Вікові і індивідуальні особливості сприйняття людини людиною

Виступаючи в якості об'єкта пізнання і дії, людина відбивається у свідомості людей і визначає їх поведінку, лише «заломлюючись» через їх внутрішній світ, сформований лад думок і відносин. Розвиток дитини - з моменту появи на світ і до зрілості - є формування її як члена суспільства. У ході формування дитини як члена суспільства, як особистості, відбувається і процес розвитку її психіки від елементарних форм відображення, притаманних дитині, до вищих форм свідомого відображення, властивих дорослому. Сприйняття людиною людини розвивається разом з розвитком самого сприймаючого, з формуванням у нього потреби у спілкуванні, пізнанні та праці. Відомо, що наприкінці першого - початку другого місяця життя у дитини з'являються специфічні форми реагування на доглядаючих за нею дорослих, що свідчить про виділення їй дорослого з навколишнього оточення [1, 148-150].

М.Ю. Кистяковська вказує, що вже у віці від трьох до шести місяців у дитини виникає вибіркове ставлення до дорослих. Тримісячна дитина виділяє свою матір з навколишнього, а шестимісячна починає відрізняти чужих від своїх. У яслах, дитячому садку, у дворі різко збільшується коло осіб, з якими дитина пов'язана. Вона стикається з необхідністю диференціювати їх, виділяти в них подібне і різне. Поглибленням пізнання дитиною інших людей є перехід від називання дорослих в залежності від виконуваних по відношенню до неї функцій (мама, тато, няня) до розрізнення людей за зовнішніми (віковою і статевою) ознаками, і особливо перехід до використання в розмові займенників для позначення оточуючих. У процесі оволодіння мовою у дитини встановлюються тимчасові зв'язки між тією чи іншою людиною з її оточення і позначають їх словами, між позою, виразом обличчя, жестом і їх словесним позначенням. Зоровий образ іншої людини збагачується за рахунок вмісту, закріпленого в позначеннях людини, чорт його зовнішності і різних проявів. Смисловий зміст слова з'єднується з чуттєвим образом людини. Спілкуючись з близькими дорослими людьми, а потім і з людьми з більш широкого оточення, діти вчаться диференціювати відтінки експресивного поведінки і за ним «читати» пережите людський стан. Про це свідчать пережиті маленькими дітьми співчуття, страху, радості та інших переживань. [1, 150-152].

Величезну роль у розвитку відображення дитиною дійсності, у розвитку сприйняття її людьми відіграє школа. А.А. Бодальова були виявлені наступні дані:

1. З віком при словесному відтворенні зовнішності сприйманої людини в створюваний портрет все більш часто включаються в якості істотних ознак компоненти, що утворюють фізичний вигляд. До 21 -26 років відсоток фіксування цього боку зовнішності в порівнянні з відсотком фіксування і відображення її дітьми 7-8 років зростає майже в 2,2 рази.

2. З віком при словесному відтворенні зовнішності все більш часто включається в портрет іншої людини опис рис її експресії як суттєвих ознак зовнішності. Відсоток фіксування особливостей експресії до 21 - 26 років у порівнянні з відсотком фіксування цього боку учнями 1 класу збільшується майже в 3,6 рази.

3. З віком неухильно падає включення в портрет сприйманої людини описів елементів, що утворюють оформлення зовнішності людини. Відсоток фіксування цього боку зовнішності в описах зовнішності сприйманого людини в порівнянні з відсотком фіксування її дітьми 7-8 років падає до 21 - 26 років у 14,9 рази.

Розвиток сприйняття зовнішнього вигляду іншої людини характеризується також тим, що з віком люди відзначають більшу кількість ознак у виділюваних ними частинах обличчя, тіла, експресії сприйманого людини. Якщо першокласник може виділити порівняно невелику кількість ознак, що вказують на розмір, контур, положення, колір та інші особливості того чи іншого елемента фізичного вигляду, то старші бачать і називають у тих же самих елементах велике число різних особливостей [1, 150-157].

Порівняння сприйняття людини піддослідними різних вікових груп, проведене А.А. Бодальовим показує, що в міру формування індивіда як суб'єкта пізнання зростає ступінь точності відображення їм ознак зовнішності сприйманих людей. Це відноситься як до відбиття й оцінки піддослідними рис фізичного вигляду, особливостей оформлення зовнішності людини, так і її виразної поведінки, виконуваних їю дій.

Сприймаючи інших людей і відтворюючи потім їх вигляд, дорослі люди виділяють перш за все зрост, очі (колір), волосся (колір), міміку (вираз очей і обличчя), ніс, особливості будови тіла людини. А.А. Бодальовим були виявлені також і індивідуальні особливості сприйняття людини людиною, відзначаючи фізичні риси людини у портреті, разом з тим порівняно повно і детально фіксує особливості її експресії, звертаючи увагу як на міміку, так і на інші її сторони. Крім того, є люди, для яких не характерна тенденція виділяти в образі сприйманих людей ознаки по перевазі якоїсь однієї категорії. Зазначена тенденція має стійкий характер і в ній безумовно знаходить вираз індивідуальна манера бачення людиною інших людей. Вона проявляється не тільки при сприйнятті інших людей, але і в уявленнях пам'яті.

Існують індивідуальні пороги розрізнення змін в експресії. З умінням краще або гірше бачити і диференціювати особливості експресії людини прямо пов'язане формування здатності особистості психологічно адекватно взаємодіяти з іншими людьми-проявляти чуйність, тактовність, вчасно переживати. Більш тонке розрізнення відтінків експресії та їх значення одними людьми і більш грубе - іншими є наслідком конкретної практики спілкування, яка формує кожної людини як суб'єкта пізнання інших людей [1, 140-145].

Неоднаковість сприйняття одної і тої ж людини різними людьми проявляється в тому, що різна словесна форма, в якій вони фіксують і оцінюють ознаки її зовнішнього вигляду. Судження, за допомогою яких люди позначають і осмислюють особливості зовнішнього вигляду інших людей, А.А. Бодальов умовно розділив на чотири види:

1) позначають вид, величину, колір, положення, форму того чи іншого компоненту у зовнішньому вигляді («худорляву статуру», «кругле обличчя»);

2) штампи буденної свідомості або уявлень, почерпнутих з літератури, живопису («типове російське обличчя», «пальці музиканта»);

3) тлумачення виразного поведінки («похмуре обличчя», «сумні очі»);

4) естетична оцінка того чи іншого компонента або всієї зовнішності.

Таким чином, відображаючи вигляд одних і тих же людей, випробовувані заломлюють його через ту систему образно-понятійного знання про людей, яка у них до цього часу склалася. І вона у кожної людини індивідуально своєрідна, тому що індивідуально своєрідний досвід праці, пізнання і спілкування, який у кожному випадку формував цю систему. Тому і характер осмислювання різними піддослідними вигляду одних і тих же людей також завжди більш і менш різний.

Дата добавления: 2014-01-04