Блювотні засоби

Засоби, що пригнічують рухову активність шлунка.

Засоби, що підвищують рухову активність шлунка.

Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.

Для стимуляції перистальтики шлунка призначають:

- холіноміметичні засоби: м-холіноміметики (ацеклідин);

- антихолінестеразні засоби (фізостигмін, галантамін, особливо прозерин).

Останнім часом застосовують прокінетики: метоклопрамід, цизаприд — агоністи серотонінових рецепторів — та дромперидон — блокатор а-адренорецепторів.

Дія ацеклідину здійснюється через збудження м-холінорецепторів, а антихолінестеразних — через зв'язування і зворотне зниження активності холін-естерази, внаслідок чого в синапсах холінорецепторів накопичується ацетилхолін — медіатор цих синапсів. При цьому підвищується не тільки рухова активність шлунка, а й секреція шлункового соку.

Як стимулятор моторної функції шлунка найчастіше призначають прозерин, рідше ацеклідин.

У процесі лікування цими засобами зникає відчуття тиснення, переповнення, тупий розпираючий біль у надчеревній ділянці, блювання зеленуватим вмістом шлунка, гикавка та інші ознаки атонії шлунка. Стимулятори моторики шлунка застосовують при захворюваннях, коли виникає атонія шлунка (інфаркт міокарда, перитоніт, тромбоз судин шлунка тощо).

Атонію шлунка усувають також натрію хлорид ( у вену по 5-10 мл 10 % розчину ), пітуітрин (підшкірно або у вену по 2-5 ОД) тощо.

Протипоказання: бронхіальна астма, стенокардія, атеросклероз, органічні захворювання серця, епілепсія, гіперкінези.

У випадках надмірно високого тонусу гладких м'язів шлунка, що спостерігається у хворих на виразкову хворобу, з пілороспазмом, кардіоспазмом, спастичним колітом тощо призначають спазмолітичні засоби: м-холіноблокатори (атропін, платифілін, бутилскополамін);

м-холіноблокатори (піренцепін, гастроцепін); міотропні засоби (папаверин, но-шпа), а також пробантин, що має м-холіно- і гангліоблокуючу дію.

М-холіноблокатори переривають потік нервових імпульсів із центру блукаючого нерва до м'язів шлунка на рівні м-холінорецепторів. Внаслідок цього моторика шлунка і секреція шлункових залоз знижуються. Міотропні спазмолітики впливають на гладкі м'язи безпосередньо.

У деяких випадках виникає гостра потреба в блюванні, що сприяє випорожненню шлунка і видаленню з нього речовин, які подразнюють і ушкоджують його слизову оболонку. Цей складний рефлекторний акт здійснюється за допомогою блювотних засобів, які мають властивість вибірково збуджувати центр блювання.

Введення таких засобів викликає антиперистальтику тонкої кишки, внаслідок чого її вміст може частково закидатися до шлунка, збільшуючи його об'єм. Потім виникає спазм пілоричної частини шлунка і розслаблення тіла шлунка та його кардіального отвору. Кардіальна частина шлунка підтягується догори, стравохід розширюється і стає коротшим. Створюються сприятливі умови для зворотного викиду шлункового вмісту. Цьому сприяють інтенсивні скорочення діафрагми і м'язів черевної стінки. Різке підвищення внутрішньочеревного і внутрішньошлункового тиску створює умови для випорожнення шлунка. Блювання починається з глибокого вдиху, скорочення діафрагми, відведення надгортанника, підняття гортані і м'якого піднебіння. Це сприяє ізоляції дихальних шляхів від блювотних мас.

Блюванню звичайно передує період нудоти. З'являється блідість, холодний піт, посилюється секреція слинних, шлункових і бронхіальних залоз, сльозотеча, дихання стає аритмічним, знижується артеріальний тиск, відмічається загальна слабкість, пригнічення довільних рухів, тяжкі суб'єктивні відчуття. Незабаром після блювання ці явища зникають.

Центральною ланкою блювального акту є блювотний центр, який координує цей складний рефлекторний процес. З центром зв'язана спеціальна хеморецепторна зона, яка отримала назву пускової (тригерної). Збудження блювотного центру хімічними речовинами може здійснюватися шляхом прямого впливу або рефлекторно. У зв'язку з цим розрізняють блювотні засоби центральної (прямої) і рефлекторної (периферичної) дії.

До блювотних засобів центральної дії належить апоморфіну гідрохлорид, який отримують дією кислоти хлороводневої на морфін. Це білий, злегка жовтуватий або сіруватий кристалічний порошок без запаху. Погано розчинний у воді й спирті. Водні розчини на світлі і при тривалому зберіганні набувають інтенсивно зеленого кольору і стають не придатними до вживання. Про пряму дію апоморфіну свідчить поява блювання після нанесення його безпосередньо на пускову зону блювотного центру.

Апоморфін стимулює хеморецептори тригерної зони блювотного центру, внаслідок чого виникає 2-3-разове блювання, звичайно через 10-15 хв після підшкірного введення. Введення апоморфіну всередину недоцільне, оскільки він абсорбується недостатньо й ефект настає пізно. У випадках пригнічення блювотного центру (наркоз, отруєння снодійними засобами, тяжка алкогольна інтоксикація) блювотна дія апоморфіну не проявляється. Введений усередину апоморфін абсорбується в шлунку і кишках недостатньо, тому його вводять переважно підшкірно.

Апоморфін метаболізується у печінці з утворенням глюкуронідів. Виводиться (близько 4 %) нирками.

Показання: видалення із шлунка отруйних речовин або недоброякісних продуктів харчування, головним чином у таких випадках, коли неможливо здійснити промивання шлунка зондом (спроби самогубства, психічні захворювання, втрата свідомості, порушення ковтання тощо); гостра інтоксикація етиловим спиртом, вироблення умовнорефлекторної реакції огиди до алкоголю у процесі лікування хворих на хронічний алкоголізм.

Побічна дія: колапс, зорові галюцинації, неврологічні розлади.

Протипоказання: тяжкі захворювання серця,атеросклероз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, активні форми туберкульозу легень із схильністю до легеневих кровотеч, органічні захворювання центральної нервової системи, похилий вік.

До блювотних засобів рефлекторної дії належать препарати блювотного кореня, трави мишатника, міді сульфат, цинку сульфат, еметин та ін. Рефлекторний характер блювотної дії еметину вперше встановлено в лабораторії І. П. Павлова його учнем Н. Н. Токаревим. Він показав, що цей алкалоїд у собак викликає блювання лише в разі введення в шлунок. При перетинанні блукаючих нервів, змазуванні слизової оболонки шлунка місцевоанестезуючими засобами, а також при введенні еметину парентерально або в пряму кишку блювотний ефект не настає.

Засоби цієї групи, в тому числі міді й цинку сульфат, застосовуються дуже рідко (всередину по 1 столовій ложці 3 % розчину) у зв'язку з подразнювальним їх впливом на слизову оболонку шлунка і загальнотоксичною дією.

Дата добавления: 2014-01-04