Лекція 7. Українська державність в 1918 – 1921 рр

1. Брест-Литовський мир. Політика УЦР.

2. Гетьманський переворот. Українська Держава.

3. Утворення Директорії. Відновлення УНР.

4. Отаманщина.

5. ЗУНР. Злука ЗУНР і УНР.

Література:

С.В.Кульчицький. Історія України. Підручник для 10 кл., Київ, 2010.

О.Реєнт, О.Малій. Історія України. Підручник для 10 кл., Київ, 2010.

1. Брест-Литовський мир. Політика УЦР.

Поразка національно-демократичних сил не була ні повною, й остаточною. Центральна Рада і підзвітний їй уряд разом з військами відступили з Києва, але не покинули територію України, не були знищені чи розпущені. На Правобережжі точилися бої, в ході яких війська УНР, поповнені загонами Вільного козацтва, українізованими частинами Південно-Західного фронту і добровольцями, посилювали опір. УЦР продовжувала діяльність, спрямовану на збереження незалежної української держави. Видала закони про нову грошову систему: шаги, гривні, карбованці; про державний герб УНР (тризуб). Але за нових умов її доля дедалі більше залежала від зовнішньополітичних обставин.

9 грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією і Німеччиною та її союзниками у Бересті (Бресті-Литовському). Уряд УНР звернувся до всіх воюючих і нейтральних держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права Раднаркому виступати на переговорах від імені народів усієї Росії і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Представники німецького командування схвально сприйняли цю заяву і разом із союзниками - Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною - повідомили УЦР, що чекають її делегацію у Бресті-Литовському. 19 грудня делегація УНР у складі С. Голубовича (голова), М. Левитського, М. Лю-бинського, М. Полоза, О. Севрюка та С. Остапенка прибула в Брест-Литовський. Керівник делегації Радянської Росії на переговорах Л. Троцький змушений був зважати на реалії і, не знайшовши жодних аргументів проти, також визнав право делегації Центральної Ради виступати від імені УНР як самостійної держави.

27 січня (9 лютого) між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і Україною припинився. Німеччина й Австро-Угорщина зобов'язалися допомогти УЦР відновити контроль над усією територією держави. Зі свого боку, уряд УНР узяв зобов'язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис. пудів худоби живою вагою, багато картоплі, цукру, сала, іншої сільськогосподарської продукції. У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території УНР товари.

Розпочався наступ німецьких військ. Без бою ЦВК рад України і Народний Секретаріат залишили Київ і переїхали до Полтави. 2 березня у столицю ввійшли підрозділи армії УНР, а днем пізніше — німецькі війська. Воєнні дії перекинулися на Лівобережжя. Легітимний уряд Центральної Ради повернувся в Київ 7 березня. З березня 1918 р. було укладено Брест-Литовський мир між РСФРР і Німеччиною та союзниками. Росія зобов'язувалася визнати угоду між Центральною Радою і Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР. У квітні червоні війська були витіснені з Донбасу і Півдня України. В Криму воєнні дії вела 1-а Запорізька дивізія УНР на чолі з отаманом П. Болбочаном. Червоні війська були розбиті. Але німці передали владу на півострові царському генералу М. Сулькевичу, уряд якого негативно поставився до УНР.

Деякий час після повернення до влади Центральної Ради зберігалася республіканська форма правління: усі державні акти підписувалися від імені УНР. Але її авторитет серед населення України падав: заможні верстви дратувало проголошення націоналізації великої земельної власності, безпорадність у налагодженні роботи промисловості; селянська біднота відчувала, що після повернення поміщиків обіцянки Ради наділити її землею перетворилися на пустопорожні декларації. Водночас загострилися відносини між окупаційним командуванням і урядом УНР. Рада виявилася неспроможною забезпечити вивезення до Німеччини продовольства. Кайзерівські чиновники, всупереч своїм обіцянкам, почали дедалі активніше втручатись у внутрішні справи УНР. Дійшло до того, що 25 квітня 1918 р. оголошено про утворення військово-польових судів над українськими громадянами. Центральна Рада висловила протест. Українські політичні групи консервативного спрямування й офіцери Вільного козацтва пішли на закулісні переговори з німецьким командуванням. Для останнього встановлення в Україні твердої влади було гарантією успішного вивезення продовольства.

Дата добавления: 2014-01-04