Щедрий їжачок

ПЛАН

1914-1996

ЮРІЙ ОЛІФЕРОВИЧ ЗБАНАЦЬКИЙ

1. Короткі біографічні відомості.

2. Збірка «Крилатий гонець».

3. Казки та оповідання Збанацького про природу.

Юрій Оліферович Збанацький народився в с. Борсукові на Черніговщині в селянській сім`ї. Навчаючись в Остерській школі, мріяв стати вчителем і згодом вступив до Чернігівського педтехнікуму. 1937 року закінчив Ніжинський педінститут, заочно навчався в Київському університеті, працював учителем, директором школи, завідуючим райвідділом народної освіти, був редактором районної газети. В роки війни командував партизанським загоном, партизанським з`єднанням. У 1944р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після війни працює в Київському педінституті, в правлінні СПУ.

Свою першу повість для дітей «Таємниця Соколиного бору» видав 1949 року. Написав для дітей багато оповідань, повістей, роман «Кують зозулі». Повісті «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог» екранізовані на Київській кіностудії ім. Довженка.

Літературну творчість для дітей і молоді Ю.Збанацький розглядає як продовження педагогічної праці.

Багато творів Збанацький присвятив боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Повісті «Таємниця Соколиного бору», «Лісова красуня», «Між добрими людьми» та інші цікаві і доступні дітям середнього шкільного віку, знайомлять їх з героїчним партизанським рухом на Україні, з подвигами дорослих і юних партизан. Драматизм сюжетів, яскраві характеристики дорослих і дітей, правдиве зображення бойових дій і повсякденного партизанського буття, тривожного і напруженого – все це приваблює сучасного юного читача.

Дітям дошкільного віку і молодшого шкільного віку присвячує Збанацький оповідання, які ввійшли у збірку «Крилатий гонець».

Вперше збірка вийшла в 1953 році, складається з 12 коротких оповідань. Тема – героїчна боротьба партизанів за звільнення окупованої фашистами України. Головні дійові особи – дорослі партизани. (Токар, хоробрий боєць, гуманна людина з оповідання «Дике козеня», двоє друзів-розвідників, які, потрапивши у велику біду, трималися стійко, мужньо, благородно з оповідання «Щедрий їжачок»). Були в партизанських загонах юнаки і підлітки – шестилітній хлопчик-сирота Петрик з оповідання «Журавлик полетів у Москву». В оповіданнях відбуваються події переважно не повсякденні, звичні, а здебільшого виняткові, несподівані. Це дає змогу Збанацькому краще розкрити суттєві сторони життя, характери людей.

В деяких оповіданнях є наявність елементів таємниці, загадковості. Юнак Іван ніколи не хвалиться про те, що він навчає поштового голуба, тому партизани думають, що він просто бавиться, розважається, наче дитина («Крилатий гонець»). Кінець оповідання для читача несподіваний. Дід Антип і онук Федько таємно готувалися до створення кращих умов для знищення ворожих літаків («Єдиний вартовий»). Загадковим є вовк в оповіданні «Несподіваний супутник».

В кожному оповіданні відбито особливу увагу і доброту людей до тварин. Наприклад, любов і ласка людини зробили з неприборканого коня Лебедя слухняну і корисну людям тварину («Лебідь»). Сама присутність і прирученого шпака, і пишнохвостої білочки, і лелеки, і журавлів, і інших тварин дарували стомленим людям велику втіху. Оповідання доповнюють одне одного, завдяки чому яскраві події, випадки створюють хвилюючу картину партизанського буття.

Мова оповідань Ю. Збанацького проста, лаконічна, наближається до усного мовлення. Мало описів, характеристик, пейзажів. У короткому реченні, в кількох виразних влучних словах подається, наприклад, характеристика ворогів: «вдерлися», «винищили» і цього досить, щоб відчути появу здичавілої орди загарбників. Пейзажі і детальні характеристики зустрічаються лише тоді, коли потрібно для розкриття взаємин між героями твору. Економно вживаються в оповіданнях пряма мова персонажів і діалог.

За допомогою влучних метафор, порівнянь, письменник дає відчути читачам привабливість тварин, красу їх рухів. Наприклад: «Ласунко! – тихо покликав я. Білочка підняла голівку, якусь мить ніби вагалася, потім червоною стрілкою понеслась у повітрі і вже була у мене на плечі» («Ласунка»).

Цінними для виховання юних читачів є твори Збанацького, в яких він малює природу, світ тварин, дітей серед природи. Це казки: «Чого сміялися рибки», «Казка про братика і сестричку». У казках письменник поєднує традиційні художні прийоми народної казки з оригінальною власною творчістю. За казковою традицією він наділяє тварин людською мовою, почуттям, характером і поведінкою, зберігаючи при цьому все те, що властиво природі тварин.

У казках багато гумору, комізму.

В оповіданнях про природу: «Лелеки», «Хоробра голубка», «Снігурочка», «Дятлова сімейка», «Дикун» та інші, письменник закликає оберігати природу, захищати її від несвідомих юних і дорослих «дикунів», множити її багатства.

ІЗ ЗБІРКИ ОПОВІДАНЬ «КРИЛАТИЙ ГОНЕЦЬ»

Якось уночі пішли ми з товаришем у розвідку. Ніч була тем на, дорога незнайома. Листям увесь час шарудів вітер. Нам доводилось часто зупинятися і прислухатися. Ми боялися, щоб зненацька не наткнутися на ворога.

Та не вбереглись.

Тільки вийшли з лісу, ще й десяти кроків не ступили на галявину, як враз:

— Хальт!

Ми кинулись назад, а вони по нас з кулеметів та з автоматів. Кулі, як мухи, так і задзижчали біля вух.

Кроків на сто відійшли ми від ворогів, уже гадали, що все обійдеться щасливо. Та саме в той час я відчув, що хтось ніби вдарив мене палицею по нозі. Я впав. Спробував підвестись і не зміг. Ворожа куля пробила ногу.

Спираючись на товариша, сяк-так дибав я на одній нозі з півкіло метра. Далі йти не було сили. Ще з кілометр проніс мене на плечах товариш. А далі просуватися вже ні я, ні він не мали змоги.

Ми поповзли у густий хмизняк.

— Що ж, — сказав я товаришеві, — йди в загін, а я залишусь.

— А коли фашисти по сліду підуть? — перелякано глянув на мене друг.

— Та вже нічого не зробиш, — відбиватимусь, поки будуть патрони...

— А тоді?

— А тоді? Що ж, тоді...

Я не доказав. І так було зрозуміло.

Товариш не хотів залишати мене одного. Тільки тоді, коли ми переконалися, що вороги нас не переслідують, він рушив у партизанський загін. А я залишився чекати.

Так проминув день. Пройшла ніч. Дошкуляв біль у нозі, і проймала густа холодна осіння мряка. А потім — голод і особливо спрага. Мене всього палило, я міг би випити не кухоль, а ціле відро води, а її не було й краплинки. Осіння мряка тільки змочила одяг і землю, на якій я безвільно розпластався, і не давала мені ні краплини води.

Я знав, що товариш мій повернеться з партизанами хіба днів через чотири. Але здавалося, що сил не вистачить навіть для того, щоб пережити день.

На світанку неподалік від мене щось зашелестіло листям. Я тільки міцніше стиснув автомат, бо не було сили підвестися. Прислухався. Тріснула суха гілка, ще виразніше зашелестіло листя. Я зрозумів — то не людина. Мабуть, якась тваринка.

Я не помилився. Кроків за два від мене пройшов круглий нашорошений їжачок. На його голках я запримітив якісь зеленкуваті кульки.

Їжачок пробрався в густий кущ і довго чогось там вовтузився, господарював. Згодом я побачив, як він вийшов з куща і кудись подався в своїх справах.

Я здогадався, що в кущі їжачкове житло.

Підповзаючи на ліктях, я добрався до куща. Справді, тут була їжачкова комора.

Перше, що мені потрапило під руки, це були дикі лісові грушки-гнилиці.

Довелося взяти з десяток грушок, хоч і шкода було кривдити трудягу-їжачка. Поївши, я відчув себе значно краще і був дуже вдячний їжачкові.

Згодом їжачок знову повернувся до своєї комори. Він був увесь прикрашений невеликими лісовими грушками. Якусь хвилину зачудовано дивився на мене з-під насуплених брів, потім пройшов до своєї схованки. Коли вийшов звідти, знову глянув на мене маленькими оченятами. Видно було, що їжачок не помітив пропажі, а може, й не розгнівався на мене за свої груші.

Весь день і ніч їжачка не було. Я вирішив, що він більше не повернеться до своєї комори. Та на світанку він повернувся з трьома яблуками, наколотими на голки. Підійшовши зовсім близько до мене, хуркнув. Мені здалося, що то він запросив мене поласувати яблучком. Я охоче прийняв подарунок щедрого їжачка.

Так було і наступного дня. Їжачок ніби взявся постачати мене їжею — носив то яблучка, то груші.

Нарешті прийшли партизани. їжачка в цей час не було вдома. Мене поклали на ноші і підняли на руки. Пішли лісом. Забуваючи біль, я весь час вдивлявся в кущі. Мені дуже хотілося ще раз побачити щедрого їжачка, що так гостинно привітав мене у своєму лісі і врятував від голоду.

Дата добавления: 2014-01-04