Променева хвороба людини

Залежно від швидкості накопичення дози в людини можуть виникнути 2 форми променевої хвороби:

1) гостра –виникає при опроміненні великими дозами за короткий час;

2) хронічна – при опроміненні невеликими дозами протягом тривалого часу.

Залежно від отриманої дози можуть виникнути 3 види променевої хво-роби:

1) Церебральна при величині поглиненої дози Д ≥ 50 Гр (5000 рад).

Не виліковується.

2) кишкова при величині поглиненої дози Д = 10...50 Гр (1000...5000 рад). Не виліковується.

3) кістково-мозкова при величині поглиненої дози Д < 1000 рад. Умовно виліковується.

Кістково-мозкова променева хвороба за ступенем важкості ділиться на 4 види:

- легка при дозі Д = 1...2 Гр, смертельних випадків не буває, виліковує-ться за 1-2 місяці;

- середня при дозі Д = 2...3 Гр, смертність до 20%, виліковується за 2-3 місяці;

- важка при дозі Д = 3...5 Гр, смертність 50 - 80 %, виліковується за 4...6 місяців.

- украй важка при дозі Д = 5...6 Гр, смертність 98%, строк лікування 8...9 місяців.

На протязі променевої хвороби виділяється 4 стадії:

1. Поява перших ознак опромінення (1-3 дні).

2. Латентний (прихований) період (1 … 3 тижні при легкій формі, при важкій цього періоду взагалі може не бути).

3. Розпал хвороби (від одного тижня до одного місяця).

4. Результат хвороби – людина або одужує або помирає.

3.6 Організація дозиметричного контролю на підприємстві

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення й контроль радіоактивного зараження.

При контролі радіоактивного опромінення визначається величина по-глиненої дози радіоактивного опромінення людей за час перебування на зара-женій місцевості. Контроль опромінення ділиться на груповий й інди-відуальний.

Груповий контроль проводиться командиром по бригадах з метою оде-ржання даних про середні дози опромінення для оцінки й визначення їхньої категорії працездатності.

Доза опромінення особового складу формувань цивільної оборони, ро-бітників та службовців визначається за допомогою приладів (вимірів дози: ІД-1 або дозиметрів ДКП-50А з комплексів ДП-24 і ДП-22В), а непра-цюючого населення - розрахунковим методом. Дози опромінення населення, яке знаходиться в зоні радіоактивного зараження, розраховується за форму-лою

Д = (Р_ср*Т)/К_осл.,

де Т - тривалість опромінення, год;

К_осл. – коефіцієнт ослаблення радіації будинком, де перебувають люди;

Р_ср – середній рівень радіації в місці перебування людей, Р/год,

Р_ср= (Р₁+Р₂+…+Р_n)/n.

де Р₁,Р₂,…,Р_n – рівні радіації, обмірювані через рівні проміжки часу.

Індивідуальний контроль проводиться з метою одержання даних про дози опромінення кожної людини, які необхідні для первинної діагностики ступеня важкості гострої променевої хвороби.

4 ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ПРИ НС

Для захисту населення і персоналу підприємств передбачаються нас-тупні заходи:

1. Своєчасне оповіщення про погрозу НС або її виникнення.

2. Використання засобів індивідуального захисту промислового або са-мостійного вироблення..

3. Евакуація й розосередження населення з небезпечних зон у безпе-чні райони.

4. Укриття населення в будинках або захисних спорудженнях.

5. Введення режимів радіаційного захисту на заражених територіях до початку евакуації.

6. Медичний захист населення.

4.1 Організація оповіщення

Для організації оповіщення при НС застосовується система оповіщення «Сирена», до якої входять:

а) передача сигналу «Увага всім!» за допомогою сирен і гудків транс-порту. Кожної середи о 9:35 вранці проводиться планова перевірка систем оповіщення (у США-кожного першого понеділка о 10:00 ранку);

б) міська радіотрансляційна мережа;

в) стаціонарні гучномовні установки на освітлювальних опорах і адмі-ністративних спорудах;

г) пересувні гучномовні установки на спеціальних автомобілях;

д) радіо й телебачення;

є) телефонний зв'язок;

ж) посильні.

4.2 Засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту органів дихан-ня і шкірних покривів людині і поділяються на наступні групи:

а) засоби захисту органів дихання;

б) засоби захисту шкіри;

в) медичні засоби захисту.

4.2.1 Засоби захисту органів дихання

Засоби захисту органів дихання поділяються за призначенням на нас-тупні групи:

1. Респіратори:

а) протипилові:

Моделі ШБ-1 «Лепесток», «Росток» - 1,2,3», «Пульс» призначені для захисту органів подиху від пилу, включаючи, радіоактивну, а при просоченні фільтрових елементів наступними розчинами й від малих концентрацій НХР:

- для захисту від аміаку: на 1 склянку води додати 0,5...1 чайну ложку лимонної, борної або оцтової кислоти;

- для захисту від хлору: 1 склянку води додати 1-2 чайні ложки харчо-вої соди.

Примітка: в крайньому разі, коли немає цих розчинів, змочити засоби захисту мінеральною водою.

б) протигазові: призначені для захисту від пилу, включаючи радіоак-тивний, і від деяких НХР при концентраціях до С≤15 ГДК. Наприклад, моде-лі РУ-60М-А, РПГ-67-В, «Тополь – КД».

Респіратори захищають:

-серія А (червоний колір фільтруючої коробки) - від парів органічних речовин (бензин, гас, дизельне пальне, розчинники тощо),від хлору, хлорорганічних і фосфорорганічних речовин;

- серія B (жовтий колір) - від кислих газів, від ядохімікатів;

- серія Г (чорний колір) - від парів ртуті та її спорлук;

- серія КД (сірий колір) - від аміаку і сірководню.

Примітка: респіратори не захищають від окису вуглецю!

2. Протигази:

а) фільтруючі цивільні, захищають від НХР при концентраціях С≤150 ГДК. До них належать:

-дитячі протигази моделі ПДФ – 7_д,_ш, засоби захисту дітей СЗД-1,5, камери захисні дитячі КЗД-6.

- протигази для дорослих ГП-7, ГП-9, ГП-10, МП-5у, М-98 та вітчизня-ні УЗС-ВК-220.

Примітка: протигази ГП-7 у звичайній комплектації не захищають від оксиду вуглецю та аміаку. У поєднанні з додатковим патроном ДПГ-1 захист забезпечується.

б) фільтруючі промислові, захищають від НХР при концентраціях С≤750 ГДК. До них належать, наприклад, протигази УЗС-ВК-600.

в) шлангові, наприклад, моделі:

- ПШ -1 (8метрів шлангу);

- ПШ -2 (40 або 20 метрів шлангу).

г) ізолюючі (застосовуються при будь-яких концентраціях). До них на-лежать, наприклад, протигази ІП - 4, ІП-46, Р-34, Р-35, «Postauer», шахтні саморятувальники моделі ШСМ-30 тощо.

3. Найпростіші та підручні засоби.

До найпростіших належать - протипилові тканинні маски й ватно-мар-леві пов'язки, виготовлені в домашніх умовах з підручних матеріалів.

4.2.2 Засоби захисту шкіри:

1) Засоби, що фільтрують: захисний фільтруючий одяг ЗФО-58; військовий захисний одяг ФЗК-2Б.

2) Засоби, що ізолюють: загальновійськовий захисний комплект ОЗК, легкий захисний костюм Л-1, костюм для захисту від гарячої та холод-ної води «АКВА-Т»; костюми для пожежників «Універсал», «Індекс»,; про-тихімічні костюми «Рятувальник», «Захисник», «Ікар», «VAUTEX-SL».

3) Найпростіші й підручні засоби. До найпростіших належить так званий імпрегнований одяг. Звичайний одяг (куртка, брюки, светр) замочує-ться в розчині: на 2...3л води при температурі t⁰ ≥ +70 C⁰ додається 1 пачка прального порошку і 1 півлітрова пляшка рослинної олії.

4) Медичні засоби захисту: аптечки цивільної оборони АІ-1, АІ-2, «Негайна допомога»; індивідуальні протихімічні пакети ІПП-8 та ІПП-3д.

4.3 Захисні споруди цивільного захисту

За своїм призначенням й захисним властивостям захисні споруди діляться на сховища, протирадіаційні укриття та найпростіші укриття.

Сховища – спорудження, призначені для захисту людей від зброї масо-вого ураження.

За призначенням вони бувають: а) для укриття людей; б) для розміщення пунктів керування.

За розташуванням сховища бувають: а) убудовані під будівлями; б) такі, що розташовані окремо.

У містах сховища будуються, як правило, подвійного призначення. Вони використаються в мирний час для потреб народного господарства, а у воєнний- для укриття людей. Для повного забезпечення населення міст за-хисними спорудженнями з виникненням загрози нападу супротивника буду-ються швидкозводимі сховища, що за своїми характеристиками майже не по-ступаються сховищам, побудованим завчасно. Сховища класифікуються за захисними властивостями, за місткістю, за місцем розташування, за забез-печенням фільтровентиляційним устаткуванням, за часом захисту.

Вимоги до сховищ:

- вони повинні забезпечувати захист людей, що вкриваються в них, від усіх факторів, що уражають ядерного вибуху, отруйних речовин, бактеріоло-гічних засобів і теплової дії при пожежах;

- вони повинні бути побудовані на ділянках місцевості, що не підда-ються затопленню;

- мати входи й виходи з тим же ступенем захисту, що й основні примі-щення, а на випадок завалювання їх уламками – мати також аварійні виходи;

- мати вільні підходи, де не повинно бути легкозапалюємих або сильно паруючих матеріалів;

- фільтровентиляційне устаткування повинно очищати повітря й забез-печувати подавання чистого повітря в межах установлених норм за режимами чистої вентиляції, фільтровентиляції та регенерації повітря.

Протирадіаційні укриття – захисні спорудження, що забезпечують за-хист людей, що укриваються в них, від зараження радіоактивними речови-нами і від радіоактивного опромінення в зонах радіаційного зараження міс-цевості.

Система вентиляції в протирадіаційному укритті - припливно-витяжна із примусовим припливом повітря, при цьому приплив повітря повинен перевищувати витяжку на 20%. Повітрозабірний отвір вентиляційного каналу повинен бути розташований не нижче 3 м від поверхні землі і мати козирок для захисту від радіоактивного пилу. Опалення протирадіаційних укриттів установлюється від загальної опалювальної систем або пічне. Водопостачання - від водогінної мережі, аварійний запас води з розрахунку 6 л на одну людину, що укривається. Санвузол у вигляді ям з одним - двома очками й витяжними вентиляційними отворами над ними; освітлення може бути від електромережі, а аварійне- від акумуляторів. Також доцільно мати телефон і репродуктор, що підключений до міської або місцевої радіотрансляційної ме-режі.

4.4 Евакуація і розосередження населення

Розосередження – організоване вивезення (іноді-виведення) і розміщення в ближній заміській зону робітників та службовців підприємств, організацій, що продовжують роботу в містах і на важливих об'єктах.

Евакуація – організоване виведення (вивезення) робітників та службовців підприємств, організацій й установ, що припиняють або перенаправляють свою діяльність у віддалені райони заміської зони, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення із зон можливих сильних руйнувань міст і важливих об'єктів, розташованих поза цими містами.

Комбінований спосіб евакуації – масове виведення населення з міст пішим порядком, що сполучається з вивезенням деяких категорій населення всіма видами наявного транспорту. Населення виводиться пішим порядком до проміжних пунктів евакуації, а з них може вивозитися транспортом, що звільнюється від першочергових перевезень населення, що розосереджується. Перевагою комбінованого способу евакуації є те, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони у порівняно короткі терміни.

Задачі розосередження і евакуації вирішують евакуаційні органи, до яких належать міські (районні) евакуаційні комісії (МЕК), збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), об’єктові евакуаційні комісії (ОЕК), проміжні пункти евакуації (ППЕ), приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП).

Міські (районні) евакуаційні комісії призначені для:

1) обліку населення, установ і організацій, що підлягають евакуації і розосередженню:

2) облік можливостей населених пунктів заміської зони з приймання та розміщення евакуйованого населення;

3) розподілення районів і населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами. Організаціями і установами;

4) облік транспортних засобів і розподілення їх по об’єктах для проведення евакуації і розосередження;

5) визначення складу піших колон і маршрути їх руху;

6) вирішення питань матеріального, технічного і других видів забезпечення;

7) розробка відповідних документів і визначення строків проведення розосередження і евакуації.

Збірні евакуаційні пункти призначені для:

1) збирання і реєстрації населення;

2) формування піших колон і відправлення їх до заміської зони;

3) надання звітів у МЕК о проведені вищезазначених заходів.

ЗЕП розгортуються у громадських місцях (палаци культури, клуби, на-вчальні заклади та ін.) поблизу від місць посадки людей на відповідний транспорт.

Об’єктові евакуаційні комісії призначені для:

1) обліку кількості робітників і службовців, що підлягають розосередженню, і членів їхніх родин, що підлягають евакуації;

2) визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху;

3) рішення питань транспортного забезпечення;

4) підготовки проміжних пунктів евакуації, районів розосередження і евакуації, пунктів посадки і висадки;

5) організації зв’язку і взаємодії з районною евакуаційною комісією і ЗЕП.

Проміжні пункти евакуації виконують одночасно дві задачі - приймання і відправлення евакуйованих.

Приймальні евакуаційні комісії призначені для:

1) підготовки для приймання і розміщення населення (при можливості і тимчасового працевлаштування);

2) організації забезпечення продовольством, предметами першої необхідності, медичного та іншого обслуговування і забезпечення.

Приймальні евакуаційні пункти призначені для зустрічі, приймання, реєстрації і розселення евакуйованого населення.

При слідуванні на ЗЕП кожний повинен взяти з собою паспорт, військовий білет, документи про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, необхідний запас продуктів (на 2…3 доби), білизну, постільне приладдя та інші необхідні речі з урахуванням довготривалого перебування у заміській зоні.

Дітям дошкільного віку необхідно вкласти у кишені або пришити до одягу записки з указівкою прізвища, ім’я, по-батькові і місця мешкання або роботи батьків дитини.

Транспортне забезпечення включає організацію й проведення вивезення населення і матеріальних цінностей в райони евакуації; перевезень робочих змін з району розосередження в місто на підприємства й назад у заміську зону. В першу чергу транспортом забезпечуються робітники і службовці підприємств, організацій, що продовжують роботу в містах і на важливих об'єктах і населення, що не може здійснювати піші переходи (хворі, малі діти, люди похилого віку).

Матеріальне забезпечення – забезпечення розосередженого евакуй-ованого населення продовольством і предметами першої необхідності з державних запасів.

Медичне забезпечення – передбачається здійснювати через існуючу мережу лікарняних поліклінік і медпунктів сільської місцевості, що розширюються за рахунок виведених міських лікувальних установ.

Інженерне забезпечення – забезпечення утримання і ремонту доріг, мостів і дорожніх споруджень, устаткування пунктів посадки й висадження, колонних шляхів на пішохідних маршрутах, пристрій пішохідних переходів; устаткування вкриттів для населення на шляхах евакуації.

4.5 Завдання і сили цивільного захисту України

До завдань цивільної оборони належать:

1) Попередження й запобігання техногенних НС і зменшення можливого матеріального збитку від природних НС.

2) Своєчасне оповіщення населення про НС, постійне й об'єктивне інформування його про обстановку, що склалася.

3) Захист населення в зонах стихійних лих і техногенних катастроф.

4) Організація і проведення рятувальних й інших невідкладних робіт (РтаІНР) у зонах НС.

5) Організація життєзабезпечення населення в зонах НС.

6) Створення систем оповіщення і керування, прогнозування і зв'язку, контролю і спостереження за обстановкою, що склалася.

7) Підготовка й перепідготовка керівного складу, навчання населення правилам і способам захисту в надзвичайних ситуаціях.

Для оповіщення й своєчасного реагування на НС в Україні створена Єдина державна система цивільного захисту (ЄДСЦЗ).

Вона побудована на 4-х рівнях:

- державному;

- регіональному (обласні Головні Управління з НС, цивільного захисту населення і в справах захисту від наслідків чорнобильської катастрофи);

- місцевому (міські Управління з надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення);

- об'єктовому (об'єктові Постійні комісії з надзвичайних ситуацій).

Ця система містить у собі наступні органи:

- координуючі;

- постійні;

- органи повсякденного керування.

Департамент управління рятувальними силами містить у своєму підпо-рядкуванні Центральний аварійно-рятувальний загін (м. Київ), Зведений ря-тувальний загін (м. Полтава), Спеціальний рятувальний загін (м. Ромни) та інші зведені рятувальні загони. Крім цього, маються ще 23 аварійно-ряту-вальних загони спецпризначення у регіонах України, що підпорядковані Головним управлінням МНС України в регіонах.

До участі в рятувальних роботах залучаються:

- міліція;

- пожежні частини;

- воєнізовані гірничо-рятувальні частини (ВГРЧ);

- газорятувальні служби;

- гірно-рятувальні загони (у Карпатах та у Криму;

- мобільні госпіталі «Медицини катастроф»

3. Невоєнізовані формування цивільного захисту з робітників, службовців, студентів:

- загального призначення;

- формування служб.

4.6 Заходи, що проводяться при загрозі або виникненні хімічного зараження:

1. Прогнозування можливих масштабів і характеристика хімічного зараження.

2. Розроблення і дотримання вимог норм проектування й інженерно-технічних заходів щодо зберігання і використання хімічно-небезпечних речовин.

3. Накопичення засобів індивідуального захисту для персоналу підприємства і їхнє використання при НС.

4. Укриття персоналу в будинках або існуючих захисних спорудженнях.

5. Евакуація персоналу підприємства і членів їхніх родин з небезпечних зон у безпечні райони.

6. Накопичення медичних засобів захисту і їхнє використання.

7. Оповіщення персоналу підприємства при НС.

Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА

ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ (Р та ІНР) У ЗОНАХ НС

До рятувальних робіт належать:

1) розвідка маршрутів висування сил ЦО і ділянок проведення робіт;

2) локалізація гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках проведення робіт;

3) розшукування потерпілих на місцевості;

4) розбирання завалів і розчищення під'їзних шляхів;

5) витягування постраждалих з-під завалів, із загазованих і задимлених будинків приміщень;

6) надання постраждалим невідкладної медичної допомоги і евакуація їх у лікарні та шпиталі;

7) евакуація і розосередження населення з небезпечних зон у безпечні райони;

8) підвезення потерпілим продуктів, води, медикаментів, наметів і ковдр;

9) підвезення матеріальних і технічних засобів, необхідних для проведення рятувальних робіт;

8) розшукування, упізнання і поховання загиблих людей;

9) розшукування і поховання загиблих тварин;

10) забезпечення громадського порядку в зонах НС.

До невідкладних аварійно- відбудовних робіт належать:

1) виявлення й знешкодження боєприпасів, що не розірвалися, і інших

небезпечних об'єктів;

2) локалізація й усунення аварій, що перешкоджають проведенню рятувальних робіт;

3) зміцнення або обвалення конструкцій, що загрожують обвалюванням або перешкоджають проведенню рятувальних робіт;

4) тимчасове відновлення систем життєзабезпечення, необхідних для проведення рятувальних робіт.

5.1 Машини й механізми, застосовувані при проведенні рятувальних робіт.

Машини й механізми застосовують залежно від виду проведених робіт і підрозділяють на наступні групи:

Машини й механізми для розроблення й розчищення завалів, підніманну, переміщення й транспортування вантажів: екскаватори, трактори, бульдозери, автомобільні крани, причепи, лебідки, блоки, поліспасти, домкрати.

Екскаватори застосовують для розбирання завалів, навантаження уламків на самоскиди й інший транспорт, розкриття завалених сховищ і укриттів, для розкриття підземних комунікацій.

Бульдозери- для розбирання завалів і обладнання проїздів, для розчищенні люків аварійних виходів сховищ і виконання різних видів земляних робіт.

Трактори – для витягування елементів конструкцій різної довжини при розбиранні завалів, обвалювання окремих елементів будинків, що загрожують обвалюванням.

Автомобільні крани – для піднімання і витягування великорозмірних важких уламків при розчищенні завалених входів у сховища, укриття і аварійних виходів з них.

Пневматичний інструмент є комплектом компресорної станції, до якого входять бурильні і відбійні молотки.

Бурильні молотки ( ручні перфоратори) використовуються для буравлення отворів у кам'яних, цегельних і бетонних стінах і перекриттях завалених сховищ з метою подавання в них повітря для постраждалих.

Відбійні молотки застосовують для розбирання цегляного, бутового мурування, бетонних стін з метою подавання повітря, виведення людей, які укриваються, із завалених сховищ, а також дроблення великих брил.

Устаткування для різання металів. Металеві елементи великого розміру, які важко витягати із завалів, можна розрізати на частині. Для цього використовують бензо-і гасорізи.

Механізми для відкачування води. До них належать насоси й мотопомпи, які застосовуються для відкачування води при затопленні сховищ та інших заглиблених приміщень і для подавання води при гасінні пожеж.

Тема 6. ЗНЕЗАРАЖУВАННЯ ТРАНСПОРТУ, ТЕХНІКИ, БУДИНКІВ І СПОРУД, ДОРІГ І МІСЦЕВОСТІ. САНІТАРНА ОБРОБКА ЛЮДЕЙ

Знезаражування містить у собі наступні види робіт:

- дезактивацію;

- дегазацію;

- дезинфекцію.

6.1 Дезактивація

Дезактивація – це механічне видалення радіоактивних часток з поверхні зараженого об'єкта з метою їхнього подальшого поховання.

Оцінюється якість дезактивації за шкалою якості за допомогою нас-тупних коефіцієнтів:

- коефіцієнт дезактивації – застосовується для невеликих за розмірами об'єктів:

КД = А_S^поч / А_S^кін, (6.1)

де As^поч; As^кін – щільність радіоактивного зараження об'єкта до дезактивації і після, виміряна впритул до об'єкта;

- коефіцієнт зниження потужності дози – застосовується для великорозмірних об’єктів:

КС = Р_Х^поч / Р_Х^кін, (6.2)

де Рх^поч; Рх^кінц - потужність експозиційної дози до дезактивації і після, виміряні поблизу від об'єкта.

Розрізняють часткову й повну дезактивації.

Ціль часткової дезактивації - зниження щільності забруднення до значення, що гарантує короткочасне безпечне знаходження людей.

Ціль повної дезактивації - зниження щільності забруднення для забезпечення необмеженого безпечного знаходження людей.

Існують 4 методи дезактивації:

1. Механічний - змивання, змітання, зрізання, пиловідсмоктування.

2. Фізичний: оброблення зараженої поверхні паром або розпеченими газами.

3. Хімічний: оброблення поверхонь поверхнево-активними (ПАР), хімічно-активними речовинами (ХАР) і комплексоутворювачами.

4. Біологічний: використання спеціально виведених бактерій, здатних усмоктувати в себе радіонукліди і шляхом фільтрації видаляємих потім з води.

Дезактивація заражених об’єктів здійснюється різними способами (див. табл.6.1)

Таблиця 6.1 - Способи дезактивації

№ п/п	Найменування спо-собу	Об’єкти, що дезакти-вуються	Технічні засоби дезактивації
	Оброблення струме-нем води під тиском.	Дороги з твердим пок-риттям, техніка, обладнання, транспортні засоби, споруди.	Авторозливальні станції АРС-14, АРС-15, пожежні ма-шини, поливальномийні ма-шини.
	Оброблення струме-нем повітря під тис-ком або розпеченими газами.	Теж саме.	Компресори, теплові машини ТМС-65, піскоструменеві ус-тановки.
	Пиловідсмоктування	-«-	Побутові і промислові пило-соси, вакуумні підмітально-прибиральні машини ВПУ-53, комплекти для дезак-тивації автотракторної тех-ніки ДК-4.
	Оброблення мийними розчинами	-«-	Авторозливальні станції АРС-14, АРС-15, поливаль-номийні машини, комплекти ДК-4, ІДК-1, садові обприс-кувачі.
	Оброблення плінкоут-ворюючими розчина-ми.	Дороги з твердим пок-риттям, техніка, тран-спортні засоби, спору-ди.	Сільськогосподарська авіа-ція, поливально-мийні маши-ни.

Продовження табл. 6.1

	Зрізання забрудненого шару	Місцевість, дороги з грунтовим покриттям	Бульдозери, скрепери, грейде-ри.
	Екранування забруд-неної поверхні.	Поля, дороги з твер-дим покриттям, спо-руди.	Сільськогосподарська і доро-жньо-будівельна техніка.
	Оброблення високоте-мпературноюпарою.	Техніка, транспортні засоби, споруди.	Парогенератори.
	Оброблення піною.	Техніка, транспортні засоби, обладнання.	Піногенератори.
	Прання і екстракція.	Одяг, обмундируван-ня.	Польові пральні ЕПАС, дези-нфекційно-душові автомобілі ДДА.
	Використання сорбентів.	Вода.	Піскорозкидувачі, барботажні установки.

Дата добавления: 2014-01-04