Структурні елементи корпоративного управління

3.1. Зовнішня сфера корпоративного управління

Довгостроковим загальним завданням системи корпоративного управління є забезпечення стабільної ефективної роботи корпорації. Як уже наголошувалось, начебто така постановка питання аналогі­чна підходам загального менеджменту. Проте слід зауважити, що система корпоративного управління відрізняється від загального менеджменту підприємства, оскільки її суб'єктами є не тільки про­фесійні менеджери, а й власники корпоративних прав. Тому по своїй суті ця проблема зводиться до створення умов оптимальної корпо­ративної поведінки власників і менеджерів. Оптимізація взаємодії менеджменту та власників в розвинутих країнах тривала довгий період, на певному етапі виникла потреба в нормативних, законо­давчих та інших регуляторах, які б формалізували певні сторони такої взаємодії. Такими регуляторами стали насамперед державні законодавчі та підзаконні акти, впливи ринкового середовища, гро­мадські інституції.

Для вітчизняної практики корпоративного управління, яке по­чало формуватись лише з появою недержавного сектору, представ­леного в основному господарськими товариствами, важливим є ви­значення форм і методів управління господарськими товариства­ми. Крім того, державні корпоративні права знаходяться у статут­них фондах господарських, переважно акціонерних, товариств. Тому слід мати на увазі, що предметом корпоративного управління, крім його широкого розуміння як управління корпоративними правами, є управління не просто підприємствами, а певними господарськими товариствами з урахуванням особливостей їх організаційно-еконо­мічних форм. Оскільки корпоративна форма бізнесу базується на діяльності акціонерних товариств, а управління ними має свою спе­цифіку у порівнянні, наприклад, з приватними чи державними під­приємствами, то важливим є формування зовнішнього середовища, регуляторного впливу на корпорації і внутрішнього механізму узгодження інтересів суб'єктів корпоративних відносин.

Можна виділити зовнішні та внутрішні структурні елементи кор­поративного управління. Зупинимось спочатку на зовнішніх елемен­тах. Насамперед корпоративне управління забезпечується на рівні дер­жавних органів, які створюють норми і правила корпоративного конт­ролю, відповідальність суб'єктів корпоративного бізнесу. Тому державні органи загальної та спеціальної компетенції є важливим зовнішнім елементом системи корпоративного управління.

Другим важливим зовнішнім елементом корпоративного регу­лювання є механізми ринкового контролю. Очевидно, що управління, його дієвість визначається досягненням певного соціально-еко­номічного статусу акціонерного товариства. Для власників важли­вим наслідком корпоративного управління є отримання частини прибутку, підвищення курсової ціни акцій корпорації. Тому в сис­темі корпоративного управління значну роль відіграють ринки про­дукції, а також фінансові ринки. Ринки продукції є чіткими інди­каторами правильності корпоративної стратегії і тактики фірми і приводять до ліквідації неефективно діючих структур. Фінансові ринки, в свою чергу, є показниками через котирування корпоратив­них цінних паперів стану корпорації. Наявність фінансових ринків дає змогу власникам корпоративних прав позбутись їх у разі не­ефективного корпоративного управління. Зрозуміло, що такий захід є крайнім, і він використовується, як правило, у тому разі, коли влас­ник випробував інші методи впливу на корпоративний менеджмент. Третім важливим елементом зовнішнього корпоративного уп­равління можна вважати громадські організації, засоби масової інформації, які впливають на корпоративну стратегію й тактику. Існує досить розвинута система захисту інвесторів-акціонерів, яка крім державних органів представлена громадськими організація­ми, що здійснюють певний нагляд за розвитком корпоративного сектору, впливають на прийняття рішень, особливо через засоби ма­сової інформації. Корпоративна стратегія та культура знаходять своє відображення на сторінках преси і телебачення, дають досить часто орієнтири власникам корпоративних прав для здійснення ними відповідних дій — позбавлятись від цих цінних паперів, збирати органи управління чи якось впливати на їх роботу, проводити інші заходи, спрямовані на забезпечення своїх корпоративних прав.

3.2. Елементи внутрішньої сфери корпоративного управління

Внутрішні елементи системи корпоративного управління зале­жать насамперед від наявності ефективних норм та процедур взає­мовідносин власників та їх впливу на менеджмент підприємства. Такі норми і процедури (проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, визначення органів нагляду за діяльністю менеджерів у періоди між зборами, визначення компетенції укладання угод з різними вартісними величинами та ін.) є необхідними і надзвичай­но важливими елементами корпоративного управління. Вони фор­муються частково: із зовнішнього середовища — обов'язковими законодавче розробленими приписами і нормами, з внутрішнього — створеними внутрішньо корпоративними документами, які мають правову силу на рівні господарського товариства і не суперечать законодавче визначеним нормам.

Законодавчо визначені норми не можуть регулювати практично усі випадки не збігання інтересів серед власників, власників і мене­джерів, менеджерів і рядових працівників, корпорації та державних, наприклад податкових, органів. У рамках законодавче визначених норм і багато специфічних можливостей, що приводять до відмінно­стей у внутрішньо корпоративних приписах, які, в свою чергу, зале­жить під ступеня узгодженості інтересів суб'єктів корпоративного управління. Справа в тім, що іноді дії в інтересах власників не зав­жди можуть бути виправдані з погляду ефективності корпоратив­ного управління безпосередньо товариством як підприємством. Наприклад, бажання власників на якомусь етапі отримати макси­мальні дивіденди вступає у суперечність з необхідністю здійснення менеджментом кроків, спрямованих на завоювання нових сегментів ринків або технічне переобладнання підприємства. Прагнення пер­соналу підвищити рівень оплати праці за стабільних параметрів діяльності підприємства прямо знижує його прибуток, а отже, змен­шує величину дивідендів власників, що викликає їх протидію.

Таких суперечностей на діючому підприємстві існує величезна кількість, і тому системи внутрішньої сфери управління повинні якомога щільніше охоплювати усі напрями господарської діяль­ності підприємства. Тому внутрішній елемент системи корпоратив­ного управління включає також розроблені менеджментом і узго­джені з власниками приписи поведінки персоналу, оплати посадо­вих осіб, формування фондів та виплати дивідендів, майнових угод, інших напрямів корпоративної та виробничої діяльності.

Системи корпоративного управління залежать від особливостей об'єктів регулювання. Так, у невеликих господарських товариствах, наприклад товариствах з обмеженою відповідальністю, де оптималь­ною є наявність лише кількох власників, системи корпоративного управління значно відрізняються від системи управління акціонер­них товариств з великою кількістю власників. Крім того, в самих акціонерних товариствах можуть бути розпорошені акції серед ве­ликої кількості власників, і для таких корпорацій управління є більш складним, ніж для фірм, навіть великих за обсягами виробництва, проте з кількома інвесторами-власниками. Вихід власників з гос­подарського товариства, уступки ними своїх корпоративних прав залежать від видів господарських товариств і, з одного боку, визна­чається корпоративним управлінням, а з другого — впливає на саме корпоративне управління, яке використовується в них.

Отже, слід мати на увазі, що існують зовнішні суб'єкти корпора­тивного управління — держава, ринки, інституційні інвестори (не власники корпоративних прав) — і внутрішні — власники, менедж­мент, працівники. Усі ці суб'єкти мають складну систему інтересів, і її узгодження є основним завданням оптимізації корпоративного управління. Крім того, потрібно враховувати, що корпоративне уп­равління формується і розвивається не відірвано від соціально-еко­номічного оточення, воно залежить від країни з її історичними тра­диціями й економічними умовами, політичної ситуації.

3.3. Основні риси сучасного корпоративного управління

Практика свідчить, що й у західних країнах з розвинутою ринко­вою економікою і досить сталими системами корпоративного управ­ління їх зміст, форми і методи значно відрізняються.

У світі переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склались історично та економічно в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до пробле­ми повноважень і відповідно прийняття рішень і реалізації прав влас­ності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. (Слід мати на увазі, що такі назви є досить умовними і визначають лише загальні підходи до відповідних управлінських систем.)

Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими част­ками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізични­ми) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Ха­рактерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджера­ми таких корпорацій.

Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонер­ною власністю, яка є досить розпорошеною, і тому вплив на прий­няття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосуван­ня різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

Вважається, що в країнах континентальної Європи та в Японії існує переважно інсайдерська система корпоративного управління, в США і Великій Британії — аутсайдерська. Таке розмежування зас­новується на рівнях концентрації корпоративної власності і засто­суванні дворівневих або однорівневих систем управління.

Проте наявність тих чи інших систем корпоративного управлін­ня не знімає існування однакових проблем. Такими проблемами є забезпечення інтересів дрібних інвесторів, суперечності між корот­ко- та довгостроковими інтересами інвесторів, а також між вико­навчими та невиконавчими директорами, між різними групами інве­сторів, у тому числі державними та іноземними.

Досвід зарубіжних країн показує, що норми корпоративного уп­равління, які складалися в розвинутих країнах століттями, не є ста­лими, вони удосконалюються, а в чомусь і уніфікуються. Процеси глобалізації економіки не могли обминути таку її важливу сферу, як корпоративне управління. Тому рішенням лідерів "Великої сімки" Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до середини 1999 р. було доручено розробити комплекс міжнарод­них стандартів корпоративного управління. При цьому не передба­чалося створити єдиний і обов'язковий для всіх країн кодекс чи збірник корпоративних норм, але частину стандартів, які позитивно себе зарекомендували практикою, вважати корисними для застосу­вання усіма країнами.

На сьогодні ОЕСР розробила і запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління, стосуються того, що має забезпечувати система корпоратиного управління в цілому. Конкретно наголошується на п'яти принципах, зокрема си­стема корпоративного управління повинна:

1)захищати права акціонерів;

2)забезпечувати однакове відношення до акціонерів;

3)регулювати діяльність заінтересованих осіб в управлінні кор­порацією;

4)забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації і її про­зорість;

5)забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов'язків керівних органів.

Такі підходи до корпоративного управління не є якимись нови­ми і для України. В цілому загальна частина їх знайшла відобра­ження в законодавчій базі і вже використовується, проте вони ма­ють певну специфіку. Практика засвідчила, що в Україні вже сфор­мувалась змішана, але з відчутними аутсайдерськими рисами систе­ма корпоративного управління, яка потребує відповідного аналізу її позитивних і негативних сторін. Аутсайдерський характер системи корпоративного управління в Україні пов'язаний із наявністю ве­личезної кількості дрібних власників корпоративних цінних па­перів, які намагаються реалізувати свої права. Крім того, велику роль в управлінні акціонерним сектором відіграє менеджмент — виконавчі директори.

Тому важливими елементами вивчення слід вважати особливості інсайдерських чи аутсайдерських систем корпоративного управління, розвиток колегіальності при прийнятті рішень, контроль за вико­нанням уже прийнятих рішень, права та обов'язки виконавчих та невиконавчих директорів, права працівників, права дрібних акціо­нерів, співвідношення прав виконавчих та невиконавчих директорів та інші риси управління, які мають істотний вплив на економіко-соціальний стан корпорацій.

Дата добавления: 2013-12-14