Види податкових правовідносин

Кращому розумінню змісту й особливостей податкових правовідносин допомагає їх класифікація за різними підставами:

1. З позиції участі в реалізації функцій права податкові правовідносини можна поділити на:

1) загальнорегулятивні (спрямовані на закріплення кола суб'єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2) конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб'єктів);

3) комплексні (виникають на стику загальнорегулятивних і конкретно-регулятивних відносин);

4) охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру).

Види правових відносин діють у єдності: конкретно-регулятивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступили в дію загальнорегулятивні; охоронні відносини передбачають існування регулюючих обов'язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності. Таким чином, система податкових правовідносин складається з декількох взаємодіючих «рівнів» правовідносин.

Зміст загальнорегулятивних відносин визначається нормами, які встановлюють принципи податків і повноваження окремих суб'єктів податкових правовідносин. Загальні й конкретно-регулятивні правовідносини становлять основну масу правовідносин у суспільстві й регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне й належне здійснення є свідченням повного й реального використання права.

Загальнорегулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб'єктів права і їх статус. Коли особа виступає як носій загального суб'єктивного права, вона перебуває у специфічному положенні стосовно всіх інших осіб, а загальне суб'єктивне право, як підкреслює С. С. Алексєєв, тому і є «суб'єктивним», що має особистий характер, тобто належить не лише всім суб'єктам, але й кожному суб'єктові окремо.

Конкретні правовідносини виступають як форма реалізації загальнорегулятивних податкових правовідносин. У цій ситуації загальні права й обов'язки проектуються на діяльність конкретних суб'єкті. Якщо загальнорегулятивні податкові правовідносини виділяють із системи правовідносин ті, які пов'язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини це уточнюють за різними напрямами (за видами податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відносини закріплюють конкретну поведінку суб'єктів, зміст їх прав і обов'язків.

Комплексні податкові правовідносини перебувають на своєрідному стику конкретних і загальнорегулятивних податкових правовідносин. Вони досить вузько персоніфіковані, передбачаючи конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), але однією з їх ознак є складний зміст, що відрізняє їх від простих.

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови порушення прав і невиконання обов'язків, коли учасники правовідносин мають потребу в правових способах захисту з боку держави. Однією зі сторін таких правовідносин є компетентний суб'єкт, носій владних повноважень, наділений державою повноваженням примусу. Іншою стороною є особа або орган, до якою застосовуються способи державного примусу

Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правого регулювання і опосередковують охоронну функцію податкові права. Охоронні правовідносини мають похідний характер. Вони забезпечують реалізацію заходів державно-примусового виливу стосовно осіб, які порушили юридичні обов'язки по сплаті податків. У рамка охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб'єктивних прав, проводяться в життя заходи юридичної відповідальності.

2. Відповідно до зміщення акценту в регулюючій функції права у сферу статичної або динамічної спрямованості виділяють:

1) активні податкові правовідносини;

2) пасивні податкові правовідносини.

Активні й пасивні податкові правовідносини являють собою різновиди регулятивних податкових правовідносин. Принциповий поділ регулятивних податкових правовідносин на активні й пасивні досить абстрактний, оскільки вони беру участь у регулюванні податкових правовідносин майже одночасно і лише підкреслюють, на яку функцію (активі або пасивну) робиться акцент у вимозі поведінки зобов'язаної особи

Упорядкування й закріплення певних суспільних відносин, пов'язаних з оподаткуванням, передбачає й пасивну спрямованість правового регулювання. У цьому випадку певним учасникам правовідносин надаються па на позитивні дії. а інші особи, що беруть участь у правовідносинах, реалізують пасивні обов'язки — утримуються від дій певного роду. Незважаючи на те, що податково-правовому регулюванню більшою мірою притаманні активні дії суб'єктів, певне місце відведене й цьому підвиду регулятивних податкових правовідносин. Саме за їх допомогою будується, взаємодія податкових органів, що здійснюють певні позитивні дії, й платників податків, які утримуються від податкових правопорушень.

Пасивні податкові правовідносини, що виражають статичну функцію права, складаються на основі уповноважуючих і забороняючих податково-правових норм, що передбачають позитивні дії уповноваженої особи й обов'язки пасивного змісту зобов'язаних осіб. Їх особливістю є акцент на дію уповноваженої особи, що ними задовольняє свої інтереси, тоді як пасивні обов'язки платників зводяться до допоміжної ролі. Таким чином, реалізуються певні відносини в галузі податкового контролю, коли активним діям податкових органів протиставляється пасивна поведінка контрольованих суб'єктів.

Розвиток, динаміка суспільних відносин забезпечується іншими правовими способами, і як основні тут виступають податкові правовідносини активного типу. При цьому вони передбачають досить виражене протистояння суб'єктів, які представляють дві сторони податкових правовідносин. Насамперед, це особи, на які покладене суб’єктивне право вимоги певної поведінки, виконання податкових ніш обов’язків. Такими суб'єктами в активних податкових правовідносинах виступають податкові органи або інші, що представляють державу в податкових правовідносинах. У той же час їм протистоять особи, на яких покладають активні юридичні обов'язки, що передбачають здійснення позитивних дій. Подібне положення визначає місце платників податків і інших зобов'язаних учасників податкових правовідносин.

3. Залежно від способу індивідуалізації суб'єктів у податкових правовідносинах виділяють:

1) відносні:

2) абсолютні податкові правовідносини.

Відносними називаються правовідносини, у яких уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов'язана особа. Обов'язки у відносних правовідносинах можу полягати не лише в утримані від дій, але й у здійсненні позитивних дій.

Відносними податковими правовідносинами (іноді їх ще називають двостороннє індивідуалізованими) є правовідносини, що максимально деталізують суб'єктний склад, у якому чітко визначені як уповноважені, так і зобов'язані учасники відносин. Однак у цьому випадку слід розрізняти персоніфікацію й деталізацію суб'єкта. Природно, навряд чи в цій ситуації слід очікувати поіменного переліку платників податків, але закріплення рис, що детально характеризують зобов'язаних осіб, закритий перелік можливих зобов'язаних учасників правовідносин саме й відображають деталізацію із цього боку.

Абсолютними податковими правовідносинами (у ряді випад вони характеризуються як односторонньо індивідуалізовані) виступають правовідносини, у яких чітко й детально визначена тільки одна сторона, що виступає носієм суб'єктивного права, тоді як зобов'язаними виступають всі інші особи, що є учасниками правовідносин, без особливої деталізації. Саме акцент на характеристиці даних відносин виражає їх назва: абсолютними податкові правовідносини називаються тому, що абсолютно всі носії суб'єктивних обов'язків зобов'язані утримуватися від порушення певного суб'єктивного права.

Абсолюті податкові правовідносини являють собою, насамперед, відносини пасивного типу й спрямовані не стільки на регулювання динаміки, розвитку суспільних відносин, скільки на закріплення певного стану, реалізацію охоронних засад. Вирішальне значення для здійснення абсолютних прав мають власні дії уповноваженої особи. Зобов'язані особи в абсолютних правовідносинах повинні лише перешкоджати уповноваженому робити дії, здійснювати абсолютне право. Саме тому обов'язок в абсолютних правовідносинах і має загальний характер, тобто покладається на всіх. Абсолютному праву відповідає обов'язок усякого й кожного утримуватися від дій, що перешкоджають нормальному здійсненню права.

3.Юридичний та фактичний зміст податкових правовідносин. Структура податкового правовідношення.

Зміст правовідносин разом має досить складну структуру. Характеризуючи правовідносини як єдність змісту й форми, у них поряд з юридичним змістом виділяють і матеріальний зміст. Саме через поділ юридичного й матеріальною під змістом можна зрозуміти механізм впливу права на громадське життя. Не зупиняючись на цій проблемі, хотілося б звернути увагу на те, що матеріальний зміст пов'язує правовідносини з реальними відносинами, тоді як юридичний зміст виступає правовим засобом забезпечення, а іноді й формування матеріального змісту.

Більш повно сутність правовідносин розкривається в юридичному й фактичному змісті правовідносин. Юридичний зміст — більш широке поняття, ніж фактичний, воно включає комплекс можливих варіантів потенційних перспектив розвитку подій. Фактичний зміст означає конкретні форми поведінки суб'єктів розвитку подій, тобто реалізацію одною з варіантів можливого юридичною змісту правовідносин. Наприклад, юридичний зміст податковою правопорушення передбачає безліч варіантів. Це й податкові злочини (ухилення від ведення обліку, ухилення від оподаткування тощо), і податкові провини (порушення порядку надання інформації про відкриття рахунків у банку, порушення порядку ведення обліку та ін.). Але фактичний зміст податкового правопорушення більш конкретний й передбачає певний вид правопорушення (наприклад, зменшення або приховування об'єкта оподаткування), суб'єкта правопорушення й відповідно сукупність прав ы обов'язків суб'єктів, які характеризують його фактичний зміст.

Юридичний зміст податкових правовідносин визначається потенційними можливостями розвитку подій і відповідною дією уповноваженого й зобов'язаного суб'єкта відносин із приводу встановлення, змін іі сплати податків. Фактичний зміст податкових правовідносин являє собою конкретні дії платників, з одного боку, і держави (або уповноважених нею органів) по реалізації прав і обов'язків сторін при здійсненні приписів податково-правових норм — з другого.

Податкові правовідносини розкриваються через категорії, які характеризують: об'єкт правовідносин: суб'єкт правовідносин: підстави виникнення правовідносин; права й обов'язки суб'єктів правовідносин.

У цілому об'єктом регулювання в податкових правовідносинах виступають кошти платників, які надходять у доходи бюджетів. Об’єктом податкових правовідносин виходячи із цього є кошти, предмети, діяльність, що породжує податковий обов'язок й пов'язані з ним. Важливо мати на увазі при цьому, що йдеться не про однобічне породження прав і обов'язків у платників податків і зборів. Причетність, певне відношення до об'єкта правовідносин (власність, володіння тощо) породжує права й обов'язки як владного, так і зобов'язаного суб'єкта. Специфічні характеристики, форма об'єкта або його різновиду (доходи, будівлі, транспортні засоби) забезпечують своєрідність правових режимів регулювання, особливі форми правового впливу. І

При характеристиці об'єкта податкових правовідносин важливим є акцент на виокремленні діяльності уповноважених органів і зобов'язаних осіб, пов'язаної з надходженням обов'язкових платежів податкового характеру в бюджети й цільові фонди. Виокремлення як об'єкта правовідносин тільки речей, матеріальних благ залишає за сферою податково-правового регулювання досить значну частину обліковім звітних відносин, що безпосередньо не регулюють рух матеріальний цінностей. Тому, аналізуючи категорію об'єкта податкових правовідносин, необхідно враховувати й діяльність податкових органів, пов'язана з аналізом виконання податкового обов'язку платниками податків і контролем за ним, та й взагалі за здійсненням завдань і функцій цих органів. Із цих же позицій як об'єкт податкових правовідносин буде визначатися й діяльність платників податків, що відображає реалізація обліково-звітних обов'язків, а не лише обов'язку по сплаті податку.

Аналізуючи зміст об'єкта податкових правовідносин, важливо провести розмежування між ним і об'єктом оподаткування. Мабуть, у даній ситуації доречне порівняння цих понять як загального й окремого. Зміст об'єкта податкових правовідносин необхідно пов'язувати з відносинами з приводу виконання всієї сукупності податкового обов'язку, що становлять обов'язки, пов'язані з податковим обліком, особливостями й строками сплати податку, податковою звітністю. У той же час об'єкт оподаткування асоціюється з більш вузькою групою відносин. Насамперед це певні різновиди матеріально-речовинних благ, елементів вартості. У цьому плані примітно, що фактично ні російське ні українське податкове законодавство не пішло шляхом формування родового поняття об'єкта оподаткування, а використовує більше прагматичний шлях — закріплення переліку різновидів об'єктів оподаткування (прибуток, дохід, додана вартість і т. ін.), який при цьому навіть не має вичерпного характеру.

Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивний прав і обов'язків.

Суб'єкти податкових правовідносин мають правосуб'єкгність, яка передбачена нормами податкового права й характеризується можливістю бути учасником правовідносин, пов'язаних із встановленням, зміною, скасуванням податкових платежів, і мати суб'єктивні права й обов’язки. Для участі в правовідносинах суб'єкти наділені правоздатністю й дієздатністю. Фактично вони представляють два елементи досить складної юридичної властивості — правосуб 'єктності.

Податкова правоздатність — передбачена нормами податкового права здатність мати права й обов'язки з приводу сплати податків. Вона являє собою можливість особи бути учасником податкових правовідносин і виступає як його загальноюридична властивість. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обов'язків, які суб'єкт можуть мати відповідно до чинного законодавства.

Податкова правоздатність полягає в тому; що суб'єкт права має деякі загальні права й обов'язки, що є невід'ємними від нього й означають можливість мати певне коло конкретних прав і обов'язків, передбачених нормами податкового права для учасників податкових правовідносин. Таким чином, можна сформулювати певні блоки податкових прав і обов'язків. що встановлюють певне співвідношення й співпідпорядкованість між ними. Наприклад, родовий податковий обов'язок платника деталізується втрьох видах: обліковий обов'язок; обов'язок по сплаті податку; звітний обов'язок. Останні можуть уточнюватися ще більше.

Податкова правоздатність виникає з моменту народження, утворений учасника правовідносин й припиняється з моменту його смерті, ліквідації, перетворення. Відносно фізичних осіб вона триває з моменту Народження й до смерті. Щодо юридичних осіб правоздатність виникає з реєстрацією (переважно це стосується групи зобов'язаних суб'єктів) або утворення (відносно органів, що представляють державу в цих відносинах) і закінчується їх ліквідацією або реорганізацією.

Правоздатність може мати різний обсяг, більш-менш обмежений. Можна виділити кілька видів обмеження податкової правоздатності:

1) природні — випливають із природних особливостей, характеристик суб'єкта. Наприклад, тільки при досягненні певного віку виникає обов'язок постановки на податковий облік і т. ін.;

2) організаційні — пов'язані з організацією платника, особливостями реалізації ним податкового обов'язку. Таким чином, здійснюються обмеження при переході на спрощену систему оподаткування, обмеження (насамперед кількісні) при застосуванні бюджетного відшкодування;

3) обмеження діяльності — визначаються участю суб'єктів у конкретних правовідносинах.

Податкова дієздатність - передбачена нормами податковою права здатністю своїми діями створювати й реалізовувати права й обов'язки.

Дієздатність виражаються в здійсненні особою спрямованих на:

- набуття прав і створення обов'язків;

- здійснення прав і обов'язків;

- здатність відповідати за податкові правопорушення. Податкові правові дієздатність доповнюють одна одну й фактично є взаємозалежними. Правоздатність виникає з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридичної особи тощо), дієздатність — по досягненні певної умови (певного віку: статусу під присій ця й т. ін.). Іноді поява правоздатності й дієздатності в податковий правовідносинах збігаються (практично одночасно з реєстрацією юридичної особи виникає необхідність постановки її на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть при відсутності діяльності. — обов'язок подання звітності й відповідно відповідальність за ухилення від цього).

Як суб'єктів можна виділити три групи учасників податкових правовідносин:

- держава (в особі органів влади, які встановлюють і регулюють|

оподаткування):

- податкові органи:

- платники податків.

Податкове право, регулюючи відносини із приводу встановлення й сплати податків, визначає коло учасників цих відносин, наділяє їх суб'єктивними правами й обов'язками. Характеризуючи учасників правовідносин, важливо розрізняти:

- суб'єктів податкового права — осіб, які володіють правосуб'єктністю й потенційно здатні бути учасниками податкових правовідносин:

- суб’єктів податкових правовідносин реальних учасників конкретних податкових правовідносин.

Особливим суб'єктом податкових правовідносин виступає держава. Держава, будучи носієм суверенітету, як учасник податкових правовідносин має важливі особливості і посідає в правовідносинах особливе місце. Державний суверенітет знаходить своє вираження, зокрема, у тому, що держава встановлює податки, надає право на встановлення податків місцевим органам.

Діяльність держави як власника податкових надходжень опосередковується правовідносинами, які можуть класифікуватися за різними підставами (за видами податків і зборів; за видами платників і т. п.), у яких беруть участь різні органи, суб'єкти, уповноважені державою на здійснення певних дій. На підставі цього як представники держави виокремлюються різні державні органи (податкові адміністрації, митні управління, податкова міліція). Учасниками правовідносин є й державні органи, які виконують різні функції державної влади.

Державний орган, що здійснює управління діяльністю платників, не має майнових прав на об'єкти регулювання. Видання ним актів розпорядження матеріальними й грошовими коштами не передбачає переходу до нього майнових прав на ці об'єкти. Це дає підстави говорити не про якусь майнову відособленість його від держави, а тільки про певне розмежування компетенції в цій сфері діяльності.

Розглядаючи правовідносини, як відносини, що складаються між учасниками й закріплюють правові форми їх обов'язків і прав, необхідно виходити з того, що в цьому випадку встановлюються зв'язки не між правами й обов'язками, а їх носіями. Саме через правові обов'язки та права й будуються відносини суб'єктів права.

Слід зазначити, що в податковому праві необхідно розмежовувати обов'язки владної й зобов'язаної особи. Якщо в другому випадку вони представляють реалізацію безумовної імперативної вимоги правомочної особи й можуть існувати як відносно самостійна підсистема обов'язків, поза безумовним їх зв'язком із правами, то трохи інша картина має місце з обов'язками владних суб'єктів. Як уже зазначалося, податкові правовідносини — це публічні відносини, що характеризуються імперативним регулюванням. У цих умовах держава наділяє певною компетенцією органи, що управляють і контролюють оподаткування закріплює вичерпний перелік обов'язків і прав платників податків.

Сукупність прав і обов'язків податкових органів визначається тими пищаннями, з якими пов'язує законодавець необхідність їх існування. Держава уповноважує їх на здійснення певних функцій у сфері управління й контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація їх правового статусу відбувається через законодавче закріплення прав і обов'язків.

Обов'язки й права платників податків визначаються головним посиланням, що випливає з конституційної норми, яка закріплює першочерговий і безумовний обов'язок — сплачувати податки (ст. 67 Конституції України). Платники податків і зборів є насамперед зобов'язаним особами. Відповідно до цього податкове законодавство й закріплює переважно обов'язки. Саме імперативний податковий обов'язок визначає правосуб'єктність платників податків.

Відповідно до таких же підходів характеризується правосуб'єктні осіб, пов'язаних зі сплатою податків і зборів (банківські установи, податкові представники й т. ін.).

Дата добавления: 2014-01-04