Лекція 1

Тема: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ПРЕДМЕТУ.

План. 1. Загальні питання технології ліків
2. Основні терміни і поняття в аптечній технології ліків
3. Поняття про лікарську форму і лікарський засіб.

Область охорони здоров’я, що займається всебічним вивченням лікарських засобів, називається лікознавством, тобто наукою про ліки. Вона охоплює ряд наукових галузей та дисциплін. Сучасне лікознавство поділяється на два самостійних розділи: - фармакологію, яка вивчає дію лікарських засобів на організм; - фармацію. Слово «фармація» походить від древньоєгипетського слова «фармаки», що означає, «той, що дарує одужання і безпеку» або від грецького слова «фармакон» - ліки. Фармація – це комплекс наук (технологія ліків, фармацевтична хімія, фармакогнозія, організація і економіка фармації, менеджмент і маркетинг), які вивчають питання, що стосується лікознавства, а саме:

1. синтез і аналіз лікарських засобів
2. розробка нових теорій і методів виготовлення лікарських форм
3. вивчення природних ресурсів рослинного, тваринного, мінерального походження і переробка їх у лікарські препарати
4. розробка нових машин і апаратів, засобів малої механізації і модернізації вже існуючих для промислового й аптечного виробництва ліків
5. контроль якості, зберігання і відпуск лікарських препаратів
6. вивчення питань планування, організації і управління фармацевтичною справою, менеджменту, маркетингу.
7. Удосконалення навчально-методичної роботи фармацевтичних навчальних закладів і підготовка висококваліфікованих спеціалістів

Сучасна фармацевтична наука повинна випереджати практику, відкриваючи нові шляхи удосконалення лікарського забезпечення населення України. Значення фармації для охорони здоров’я населення визначається тією роллю ліків, яку вони відіграють в сучасній системі лікувально-профілактичних заходів. Стає очевидним, що широке застосування лікувально-профілактичних заходів жодною мірою не зменшує значення ліків, тому що попередження багатьох захворювань і лікування їх без застосування ліків немислиме. Справді, важко уявити сучасну хірургію без застосування наркозу, знеболюючих або знезаражуючих лікарських засобів. Немислима і серйозна боротьба з інфекціями без застосування сульфаніламідів, антибіотиків та дезінфікуючих засобів. Разом з появою нових ефективних лікарських засобів підвищилась необхідність у сучасному обґрунтуванні способів виготовлення й удосконалення технології лікарських форм з метою одержання стабільних лікарських препаратів з оптимальним терапевтичним ефектом.

Технологія ліків – це наука про теоретичні основи і виробничі процеси переробки лікарських засобів у лікарські препарати шляхом надання їм визначеної лікарської форми на підставі установлених фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей. Слово «технологія» походить від грецьких techne – майстерність, уміння і logos - наука, навчання.. у дослівному перекладі «технологія ліків» означає «навчання про вміння готувати ліки». Найбільш тісно технологія ліків пов’язана фармацевтичними дисциплінами. Технологія ліків як окрема наукова фармацевтична дисципліна в просі свого становлення пережила кілька різних стадій. На початковому етапі розвитку вона займалася більше питаннями техніки виготовлення лікарських форм і називалась «курсом практичних робіт». Потім з розвитком науки і техніки відбулася диференціація на технологію ліків аптечного і заводського виробництва. Заводське (промислове виробництво ліків) є крупносерійним і здійснюється на фармацевтичних підприємствах (заводах, фабриках). Аптечне виробництво займається виготовленням ліків за індивідуальними прописами, приготуванням і фасуванням внутрішньо аптечних заготівель. Воно відрізняється великим асортиментом дрібносерійної продукції. В умовах аптек готують лікарські препарати нестійкі при зберіганні, складні за поєднанням технологічних процесів і такі, що мають індивідуальне дозування. Аптечне і заводське виробництво доповнюють одне одне, розвиваються і удосконалюються паралельно. Сучасна наука поставила перед технологією лікарських форм ряд нових дослідницьких і практичних завдань, рішення яких дозволить якісно змінити підхід як до питання створення лікарських форм, так і до самого лікарського препарату. Основні з них:

• Проведення фундаментальних комплексних досліджень в області технології, біофармації і фармакокінетики лікарських засобів
• Розробка нових видів лікарських форм і удосконалення існуючих
• Створення пролонгованих лікарських препаратів, а також лікарських форм, що використовуються в педіатрії і геріатрії
• Пошук нових допоміжних речовин, розширення асортименту консервантів і стабілізаторів для ін’єкційних лікарських форм
• Використання сучасного пакувального матеріалу
• Розширення досліджень з питань механізації й автоматизації технологічних процесів виробництва в аптеках.

Основні терміни і поняття в аптечній технології ліків. Термін – слово або словосполучення, що є точною, однозначною назвою певного поняття якої-небудь спеціальної області науки, техніки. Термінологія має пряме відношення до сутності даної науки, з розвитком якої терміни переглядаються, упорядковуються, обмежуються у використанні або повністю усуваються. З’являються нові терміни для нових понять, у старі вкладається новий зміст, тобто термінологія перебуває у постійному русі, піддається свідомому втручанню, уніфікації і стандартизації. Терміни і їх поняття мають не лише інформаційне і юридичне, але й методологічне значення, оскільки чітке визначення дозволяє правильно планувати і проводити наукові дослідження. Термінологія технології ліків складається з назв лікарських форм (таблетки, порошки, екстракти, настої і т.д.), позначення технологічних процесів і операцій, машин і апаратів. У технологічній термінології найчастіше в порівнянні з іншими фармацевтичними науками зустрічаються фармакологічні, фармакогностичні і фармакохімічні терміни. Термінами, що позначають базові, основні поняття технології ліків є

- Лікарська речовина

-Фармакологічний засіб-

Лікарський засіб Лікарська форма-

Лікарський препарат

Взаємоз’язок цих термінів представлений на схемі 1

Фармакологічний засіб – це речовина або суміш речовин із встановленою фармакологічною активністю. Після одержання позитивних результатів клінічних досліджень і отримання дозволу уповноваженого на те органу на медичне застосування, вона одержує назву лікарського засобу. Лікарський засіб – це фармакологічний засіб, дозволений уповноваженим органом відповідної країни до застосування з метою лікування, попередження і діагностики захворювань людини або тварини. Лікарські засоби представляють значну групу найрізноманітніших речовин, що відрізняються за своїм зовнішнім виглядом, походженням і складом. Вони можуть бути рослинного і тваринного походження, органічної і неорганічної природи, речовинами індивідуальними або складними, мати різний агрегатний стан і т.п. З метою систематизації лікарські засоби, виходячи з їх складу, можна розділити на групи:

1. Лікарські речовини

2. Лікарська рослинна і тваринна сировина (і засоби мікробного походження) Лікарська речовина – це лікарський засіб, який представляє собою індивідуальну хімічну сполуку або біологічну речовину. Вона може бути використана для приготування лікарської форми без попередньої обробки. Залежно від специфіки одержання і методу очищення в умовах виробництва лікарські речовини поділяються на кілька груп.

1. Хімічні речовини – представляють собою індивідуальні хімічні сполуки, а за своїм походженням – продукти синтезу або очищення природних речовин. Їх виробляє хімічна промисловість. У своїй основній масі вони призначені для забезпечення потреб різних галузей народного господарства, але багато з них одночасно є і широко застосовуваними як допоміжні речовини, наприклад, натрію хлорид, натрію сульфат, кислота хлористоводнева, натрію гідрокарбонат та ін.

2. Хіміко-фармацевтичні речовини – за своєю природою також індивідуальні хімічні речовини. Виробляються на підприємствах хіміко-фармацевтичної промисловості і є однією з важливих груп лікарських засобів, у якій переважають продукти органічного синтезу, наприклад, сульфаніламідні препарати. Хіміко – фармацевтичні речовини – біологічно активні речовини, виділені в чистому вигляді з сировинних матеріалів рослинного або тваринного походження (алкалоїди, глікозиди).

3. Вітаміни – можуть існувати у вигляді індивідуальних хімічних сполук (аскорбінова кислота – вітамін С, нікотинова кислота – вітамін РР), а також у вигляді екстрактів і концентратів.

4. Антибіотики – продути життєдіяльності мікроорганізмів. Отримують шляхом біологічного синтезів при вирощуванні мікробів на різних середовищах. Деякі з них можна отримати синтетичними (левоміцетин) або напівсинтетичними (метицилін, оксацилін та ін.) методами.

5. Органотерапевтичні речовини – представляють собою складні комплекси біологічно активних гормональних речовин (адреналін). Одержують їх з органів і тканин тваринних організмів (пепсин). Ряд гормонів одержують синтетично (статеві гормони).

6. Речовини з рослинної і тваринної сировини. У цю групу входять ефірні і жирні олії, жири, одержувані з частин рослин і тварин. Сюди ж відносяться численні продукти, що є подрібненими частинами рослин і тварин (порошок бульб салепу, листя наперстянки, корінь алтею), а також порошки камедей, смол.

7. Галенові препарати - характеризуються хімічною складністю, тут поряд з діючими речовинами містяться і супутні. Готують їх найчастіше з лікарської рослинної сировини (настоянки, настої, відвари, сиропи, ароматні води, екстракти, олії). Особливу підгрупу в галенових препаратах складають новогаленові препарати, які є також витягами з лікарської рослинної сировини, але більш очищені, звільнені від супутніх (баластних) речовин різноманітними хімічними методами.

8. Імунологічні речовини – це вакцини і сироватки або неживі мікроорганізми, різні антитіла і антигени. Виробляються інститутами вакцин і сироваток, інститутами епідеміології, мікробіології та гігієни. Це специфічна група лікарських речовин, стосовно яких роль аптечного працівника зводиться до правильного зберігання і своєчасного відпуску.

9. Речовини радіоактивних ізотопів – представляють групу активних хіміко – фармацевтичних речовин. Завдяки ізотопам радіоактивних елементів можна використовувати внутрішньоядерну енергію у вигляді променевої енергії для зовнішнього і внутрішнього опромінення.

Лікарські речовини за фізичними властивостями поділяються на тверді, рідкі, м’які та газоподібні.

Лікарська сировина представляє собою природні речовини в неопрацьованому вигляді або піддані простій, вихідній обробці, що при застосуванні тієї чи іншої переробки або очищення. Лікарська рослинна сировина – це рослинна сировина, дозволена уповноваженими на те органами у встановленому порядку до медичного застосування. До цієї групи належать висушені трави, листя, квіти, корені, кора та ін. органи лікарських рослин. Лікарську сировину використовують в аптеках для приготування зборів, настоїв, відварів, а також для одержання галунових і новогаленових препаратів в умовах серійного виробництва. До лікарської сировини природного походження відносяться продукти бджільництва: прополіс, квітковий пил, бджолина отрута, мед. Вони використовуються для одержання лікарських препаратів як в умовах аптеки, так і на хіміко-фармацевтичних заводах. Необхідно мати на у вазі, що самі лікарські засоби хворим не видаються, вони є лише вихідним матеріалом для виготовлення лікарських препаратів шляхом надання їм відповідної лікарської форми. Характеристика лікарського засобу приведена на схемі 2.

Допоміжні речовини – це додаткові речовини, необхідні для приготування лікарського препарату. У технології ліків дозволяється використовувати тільки допоміжні речовини дозволені до медичного використання відповідною нормативною документацією: Державною Фармакопеєю (ДФ), фармакопейними статтями (ФС), тимчасовими фармакопейними статтями (ТФС), спеціальними ДСТ. Донедавна допоміжні речовини розглядались тільки як індиферентні наповнювачі, причому вибір тих чи інших допоміжних речовин диктувався виключно технологічними, а інколи й просто економічними міркуваннями. Для їх застосування потрібно було лише довести, що вони фармакологічно індиферентні, надають лікарській формі відповідні технологічні властивості й економічно доступні. Сучасна фармація відмовилась від колишнього розуміння допоміжних речовин як індиферентних формотворників. Допоміжні речовини мають певні фізико-хімічні властивості. Залежно від природи лікарської речовини, умов одержання і зберігання лікарської форми вони здатні вступати в більш-менш складні взаємодії як з лікарськими речовинами, так і з факторами зовнішнього середовища (наприклад міжтканинною рідиною, вмістом шлунково-кишкового тракту і т.п.). доведено, що допоміжні речовини можуть значно впливати на фармакологічну активність лікарських речовин – підсилювати або знижувати її, або взагалі змінювати характер терапевтичної дії. У деяких лікарських формах (наприклад, супозиторіях, мазях, аерозолях та ін.) допоміжні речовини складають до 90% об’єму і регулюють всі основні властивості, включаючи повноту і швидкість всмоктування діючих речовин. Тому вивчення фармакологічної дії будь-якої речовини не має сенсу, якщо воно не проводиться в присутності тих допоміжних речовин, що надалі будуть складати композицію конкретної лікарської форми даного препарату. Кожен випадок застосування допоміжних речовин вимагає спеціального дослідження, завданням якого є вибір допоміжних речовин, які забезпечують достатню стабільність препарату, максимальну біологічну доступність і властивий йому спектр фармакологічної дії.

До допоміжних речовин висуваються наступні вимоги:

• Вони не повинні впливати на зміну біологічної доступності лікарської речовини

• Повинні відповідати медичному призначення лікарського препарату, тобто забезпечувати прояв належної фармакологічної дії лікарського засобу із врахуванням його фармакокінетики

• Не повинні взаємодіяти з лікарськими речовинами, пакувальними та закупорювальними засобами, а також з матеріалом технологічного устаткування як в процесі виготовлення лікарських препаратів, так і при їх зберіганні • Не повинні впливати на органолептичні властивості лікарських препаратів: смак,колір, запах та ін.

• Повинні надавати лікарській формі необхідні технологічні властивості – структурно-механічних, фізико-хімічних

• Повинні бути не шкідливі у використовуваних кількостях, біосумісні з тканинами організму

• Не повинні викликати алергічних реакцій та інших видів токсичної дії

• Повинні відповідати вимогам гранично допустимої мікробної контамінації, по можливості піддаватися стерилізації

• Повинні бути економічно доступними З метою систематизації, полегшення подальшого вивчення і правильного підбору допоміжних речовин їх класифікують

- За впливом на технологічні характеристики лікарських форм - За природою та хімічною структурою сполук

ДОПОМІЖНІ РЕЧОВИНИ Схема 3

Виходячи з функцій допоміжних речовин як формотворників і з урахуванням впливу на фармакокінетику ліків, їх поділяють на групи:

• Розчинники
• Основи для мазей
• Речовини для покриття
• Речовини, що збільшують в’язкість
• Стабілізатори
• Консерванти
• Пролонгатори
• Солюбілізатори
• Барвники

Природні допоміжні речовини мають велику перевагу порівняно із синтетичними завдяки високій біологічній нешкідливості. Зараз із використовуваних допоміжних речовин приблизно 1/3 припадає на природні і пошук цих речовин продовжується. Рослинні біополімери використовуються як емульгатори, стабілізатори, пролонгатори. Недоліком природних допоміжних речовин є нестійкість щодо мікроорганізмів. У складі мікрофлори неорганічних сполук можуть виявлятися не лише умовно патогенні, а й патогенні мікроорганізми. Саме тому допоміжні речовини можуть бути основним джерелом мікробного забруднення лікарських препаратів. Для зниження мікробного забруднення до гранично допустимих норм, зазвичай їх піддають стерилізації або додають антимікробні речовини (консерванти). Синтетичні та напівсинтетичні допоміжні речовини також знаходять досить широке застосування в технології лікарських форм. Цьому сприяє їх доступність, можливість синтезу речовин із заданими властивостями. Необхідно також враховувати, що синтетичні та напівсинтетичні допоміжні речовини можуть замінити ряд харчових продуктів.

Поняття про лікарську форму і лікарський препарат. В аптеках з лікарських засобів готують найрізноманітніші лікарські форми у вигляді порошків, мікстур, мазей і т.п. залежно від призначення і шляхів введення в організм (через рот, в пряму кишку, внутрішньовенно, внутрішньом’язево), а також з огляду на фізико-хімічні властивості, лікарським засобам надають визначений агрегатний стан (твердий, рідкий, мазеподібний) і визначену геометричну форму (конусоподібну, кулясту, у вигляді палички). Причому геометрична форма підбирається таким чином, щоб забезпечити максимальну терапевтичну дію лікарського засобу і зручність застосування. Лікарська форма – це стан лікарського засобу чи лікарської рослинної сировини, зручний для застосування, при якому досягається необхідний терапевтичний ефект. Іноді важко провести чітку різницю між лікарською формою і лікарським засобом, особливо в тих випадках, коли технологічні операції, яким піддавалися лікарські засоби при виготовленні лікарської форми, були простими. Наведемо приклад:

Rp.: S ulfadimesini 0.5
Da tales doses № 10
Signa. По 1 порошку через 4 год

Сульфадимезин, що знаходиться в одній великій упаковці (штанглас, пакет) представляє собою лікарський засіб. Стан, у якому він приготований для відпуску – це порошок, це лікарська форма, а все разом узяте, тобто порошок сульфадимезин у прописаній дозі з визначеним призначенням – лікарський препарат. Цей самий сульфадимезин зі штангласу може бути використаний для виготовлення інших лікарських форм – мазей, супозиторіїв та ін. Лікарський препарат – це лікарський засіб у вигляді визначеної лікарської форми, готовий продукт, розфасований, запакований, маркований, що має визначене медичне призначення і встановлений термін придатності. Лікарські препарати готують з лікарських засобів, надаючи їм зручний для медичного застосування стан (лікарську форму), у якому досягається необхідний лікувальний ефект.

Rp.: Extracti Belladonnae 0.015
Papaverini hydrochloridi 0.03
Anaesthesini 0.3
Butyri Cacao q.s.
ut fiat supp.
D.t.d.№12
S. По 1 свічці 1-2 р.д. при болях.

У даному випадку прописані супозиторії, що містять екстракт беладонни, папаверину гідро хлорид і анестезин, що є лікарськими засобами, тобто речовинами з визначеною терапевтичною дією. Якщо розглядати цей пропис стосовно не його змісту, а виду лікарської форми, то можна відзначити, що супозиторії мають правильну конусоподібну форму, одинаків розмір і масу, плавляться при температурі тіла і при зберіганні не деформуються. Ця характеристика відноситься виключно до лікарської форми – супозиторіїв. Все разом взяте (супозиторії

із зазначенням сигнатури) є лікарським препаратом. Лікарська форма і лікарський засіб представляють дві форми одного змісту – лікарської речовини. Лікарські форми – це ті ж лікарські речовини, але які набули відповідного агрегатного стану, зовнішньої форми і мають певне призначення хворому.

До лікарських форм висуваються наступні вимоги:

• Повинні забезпечувати максимальний терапевтичний ефект і мати мінімальну побічну дію
• Повинні забезпечувати задану тривалість дії
• Повинні бути зручні для застосування
• Повинні бути стійкі при зберіганні і транспортуванні

До ліків принципово нового типу відносяться терапевтичні лікарські системи (ліки нового покоління), для яких властиве контрольоване вивільнення діючих речовин та їх цільовий транспорт до мішені. Терапевтична лікарська система – це пристрій, що містить лікарську речовину, елемент, який контролює вивільнення лікарської речовини, платформу, на якій розміщена система і терапевтична програма. Можливість створення таких ліків з’явилась з розвитком біотехнології. У зв’язку з цим в технології ліків виділяють 4 етапи розвитку, що характеризуються створенням лікарських форм різни поколінь. Перше покоління – традиційні лікарські форми, друге – традиційні лікарські форми з контрольованим вивільненням, третє – системи доставки лікарського засобу, четверте – системи спрямованого транспорту лікарських речовин у мішені (тканини, органи, клітини). При створенні лікарських форм 3 і 4 покоління широко використовується взаємодія компонентів на міжмолекулярному рівні, покриття частинок лікарської речовини оболонкою, взаємодія між частками і різні сполучення цих підходів.

Дата добавления: 2013-12-14