Закон тотожності

План

Тема. Теоретичні основи риторики. Закони риторики.

Лекція 2-3

1. Специфіка тексту, створеного для публічного мовлення.

2.Концептуальний закон

3. Закон моделювання аудиторіїї.

4. Стратегічний закон.

5. Тактичний закон.

6. Закон ефективної комунікації.

7. Системно-аналітичний закон.

1. Публічнемовлення – явище багатогранне й вимагає свого дослідження в різних аспектах, і головним чином, у риторичному.

Основним видом тексту, у якому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності є текст, створений для публічного мовлення.

Отже, необхідно визначити специфіку публічного мовлення і відповідно тексту, який для нього створюється.

Виділяють такі якісні характеристики ПМ:

форма реалізації – писемно-усна;

відношення до типу мовлення – книжно-розмовне;

характер реалізації – підготовлено-імпровізаційний.

Писемно-усне

Текст, який створюється для ПМ, на певному етапі свого існування належить лише мовцеві. І саме на цьому етапі оратор повинен вміти викладати потік своїх думок у письмовій формі; по-перше, щоб не забути і не загубити думку; по-друге, щоб побудувати думки у суворій логічній послідовності, по-третє, щоб самому глибше, детальніше розібратися у судженнях, по-четверте, щоб у майбутньому найбільш точно, ясно, стисло викласти їх перед аудиторією. З цього приводу відомий ораторознавець Дейл Карнегі писав: «Постійно занотовуйте усі думки, які приходять у Вашу голову, і весь час ретельно обдумуйте їх. Не слід прискорювати цей процес, це одне з найважливіших розумових зусиль, які Вам дано здійснити. Завдяки йому Ваша свідомість перетворюється на дійсно творчу силу... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема – наполовину розв’язана проблема». На наступному етапі текст реалізується в усній формі: «...записи оратора на 50% знижують інтерес до виступу. Уникайте цього. Головне – не читайте своїх промов. Важко примусити аудиторію витерпіти читання промови за папірцем.»

Отже, обидві форми реалізації ПМ є важливими й необхідними, бо взаємозв’язані та взаємозумовлені. Їх інтеграція виступає одним із специфічних проявів ПМ.

Книжно-розмовне

Розмовний аспект виявляється у таких якостях, як безпосередність (спілкування віч-на-віч), невимушеність, емоційність,, що забезпечує доцільне використання вербальних і невербальних засобів.

Книжний характер виявляється у таких якостях. Як правильність, точність, стислість, виразність, яка створюється використанням елементів художнього стилю літературної мови.

Підготовлено-імпровізіційний характер

Процес створення ПМ передбачає перш за все підготовчий етап. Який зумовлює наступний – виконавчий. «Добре підготовлена промова – це на 9/10 виголошена промова». Не менш важливе судження В.Гюго про взаємозв’язок імпровізації та підготовки: «Імпровізація – не що інше, як раптове й довільне відкриття резервуара, який називається мозком, але треба, щоб цей резервуар був повний, від повноти думки залежить багатство мовлення. По суті, те, що Ви імпровізуєте, здається новим для слухачів, але є старим для Вас; говорить добре той, хто поширює роздуми цілого дня, тижня, місяця, а іноді й цілого свого життя у мовленні, яка триває годину».

Проблема успіху ПМ залежить від відповідей на 4 запитання:

1 Що саме ми хочемо сказати?

2. Для чого ми говоримо?

3. Якими засобами ми це робимо?

4. Яка реакція на нашу промову?

Відповідь на перше питання визначає задум, на друге – мету, третє – конкретний текст, четверте – рівень адекватності реакції слухачів на ту мету, яку ставили. Спробуємо дати відповіді на ці питання.

Концептуальний закон — базовий закон риторики, який становить пер­ший крок ідеомовленнєвого циклу — винайдення задуму, ідеї (створення концепції). За своєю суттю цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Важливо підкреслити, що повноцінна, нормальна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого людина вчиться передбачати наслідки своїх дій як най­ближчим часом, так і у перспективі, визначатися з метою своєї діяльності, ви­діляти головне й другорядне, логічно вибудовувати власну діяльність. Інакше кажучи, знання даного закону дає можливість людині виробити в себе дуже важливу якість — повагу до думки (інтелекту), а це, свєю чергою, розвине в ній розуміння того, що без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспіль­ства, неможливо розв'язувати сучасні проблеми, неможливо вийти із глухо­го кута. Таким чином, принцип пріоритету думки над дією дає людині без­цінну можливість — з користю витрачати час свого життя, позбавитися ме­тушні, неосмислених дій, одержувати результат у відповідності із затратами.

Така послідовність дій є адекватною природі людини, і, йдучи за нею, во­на, як правило, відчуває задоволення від діяльності. У противному випадку — наявне насильство над природою людини, яке виявляється у таких ознаках, як незадоволення, втома, безсилля, розгубленість, дратівливість тощо.

Останнє можна спостерігати тоді, коли людина починає діяти «знизу» (з оперативного рівня). Таку ситуацію можна назвати «суєта суєт», у процесі чого людина витрачає багато сил, а результат — мінімальний. Оперативну діяльність можна порівняти з купою хаотично звалених одні на одних ошурків, задум — з магнітним полем. Якщо розмістити магнітне місце над ошур­ками, то кожен із них займе відповідне місце й не буде завадою для інших.

Як бачимо, концепція — це основа мисленнєво-мовленнєвої діяльності, над якою надбудовується стратегія діяльності (цільова установка, теза). Та­ким чином, концепція у повному розумінні цього слова не є ні стратегією (програмою діяльності), ні тезою (складовою стратегії), оскільки стратегія є реалізацією концепції, а теза — головною думкою (частиною стратегії). На­решті, концепція — складніше поняття, ніж просто сума знань. Останнє можна розглядати як один із кроків створення концепцій, тобто як один із елементів.

На нашу думку, концепція — це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Таке розуміння концепції найбільше відповідає її функціональному призначенню — бути першоосновою мисленнєво-мовлен­нєвої діяльності.

Важливо, однак, знати не лише те, що таке концепція, але й те, як її ство­рювати, бо, як відомо, особистість характеризується не лише тим, що вона робить, але й тим, як вона це робить.

На нашу думку, процес розробки концепції складається з такої послідов­ності дій:

1. Своє бачення суб'єктом предмета (теми).

2. Аналіз предмета (теми), тобто вибір проблем для вивчення.

3. «Привласнення» суб'єктом чужого досвіду по вивченню обраної проб­леми (прилучення до цінностей людського досвіду).

4. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чу­же + своє) і формування позиції.

Практика свідчить, що не завжди приділяється належна увага початковому етапові пізнання, в результаті чого він не встигає «виявитися» і закріпитися в людині, хоча на цьому етапі формується індивідуальний особистісний під’їзд людини до пізнання. Дейл Карнегі писав: «При підготовці декотрих тем дуже рекомендується дещо прочитати, з’ясувати, що робили й говорили інші з того самого питання. Але не починайте читати раніше, ніж Ви вичерпали власних думок. Це важливо, дуже важливо... Справжня підготовка полягає в тому, щоб видобути щось із себе, підібрати й скомпонувати власні думки й оформити власні переконання».

Мистецтво переконання передбачає знання і вміле застосування законів логічного мислення.

Закони логіки – способи породження концепції, впорядкування, осмислення понять, які входять до неї (форма). Закони формальної логіки гарантують правильність думки за формою, а не за змістом. Завдання формальної логіки – не розкриття сутності явища, а в доведенні вірності одного поняття, судження, умовиводу із системи інших, раніше утворених понять, суджень, умовиводів.

У будь-якому роздумі кожна думка повинна бути визначеною, а при повторенні мати той самий зміст, тобто він виражає визначеність думок. Закон вимагає точного визначення понять. Думка оратора повинна мати цілком певний зміст. Необхідно чітко визначити предмет думки, протягом промови мати на увазі цей предмет, а не інший.

А А

А=А

А тотожнє А

А- А

А=А

Якщо порушити цей закон, тобто в одну і ту ж думку вкласти різний зміст, то правильного висновку в результаті роздумів не буде. Це призведе до побудови софізмів. Софізм логічний виверт (уловка) який видається за істинний. Софістичний роздум по формі будується на зовнішньому збігові явищ, на спеціально неправильному підборі вихідних положень, на підміні понять.

Софізми

1. Той, хто сидів, встав. Той, хто встав, стоїть, Відповідно, той, хто сидить, стоїть.

2. Ліки, що приймає хворий, це добро. Чим більше робити добра, тим краще. Отже, ліків слід приймати як можна більше.

3. Придбати щось корисне, гарне є справою доброю. Отже, крадій бажає чогось хорошого.

Якщо порушується закон, трапляються логічні помилки.

1. Підміна понять. Полягає в тому, що різні за змістом поняття видаються за тотожні. Це веде до неясності, плутанини.

2. Коло у визначенні понять. Естетичне – це те, що належить до категорії естетичного.

3. Визначення невідомого через невідоме. Скептицизм – філософська концепція, близька до агностицизму.

4. Загублення тези.

5. Починають доводити одну тезу, через деякий час доводять іншу, схожу з першою тільки зовнішнє. Той факт, що ми звикли втрачати, губити тезу, як норма, дуже легко довести найпростішими прикладами, які ми чуємо постійно:

- Де ти купив це пальто?

- Воно там вже не продається.

- Кого звуть до телефону?

- Це не тебе.

- Т мне скажеш, як пройти до вокзалу.

- Ти все одно не знайдеш.

- Як ви розумієте термін «приватизація»?

- Наше суспільство до приватизації не готово.

Дата добавления: 2014-01-04