Ротавірусна інфекція

Ротавірусна інфекція — гостра вірусна хвороба кишок, сприяй ротавірусом, що характеризується тріадою симптомів: діареєю, блюванням, гіпертермією, а також значним зневодненням.

Етіологія. Ротавірус — це РНК-вмісний вірус, який належить до родини Reoviridae роду Rotavirus. У складі вірусів відсутні ліпіди, що визначає стійкість до ефіру, УФ опромінення та дії інших чинників навколишнього середовища. Ротавіруси чутливі до дії 95 % етанолу, формальдегіду, натрію гіпохлориту, в коконцентрованих кислот і основ. Віруси втрачають інфекційну активність під час кип'ятіння впродовж 30 хв. Інфекційність ротавірусів підвищується в призначення пацієнтам протеолітичних ферментів (трипсину, панкреатину феномен називають протеолітичною активацією вірусів.

Епідеміологія. Основними джерелами інфекції є хвора людина і вірусоносії. Ротавірусна інфекція — хвороба з фекально-пероральним механізмом передавання, який може бути реалізований харчовим, водним і контактно-побутовим шляхами. Можливе зараження внаслідок вживання інфікованої води, харчових продуктів. Вірус виділяється з фекаліями з моменту появи перших клінічних симптомів хвороби і досягає максимуму на 3—5-й день хвороби, надалі концепті вірусу швидко знижується і із 7—10-го дня вірус у калі не виявляють.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 12 до 48 год. У більшості пацієнтів початок хвороби гострий, увесь симптомокомплекс розвивається 1-у добу: діарея, гарячка і блювання. Температура тіла підвищується до 38— 38,5 °С і супроводжується млявістю, адинамією, болем голови, погіршенням апетиту аж до анорексії. Одним із перших, а часом і основних симптомів, є блювання, часто багаторазове, яке спостерігають у 80 % хворих на ротавірусну інфекцію, являється одночасно з діареєю або випереджає її і триває приблизно 1—2 доби. Типовими й патогномонічними синдромами для ротавірусної інфекції є синдро-гастроентериту і ентериту. Особливості діареї мають важливе значення для діагностики ротавірусної інфекції. Випорожнення рідинні, водянисті, пінисті, жовтого кольору або без кольору, без патологічних домішок чи з незначною кістю слизу, з різким запахом

Діагностика. Методами імуноферментного аналізу, латекс-аглютинації імунохроматографічними (наприклад, за допомогою швидких тест-систем) вдається виявити ротавірусний антиген у фекаліях уже з 4—6-го дня від початку хвороби. Для виявлення специфічних антитіл у крові хворих використовують реакцію нейтралізації вірусу та РГГА з ротавірусним антигеном.

Лікування. Основним у лікуванні хворих на ротавірусну інфекцію є компенсація втрат рідини, відновлення електролітного балансу, нормалізація мікробіоценозу кишок і швидке відновлення повноцінного ентерального харчування. Хворим з ексикозом призначають регідратаційну терапію перорально чи парентерально, а також ентеросорбенти, пробіотики.

Діти раннього віку, яких вигодовують груддю, незважаючи на блювання та діарею, повинні продовжувати отримувати грудне молоко, а в проміжках між годуваннями дитині дають пити глюкозо-сольові розчини для пероральної регідратації (ораліт, гастроліт).

Загальний висновок:

Вивчили кишкові інфекції, механізми передачі, клініку та лікування, заходи щодо профілактики.

МІНІСтЕрСТВО ОХОРоНИ ЗДОрОВ’Я УКРАЇНИ

МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗАПОРІЗЬКОГО державнОГО МЕДИЧНОГО університетУ

Циклова комісія_професійної та практичної підготовки

відділення Сестринська справа

Дата добавления: 2014-01-04