Органи в структурі ООН: Економічна і соціальна рада

Між- або наддержавний рівень

Особливу групу суб’єктів міжнародної економічної діяльності становлять місцеві органи влади. В Україні це — обласні, міські, районні, сільські ради та відповідні виконавчі органи. Вони можуть брати участь у міжнародній економічній діяльності як суб’єкти, що формують режим співробітництва на мікрорівні, а також утворюючи структури, які є юридичними особами та користуються правами на ведення комерційної діяльності.

Важливу роль місцеві органи влади відіграють в організації прикордонного або міжрегіонального співробітництва. Інколи місцеві органи можуть брати участь у сумісних проектах разом з однорівневими «партнерами». Такі проекти реалізуються, як правило, під егідою центральної влади в державі. Прикладом подібної організації міжнародного співробітництва є участь чотирьох західноукраїнських областей у так званому Карпатському єврорегіоні разом з регіонами ряду сусідніх країн.

Валові обсяги співробітництва з участю місцевих органів влади можуть значно варіюватися залежно від конкретних господарських завдань та адміністративних рівнів, величини територій, які вони контролюють. За характером завдань, які є типовими для даного типу суб’єктів, їхню класифікаційну позицію можна визначити як таку, що умовно належить до макрорівня. Подібно до центральних, місцеві органи влади та
регулювання концентрують зусилля переважно у сфері регулювання та створення сприятливої ринкової кон’юнктури та інфраструктури.

Інколи галузеві відомства та (або) місцеві органи влади, які беруть участь у міжнародній економічній діяльності, відносять до окремої групи — так званого мезорівня суб’єктів. Разом з тим немає підстав вести мову про принципові відмінності в природі або пріоритетах міжнародної економічної діяльності подібних структур. Отже, подібна класифікація не завжди є достатньо обґрунтованою, хоча і має право на існування.

Сучасні тенденції розвитку світогосподарської системи зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між- або наддержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Причому йдеться навіть не про прогресуючі тенденції транснаціоналізації економічного життя, які ми умовно віднесли до мікроекономічного, або підприємницького, його рівня.

Суверенітет (від фран. souveraineté — верховна влада) держави, її незалежність у внутрішіх справах та у зовнішній політиці. Цей принцип є базисним у сучасних міжнародних відносинах, будучи закріпленим у системі міжнародного права та організаційних, інституційних структурах.

Суверенітет у міжнародній економічній політиці, з одного боку, відображає принцип верховенства державної влади, а з іншого — модифікується відповідно до тенденцій інтеграції, відмови держав від протекціонізму, від багатьох заходів тарифної та нетарифної політики та делегування відповідних повноважень міжнародним організаціям, регіональним угрупованням. Причому дедалі більше поширюються такі
реалії міжнародного життя, відповідно до яких відмова держави від певного роду повноважень з економічного регулювання стає фактором національної безпеки, посилення ролі відповідної країни у міжнародній політиці.

Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні. Принаймні ними позначають одну й ту саму сферу економічного життя. Щоправда, можна помітити і певні семантичні відмінності. «Міждержавність» скоріше є характеристикою спільних дій, тоді як «наддержавність» означає підпорядкування та добровільну відмову держав від органічно властивого їм суверенітету.

Отже, відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно вважалися такими, що належать до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. Можна також стверджувати про те, що на міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси.

Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається відповідно до міжнародно-правового режиму, який утворюється дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій.

Згідно із зазначеними угодами держави беруть на себе зобов’язання вдаватися (або не вдаватися) до певних дій, приймаючи в тій чи іншій формі міжнародний контроль за виконанням своїх зобов’язань. У разі утворення організаційних структур властиві макрорівню функції змінюють свою природу на наднаціональну. При цьому можливе своєрідне заміщення регулятивних функцій, коли виникнення нових міжнародних інституцій позбавляє державу необхідності виконувати певні заходи, утримувати відповідні контрольні та адміністративні штати. Саме це мало місце в процесі становлення та диверсифікації організаційної структури Євросоюзу, що привело до ліквідації взаємних митних обмежень і навіть прикордонного паспортного контролю для країн Шенгенської угоди (ця угода за участі семи країн набула чинності в 1995 р., хоча підписано її було ще в 1985 р. представниками Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРН і Франції, а в 1992 р. до неї приєдналися Іспанія та Португалія). Об’єктивно нормативною базою для поступового зниження навантаження на національні органи експортно-імпортного регулювання є статутні документи, настановні цілі та характер діяльності Світової організації торгівлі, яка прагне встановити безмитний та безлімітний режим міжнародної торгівлі.

На даному етапі тенденції перенесення функцій макроекономічного регулювання на наддержавний рівень поки що не при-
таманні Україні. Створення подібних економічних структур у межах колишніх радянських республік на сьогодні видається нереальним через малооптимістичні перспективи СНД у широкому геостратегічному контексті. Більш значущими є дезінтеграційні фактори історико-політичного змісту. Адже, зважаючи на війни Росії на Кавказі, авторитарність та нестабільність режимів влади в ряді країн СНД як угруповання пострадянських держав, відмова від повномасштабного державного суверенітету України на користь адміністративних органів цього блоку неможлива. Разом з тим привабливість якомога тіснішої інтеграції до ЄС не веде до помітних практичних кроків на зближення через слабку економічну кон’юнктуру, нестабільну правову базу, несприятливий соціальний клімат у самій Україні.

Дата добавления: 2013-12-14