Правова охорона прав виконавців

Об'єктом охорони прав виконавців є особистий виступ виконавця. Йдеться про об'єкт нематеріального характеру, що відрізняється від твору. Виступ виконавця полягає в реалізації твору, який уже створений автором і включає всю сукупність його елементів. Виконавець є посередником між твором і публікою, бо він передає думку вже повністю і конкретно сформованого автором твору. Виконавець необхідний для того, щоб викликати у публіки естетичні відчуття, властиві виконуваному твору, проте він не вносить нічого нового до складових елементів цього твору. Твір є річчю в собі, навіть якщо він створений для того, щоб бути реалізованим через виконання, і навіть якщо тільки виконання дозволяє публіці оцінити цей твір. Зазначене не суперечить тому, що виконання за своїми художніми якостями може стати вищим від відповідних якостей виконуваного твору і саме виконання може, перш за все, викликати інтерес публіки. Може статися, що виконавець взагалі створить власний специфічний образ, свій стиль, який не можна сплутати з іншим. Проте зміст цієї творчої роботи не є складним комплексом ідей, почуттів, фактів, які можуть стати для третіх осіб елементами для створення нових творів.

Відповідно до ст. 35(a) Закону України «Про авторське право і суміжні права» до об'єктів суміжних прав віднесені виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів.

Згідно з визначенням, що міститься у ст. 3(a) Римської конвенції 1961 p., під виконавцями розуміються «актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які грають роль, співають, читають, декламують, грають або будь-яким іншим чином беруть участь у виконанні літературних і художніх творів». Із певними варіантами подібне визначення було прийняте в національних законодавствах різних країн.

На Дипломатичній конференції про міжнародну охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. було вирішено, що керівники інструментальних або вокальних ансамблів повинні включатися до категорії виконавців. Із цього визначення вилучається низка осіб, які хоча й виконують артистичну роботу, але не є виконавцями літературних або художніх творів, наприклад артисти вар'єте і цирку (еквілібристи, повітряні акробати, акробати, клоуни, фокусники, ілюзіоністи), а також артисти, зайняті у допоміжних ролях, які не виконують творчу роботу (статисти та інші допоміжні учасники спектаклю), а також ті, хто виконує технічні функції (робітники сцени, реквізитори тощо).

Проте ст. 9 Римської конвенції дозволяє договірним сторонам розширити сферу охорони, включивши до неї артистів, які не виконують літературних або художніх творів. Так, Кодекс інтелектуальної власності Франції (ст. L.212-1) відповідно до Римської конвенції спеціально виключає зі сфери охоплення «допоміжний артистичний персонал», а включає осіб, які виконують «естрадні номери, артистів цирку і ляльководів».

Вираз «артист-виконавець» означає, що йдеться про тих, хто бере участь у колективному виконанні музичних творів (оркестру або хору), в той час як вираз «артист-інтерпретатор» застосовується до музикантів, які виступають індивідуально (диригент оркестру і солісти), а також до акторів.

У статті 4 Закону України «Про авторське право і суміжні права» дане таке визначення поняття «виконавець» — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. А стаття 36(a) Закону відносить до суб'єктів суміжних прав «виконавців творів, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань».

Виконання виконавця завжди має конкретний характер і кожне нове виконання становить самостійний об'єкт правової охорони. Лише в тому разі, коли виконання зафіксоване на певному матеріальному носієві, воно «відривається» від свого творця і розпочинає самостійне життя.

Виконавцем може бути лише фізична особа, вік і стан дієздатності якої не мають значення. За малолітніх і недієздатних виконавців права здійснюються їх законними представниками. Щодо виконань, які здійснюються різними штучно створеними механізмами або тваринами, виконавські права набувають їх творці або дресирувальники. Охороняються результати виконавської діяльності як професіоналів, так і любителів.

Якщо виконавців твору декілька, вони здійснюють належні їм права лише за взаємною згодою. Реалізація прав великих колективів виконавців, наприклад хорів, оркестрів, театральних труп тощо, здійснюється їх диригентами, режисерами, солістами, керівниками трупи. У разі запрошення відомого диригента або соліста, необхідна згода на використання виконання, наприклад запису виконання, як від колективу виконавців в особі уповноваженого представника колективу, так і від запрошеної особи.

За виконавцями чинне законодавство визнає як особисті немайнові, так і майнові права.

У зв'язку з тим, що виконавці здійснюють артистичну діяльність особистого характеру, законодавства передбачають низку прав, які захищають їх особу. Ці права не визнаються за двома іншими категоріями володільців суміжних прав (виробниками фонограм і відеограм, організаціями мовлення), оскільки їхня діяльність має технічний та організаційний характер.

Особисте немайнове право виконавця будується за тією ж схемою, що й відповідне право автора, з деякими особливостями, зумовленими відмінностями, що існують між двома категоріями прав. Зазвичай законодавства визнають за виконавцями право на ім'я і право на захист виконання від будь-якого спотворення або іншого посягання, здатного завдати шкоди честі та гідності виконавця.

Право на ім'я означає можливість виконавця вимагати, щоб за будь-якого використання його творчої інтерпретації твору згадувалося його справжнє або вигадане ім'я, яке не повинно спотворюватися. Право на ім'я не може відчужуватися і охороняється безстроково.

Право на захист виконання від спотворення схоже на право автора на захист репутації. Будь-які поправки, зміни, доповнення, які дозволяє зробити сучасна техніка, можуть вноситися тільки за згоди виконавця.

Виконавцеві належать виключні права на використання його виконання відповідно до закону. Крім випадків, зазначених законом, будь-які фізичні або юридичні особи можуть використовувати виконання тільки за договором із правоволодільцем або іншою уповноваженою особою, у тому числі організацією управління майновими правами виконавців на колективній основі. Охорона, надавана виконавцям, жодним чином не зачіпає і не завдає шкоди охороні авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплення за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.

Виключне право виконавця на використання виконання означає право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

—сповіщати виконання без використання запису виконання шляхом передачі за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу незаписаного виконання);

—записувати раніше не записане виконання (право на запис);

—відтворювати запис виконання (право на відтворення);

—розповсюджувати оригінал або примірники запису виконання будь-яким способом, у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

—здавати у прокат оригінал або примірники запису виконання
(право на здавання у прокат);

—сповіщати запис виконання шляхом передачі за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу запису виконання);

—доводити до загального відома запис виконання (право на доведення до загального відома запису виконання);

—ретранслювати виконання або запис виконання (право на ретрансляцію).

Право на передачу незаписаного виконання. Римська конвенція й Угода ТРІПС гарантують окремі права виконавців на їхні незаписані виконання. Стаття 7 Римської конвенції надає виконавцям право запобігати ефірному мовленню та сповіщенню незаписаних виконань без їхнього дозволу, за винятком тих випадків, коли таке виконання вже передавали в ефір. Відповідно до Угоди ТРІПС виконавці мають право контролювати запис фонограми їхніх незаписаних виконань.

Стаття 6 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надає виконавцям виключне право контролювати запис їхніх незаписаних виконань за допомогою будь-яких засобів. Право на передачу незаписаного виконання містить ефірне мовлення і сповіщення, за винятком наступного ефірного мовлення та наступної передачі по проводах. Право на сповіщення включає кабельні передачі та будь-які інші «оригінальні» проводові або сповіщувані через мережі комп'ютерного зв'язку передачі живих виконань, такі як передачі через внутрішні радіомережі, а також сповіщення виконань по проводах іншим представникам публіки, не присутнім у залі, де відбувається виконання.

Право на запис. Виконавець має виключне право записувати раніше не записане виконання. Під записом слід розуміти звукозапис (фонограму) і відеозапис (відеограму). При цьому застерігають, що право виконавця на запис може бути здійснене тільки щодо незаписаного виконання, тобто виконавець не має права на перезапис.

Виконавець може здійснювати право на запис лише один раз, подібно до того, як автор твору тільки один раз здійснює своє право на оприлюднення твору.

Право на відтворення. Стаття 7 Римської конвенції надає виконавцям право на відтворення. Охорона, надавана виконавцям відповідно до Конвенції, включає можливість запобігати відтворенню запису їхніх виконань без їхньої згоди. Ця «можливість запобігати» зумовлена деякими специфічними положеннями.
Зазначене право застосовують, якщо:

—оригінальний запис був здійснений без згоди автора;

—відтворення здійснене для цілей, відмінних від тих, на які виконавець дав свою згоду;

— виготовлення оригінального запису було дозволене на підставі обмеження прав виконавця, а відтворення запису здійснене для іншої мети.

Стаття 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надає виконавцям виключне право дозволяти пряме або непряме відтворення, як постійне, так і тимчасове, своїх записаних виконань будь-яким способом і в будь-якій формі.

Це положення містить кілька елементів, які відрізняють його від положень Римської конвенції й одночасно підвищують рівень надаваної охорони. Замість «можливості запобігати» виконавцям

надане виключне право в чіткій і зрозумілій формі і без будь-яких спеціальних умов.

Одним із елементів цього положення є включення прямого і непрямого відтворення. Таке формулювання існує у ст. 10 Римської конвенції щодо прав виробників фонограм. Це положення має на меті показати, що виключне право не можна применшувати тільки через існування певної відстані між місцезнаходженням оригіналу записуваного виконання і місцем виготовлення його примірника. Здійснення запису з ефірного мовлення або з передачі по проводах має таке саме значення, що й обмежений у просторі перезапис з однієї касети на іншу. Будь-яка форма копіювання на відстані, яка стає можливою шляхом сповіщення через мережі комп'ютерного зв'язку між оригіналом і примірником, призначена для регулювання в межах цього положення.

Інший елемент положення призначений для уточнення поширеного тлумачення, відповідно до якого і постійне, і тимчасове відтворення є відтворенням. Результатом відтворення може бути матеріальний, постійний примірник у вигляді фонограми, запису або CD-ROMy. Це також може бути примірник виконання, записаного на жорсткому диску для персонального комп'ютера, або примірник, що міститься в робочій пам'яті комп'ютера. Записане виконання, яке зберігається протягом дуже короткого часу, може бути відтворене або сповіщене далі, а за допомогою відповідного пристрою воно може стати доступним для сприйняття.

Відповідно до ст. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми виконавці користуються виключним правом дозволяти відтворення «будь-яким способом і в будь-якій формі». Цей елемент свідчить про широкий обсяг цього права. Так, наприклад, збереження записаного виконання на будь-якому електронному носії є відтворенням. Відтворення передбачає також такі дії, як завантаження і вивантаження записаного виконання з пам'яті комп'ютера. Переведення в цифрову форму, тобто перенесення записаного виконання, втіленого на аналоговому носії, на цифровий носій, завжди є актом відтворення.

Вислів «будь-яким способом і в будь-якій формі» фігурує у ст. 9(1) Бернської конвенції щодо права на відтворення, яким користуються автори. Воно було включене до ст. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми з метою пояснення того факту, що між правами виконавців і правами авторів щодо цього не існує жодної різниці.

Право на розповсюдження. До прийняття Договору ВОІВ про виконання і фонограми в 1996 р. відповідно до міжнародних угод виконавці не мали прав розповсюджувати свої записані виконання.

Під час обговорення, яке привело до появи ст. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми, присвяченої виключному праву виконавців на розповсюдження, було з'ясовано, що принцип загального права виконавців на розповсюдження, супроводжуваний відповідними положеннями про вичерпання, дістав широке міжнародне визнання. Проте не було досягнуто єдності думок щодо обсягу цього права після першого продажу або іншої передачі права власності на примірник записаного виконання. Національні законодавства з цього погляду відрізняються. Відповідно до більшості юрисдикцій щодо примірника записаного виконання право на розповсюдження перестає існувати, тобто вичерпується, після першого продажу такого примірника. Не вирішено питання про те, чи має таке вичерпання відбуватися на національному, регіональному або міжнародному рівні.

Відповідно до ст. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми: «(1) Виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх виконань, записаних у вигляді фонограми, шляхом продажу або іншої передачі права власності.

(2) Ніщо в цьому Договорі не впливає на свободу Договірних Сторін визначати або не визначати умови, на яких вичерпання права, згаданого в пункті (1), застосовується після першого продажу або іншої передачі права власності на оригінал або примірник записаного виконання з дозволу виконавця».

Зазначена стаття допускає міжнародне вичерпання права. Договірні Сторони у своєму національному законодавстві можуть передбачати, що право на розповсюдження не застосовується до розповсюдження після першого продажу або іншого передання права власності на оригінал або примірники запису виконань відповідно до дозволу. При цьому перший продаж або передання права власності можуть бути здійснені в країні — Договірній Стороні або в будь-якому іншому місці.

Право на здавання у прокат. Римська конвенція не містить будь-яких положень щодо прокату примірників записаних виконань.

Стаття 9 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає: «Виконавці користуються виключним правом дозволяти комерційний прокат оригіналу та примірників своїх виконань, записаних на фонограми, як це визначено в національному законодавстві Договірних Сторін, навіть після їхнього розповсюдження, здійсненого виконавцем або за його дозволом».

Право на передачу запису виконання. Виконавцеві належить виключне право на передачу запису його виконання в ефір або по кабелю. Якщо фонограми та відеограми, які містять записи виконань, опубліковані з комерційною метою, допускають їх вільне використання для передачі в ефір або по проводах, але з виплатою винагороди виконавцям і виробникам фонограм.

Право на доведення до загального відома запису виконавця. Стаття 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми запроваджує нове право для виконавців — виключне право дозволяти робити свої записані виконання доступними для публіки: «Виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома своїх виконань, записаних у вигляді фонограм, по проводах або за допомогою засобів бездротового зв'язку таким чином, що представники публіки можуть мати доступ до них із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором».

Зазначене право включає доступ до записаних виконань по проводах або засобами безпроводового зв'язку. Таким чином, відбувається розмежування між розповсюдженням примірників записаних виконань у відчутній матеріальній формі, яка підпадає під дію права на розповсюдження, і доступом до фонограм через передачу. Право доступу обмежене ситуаціями, коли представники публіки можуть одержати доступ до виконань із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім вибором. Тобто доступність ґрунтується на інтерактивності і наданні доступу за запитом.

Зазначене право є умовою належного функціонування електронного ринку. Електронний або цифровий «магазин записів» можна порівняти з підприємством, що виготовляє записи або CD. Функції виготовлення і розповсюдження, властиві музичній промисловості й магазинам, що здійснюють роздрібну торгівлю записами, можуть бути втрачені із запровадженням бази даних, відкритої для публіки з метою прямого доставления музичної продукції через мережі комп'ютерного зв'язку на домашні комп'ютери.

Виключне право, передбачене ст. 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми, запроваджує системи, які дозволяють одержати прямий доступ до записаних виконань. Вислови «можуть здійснювати доступ» і «з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором» безпосередньо охоплюють усі ситуації інтерактивності.

Проте є системи і послуги, що ґрунтуються на певних технічних методах і програмованих структурах, що дають можливість здійснювати доступ до записаних виконань, який не є повністю інтерактивним. Такі послуги надають на підставі передплати. З погляду представників публіки такі послуги є «близькими до інтерактивних». У багатьох випадках єдиною відмінністю між інтерактивними і «близькими до інтерактивних» послугами є час, необхідний для доступу. Як для представників публіки, так і для правоволодільців чим коротша затримка, тим ближча практика до тих послуг, які надають можливість негайного доступу. Мірою зростання технічних можливостей пристроїв для збереження інформації і мереж комп'ютерного зв'язку ці послуги, скоріше за все, набуватимуть дальшого розвитку. Вони можуть базуватися на використанні кабелю, комп'ютерних мереж або засобів безпроводового зв'язку.

Зазначена практика може суперечити нормальному використанню записаних виконань і необгрунтовано зачіпати законні інтереси правоволодільців. Окремі канали, пропоновані за перед- платою, які не є частиною таких послуг, не викликають таких наслідків.

Надане ст. 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми право зробити записані виконання доступними спрямоване на охоплення як прямих послуг, так і послуг, які мають аналогічну дію. Обидва види послуг відповідають критеріям, викладеним у зазначеній статті, оскільки представники публіки можуть мати доступ до записаного виконання з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором.

Право на ретрансляцію. Ретрансляція передачі — одночасний або поступовий випуск в ефір організацією мовлення передачі іншої організації мовлення. Виконавці мають виключне право на ретрансляцію свого виконання або запису виконання.

Виключне право виконавця на відтворення запису виконання не поширюється на випадок, коли:

—запис виконання здійснено за письмовим дозволом виконавця і використано з тією метою, для якої було одержано дозвіл;

—відтворення запису виконання здійснюють із тією самою метою, для якої був здійснений запис.

Якщо оригінал або примірники запису виконання правомірно введені в цивільний оборот шляхом їхнього продажу, допускається їх подальше розповсюдження без згоди виконавця і виплати винагороди (вичерпання прав виконавця).

Виключні права виконавця можна передавати за договором іншим особам. Дозволи на використання виконань дає виконавець, а при виконанні колективом виконавців — уповноважений представник колективу виконавців шляхом укладання письмового договору.

Розмір і порядок обчислення винагороди за використання встановлює договір виконавця або уповноваженого представника колективу виконавців із користувачем, а якщо збір винагороди здійснюють організації управління майновими правами на колективній основі — у договорах, укладених такими організаціями з користувачами.

Розмір винагороди за використання виконання не може бути нижчим за мінімальні ставки, затверджені Кабінетом Міністрів України. Укладення договору між виконавцем і виробником аудіовізуального твору про створення аудіовізуального твору тягне за собою передання виконавцем прав виробникові аудіовізуального твору.

Надання виконавцем таких прав обмежується використанням аудіовізуального твору і, якщо в договорі не встановлено інше, не передбачає прав на окреме використання звуку або зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі.

Права виконавця на одержання винагороди є невідчужуваними і переходять тільки до спадкоємців виконавця на строк дії прав виконавця.

Дата добавления: 2013-12-14