Зберігання і переробка відходів

Цікаві цифри

На 1 м³ стовбурної деревини сосни маса крони становить 156 кг, хвої – 60 кг, гілок, які не використовуються (діаметром 6-80 мм і більше), – 96 кг, частка кори в об'ємі стовбура становить 10-12%, а в модрині досягає 18-25%.

Ці відходи деревообробки можуть широко використовуватися для одержання багатьох цінних продуктів. Хвоя містить у 6 разів більше аскорбінової кислоти, ніж апельсини й лимони, і у 25 разів – ніж цибуля і картопля, а ще має інші вітаміни, каротин, гормональні речовини, фітонциди, мікроелементи. Канадські лісохіміки Дж. Кіз та Г.Бартон вважають, що кожна тонна хвої, згодована худобі, зберігає 1 т зерна, збільшуючи тим самим світові запаси продовольства.

З хвої отримують хвойно-вітамінне борошно, екстракт – засіб захисту рослин від кореневої гнилі і головні, тому ним протравлюють насіння; з хвої вилучають антибіотики, вітаміни, ефірні олії, хвойний віск, виготовляють хлорофіло-каротинову пасту.

Кору частково спалюють для одержання добрив, подрібнену використовують для мульчування ґрунту, виготовлення компосту, в суміші з аміачною селітрою, фосфатом та хлоридом кальцію – як гумусове добриво, кору застосовують як паливо (в суміші з в’яжучими матеріалами) з неї вилучають дубильні речовини.

5.13. Гумові відходи на 90% складаються зі спрацьованих шин транспорту, що біологічно практично не руйнуються. У світі виробляють 10 млн. т натуральних і синтетичних каучуків, з яких 9 млн. т іде на виготовлення шин (лише 1 млн. т спрацьованих шин щороку утилізується); частину реставрують, решту перетворюють на кришиво і використовують як сорбент важких металів зі стічних вод, паливо (його теплотворна здатність приблизно дорівнює теплотворній здатності вугілля – 27-29 МДж/кг), для виготовлення гумової фанери, ізоляційних матеріалів, у шляховому будівництві; отримують продукти для одержання синтетичного каучуку, застосовують для укріплення берегів річок і водосховищ.

5.14. Скляні відходи. Виготовлення скла із скло-бою обходиться у 6 разів дешевше, ніж із кварцевого піску. З битого скла одержують тепло- і звукоізоляційні матеріали, мелене скло іде на виробництво наждачного паперу. Склобій з добавлянням глини – матеріал для керамічних плит. У Швеції 75% пляшок і банок виготовляють з утилізованою скла, зелені пляшки – повністю із битого скла.

5.15. Зберігання відходів може бути різним залежно від кількості відходів, наявності площ для зберігання, концентрації цінних компонентів та токсичних речовин, можливості повторного використання.

Найменш небезпечні відходи зберігають у звалищах чи шламосховищах за умови забезпечення контролю за станом прилеглих територій; токсичні відходи залежно від хімічної природи токсикантів попередньо знешкоджують; радіоактивні переводять у стан, в якому вони завдають найменшої шкоди довкіллю, і захоронюють.

Відповідно до класу небезпечності відходів, що утворюються в технологічному процесі (впродовж зміни, доби), їх розміщують у різній тарі: металевих контейнерах (І клас небезпеки), поліетиленових мішках (II клас небезпеки), паперових (III клас небезпеки), відходи IV класу зберігають на майданчику у вигляді конусоподібних куп. Кожне підприємство пошито розробити інструкцію зі збирання та транспортування відходів, інструкцію з техніки безпеки, протипожежної профілактики та виробничої санітарії для персоналу, який має контакт з відходами.

Для підприємства має бути розрахована гранична кількість відходів, що можна розміщувати на території промислового майданчика в закритому чи відкритому вигляді за умови, що вони виділятимуть у повітря шкідливі речовини в концентраціях, що не перевищують 30% ГДК в повітрі робочої зони, та за відсутності забруднення ґрунтів і водних об'єктів вище від установлених санітарних норм. При зберіганні відходів враховують клас їх небезпеки і використовують відповідну тару.

Контроль за станом навколишнього середовища в місцях тимчасового зберігання відходів здійснюють лабораторії підприємства, санітарно-епідеміологічні служби.

5.16. Іммобілізація небезпечних відходів заснована на закріпленні, фіксації або хімічному зв'язуванні екологічно небезпечних речовин, що містяться у відходах. Цього досягають хімічним перетворенням небезпечних речовин у нешкідливі або нерозчинні, форми. З цією метою проводять

• компактування небезпечних відходів – зв'язування їх у стійкі в довкіллі моноліти та гранули з бітумами, полімерними матеріалами, склом, цементом;

• депонування (включення) в процесі виробництва будівельних матеріалів (цегли, кераміки, бетону), дорожного покриття тощо.

В Інституті фармакології та токсикології АМН України розроблено технологію знешкодження особливо небезпечних відходів, що містять отрути, пестициди, ліки, в яких закінчився термін зберігання з використанням суміші, компонентами якої с дезактиваторами, дегазаторами та індикаторами токсичних речовин (БМСС). Це рідина, що на повітрі переходить у газо-аерозольний стан, за наявності вологи утворює гель, взаємодіє з токсикантами, зменшуючи їх небезпечність і біологічну дію стосовно комплексоутворення, окиснення – відновлення, каталітичних реакцій.

Небезпечні пестициди, зокрема ДДТ, піридин, вінілфосфат можна знищувати хіміко-біологічним методом (у суміші з компостом і ґрунтом утворюють штабель, що ізолюють від ґрунту вологонепроникною плівкою, і зберігають впродовж 3-4 років); термічним методом, методом омонолічування.

5.17. Обробка відходів – здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів з метою підготовки їх до екологічного безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення.

Знешкодження відходів – усунення або зменшення небезпечності відходів механічними,' фізичними, хімічними чи біологічними методами обробки.

Термічний метод знешкодження використовують для значної групи відходів, що насамперед містять високі концентрації органічних речовин. Під впливом температур може відбуватися окиснення, термічне розкладання, газифікація компонентів і утворенням менш шкідливих чи нешкідливих сполук.

Різновидами термічного методу є:

§ вогненний метод – універсальний і ефективний метод, у якому за температури понад 1000° С утворюються продукти повного окиснення елементів у вигляді газоподібних оксидів карбону, нітрогену, сульфуру та твердих залишків – зол і шлаків (переважно у вигляді оксидів металів); при цьому значно зменшується. кількість твердих відходів, є можливість використання теплоти, що виділяється при згорянні відходів;

§ метод рідкофазного окиснення використовують для окиснення рідких відходів за температури 150-350° С і тиску 2-28 МПа;

§ газифікацію відходів проводять з метою знешкодження відходів, що перебувають у різному агрегатному стані з утворенням горючого газу, що можна застосовувати як паливо, смоли (як паливо чи хімічну сировину) та шлаку;

§ високотемпературний піроліз при 1640° С дає змогу отримати гази, смоли і негорючі компоненти, що утворюють шлак;

§ плазмовий метод базується на тому, що за температури понад 4000° С молекули розщеплюються до атомів, йонів, радикалів, що в реакційних камерах перетворюються на газ та нетоксичний порошкоподібний матеріал;

§ метод склування відходів використовують для сплавляння зі склом небезпечних, переважно радіоактивних відходів, за температур понад 1600°С. Крім скла для інактивації радіонуклідів можна використовувати асфальт, з яким змішують рідкі чи тверді радіоактивні відходи. Охолоджену масу герметично закупорюють у металеві контейнери, що опускають в глибину морів і океанів, шахти, закриті виробки корисних копалин тощо.

5.18. Поховання відходів – остаточне розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах таким чином, щоб їх шкідливий вплив на довкілля та здоров'я людей не перевищував установлених норм.

Під час вибору методів утилізації, знешкодження та поховання враховують місце переробки відходів (у цьому самому цеху, на станціях загальнозаводського характеру, на спеціалізованих заводах чи полігонах), агрегатний стан, кількість, хімічний склад, токсичність, пожежо- та вибухонебезпечність відходів, вміст цінних компонентів.

Першочерговій утилізації, знешкодженню та похованню підлягають

§ шлами гальванічного виробництва, що містять важкі метали, ціаніди, нітрати;

§ відходи органічного синтезу та нафтопереробки;

§ пестициди та лікарські препарати, термін зберігання яких перевищив нормативний;

§ шлами станцій очищення стічних вод;

§ забруднені ґрунти полігонів, де захоронені токсичні та радіоактивні відходи. За хімічним складом відходів їх доцільно розподілити на групи:

§ горючі відходи, що знешкоджують чи утилізують термічними методами;

§ негорючі або горючі відходи, що утилізують іммобілізаційними методами;

§ високотоксичні відходи та пестициди, що знешкоджують фізико-хімічними методами;

§ відходи, що містять цінні компоненти, які попередньо вилучають.

Шляхи зменшення кількості відходів. Існує багато способів, що дають змогу скоротити обсяги промислових, сільськогосподарських та побутових відходів. Одні дають змогу повніше вилучати цінний компонент, інші – раціональніше його використовувати або утилізувати відходи, що утворюються (безпосередньо чи після відповідної обробки; в цьому самому виробництві чи на іншому).

Інтегральними економічними характеристиками способу переробки відходів є:

§ коефіцієнти зміни їх фізичного стану і хімічного складу;

§ продуктивність та економічність технології;

§ відчуження території;

§ повернення ресурсів;

§ ефективність.

Нижче описані основні шляхи зменшення обсягів відходів та шкоди, що завдають довкіллю.

5.19. Повторне використання відходів. Відходами може бути сировина, що не змогли витратили в технологічному процесі, або цільовий продукт, що поглинається фільтрами. Їх можна повторно використати в цьому самому виробництві. Наприклад, цементний пил іде на виготовлення залізобетонних плит.

У разі використання відходів як вторинної сировини розглядають кілька аспектів: вміст цільового компонента, кількість і можливість постійного надходження, вартість перевезень, наявність отруйних сполук, необхідність додаткових операцій.

Доменні шлаки – це шлакові відходи мартенівських, електротермічних печей, шлаки кольорової металургії, що складаються переважно з силікатів та алюмосилікатів. На 1 т чавуну припадає 450 т шлаків, на виробництво 1 т сталі – до 150 кг. Гектар шлаків отруює не менш як 5 га сусідніх земель, у повітрі над відвалами розноситься вапняковий пил, з тріщин виділяються оксиди карбону і сульфуру, пара сірки, гідрогенсульфур. У товщі шлаків упродовж 3-4 років утримується температура до 1000° С. У доменних шлаках міститься до 1% заліза, в сталеплавильних – досягає 15%.

Дата добавления: 2014-01-04