Особливості трудової міграції в Україні

Головня О.М., Лисак Ю.Д.

Вінницький національний аграрний університет

Упродовж усієї історії людства трудова міграція, або міграція робочої сили, відігравала значну роль у суспільному розвитку. Однак сьогодні вона ввійшла в якісно новий етап свого становлення. Міжнародна міграція стала одним з головних чинників соціально-економічних трансформацій і розвитку всіх регіонів. В зв’язку з цим виникає потреба у дослідженні особливостей трудової міграції в Україні.

Вагомий внесок у розробку теорії і практики міжнародної трудової міграції, нормативно-правових аспектів регулювання міграції зробили такі вітчизняні вчені: Гнибіденко І.М., Гриневич С.С., Заклекта О.В., Кравченко А.Л., Малиновська О.А., Рєліна І.Є. та багато інших.

Сучасна міжнародна трудова міграція є багатогранним явищем у економіці України, що впливає на процес розвитку людства. З розвитком господарства трудова міграція охопила всі континенти і справді набула глобального характеру та нових рис. [4]

Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб. [1]

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили в Україні є:

- незадовільні економічні умови життя працездатного населення;

- стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах;

- порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

- соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей в країнах імміграції;

- природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції;

- політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини. [3]

Мета міждержавного переміщення трудового потенціалу - прагнення до поліпшення матеріального стану - залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Щодо форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна і тимчасова форми міграції. Сучасна міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повернутися на батьківщину.[1]

В 2009 році міждержавна міграція в Україні мала такий вигляд: прибуло – 38567 осіб, вибуло – 46182 осіб. Найбільше прибуло у Донецьку область (5525 осіб), найменше - у За­карпатську область (218 осіб). Найбільше вибуло з Донецької області (6384 особи), найменше - з Тернопільської області (544 особи). [5]

Нині Україна на європейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні. Як стверджують окремі науковці, чисельність останніх приблизно в 10 разів менша ніж українців, які працюють за кордоном. [2]

У цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до значного відпливу трудового потенціалу несприятливо впливає на розвиток трудового потенціалу нашої країни.

Слід також зазначити, що трудова міграція поступово займає все вагоміше місце у системі пріоритетів українських громадян та стає для багатьох із них основним видом заняття, а не доповненням до постійної роботи. За всієї різноманітності дій і вчинків вітчизняних громадян у сфері трудової міграції за межі України виділяються найпоширеніші моделі їхнього здійснення: від нетривалих разових декілька разів на рік поїздок до довгострокових. Крім того, сільське населення надає перевагу тривалим трудовим поїздкам, тоді як міське, - так званим «човниковим». Виділяють два великі потоки трудових мігрантів: до Росії (біля 2 млн. чол.) та Польщі (близько 1 млн. чол.) [3].

Зазначимо, що у трудових міграціях беруть участь переважно люди молодого та середнього віку із високим рівнем освіти і професійної підготовки, відплив яких, завдасть Україні значних втрат кваліфікованих кадрів та погіршить професійну структуру працездатного населення.[2]

Отже, міграція робочої сили України є складним і масштабним явищем, яке охопило весь світ та викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці.

Використана література:

1. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення// Економіка України – 2008. - № 4.- с. 19-21.

2. Гринкевич С.С. Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні // Вісник ХНТУ – 2009. - №1. – с.12-14.

3. Заклекта О.А. Трудова міграція як умова розвитку міжнародного ринку праці // Вісник КНТЕУ – 2008. - №4. – С. 9-13.

4. Рєліна І.Є. Масштаби, форми та напрямки сучасних міграційних процесів // Науковий вісник. – 2009. - №2. – с. 14-17.

5. Статистичний щорічник України за 2009 рік // Держкомстат України – К: Видавництво «Консультант», - 2010. – с. 156

Чайковський Ю. В., НУ «ОЮА»

У статті проводиться аналіз сучасних концепції міграційної по-літики держав, пошук оптимальної моделі для України й правове її оформлення з урахуванням євроінтеграційних тенденцій нашої держави. Також досліджується міграційна ситуація в Україні й проводиться аналіз факторів, що впливають на міграцію.

В Статье проводится анализ современных концепций миграционнойПолитики государств, поиск оптимальной модели Для Украины и Право-Вое его оформление с учетом евроинтеграционных тенденций нашего государства. Также исследуется миграционная ситуация В Украине и проводится анализ факторов, влияющих На Миграцию.

The article analyzes the concepts of modern migration policy, the search for An optimal model for Ukraine and its legal registration in view of European Integration trends in our state. Also studied the migration situation in Ukraine And an analysis of factors affecting migration.

Україна вже більше не є лише країною походження, а стає транзитною і приймаючою країною міжнародних міграційних потоків. Така ситуація складається головним чином завдяки гео-графічному положенню привабливому для мігрантів, які вико-ристовують так званий Центрально-Європейський міграційний маршрут до Європейського Союзу. Тому наша країна приймає активну участь у напрацюванні міграційної політики, що відби-вала би тенденції й реалії міграційних потоків.

Цей процес відбувається в межах реалізації «Цілей розвит-ку на порозі тисячоліття» (ЦРТ), що були прийняті на Саміті Тисячоліття, який відбувся у вересні 2000 року в Нью-Йорку, де лідери 192 країн підписали «Декларацію тисячоліття», взявши на себе тим самим зобов’язання скоротити вдвічі рівень бідності на планеті до 2015 року. Міжнародне співтовариство визначило 8 цілей, спрямованих на вирішення існуючих проблем – таких як бідність і голод, гендерна нерівність, дитяча і материнська

Смертність, ВІЛ/СНІД, туберкульоз, погіршення стану навко-лишнього середовища, необхідність глобального партнерства для забезпечення розвитку. Процес встановлення національної системи ЦРТ був початий в 2000 р., коли Президент України під-писав Декларацію тисячоліття.

Означена в статті проблема є практичною, тому слід знайти її теоретичне вирішення. Спроби зробити це і звернути увагу гро-мадськості на міграційну проблематику здійснювалися неодно-разово. Проте комплексного дослідження моделей міграційної політики не проводилося. Слід виокремити праці О. Потьомкіної, В. Шрейбута, польських юристів П. Качмарчика i M. Окольського, активно працює над цією проблематикою створене у 2009 р. Державна міграційна служба.

Метою даної статті є аналіз сучасних концепції міграційної по-літики держав, пошук оптимальної моделі для України й правове її оформлення з урахуванням євроінтеграційних тенденцій нашої держави. Одним із завдань слід окреслити дослідження міграційної ситуації в Україні й аналіз факторів, що впливають на міграцію.

Проблеми міграції в Україні пов’язані з багатьма факторами. Серед них – один з найнижчих розмірів заробітної плати в Європі; це ж стосується і висококваліфікованих працівників з високим рів-нем освіти; нездатність забезпечити гідні умови праці; порівняно велика кількість малопродуктивних та маргінальних робочих місць; неефективне перерозподіл доходів; вплив глобальної еко-номічної кризи; поширеність «утриманських настроїв» і соціальна пасивність деякої частини населення. Однією з особливостей сис-теми соціального забезпечення в Україні є існуюча невідповідність між очікуваннями населення щодо підтримки з боку держави і фактичною нездатністю їх задоволення системою. Таким чином, іноді завищені очікування по відношенню до держави є спад-щиною радянського періоду і вкоренилися у свідомості значної частини населення (особливо старшого покоління).

Державна політика України щодо поліпшення регулювання міграції пов’язана в минулому і сучасності з подоланням значних труднощів. Сформована ситуація є результатом інтенсивного мі-граційного руху в регіоні, що виявляє вплив на країну, того факту, що Україні, як і іншим новим незалежним державам на території колишнього Радянського Союзу, довелося заново вибудовува-ти свою міграційну систему, результатом значної протяжності нової державного кордону. Значна частина кордону України

З Російською Федерацією (2 295,04 км), Білоруссю (1 084,2 км) та Молдовою (1 222 км) є «зеленим кордоном». Кордон поки не де-марковано, що ускладнює впровадження заходів по здійсненню контролю на кордоні. Більше того, Україна має безвізовий режим з країнами СНД, що дозволяє громадянам цих держав прибувати в Україну легально за наявності у них дійсного проїзного документа (закордонного паспорта). Україна також має кордон з чотирма державами-членами ЄС (Румунією – 613,8 км, Польщею – 542,4 км, Угорщиною – 136,7 км та Словаччиною – 97,9 км). Це приваблює транзитних мігрантів, які намагаються потрапити до ЄС.

Крім цього, на Україну в істотній мірі впливають негативні демографічні тенденції. У період між 1991 р. і 2009 р. населення країни скоротилося з 51,7 мільйона чоловік до 46,0 мільйонів, бу-дучи наслідком значного росту рівня смертності, особливо серед чоловіків, різкого спаду рівня народжуваності та переважання міграційного відтоку.

В цілому, можна стверджувати, що міграція з України, через Україну і в Україну в пострадянський період характеризувала-ся і характеризується п’ятьма основними схемами міграційних потоків: поверненням осіб українського походження в країну; поверненням в Україну представників етнічних меншин, висе-лених зі своєї території Радянським Союзом після Другої світо-вої війни (напр., кримських татар); еміграцією різних етнічних меншин з України (переважно української єврейської громади, інших етнічних груп); легальної та нелегальної трудової мігра-ції з України в країни Західної Європи; нелегальної транзитної міграції на Захід через Україну [1].

На сьогодні Україна є країною походження, транзиту і при-значення для міжнародних міграційних потоків. У кількісному вираженні велика частина цих потоків здійснюється у формі регіональних міграційних потоків, що пов'язують Україну з сусід-німи країнами СНД на сході і з новими державами-членами ЄС на заході. Україна продовжує залишатися країною походження трудових мігрантів як для СНД, так і для ЄС. Значна частина цих потоків характеризується нелегальною циркулярної міграцією, на-слідком якої є не тільки втрата для внутрішнього ринку молодого й освіченого працездатного населення, а й небезпека експлуатації та порушень прав людини.

У той же час Україна є основною транзитною країною, переваж-но для нелегальних міграційних потоків, що прямують до країн ЄС.

Вона являє собою важливий етап так званого «Центрально - і Східно-європейського маршруту», який починається в Україні, Білорусії чи Росії, проходить через Білорусію або Україна в Словаччину та Угорщину, і далі до Шенгенської зони. В останні роки Україна все більше перетворюється в країну призначення легальних і нелегальних міграційних потоків. Частина цієї іммі-грації є «ненавмисною», тобто включає міжнародних мігрантів, які не змогли виїхати в західноєвропейські країни і вимушені залишитися в Україні. У той же час Україна стала привабливою країною призначення для трудових мігрантів.

Враховуючи демографічний спад, а також складну природу міграційних потоків, які впливають на країну, політика в сфері регулярної міграції пов'язана з двома основними проблемами: покращення регулювання різних міграційних потоків у країні та їх контролю, а також потреба в легальній трудової імміграції для задоволення потреб української економіки.

Незаконні мігранти намагаються використати Україну пере-важно для транзиту. Тільки незначна їх частина залишається в краї-ні, більшість – нелегально. Україна залишається важливою тран-зитною країною для незаконних мігрантів вихідців з країн СНД, а також країн Центральної Азії, переважно В’єтнаму, Пакистану, Індії, Афганістану та Китаю.

Основними країнами призначення для постійної еміграції з Україною є Росія, США, Німеччина, Молдова, Білорусь, Ізраїль, Польща, Чехія, Угорщина, Канада, Іспанія, Італія та Австрія.

Деякі експерти та дослідники називають Україну одним з най-більших донорів робочої сили в Європі. Трудова еміграція стала об’єктивною реальністю в країні, насамперед через значний рівень безробіття, різницю в зарплатах і рівень бідності.

Незважаючи на складності визначення реальних потоків та обсягів незаконної еміграції з України, цілком очевидно, що дане явище існує, причому в значних масштабах. Основними країна-ми призначення незаконних емігрантів є Російська Федерація і сусідні з Україною держави-члени ЄС: Польща, Чехія, Угорщина і в меншій мірі Словаччина і Румунія. Українські мігранти також їдуть працювати в такі країни ЄС, як Італія, Іспанія та Португалія. Слід зазначити, що в сусідніх країнах-членах ЄС, а також в Росії українська міграція зазвичай носить тимчасовий або сезонний характер, тоді як в Іспанії та Португалії вона як правило довго-строкова або постійна.

Інтеграція України в європейські структури з самого початку здобуття нею незалежності була і залишається пріоритетним за-вданням зовнішньої політики нашої країни. Це чітко відобража-ється як у співпраці з Європейським Союзом, Радою Європи, НАТО та іншими європейськими організаціями, так і в двосторонніх відносинах України з країнами цього регіону. При цьому, врахо-вуючи багато факторів, саме співпраця з ЄС є одним з найбільш важливих напрямків політики України. Більше того, в перспек-тиві Україна сама бачить своє майбутнє в повноцінному членстві в складі Європейського Союзу.

У країнах Європейського Союзу в даний час існує найбільш розвинена в сучасному світі система соціального забезпечення, основи якої були закладені ще в першій половині XX ст. Країни ЄС проводять спільну політику в різних сферах, в тому числі і в сфері соціальній. Необхідність проведення в ЄС скоординованої політики в соціальній сфері є наслідком двох взаємопов'язаних причин.

По-перше, вона обумовлена соціальними цілями спільного ринку і всіх напрямів діяльності ЄС, яке «має своїм завданням … сприяти в Співтоваристві … досягненню високого рівня зайнятості і соціального захисту, рівноправності чоловіків і жінок … підви-щенню життєвого рівня і якості життя» (ст. 2 Договору про ЄС).

По-друге, вже на перших етапах будівництва спільного ринку виявилося, що реалізація його принципів, насамперед принципу вільного пересування працівників, призводить до виникнення проблеми «соціального демпінгу»: робоча сила як фактор вироб-ництва, володіючи можливістю безперешкодного переміщення в рамках Співтовариства, спрямовуватиметься насамперед у ті країни, де вище рівень соціального захисту. Це породжує, в свою чергу, безліч нових проблем: підвищення навантаження на бюджет приймаючої країни та ін. Міграційні потоки є прямим наслідком процесів інтеграції та глобалізації: величезний розрив у розвитку та рівні життя населення між заходом і сходом Євразії, а також африканськими країнами призводить до масового переміщення населення в благополучні країни Європи. Це об’єктивний процес, який неможливо зупинити репресивними заходами. Однак, за від-сутності належного регулювання міграційних потоків виникають серйозні проблеми як у країн, що експортують робочу силу, так і у країн, що приймають іммігрантів, а також країн, через які міг-раційні потоки проходять транзитом [2].

Протягом останніх десяти років у міграційній політиці багатьох європейських держав відбуваються кардинальні зміни. Держави, що традиційно дуже позитивно ставилися до імміграції, змінюють свою доктрину на менш ліберальну, найбільш чітким прикла-дом такої держави є Голландія. Водночас у випадку Німеччини, Великобританії чи Франції ми маємо справу з законодавчими ініціативами, які повинні призвести до зменшення можливості імміграції, особливо осіб низької кваліфікації. У цьому напрямку йдуть також дебати, що супроводжуються дискусіями, на рівні Європейського Союзу. Проекти директив, які були продемонстро-вані через Європейську Комісію віддають пріоритет стимуляції імміграції висококваліфікованих осіб, які без особливих проблем могли б адаптуватися в суспільствах приймаючих держав. Зі схо-жою ситуацією ми маємо справу також у Сполучених Штатах Америки, які вже кілька років застосовують заходи, що мають на меті зменшення імміграції, особливо з Мексики.

Однак, з іншого боку, такі країни, як Австралія чи Канада, розви-вають свої міграційні політики з огляду на отримання економічної вигоди, особливо в контексті компенсації структурних дефіцитів на їх ринках праці. Експериментують вони з новими рішеннями, на-приклад, в сфері освіти, що повинно збільшувати економічний зиск при одночасному зменшенні ризику витрати значних бюджетних коштів. Також держави, які ще кілька років тому не розглядалися на міграційній карті світу як імміграційні країни, як наприклад Чехія чи Польща, закладають основи своєї міграційної політики, намагаючись користуватися досвідом інших країн.

Ситуація України, на фоні даних прикладів, є у певному сенсі специфічна. Не означає це однак, що неможливим є використання досвіду інших держав в творенні і реалізації на практиці зазначе-них рішень в сфері міграційної політики. Україна має специфічне географічне розташування, що супроводжується значними потока-ми людського ресурсу через її територію. У сучасних умовах навіть більшого значення набуває не те, що наша країна розташована між європейськими й азійськими країнами, а те, що вона має кордони з Європейським Союзом, як територією економічно благополуч-ною, й територіями менш економічно розвиненими.

Державна міграційна політика України, серед іншого, спрямо-вана подолання та врегулювання певних труднощів, пов’язаних з історично обумовленим, майже безперешкодним, інтенсивним міграційним рухом в межах кордонів колишнього Радянського

Союзу. На сьогодні Україна є державою походження, транзиту та призначення для міжнародних міграційних потоків [3].

Кажучи про дії в сфері стимуляції або скорочення напливу іноземців до певної країни, як і їх місця в суспільстві приймаючої країни, необхідно сформулювати поняття міграційної політики. Отже, міграційною політикою можна визнати каталог існуючих інструментів, створених державою або її складовими частинами, що охоплює однаково як пасивні, так і активні форми управління імміграцією і еміграцією. Водночас основа міграційної політики – застосування стратегічних цивілізаційних передумов і модерні-зацій, а також національних звичаїв чи основних міжнародних документів.

Аналіз змін, які відбуваються в останні роки в імміграційних державах, схиляє до думки, що головним детермінантом розви-тку певної міграційної політики є її тісний зв’язок з потребами ринку праці, а також домінуюча концепція суспільства (модель політичного чи етнічного суспільства). Водночас все більшу роль відіграє громадська думка, яка в деякій мірі накладає на політич-них керівників певні обов’язки у сфері міграційної політики. Крім того, ЗМІ здатні створити в суспільстві відмінну від реалій картину імміграції. Ті або інші обумовленості мають вплив на ступінь від-критості/закритості приймаючої держави, а також на остаточну форму міграційної політики.

Зміни в підході до доктрини і практики міграційної політики спричиняють принципову складність в застосуванні традиційних моделей міграційної політики, якими керуються окремі держави в реалізації свого підходу до імміграції. Типи моделей віддзерка-люють відмінності в підході до іммігрантів, а також інструменти їх інтеграції в суспільстві приймаючої держави. Так, T. Файст вирізняє дві моделі міграційної політики, що функціонують в європейських державах: етнокультурної закритості (наприклад, Німеччина) і плюралістичної відкритості (наприклад, США). Де Рам пропонує схожий поділ: на ліберальні (Швеція, Великобританія, Франція) і протекціоністські (Німеччина) системи. Найбільш розбудовану типологію пропонує В. Барберрі, який вирізняє п’ять моделей: закрита, модель, основана на культурі, модель, основана на виборі, модель співіснування, а також космополітична модель [4, c. 12]. На жаль, жодна з моделей даної типології не видається прийнят-ною в контексті актуальної міграційної ситуації України і тому також існує необхідність пропонування нової типології, виходячи

З потреб останніх років. Цей процес відбувається в рамках загально-європейського процесу спільної міграційної політики [5].

В силу свого географічного положення, Україна буде і надалі залишатися головною транзитною країною для незаконних мігран-тів до Європейського Союзу. Економічне зростання, наближення рівня заробітних плат до існуючих в Європейському Союзі і Росії, а також демографічний спад, ймовірно, послаблять інтенсивність еміграції з України. Зазначені три фактори, очевидно, зроблять Україну більш привабливою країною призначення для легальних і нелегальних трудових мігрантів з країн СНД та Азії.

Література:

1. Розширений міграційний профіль України // Http://dmsu. gov. ua/ Images/stories/fi les/Ukraine--Extended-Migration-Profi le %20RU. pdf

2. Потемкина О. Ю. Иммиграционная политика ЕС: опыт для ЕврАзЭс / О. Ю. Потемкина // ЕврАзЭС и интеграционный опыт ЕС / под ред. М. Г. Носова. – М., 2009.

3. Шрейбут В. Майбутнє міграції в Україні: виступ на конферен ції 12 жовтня 2011 року в Дипломатичній академії при МЗС України // Http://www. dmsu. gov. ua/uk/home/584.html

4. Polityka migracyjna jako instrument promocji zatrudnienia i ograniczania bezrobocia / pod red. P. Kaczmarczyka i M. Okуlskiego. – Warszawa, 2008. – 141 s.

5. Празький процес // Http://www. dmsu. gov. ua/uk/home/ 601-u-poznani-vidbulas-ii-ministerska-konferencija-po-prazkomu-procesu. html.

Дата добавления: 2014-01-04