Характерні риси суб’єктів валютного ринку

Суб’єкт	Функції
1. Центральні банки	Керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію, регулюють рівень відсоткових ставок по вкладеннях на світові валютні ринки тощо
2. Комерційні банки	Здійснюють основний обсяг валютних операцій – як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів
3. Великі міжнародні банки	Виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів
4. Фірми, які здійснюють зовнішньо торгівельні операції	Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми - імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-експортери); розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів	Міжнародні інвестиційні фонди; здійснюють диверсифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн
6. Валютні біржі	Здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс. Держава, як правило, активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку. Валютні біржі існують не в усіх країнах світу
7. Валютні брокерські фірми	“Зводять” покупців та продавців іноземної валюти, здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво беруть брокерські комісійні (відсоток від суми угоди)

Існують також регіональні і національні валютні ринки, в тому числі і національний валютний ринок України. На регіональних валютних ринках здійснюються операції з певним колом конвертованих валют, наприклад, з кувейтським динаром тощо. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного. Сьогодні існують такі регіональні ринки:

· Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський — із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;

· Американський — із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.

Національний валютний ринок можна розглядати з двох позицій. Це, по-перше, підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах, а по-друге, це інституціональний механізм (тобто сукупність установ і організацій - банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів. Національні валютні ринки розрізняються між собою перш за все за ступенем та формами державного регулювання або державних валютних обмежень.

Чим вищий ступінь конвертації національної валюти, тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в міжнародний. Структуру міжнародного та національного валютних ринків подано на рис.8.1.

Рис.8.1.Структура валютного ринку

Розглянемо детальніше об’єкт валютного ринку — валюту.

Конвертованість національної грошової одиниці — це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод швидко і без втрат обмінювати її на іноземні валюти і навпаки без прямого втручання держави в процес обміну. Ступінь конвертованості обернено пропорційна обсягу та жорстокості валютних обмежень, які існують в країні. Під обмеженнями розуміють особливі дії офіційних інстанцій, що безпосередньо призводять до скорочення можливостей, збільшенню витрат або появі невиправданих затримок при здійсненні валютного обміну та платежів по міжнародним угодам. Види конвертованості та їхня загальна характеристика представлені на рисунку 8.2.

Рис.8.2. Види конвертованості валюти

Отже, конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу тощо. В економічно розвинутих країнах вона є однією з важливих ланок валютної політики. Що стосується вітчизняної національної валюти, то головними чинниками її неконвертованості є занепад виробництва, завищений валютний курс, національні внутрішні ціни. Зробити національну валюту конвертованою можна тільки шляхом здійснення фундаментальних перебудов у бюджетній, емісійній та кредитній системах.

За ступенем конвертованості розрізняють такі види валют:

а) вільно конвертована валюта - це валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші валюти. Сфера обміну вільно конвертованої валюти поширюється на поточні операції, пов’язані з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю (неторгові платежі, зовнішньоторговельний обмін, іноземний туризм тощо), а також на операції, пов’язані із рухом зовнішніх кредитів та іноземних інвестицій. В сучасному світі лише обмежена кількість країн має вільно конвертовану валюту: США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, Сейшельські острови та ін.. Це, переважно, або великі індустріальні країни, або основні експортери нафти, або ж країни з дуже відкритою економікою. Навіть Франція та Італія ще не досягли повної конвертованості свої валют, оскільки зберегли певні обмеження щодо руху капіталів та кредитів і вимоги про здачу експортних надходжень.

Часто в економічній літературі ототожнюють поняття вільно конвертованої і резервної валюти. Резервна валюта - це така вільноконвертована валюта, в якій центральні банки інших країн нагромаджують та зберігають резерви для здійснення міжнародних розрахунків. Центральні банки нагромаджують валюти країн, які є лідерами у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні та фінансові операції здійснюються в доларах США, швейцарських франках, ієнах. Саме ці валюти і є резервними;

б) частково конвертована валюта - це національна валюта країн, в яких застосовуються певні валютні обмеження для резидентів і по окремих видах обмінних операцій. Як правило, ця валюта обмінюється на тільки на певні іноземні валюти і не по всіх видах міжнародного обороту. В країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження. Валютні обмеження — це законодавча або адміністративна заборона, лімітування та регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження є складовою валютного контролю держави і закріплюються валютним законодавством. Валютні обмеження переслідують такі цілі:

- вирівнювання платіжного балансу;

- підтримка валютного курсу;

- концентрація валютних цінностей в руках держави.

Основними причинами впровадження валютних обмежень є нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, диспропорції в платіжних балансах;

в) замкнена (неконвертована) валюта — національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. До замкнених відносяться валюти країн, які використовують різні обмеження та заборону вивозу, ввезення, продажу, купівлі та обміну національної і іноземної валюти, а також використовують різні методи валютного регулювання, в тому числі валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті;

г ) клірінгові валюти - це розрахункові валютні одиниці. Саме в них ведуться рахунки в банках та здійснюються різні операції між країнами, що уклали платіжні угоди клірингового типу про обов’язковий взаємозалік міжнародних вимог та зобов’язань, які випливають із вартісної рівності товарних поставок та наданих послуг. Клірингові валюти існують виключно в їхній ідеальній (розрахунковій) формі у вигляді бухгалтерських записів по банківських рахунках. Клірингові угоди укладаються, як правило, в таких випадках:

- для вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

- у випадку необхідності отримання пільгового кредиту від контрагенту, який має активний платіжний баланс;

- як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави;

- для фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Вперше в міжнародних розрахунках валютний кліринг було введено в 1931 році, в період світової економічної кризи.

На сучасному етапі нагальною є проблема підвищення рівня конвертованості української національної валюти — гривні. З вересня 1996 року Україна стабільно забезпечує конвертованість гривні за поточними операціями. Національний банк України використовує в своїй діяльності і доводить до відома уповноважених банків класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідних іноземних держав і можуть бути використані при здійсненні торговельних та неторговельних платежів суб’єктами підприємницької діяльності і банками України. Всі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

а) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют і курси яких конвертуються НБУ. Це - австралійські долари, грецькі драхми, канадські долари, долари США, японські ієни, Євро, СПЗ;

б) валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси яких визначаються НБУ. Це - чілійські песо, китайські юані, чеські крони, словацькі крони, єгипетські фунти, гонконгські долари, сінгапурські долари, угорські форинти, індійські рупії, ізраїльські шенкелі, корейські вони, польські злоті, румунські леї, реали Саудівської Аравії, тайванські долари, турецькі ліри, кувейтські динари, новозеландські долари, мальтійські ліри, російські рублі, болгарські леви, хорватські куни та деякі інші;

в) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ. До цієї групи у класифікаторі відносяться усі інші валюти, які не включені до першої та другої груп валют.

На валютному ринку під впливом попиту та пропозиції встановлюється ціна валюти - валютний курс.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці певної країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс в непрямій формі слугує для співставлення національних вартостей через порівняння національних грошових одиниць, їхньої відносної купівельної спроможності.

Коли національні валюти вільно обмінювалися на золото і мали свій золотий вміст, встановити співвідношення між валютами, тобто валютний курс, було порівняно просто. В сучасних умовах, коли жодна валюта світу вільно на золото не обмінюється і все більша кількість країн відмовляється від офіційного золотого вмісту своїх валют, в основі валютних курсів лежить паритет купівельної спроможності.

Теорія паритету купівельної спроможності була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866 - 1944), хоча подібні думки висловлював ще Давід Рікардо.

Кассель помітив, що в умовах різкого зростання товарних цін після першої світової війни вартість золота помітно відстає від загальної цінової динаміки. Товарні ціни збільшуються внаслідок зростання маси паперових грошей та скорочення обсягів виробництва. В цих умовах співставити різні національні гроші можна лише шляхом порівняння їхньої реальної купівельної сили. Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати паритет купівельної спроможності в міжнародній валютній політиці. Цей паритет купівельної спроможності треба було розраховувати на базі середньозважених товарних цін та використовувати при валютному обміні, у зовнішній торгівлі, під час надання кредитів тощо. Нестачу ж капіталу для внутрішніх потреб можна подолати тільки власними засобами, тобто скороченням споживання.

Сьогодні теорія паритету купівельної спроможності широко використовується для співставлення показників виробництва на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних регіонах та країнах світу. До 1992 року ці співставлення здійснювалися за допомогою співвідношення вартостей на основі офіційних курсів, а загальним еквівалентом був долар. Тепер перерахування національних показників в долари здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют. Визначено відносно стабільний набір споживчих благ та питома вага кожного з цих благ у споживчому кошику. Цей набір спочатку оцінюється в національних валютах, у відповідності із внутрішніми цінами, а потім ці вартості співставляються і визначається доларова ціна ієни, гривні тощо. Таким чином розраховується “натуральний” або “природний” курс валюти.

Необхідність встановлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним та платіжним засобом. Тому об’єктивне визначення валютного курсу має важливе значення для забезпечення реалізації принципів добровільного взаємовигідного обміну між країнами. Відповідно до чинного законодавства окремих країн курси іноземних валют встановлюються їх котируванням. Котирування - це визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти.

Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної (наприклад, 5,45 гривень за 1 долар США). Як правило, базою котирування є долар США. У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу.

Непряме (зворотнє) котирування визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти. Історично непряме котирування мав англійський фунт стерлінгів (наприклад, 1,8000 доларів США за 1 фунт стерлінгів). Ця традиція бере початок з тих часів, коли англійська валюта була однією з найголовніших валют світу - в 1913 році, наприклад, на її долю припадало до 80% всіх міжнародних розрахунків. В наш час непряме котирування мають також ірландський фунт стерлінгів, євро, австралійський і новозеландський долари та деякі інші валюти. Більшість фінансових газет світу щодня публікують валютні курси і, як правило, надають прямі та непрямі котировки курсу основних валют для міжбанківських операцій на спот-ринку на суму, більшу ніж 1 млн. доларів США.

На валютному ринку широко використовуються також крос-курси, тобто співвідношення між валютами, які є похідними від їхніх курсів по відношенню до третьої валюти, як правило, долару США. Наприклад, крос-курс канадського долара до японської ієни може бути розрахований, виходячи з курсів японської ієни до долара США та канадського долара до долара США: якщо за 1 долар США дають 15,675 японських ієн або 1,3540 канадських доларів, то 1 канадський долар буде коштувати 11,577 японських ієн.

Під час здійснення купівлі-продажу валюти, банки виступають як посередники між учасниками міжнародного обороту і розглядають валютні операції як джерело отримання доходу. Тому при котируванні валют указується курс продавця (Offer), за яким банки продають валюту, і курс покупця (Bid), за яким банки купують валюту. Банки намагаються купити іноземну валюту якомога дешевше, а продати її якомога дорожче - отже, курс продавця завжди вищий, ніж курс покупця. Різниця між ними носить назву маржа і є джерелом для покриття витрат банку та отримання ним прибутку. Хоча банки і зацікавлені в отриманні максимальної маржі, та гостра конкурентна боротьба примушує їх скорочувати маржу до мінімума. на практиці маржа складає, як правило, 0,05% від валютного курсу.

Сам процес котирування валют носить назву “фіксінг”. Його сутність полягає в тому, що спочатку визначається та реєструється міжбанківський курс на основі ринкового курсу, що склався напередодні, шляхом послідовного співставлення попиту та пропозиції по кожній валюті. Потім на цій основі визначаються курси покупця та продавця.

Розглянемо види валютних курсів:

1) фіксовані курси — це система, яка передбачає існування зареєстрованих паритетів, що лежать в основі валютних курсів, і підтримку цих паритетів державними валютними органами. Фіксовані курси поділяються на:

а) реально фіксовані курси — спираються на золотий паритет, який допускає відхилення ринкових котировок від паритету в межах “золотих точок”. Такі реально фіксовані курси можливі лише в умовах золотомонетного стандарту;

б) договірно-фіксовані курси — спираються на узгоджений еталон (одну або декілька валют, або ж на умовну “офіційну” ціну золота, або ж на співвідношення валют та золота), згідно з яким реєструється паритет та узгоджений розмір межі можливого відхилення ринкових котировок від паритетів;

2 ) гнучкі курси - це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети. Гнучкі курси поділяються на:

а) вільно плаваючі курси (валютні курси, що вільно коливаються) - вони змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку;

б ) курси, що коливаються - вони змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку, але коректуються валютними інтервенціями центральних банків з метою пом’якшення тимчасових різких коливань. Цей різновид валютних курсів у вітчизняній економічній літературі ще називають змішаним валютним курсом. При змішаному валютному курсі держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю було введення так званого “валютного коридору”, тобто встановлення мінімального та максимального значення відхилення валютного курсу. Відмова від валютного коридору для гривні не означає відмову Національного банку України від політики встановлення змішаного курсу.

Вплив держави на валютний курс здійснюється за допомогою операцій центральних емісійних банків шляхом проведення дисконтної політики та валютної інтервенції:

1) дисконтна, або облікова, політика — це зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і тим самим стимулює приток іноземного капіталу із тих країн, де рівень облікової ставки нижчий. Приток капіталів покращує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту і, таким чином, сприяє підвищенню її курсу. Навпаки, при значному активному сальдо платіжного балансу центральний банк знижує облікову ставку і стимулює відплив іноземних та національних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу. В цих умовах зростає попит на іноземну валюту, її курс підвищується, а курс національної валюти знижується. Облікова політика — це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних умовах, коли посилюється процес інтернаціоналізації господарських зв’язків, коли зростає негативний вплив подорожчання кредиту на розвиток національної економіки, коли держава регулює рух капіталів та кредиту — в цих умовах ефективність облікової політики для валютного регулювання значно знижується. Тому основним інструментом впливу держави на валютний курс стає валютна інтервенція;

2) валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку в діяльність валютного ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. В умовах пасивного платіжного балансу, коли курс національної валюти падає, центральний банк продає іноземну валюту і створює додатковий попит на національну валюту, сприяє підвищенню її курсу. В умовах активного платіжного балансу, коли курс національної валюти підвищується, центральний банк скуповує іноземну валюту і тим самим підвищує її курс та забезпечує зниження курсу національної валюти. Фактично своєю діяльністю на валютному ринку центральний банк сприяє встановленню рівноваги між попитом та пропозицією на іноземну валюту і тим самим обмежує коливання курсу національної валюти. Валютна інтервенція була одним з головних інструментів підтримки фіксованих валютних курсів в умовах Бреттон-Вудської валютної системи і продовжує широко використовуватися в сучасних умовах для пом’якшення коливань курсу національної валюти.

Валютна інтервенція часто використовується для підтримки валютного курсу на штучно заниженому рівні з метою стимулювання експорту. Знецінення валюти дає можливість експортерам певної країни знизити ціни на свою продукцію в іноземній валюті і отримувати при її обміні ту ж суму в національних грошових одиницях. Це створює умови для зростання конкурентоспроможності товарів та збільшення експорту. Імпорт при цьому ускладнюється, оскільки для отримання тієї ж суми в своїй валюті іноземні експортери повинні підвищувати ціни. Відбувається зростання цін на імпортні товари, а за ними йде і зростання загального рівня цін. Протилежні явища спостерігаються при зростанні курсу валюти.

Дисконтна політика і валютна інтервенція - це методи впливу на курс національної валюти, притаманні економічно розвиненим країнам. Країни, що розвиваються, як правило, для підтримки курсу своєї валюти вимушені використовувати різноманітні валютні обмеження, оскільки ці країни не мають значних запасів валютних резервів, їхні платіжні баланси хронічно пасивні, а економіка не дуже приваблива для короткострокових капіталів.

Валютні курси мають суттєвий вплив на міжнародний рух капіталів. Зниження валютного курсу заохочує іноземних інвесторів вкладати кошти в економіку даної країни, але водночас протидіє експорту капіталу з країни, оскільки іноземні інвестори отримують можливість придбати більшу вартість при тому ж обсязі капіталу в національній валюті, що й до зниження курсу, а можливості придбання майна за кордоном у національних експортерів суттєво зменшуються. Зростання курсу валюти, навпаки, стимулює експорт

капіталу з країни та обмежує обсяги іноземних інвестицій.

Коливання валютних курсів впливає на суму зовнішніх боргів країни. Зростання курсу автоматично зменшує тягар зовнішньої заборгованості, зниження збільшує тиск зовнішніх боргів в іноземній валюті.

Внаслідок впливу на зовнішньоторговельний сектор економіки, валютний курс має неабияке значення для розвитку внутрішнього виробництва та динаміки безробіття. Особливо чітко такий вплив валютного курсу простежується у виробництві експортних товарів та послуг, а також товарів, які замінюють імпортні. Ступінь впливу валютного курсу на

процес виробництва зумовлений ступенем відкритості економіки країни (часткою експорту в ВНП).

В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив валютного курсу на розвиток інфляції. Підвищення курсу національної валюти і, як наслідок, приток іноземної валюти, веде до збільшення грошової маси в обігу та зростання цін за рахунок випуску під забезпечення іноземною валютою додаткової маси національних грошових знаків. Зниження курсу валюти веде до зростання цін на імпортні товари, що врешті-решт викликає зростання загального рівня цін в країні.

Отже, валютний курс — досить складна економічна категорія. З одного боку, вона породжується існуючими виробничими відносинами між товаровиробниками та світовим ринком, а з іншого - сама впливає на процеси формування та функціонування цих відносин. Саме тому проблеми формування валютного курсу зокрема і проблеми функціонування валютного ринку в цілому мають велике значення в сучасних умовах.

В Україні використовуються валютні курси іноземних валют, виражених у валюті України, курси валютних цінностей, відображені в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Ці курси встановлює Національний банк України на основі результатів торгів валютними цінностями на міжбанківській валютній біржі України. Крім того, НБУ може встановити інші способи визначення курсів валютних цінностей, відображених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах.

Дата добавления: 2014-01-04