переважно лягають на ініціаторів (засновників) проекту, які можуть отримувати від нього певні доходи. Разом з тим кредитори можуть розраховувати тільки на своєчасне повернення кредиту і відсотків.

Досить часто фінансові терміни трактуються неоднозначно. Повною мірою це стосується і терміну “проектне фінансування”. В економічній літературі зустрічаються, наприклад, такі трактування сутності проектного фінансування:

1. Фінансування, що базується на життєздатності самого проекту без урахування платоспроможності його учасників, їх гарантій і гарантій погашення кредиту третіми особами;

2. Фінансування інвестицій, при якому джерелом погашення заборгованості є потоки готівки, генеровані в результаті реалізації самого інвестиційного проекту;

3. Фінансування, забезпечене економічною і технічною життєздатністю підприємства, яка дозволяє генерувати потоки готівки, достатні для обслуговування свого боргу.

Посилення конкуренції між фінансово-кредитними установами та виникнення принципово нових можливостей в умовах розвитку потужного фінансового ринку спонукали комерційні банки до пошуку інших способів підвищення дохідності своїх операцій. Одним із шляхів розв’язання даної проблеми виявився розвиток новітніх форм інвестиційної діяльності та зростання кількості операцій, які здійснюють банки.

У межах тенденції до універсалізації банківської діяльності швидкий розвиток отримали нетипові раніше для банків послуги: фінансування інвестиційних проектів, консультаційні, інжинірингові, екаутингові послуги тощо. В цих умовах значно позширилась участь банків у проектному фінансуванні, при якому банки самостійно займаються безпосередньою розробкою інвестиційного проекту чи забезпечують клієнтам професійне консультування, несуть витрати з реалізації проекту, або стають співвласниками акцій підприємств, що створюються. Отже, проектне фінансування виділяється в окремий вид діяльності фінансово-кредитних установ залучених до процесу організації фінансування інвестиційних проектів реального сектору економіки.

Попри широке застосування схем проектного фінансування в світі, його сутність науковці та практики вбачають по-різному. Так, під проектним фінансуванням розуміють окрему форму фінансування, що базується на життєздатності самого проекту, без врахування платоспроможності та гарантій основних його учасників. З іншої позиції, проектне фінансування вважається галуззю фінансування інвестицій, що забезпечує техніко-економічну ефективністю діяльності підприємства та дозволяє генерувати достатні для цього грошові потоки. З іншої точки зору, процес фінансування – це поєднання різних джерел та методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з розподілом ризиків серед його учасників.

Загалом під проектним фінансуванням розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту при використанні різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування. (ПЕРЕСАДА А.А)

З наведених визначень можна зробити такий висновок: проектне фінансування характеризується особливим способом забезпечення,основою якого є підтвердження реальності одержання запланованихпотоків готівки шляхом виявлення і розподілу всього комплексу ризиків,пов’язаних з проектом, між сторонами, що беруть участь в реалізаціїпроекту (підрядні організації, фінансові установи, державні орган,постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції) (Куриленко Т.П).

ПФ- фінансування, засноване на життєздатності самого проекту без врахування платоспроможності його учасників, їх гарантій і гарантій погашення кредиту третіми особами.

- фін-я інвестицій, при якому джерелом погашення заборгованості є потоки готівки, створювані в результаті реалізації самого інвестиційного проекту;

- фін-я, забезпечення економічної і технічної життєздатності П, що дозволяє генерувати потоки коштів, достатні для обслуговування свого боргу.

Рис.1.1. Схема організації проектного фінансування

У більшості випадків об’єктом проектного фінансування є сектор соціальної та виробничої інфраструктури, що характеризується значною капіталомісткістю, низькою комерційною ефективністю, але має стратегічне значення для економіки країни. Такий сектор охоплює об’єкти транспорту, енергетики, зв’язку, водопостачання і каналізації, переробки твердих відходів тощо.

Схеми проектного фінансування застосовуються також при спорудженні або відновленні крупних промислових об’єктів (наприклад, нафто- чи газовидобутку), рекультивації значних ділянок під кар’єрами та териконами.

Проектному фінансуванню притаманні особливі ознаки, за якими його відрізняють від кредитування, зокрема, інвестиційного.

Так, на відміну від комерційного чи інвестиційного кредитування, де об’єктом кредиту виступає фінансово-господарська діяльність позичальника, при проектному фінансуванні об’єктом дослідження є конкретний задум, тобто бізнес-ідея, проект (інвестиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний тощо). При цьому оцінка діяльності позичальника визначається у складі загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом відшкодування боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, що генерує сам проект. В той час, як при інвестиційному кредитуванні джерелом виступають результати діяльності позичальника.

Проектне фінансування дозволяє здійснити багатосторонні проекти, в яких дотримується баланс інтересів всіх учасників та використовуються при цьому різні фінансові інструменти, як, наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми тощо.

Складність організації фінансування таких проектів передбачає тривалий термін їх реалізації, залучення широкого спектру технічних, економічних, фінансових та юридичних послуг різних суб’єктів що беруть участь у підготовці та реалізації проекту.

Світова практика виділяє наступні принципи проектного фінансування:

1. Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансування спонукає до розподілу ризиків серед максимальної кількості учасників проекту, а ризики за проектом в свою чергу потребують ретельного відстеження та попереднього аналізу з метоюукладання контрактів зі споживачами продукції та страхувальниками на період до повного погашення кредиту. Врахування кредитором зазначеного принципу означає збільшення розміру банківської маржі на весь період обслуговування боргу;

2. Принцип покриття боргу. Врахування такого принципу фінансуючою установою ґрунтується на показнику обслуговування боргу (як співвідношенні очікуваних чистих надходжень від реалізації проекту до загальної суми заборгованості та процентів). Отримані результати порівнюються з базовим варіантом інвестиційного проекту, що підготував незалежний консультант. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути в межах 1,3 - 1,8, залежно від ступеня ризику і специфіки галузі.

3. Ринковий принцип вимагає відфінансово-кредитної установи детального аналізу кон’юнктури ринку майбутньої продукції, що обумовлюється під час підписання кредитної угоди. Такий аналіз ринку проводиться з метою визначення динаміки цін на період експлуатації об'єкта. Як правило, порівняльний аналіз в такому аспекті проводиться за трьома сценаріями:інвестора (замовника); песимістичного сценарію банку і сценарія, підготовленого незалежними експертами.

4. Принцип обмеженої відповідальності клієнта випливає з визначення проектного фінансування, згідно з яким погашення заборгованості відбувається за рахунок доходів від реалізації проекту, а відповідальність клієнта-ініціатора проекту визначається розміром власних коштів, спрямованих у проект. Причому проект вважається здійсненим, якщо згідно взаємних зобов’язань виробнича потужність об’єкту досягла проектної потужності (близько 75%).

5. Принцип забезпечення джерелами фінансування проекту ґрунтується на додержанні доситьвисокого співвідношення між власними та запозиченими коштами, що коливається залежно від галузі (20:80; 30:70; 40:60), проте прийнятним для сторін вважається співвідношення 30:70. Якщо інвестиційний проект реалізується у державному секторі економіки та має стратегічне значення, то застосовується метод прямої бюджетної підтримки інвестицій, який використовується у наступних формах: бюджетні асигнування на безповоротній основі (у вигляді субсидій та грантів); бюджетні інвестиції (через участь держави у капіталі підприємства чи організації, що отримує бюджетні кошти), та бюджетні кредити як універсальний інструмент державного стимулювання проектів.

6. Принцип гарантування інвестицій. Гарантії щодо інвестування проекту мають місце:

- як безумовне зобов’язання при настанні гарантійного випадку необхідності перерахувати фінансуючій установі визначеної суму коштів;

- при завершенні фінансування гарантія пов’язана з відповідальністю інвесторів за повну реалізацію інвестиційного проекту;

- додаткова гарантія щодо депозитів суб’єктів, які беруть участь у фінансуванні проекту.

Метою таких гарантій є страхування боргових зобов’язань інвестиційного проекту на весь період його життєвого циклу.

6. Принцип повернення та платності забезпечує послідовну ліквідацію заборгованості, графік якої відповідає життєвому циклу інвестиційного проекту таким чином, що повернення богу розпочинається після досягнення визначеного рівня виробничої потужності, а темпи погашення заборгованості прямо пропорційні темпам зростання виробництва продукції.

Принцип забезпеченості повернення вкладених коштів при проектному фінансуванні відіграє другорядну роль через те, що, по-перше, що чинником надійності виступає якість розробки, що оцінюється після реалізації проекту. По-друге, при фінансуванні крупних інвестиційних проектів неможливо зібрати достатній пакет забезпечення у вигляді застави, гарантій тощо. При цьому інфляційні очікування, дії конкурентів, форс мажорні обставини завжди залишають можливий ризик зменшення доходів від реалізації проекту, що вважається об’єктивною закономірністю.

Основною особливістю проектного фінансування, на відміну від акціонерного та державного, є виявлення та управління ризиками, розподіл ризиків між учасниками проекту, оцінка затрат і доходів з урахуванням ризиків та їх розподілу.

Порівняно з традиційним банківським кредитуванням проектне фінансування має такі особливості:

1.У схемах проектного фінансування в ролі фінансових учасників реалізації інвестиційного проекту можуть бути не тільки комерційні банки, але й інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди та інші інституціональні інвестори, лізингові компанії та інші фінансові, кредитні та інвестиційні інститути.

2.Переважаючою тенденцією розвитку проектного фінансування в промислово розвинених країнах є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів: банківських кредитів, емісій акцій, пайових внесків, фірмових кредитів, облігаційних позик, фінансового лізингу, власних коштів компаній (амортизаційних фондів та нерозподіленого прибутку). В окремих випадках можуть використовуватися також державні кошти (іноді у вигляді державних кредитів і субсидій, але частіше в завуальованій формі – у вигляді гарантій і податкових пільг).

3.Проектне фінансування є інструментом активного зрощування банківської і промислової сфер.

4.У схемах проектного фінансування без регресу і з обмеженим регресом на позичальника особлива увага приділяється питанням виявлення, оцінки та зниження ризиків при реалізації інвестиційних проектів.

5.З метою реалізації інвестиційного проекту спонсорами (ініціаторами) створюється проектна компанія, наявність якої деякі автори вважають однією з найважливіших ознак проектного фінансування.

Створення проектної компанії значною мірою зумовлено тим, що одержаний кредит відображається на балансі цієї компанії, а не на балансі спонсорів, які не хотіли б таким чином погіршувати свій фінансовий стан.

Такий метод кредитування маю назву “поза балансом” (“off!balance street”). Проте це можливо тільки в тих країнах, де згідно з чинним законодавством спонсору дозволяється не включати баланс проектної компанії в консолідований баланс

Використання проектного фінансування у зв’язку з тим, що воно пов’язане з підвищеними ризиками для кредитора, потребує достовірного оцінювання запасу міцності проекту за коефіцієнтом покриття заборгованості (debit coverage ratio – DCR). Цей коефіцієнт є відношенням суми очікуваних надходжень від проекту до планових виплат за кредитом. У будь-якому випадку він не може бути меншим від одиниці. Якщо з появою проектного фінансування в банківській практиці нижня межа цього коефіцієнта була на рівні 2: 1 (200%), то розвиток конкуренції на ринку проектного фінансування зумовив її зниження до 1,3: 1 (130%). В кожному конкретному випадку проектного фінансування інвестиційного проекту в залежності від величини взятих банком на себе ризиків цей коефіцієнт знаходиться в межах від 1,3 до 2,0. Крім того, як і при звичайному кредитуванні, при проектному фінансування узгоджується традиційний графік погашення боргу. В окремих випадках може застосовуватися метод “заданого відсотка” (dedicated percentage – DP). Причому величина DP ставиться в залежність від DCR.

Переваги проектного фінансування порівняно з іншими формами фінансування полягають у тому, що така форма фінансування інвестиційних проектів дозволяє:

· більш достовірно оцінити платоспроможність позичальника;

· розглянути весь інвестиційний проект з позиції його життєздатності,

ефективності, можливостей реалізації, забезпеченості ресурсами, ризиків;

· прогнозувати результат реалізації інвестиційного проекту.

Аналіз організації фінансування великомасштабних інвестиційних проектів у промислово розвинених країнах показує, що на практиці існує значна кількість різноманітних схем проектного фінансування. Ці схеми можна класифікувати за різними ознаками:

За видами кредиторів:

1) банківське проектне фінансування;

2) корпоративне проектне фінансування.

За мірою ризику, яку приймає на себе банк!кредитор:

1) проектне фінансування без регресу на позичальника;

2) проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника;

3) проектне фінансування з повним регресом на позичальника.

За способом мобілізації та джерелами фінансових ресурсів для

реалізації інвестиційних проектів:

1) проектне фінансування, здійснюване за рахунок коштів самого промислового підприємства;

2) проектне фінансування, здійснюване за рахунок банківських кредитів;

3) проектне фінансування, здійснюване за рахунок інвестицій (розміщення акцій на первинному ринку, пайові внески);

4) проектне фінансування, здійснюване за рахунок облігаційних позик;

5) проектне фінансування, здійснюване за рахунок лізингу.

У реальному житті переважають змішані, комбіновані форми проектного фінансування. Кожен конкретний випадок проектного фінансування складно або майже неможливо віднести до якоїсь однієї з вище перерахованих груп.

Як вже зазначалося, що кожен конкретний випадок проектного фінансування складно однозначно віднести до якоїсь однієї групи. Разом з тим за архітектурою фінансових схем проектне фінансування чітко поділяється на два типи [4]:

1) проектне фінансування з паралельним фінансуванням;

2) проектне фінансування з послідовним фінансуванням.

Проектне фінансування з паралельним фінансуванням. У практиці банківського кредитування цей тип проектного фінансування ще називається “спільним фінансуванням”. Ця назва пов’язана з тим, що для здійснення великих проектів, як правило, потрібні значні суми коштів.

Надання великих за розміром кредитів, з одного боку, є дуже ризикованою операцією, а, з іншого боку, не кожен банк має у своєму розпорядженні такі кредитні ресурси. У такому випадку декілька банків надають кредити для реалізації такого інвестиційного проекту, що дозволяє їм вкладатися в нормативи гранично допустимих сум кредитів та суттєво знижувати свої кредитні ризики. Досить часто в такій групі банків є ініціатор в особі солідного комерційного банку або міжнародного фінансового інституту, що слугує додатковою гарантією своєчасного погашення платіжних зобов’язань. В угодах по кредитуванню вказуються ряд застережень, які дають право кредитору на дострокове стягнення заборгованості по кредиту (а іноді й інші санкції), якщо позичальники не виконують своїх зобов’язань перед будь-яким кредитором, який є учасником спільного фінансування.

Застосовуються дві форми спільного фінансування:

1. Незалежне паралельне проектне фінансування, при якому кожен банк укладає окрему кредитну угоду з позичальником і фінансує свою частину інвестиційного проекту (субпроект).

2. Співфінансування, при якому кредитори діють єдиним пулом (консорціум, синдикат). За взаємною домовленістю один з банків бере на себе функції банку!менеджера з питань формування консорціуму (синдикату), підготовки і підписання єдиної кредитної угоди. Надалі контроль за ходом виконанням кредитної угоди (а нерідко і за реалізацією інвестиційного проекту), необхідні розрахункові операції здійснює банк-иагент зі складу консорціуму (синдикату), за що отримує певну комісійну винагороду.

Проектне фінансування з послідовним фінансуванням. Механізм дії цієї схеми полягає у наведеному нижче. В банківському бізнесі завжди є деякий великий банк з високою репутацією, який має у своєму розпорядженні першокласних спеціалістів з експертизи інвестиційних проектів та значний кредитний потенціал. Як висококласний банк він одержує велику кількість заявок на кредитування проектів, серед яких буває немало привабливих. Проте навіть дуже великі банки не мають можливості профінансувати всі проекти. Тому такі банки в багатьох випадках діють як ініціатори кредитних угод. Після надання позики підприємству ініціатор (банк!організатор) передає свої вимоги щодо заборгованості іншому кредитору (іншим кредиторам), тим самим зменшуючи на своєму балансі дебіторську заборгованість. За оцінювання інвестиційного проекту, розробку кредитної угоди і видачу позики банк-організатор одержує комісійну винагороду.

У 80-90–х роках ХХ ст. почав широко використовуватися інший спосіб перепоступки вимог банками!організаторами – розміщення кредиту серед інвесторів. Це, так званий, метод сек’юритизаці.

Банк-організатор продає дебіторські рахунки за наданим кредитом трасткомпаніям, які емітують під них цінні папери. Заручившись підтримкою інвестиційних банків, траст-компанії розміщують цінні папери серед інвесторів. Кошти, що надходять від позичальника, зараховуються в фонд викупу цінних паперів. З настанням встановленого терміну інвестори пред’являють цінні папери до викупу.

Часто банк-організатор продовжує обслуговувати кредитну угоду, залишаючи за собою функцію інкасації платежів, що надходять від позичальника.

Дата добавления: 2013-12-14