Чинники, що уражають людину при пожежах

Осередок ураження при пожежах

Пожежа - це будь-яке неконтрольоване горіння за межами спеціально відведеного осередку, яке може викликати матеріальні збитки та людські жертви.

Чинниками, що можуть уражати людину при пожежах, є :

1. Відкрите полум’я уражає людей, що блоковані в палаючому примі-щенні або втратили свідомість.

2. Променисті потоки (інфрачервоне теплове випромінювання), що мо-жуть викликати опіки незахищених ділянок шкіри на значних відстанях. Екс-периментально виявлено, що опік першого ступеня виникає у людини:

- через Т= 30 с, якщо інтенсивність випромінювання складає 2,8 кВт/м²; - через Т= 10 с, якщо інтенсивність випромінювання складає 3,5 кВт/м²;

- через Т= 3 с, якщо інтенсивність випромінювання складає 8,75 кВт/м².

3. Температура середовища, може викликати при зовнішній дії тепловий удар з утратою свідомості, а при внутрішній-некроз (омертвлення) верхніх дихальних шляхів. Експериментально установлено, що некроз виникає у людини:

а) через Т=26 с, якщо температура середовища складає t=71 C⁰;

б) через Т=15 с, якщо температура середовища складає t=100 C⁰;

в) через Т=7 с, якщо температура середовища складає t=176 C⁰;

4. Токсичні продукти горіння, від яких, за статистикою пожеж, гине 80% людей наведені у табл. 2.2.

Таблиця 2.2 – Токсичні продукти, що утворюються при пожежах

№ п/п	Найменування матеріалу, що горить	Токсичні продукти, що при цьому утворюються
	Волос, шкіра, тканини, шерсть	Продукти, що неприємно пахнуть: пиридин, хинолін, цианісті сполуки, з'єднання, що містять сірку, а також гази з сильним і гострим запахом (альдегіди, кетони).
	Каучук	Ізопрен, вищі неграничні вуглеводні.
	Лаки і продукти, що містять нітроцелюлозу	Оксид вуглецю, оксид азоту, синильна кислота
	Пластмаси, целулоїд	Оксид вуглецю, оксид азоту, синильна кислота, цианісті сполуки, формальдегід, фенол, аміак, ацетон, стирол і т.д.

5. Утрата видимості внаслідок задимленості.

6. Зниження концентрації кисню та збільшення концентрації вугле-цевокислого газу.

а) При концентрації кисню 20,5% складаються оптимальні, комфортні умови для людини, а при концентрації кисню 15% наступає швидка втрата свідомості.

б)) При концентрації вуглекислого газу 0,03% складаються оптимальні, ком-фортні умови для людини, а при концентрації вуглекислого газу 10% людина швидко втрачає свідомість.

2.2.2 Чинники, що впливають на масштаби і характер пожеж

Головними чинниками, що впливають на масштаби і характер пожеж, є:

1. Щільність забудови підприємства, що характеризується коефіцієнтом забудови, тобто

К_з = S_буд*100% / S_т, (2.14)

де S_буд – площа, зайнята будинками та спорудами;

S _т – загальна площа території підприємства.

При наступних величинах коефіцієнта забудови підприємства можуть виникати пожежі різних видів:

а) К_з <7% -утворюються окремі пожежі (палає 1-2 будівлі);

б) К_з = 7…20% - утворюються масові пожежі (палає до 25% будівель);

в) К_з = 20…40% - утворюються суцільні пожежі (палає 25 …90% будівель);

г) К_з >40% - можуть утворюватися вогняні шторми (палає більше 90% буді-вель).

2. Категорія пожежонебезпечності виробництва. В залежності від технології виробництва в будівлі і матеріалів, що при цьому використовуються будівлям присвоюються наступні категорії:

Категорія А – в будівлі використовуються рідини, що легко спалахують при температурі t _сп ≤ +28⁰С.

Категорія Б – в будівлі використовуються рідини, що легко спалахують при

температурі t _сп = +28…+120⁰С.

Категорія В – в будівлі використовуються рідини, що легко спалахують при

температурі t _сп ≥ +120⁰С або в будівлі оброблюється деревина.

Категорія Г – в будівлі використовуються матеріали, що не горять але технологія виробництва супроводжується підвищеними виділеннями тепла.

Категорія Д – в будівлі використовуються матеріали, що не горять і технологія виробництва не супроводжується підвищеними виділеннями тепла.

Категорія Є – в будівлі використовується природний газ.

3. Ступінь вогнестійкості елементів будівель. В залежності від конст-руктивних матеріалів будівлі можуть мати І-V класи вогнестійкості.

4. Наявність та стан засобів пожежогасіння.

5. Погодні умови та ін.

2.3 Осередок ураження при радіаційних аваріях

Осередок ураження може утворитися при ядерних вибухах, аваріях на АЕС та інших радіаційно-небезпечних підприємствах. При цьому створюється осередок ураження, на території якого умовно виділяються декілька зон радіоактивного зараження (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 – Характеристика зон радіаційного забруднення, що утворюються при радіаційних аваріях і ядерних вибухах

Най-мену-ання зони	Радіаційні аварії	Ядерні вибухи
Наймену-вання зони	Р1 (мР/год.)		Найменування зони	Р1 (Р/год.)	Д∞^* (рад)
А	Добровільного відселення			Помірного зараже-ння
Б	Обов’язкового відселення			Небезпечного зара-ження
В	Відчуження			Надзвичайно небез-печного зараження

Примітка: * - Д_∞ = 5∙ Р_1.

Параметрами радіаційного зараження місцевості є:

1.Потужність експозиційної дози випромінювання (рівень радіації на місцевості), що перерахований на 1 годину після радіаційної аварії або ядерного вибуху Р₁ (Р/год., мР/год., мкР/год.).

2.Поглинена доза радіації, яку може отримати людина на відкритій місцевості за весь час до повного розпаду всіх радіонуклідів Д_∞ (рад, мрад, мкрад).

На масштаби й характер радіоактивного зараження впливають наступні фактори:

1. Кількість викинутих радіоактивних речовин та їхній ізотопний склад. Найбільш вагомі складові частини при радіаційних аваріях наведені у табл.2.4.

Таблиця 2.4-Склад радіаційного викиду на ЧАЄС

№ п/п	Найменування радіоактивного елементу	Частка у загаль-ному викиді, %	Період напівроз-паду елементу Т1/2	Вид випроміню-вання, що ство-рює даний еле-мент
	Йод - 131		8 діб	альфа
	Цезій - 137		30 років	гамма, бета
	Стронцій - 90		28 років	бета
	Цезій - 134		2,4 роки	гамма, бета

2. Відстань від місця аварії й віддалення вправо - вліво щодоосі сліду. Під час руху радіоактивної хмари понад Землею з неї на Землю випадають радіоактивні частинки у вигляді пилу або дощу, при чому:

а) частинки діаметром 500мкм випадають на Землю з радіоактивної хмари через1 годину;

б) частинки діаметром 50 - через 100 годин;

в) частинки діаметром 5 мкм - через 1000 годин.

Таким чином, найбільш великі за розміром і відповідно за масою частинки випадають, в основному, на найменшій до аварійного реактора відстані і вздовж осі і створюють при цьому найвищі рівні радіації.

3 .Час, що пройшов з моменту аварії або ядерного вибуху. З кожним семиразовим збільшенням часу рівні радіації з моменту радіаційної аварії або з моменту ядерного вибуху зменшуються у певну кількість разів (табл. 2.4).

4. Погодні умови. Більш інтенсивно радіаційні частинки випадають з опадами: дощем або снігом і створюють на поверхні Землі більші рівні радіації після опадів.

5. Рельєф місцевості.

Таблиця 2.4-Спад рівня радіації при радіаційних аваріях і ядерних вибухах

Час, що пройшов з моменту радіаційної аварії або ядерного вибуху, Т, год.	Спад рівня радіації, разів
Радіаційні аварії	Ядерні вибухи
7^2=49	2^2=4	10^2=100
7^3=243	2^3=8	10^3=1000

6. Наявність і характер рослинності й водойм.

2.4 Осередок ураження при хімічних аваріях

2.4.1 Можливі джерела хімічного забруднення місцевості

При хімічних аваріях може утворитися хімічне зараження місцевості

за рахунок викиду в навколишнє середовище небезпечних отруйних речовин (НХР)

До небезпечних хімічних речовини (НХР) належать:

1. СДОР - це хімічні речовини й з'єднання, здатні в концентраціях, що перевищують гранично-допустимі концентрації (ГДК), викликати масові ураження людей і тварин.

2. Промислові отрути (ПО).

3. Бойові отруйні речовини (БОР).

4. Сільськогосподарські отрутохімікати (СГОХ).

5. Предмети побутової хімії.

ГДК – це такі найбільші концентрації НХР, при вдиханні яких необмежено довго не погіршиться стан здоров’я людини ні відразу, ні потім.

Наприклад, для аміаку ГДК_РЗ – у робочій зоні дорівнює 20 мг/л, а

ГДК_СД – середньодобова для населення - 0,2 мг/л.

За характером протікання процесу хімічні аварії діляться на 3 види:

1. Вибух парової хмари.

2. Стійке горіння небезпечної хімічної речовини (НХР).

3. Токсична дія НХР.

Сильнодіюча отруйна речовина (СДОР) – це хімічна речовина, застосовувана в народногосподарських цілях, що при виливі або викиді може привести до зараження повітря концентраціями, що уражають.

Зона хімічного зараження – це територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря із концентраціями, що уражають і смертельними концентраціями.

Осередок хімічного ураження – це територія, у межах якої можуть відбутися масові токсичніураження людей, тварин і рослин у результаті аварійного викиду СДОР.

Токсодоза – це кількісна характеристика СДОР, що відповідає при інгаляційних ураженнях добутку концентрації речовини в повітрі на час перебування людини в зараженій атмосфері. Токсодоза може бути трьох видів:

1. Порогова токсодоза- це така токсодоза, при якій у 50% людей виникають початкові симптоми ураження (подразнення слизових оболонок, сльозотеча. нудота та ін.).

2. Токсодоза, що уражає – це така токсодоза, при якій буде уражено і вийде з ладу 50% людей.

3. Смертельна токсодоза – це така токсодоза, при якій загине 50% уражених.

Первинна хмара зараженого повітря – це хмара СДОР, що утвориться у перші 3 хвилини при викиданні СДОР в атмосферу в результаті руйнування ємності, що містить зріджені або стиснені гази. Рідкі СДОР, що мають температуру кипіння вище температури навколишнього середовища, практично первинної хмари не утворюють.

Вторинна хмара зараженого повітря – це хмара СДОР, щоутвориться в результаті випаровування розлитих при аварії рідких або зріджених СДОР.

Коефіцієнт еквівалентності – це коефіцієнт, що чисельно дорівнює такій кількості СДОР, яка при аварійному викиданні(виливанні) створить у повітрі уражаючі (або смертельні) концентрації на тім же віддаленні, що й одна тонна хлору за однакових умов.

Коефіцієнт випаровування – цевідношення часу випаровування даної СДОР до часу випаровування еталона (хлору) за однакових умов.

Відкрита місцевість –це така місцевість, коли між хімічно-небез-печним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходиться поле, степ, пустеля й т.п.

Закрита місцевість - це така місцевість, коли між хімічно-небезпеч-ним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходяться житлові або виробничі будівлі, ліс, гори й т.п..

Всі НХР у залежності від величини коефіцієнта можливого інгаляційного отруєння (КМІО) діляться на 4 класи хімічної небезпеки

КМІО = С²⁰_mах / СL₅₀, (2.15)

де С²⁰_mах – максимальна концентрація НХР, що може утворитися при

температурі повітря + 20⁰ С;

СL₅₀ – середня смертельна концентрація НХР.

1 клас при КМІО > 300- високо небезпечні.

2 клас при КМІО = 30…30 - небезпечні.

3 клас при КМІО = 30…3 - помірно небезпечні.

4 клас при КМІО < 3 - мало небезпечні.

За характером дії на людину НХР діляться на наступні групи:

а) речовини дратівної дії (аміак, хлор);

б) речовини припікальної дії (усі кислоти, аміак);

в) речовини задушливої дії (фосген);

г) речовини загальнотоксичної дії (сірководень, акролеїин);

д) речовини наркотичної дії (формальдегід).

2.4.2 Фактори, що впливають на масштаби й характер хімічного зараження

На масштаби й характер хімічного зараження впливають наступні фактори:

1) Кількість небезпечної хімічної речовини в ємності, що надходить при аварії в навколишнє середовище.

2) Тип або вид небезпечної хімічної речовини.

3) Швидкість вітру й стійкість його напрямку (чим більше швидкість вітру, тим більш вузькою і довгою буде зона зараження).

Аз=270⁰

V₁=1 м/с

Рисунок 2.1 – Зразок нанесення на карту місцевості азимуту вітру:

7 - хмарність у балах, Аз - азимут вітру, V₁- швидкість вітру на висоті 1 метр від землі.

Азимут вітру – це кут у градусах, відкладений по годинній стрілці від північного напрямку до напрямку, звідки дує вітер.

4) Характер місцевості між місцем витоку речовини й конкретною точкою на місцевості (відкрита або закрита).

5) Ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП). Вона може бути трьох видів:

- інверсія (утворюється уночі). При цьому температура повітря поступово збільшується з висотою;

- ізотермія (утворюється у похмуру погоду удень і уночі). При цьому температури шарів повітря приблизно однакові;

- конвекція (утворюється в ясний сонячний день). При цьому тепле повітря рухається уверх,а холодне – униз. Що сприяє інтенсивному перемішуванню шарів повітря поміж собою.

Визначається СВСП за графіками або таблицями з використанням швидкості вітру й температурного градієнта.

Температурний градієнт – це різниця температур, що виміряна на висотах 50 і 200 см від землі:

. (2.16)

6) Умови зберігання НХР у ємності (наявність або відсутність піддона);

7) Агрегатний стан НХР у ємності:

- стиснений газ (утворює тільки первинну хмару);

- рідина (утворює тільки вторинну хмару);

- зріджений газ (утворює і первинну і вторинну хмари).

8) Погодні умови (улітку концентрація НХР у повітрі зменшується швидше, ніж узимку але й концентрація НХР більше).

2.5 Осередок ураження при застосуванні зброї масового ураження (ЗМУ)

2.5.1 Осередок бактеріологічного ураження

Зона бактеріологічного (біологічного) зараження – територія, яка піддалася безпосередньому впливу бактеріологічної зброї, і територія, на якій поширилися біологічні рецептури й заражені кровососні переносники інфекційних захворювань. Зона бактеріологічного зараження включає район застосування ЗМУ і район поширення бактеріологічних засобів і характеризується довжиною, глибиною й площею. Розмір зони залежить від виду боєприпасів, біологічної рецептури, кількості засобів і способів застосування, а також від погоди.

Територія, у межах якої в результаті застосування бактеріологічної зброї відбулися масові ураження людей і тварин, називається осередком бактеріологічного ураження. Для запобігання поширення інфекційних захворювань в осередку бактеріологічного ураження уводиться карантин, а у прилягаючих районах уводиться режим обсервації.

Карантин уводиться головним чином у тих випадках, коли збудники хвороб належать до особливо небезпечного виду (чума, холера).

Обсервація уводиться, якщо установлений вид збудника не належить до групи особливо небезпечних.

Бактеріологічна зброя (біологічна) є засобом масового ураження людей, тварин і знищення сільськогосподарських культур. Основу його уражаючої дії складають бактеріальні засоби, до яких належать хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і токсини, що виробляються бактеріями.

Бактерії – мікроорганізми рослинного походження, переважно одноклітинні. За сприятливих умов вони розмножуються дуже швидко простим діленням через кожні 20-30 хвилин. При дії сонячного проміння, дезинфікуючих речовин і кип'яченні бактерії швидко гинуть, але деякі з них, перетворюючись у спори, володіють високою стійкістю до вказаних чинників.

Бактерії викликають захворювання чумою, холерою, сапом, сибірською язвою та ін.

Віруси – найдрібніші організми, в тисячі разів менше бактерій. Віруси розмножуються тільки в живих тканинах. Багато з них витримує висушування і температуру понад 100⁰С. Віруси можуть викликати такі захворювання, як натуральна віспа, грип, пситтакоз, американський кінський енцефаломієліт і ін.

Рикетсії за розмірами і формами наближаються до деяких бактерій, але розвиваються і живуть вони тільки в тканинах уражених ними органів. Вони викликають захворювання висипним тифом, плямистою лихоманкою Скелястих гір, лихоманкою Цуцугамуши і ін.

Грибки, як і бактерії, мають рослинне походження, але більш досконалі за будовою. Стійкість грибків до дії фізико-хімічних чинників вища, ніж бактерій; вони добре переносять дію сонячного випромінення і висушування. Грибки викликають такі захворювання, як кокцидіоїдомікоз, кріптококкоз та ін.

Мікроби виробляють сильнодіючі отрути – токсини, які викликають важкі отруєння, У висушеному вигляді токсини зберігають токсичність (отруйність) протягом багатьох тижнів.

Характерною особливістю бактеріологічної зброї є властивість збудників інфекційних захворювань викликати епідемії, тобто масові захворювання людей даною хворобою на значній території в короткий час.

Захворювання від дії бактеріологічної зброї:

а) Чума – гостре інфекційне захворювання. Збудником є мікроб, що не володіє високою стійкістю поза організмом; але у мокроті, що виділяється людиною, він зберігає свою життєздатність до 10 днів. Інкубаційний період складає 1 - 3 діб. Захворювання починається гостро: з'являється загальна слабкість, озноб, головний біль, температура швидко підвищується, свідомість затьмарюється.

б) Холера – гостре інфекційне захворювання, що характеризується важким протіканням і схильністю до швидкого розповсюдження. Збудник холери - холерний вібріон - малостійкий до зовнішнього середовища, але у воді зберігається протягом декількох місяців. Інкубаційний період при холері продовжується від декількох годин до 6 днів, в середньому 1 - 3 дні. Основні ознаки: блювота, пронос, судоми, швидке схуднення, пониження температури до 35⁰С.

в) Сибірська виразка – гостре захворювання, яке уражає головним чином сільськогосподарських тварин, а від них може передаватися людям. Збудник сибірської виразки проникає в організм через дихальні шляхи, травний тракт, пошкоджену шкіру. Захворювання наступає через 1 – 3 доби; воно протікає в трьох формах: легеневій, кишковій і шкірній.

Легенева форма: температура тіла різко підвищується, з'являється кашель з виділенням кров'яної мокроти, серцева діяльність слабшає і за відсутності лікування через 2 - 3 дні наступає смерть.

Кишкова форма: гострі болі в животі, кров'яна блювота, пронос; смерть наступає через 3 - 4 дні.

При шкірній формі сибірської виразки уражаються найчастіше відкриті ділянки тіла (руки, ноги, шия, обличчя). З'являється пляма, що зудить, міхур з каламутною або кров'яною рідиною, утворюючи чорний струп, навколо якого з'являються нові міхури, зараження крові і смерть.

г) Ботулізм викликається ботуліничним токсином, що є однією з найсильніших отрут, відомих в даний час.

Токсин ботулізму уражає центральну нервову систему, і нервовий апа-рат серця. Спочатку з'являються загальна слабкість, запаморочення, тиск в підложковій області, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, потім розвиваються паралітичні явища: параліч головних м'язів, м'язів, мови, м'якого ньоба, гортані, лицьових м'язів; надалі спостерігається параліч м'язів шлунку і кишечника, унаслідок чого спостерігається метеоризм і стійкий запор. Температура тіла хворого зазвичай нижча за нормальну. У важких випадках смерть може наступити через декілька годин після початку захворювання внаслідок паралічу дихання.

д) Сап – хронічна хвороба кінських, рідше верблюдів, котячих і людини, що викликається бактерією сапу. Симптоми: специфічні вузлики, а потім язви в органах дихання і на шкірі. Зараження відбувається при контакті з хворими тваринами. Хворих тварин знищують.

Одним з першочерговіх заходів є екстренне профілактичне лікування населення.

Строки карантину й обсервації встановлюються виходячи із тривалості максимального інкубаційного періоду захворювання.

2.5.2 Осередок хімічного ураження

Хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях бойових отруйних речовин (БОР), і засоби їх застосування: снаряди, ракети, міни, авіаційні бомби, ВАПи (виливні авіаційні прилади). Разом з ядерною і біологічною зброєю належить до зброї масового ураження (ЗМУ).

Хімічну зброю розрізняють за наступними характеристиками:

– характером фізіологічної дії БОР на організм людини;

– тактичним призначенням;

– швидкістю дії;

– стійкістю дії;

– засобами і способами застосування.

За характером фізіологічної дії на організм людини виділяють п'ять типів БОР:

– БОР нервово–паралітичної дії, що впливають на центральну нервову систему. Метою застосування БОР нервово–паралітичної дії є швидке і масове виведення особового складу з ладу з можливо великою кількістю смертельних наслідків. До БОР цієї групи належать зарин, зоман, табун і V_х-гази.

– БОР шкірно–наривноїдії. Вони уражають, головним чином, через шкірні покриви, а при застосуванні їх у вигляді аерозолів і парів — також і через органи дихання. Основні БОР цієї групи — іприт, люїзит.

– БОР загальноотруйної дії. Потрапляючи в організм, вони порушують передачу кисню з крові до тканин. Це одні з самих швидкодіючих БОР. До них належать синильна кислота і хлорциан.

– БОР задушливої дії уражають, головним чином, легені. Головні БОР — фосген і дифосген.

– БОР психохімічної дії – ці БОР, впливаючи на центральну нервову систему, порушують нормальну психічну діяльність людини або викликають такі психічні недоліки як тимчасова сліпота, глухота, відчуття страху, обмеження рухових функцій. Отруєння цими речовинами, в дозах, що викликають порушення психіки, не приводить до смерті. БОР з цієї групи – інукліділ-3-бензилат (BZ) і діетіламід лізергинової кислоти.

– БОР дратівливої дії або іррітанти (від англ. Irritant - дратівлива речовина). Дратівливі речовини належать до швидкодійних. В той же час їх дія, як правило, короткочасна, оскільки після виходу із зараженої зони ознаки отруєння проходять через 1 — 10 хв. До дратівливих БОР належать сльозоточиві речовини, що викликають рясну сльозотечу, чхання і подразнення дихальних шляхів (можуть також впливати на нервову систему і викликати ураження шкіри). Сльозоточиві речовини – CS, CN, або хлорацетофенон і PS, або хлорпікрин. Чхальні речовини – DM (адамсит), DA (діфенилхлорарсин) і DC (діфенілцианарсин).

Тактична класифікація підрозділяє БОР на групи за бойовим призначенням.

– Смертельні – речовини, призначені для знищення живої сили, до яких відносяться ОР нервово–паралітичної, шкірно–наривної, загальноотруйної і задушливої дії.

– Що тимчасово виводять живу силу з ладу – речовини, що дозволяють вирішувати тактичні задачі по виведенню живої сили з ладу на терміни від декількох хвилин до декількох діб. До них відносяться психотропні речовини (інкапаситанти) і дратівливі речовини (іррітанти).

За швидкістю дії розрізняють:

– Швидкодійні – до них відносять нервово–паралітичні, загальноотруйні, дратівливі і деякі психотропні речовини.

– Повільнодійні – до них відносять шкірно–наривні, задушливі і окремі психотропні речовини.

Залежно від тривалості збереження уражаючої здатності ОР підрозділяють на

– короткочасної дії (нестійкі або летючі) – декілька хвилин

– довгострокової дії (стійкі) – від години до декількох днів.

Дата добавления: 2014-01-04