Валютні регулювання

Розвиток економіки будь-якої країни неможливий без створення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території країни резидентів та нерезидентів, пов'язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

Використання валютних цінностей потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду і Центрального банку. У зв'язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці країни, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці,

У процесі розробки програми валютного регулювання треба враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку конкретної країни, необхідність сприяння розвитку банківсько-фінансового сектору, залежність економіки від автономного (критичного) імпорту (насамперед енергоносіїв), а звідси і необхідність стимулювання збільшення експортних надходжень і іноземних інвестицій.

Конвертованість валюти мас досягатися поступово, але досить швидко, протягом 1 - 2 років поступального, неухильною руху по шляху продуманої, поетапної лібералізації валютних операцій.

У питанні введення конвертованості проблема полягає в політичному умінні пригальмувати лібералізацію валютних операції) і навіть обмежити деякі з них, але зробити це таким чином, щоб не викликати побоювання відновлення валютної монополії і, відповідно, посиленого відпливу капіталів.

Режим валютного курсу повинен передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції її інтересів експортерів. Останнє більш важливо для країн, що не мають значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кредитів, у зв'язку з чим експортери є основним джерелом іноземної валюти. Таке регулювання має здійснюватися лише ринковими методами.

Центральному банку необхідно терміново забезпечити нагромадження достатнього валютного резерву для того, щоб мати можливість стабілізувати курс (або гарантувати його плавне зниження відповідно до зростання внутрішніх цін) протягом досить тривалого часу.

Як стратегічний напрям слід розглядати створення для експортерів вигідних умов використання валютних ресурсів країни (як для придбання необхідної їм сировини і матеріалів, так і для довгострокових інвестицій).

Щодо валютних надходжень, то бажанішим є варіант, коли валюта продається в обов'язковому порядку не урядові, а Центральному банку. Банк у такій ситуації виступатиме монопольним продавцем інвалюти на потреби імпортерів на внутрішньому ринку і прагнутиме до забезпечення рівного доступу для всіх імпортерів з урахуванням вимог до рівня конвертованості й курсу національної валюти. Після стабілізації курсу комерційні банки братимуть активну участь у цьому процесі. Стабілізація сальдо платіжного балансу на позитивному рівні й подолання інфляції дадуть змогу скасувати обов'язковий продаж валютних надходжень.

Валютний ринок у своєму розвитку має пройти певні етапи.Регулювання валютного курсу і продаж валюти після її цесії Центральним банком можуть бути забезпечені за умови концентрації валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі. Потім повинна бути створена мережа регіональних бірж, що здійснюють торгівлю в режимі реального часу, для того, щоб забезпечити єдність курсу. Після досягнення стабілізації курсу необхідно переходити до торгівлі валютою на декількох незалежних біржах. Цей перехід треба здійснювати синхронно зі зміною правил обов'язкової цесії на користь комерційних банків. Завершенням програми розвитку валютного ринку стає перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що знаменує собою якісно новий стан валютного ринку і системи валютного регулювання.

Що стосується центральних банків, то вони можуть впливати на валютний курс або за допомогою своєї монетарної політики, або за рахунок інтервенцій на валютному ринку.

Валютна інтервенція - це операція купівлі або продажу іноземної валюти Центральним банком країни; метою підтримання ринкового курсу національної валюти на рівні, бажаному для влади, з точки зору економічної політики, що проводиться урядом.

Центральний банк продає іноземну валюту зі своїх резервів, якщо вважає за необхідне підтримати курс національної валюти на високому рівні, й, навпаки, скуповує її, якщо вважає, що курс національної валюти на ринку надто завищений і не стимулює розвитку експорту.

Валютні інтервенції здійснюються в тому разі, коли на ринку спостерігаються короткострокові зміни в попиті й пропозиції. Центральний банк очікує швидкого відновлення попередньої рівноваги. Якщо такі зміни мають довгостроковий характер, зумовлений глибинними макроекономічними процесами, валютні інтервенції не приведуть до позитивного результату Вони можуть лише відтягнути відповідні зміни валютного курсу на якийсь час, протягом якого уряд повинен застосувати заходи щодо врівноважування платіжного балансу. В іншому випадку після вичерпання валютних резервів неминуче ще більш катастрофічне потрясіння валютного ринку.

Офіційні резерви центральних банків складаються головним чином із вільно конвертованих валют — близько 82 % усіх резервів (з них: у середньому 60 % - у доларах США, 15 % - у євро, 10 % - у японських єнах) і монетарного золота (приблизно 5 %).

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

· валютні інтервенції;

· дисконтну політику;

· валютні обмеження.

Нині для всіх резидентів і нерезидентів на території України діє єдиний порядок встановлення і використання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, який визначається Національним банком України.

У нашій державі механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосування вільно плаваючого курсу національної валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульованого плаваючого курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.

За використання режиму регульованого плавання курс національної валюти не фіксується, а приводиться у відповідність до змін на зовнішньому і внутрішньому секторах економіки.

За даного режиму регулюючий вплив забезпечує можливість підтримання валютного курсу на рівні, максимально наближеному до ринкових вимог, уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, що зумовлені недостатнім ступенем розвиненості ринку. Конкретною метою регулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту і стимулювання припливу капіталу в Україну, підтримання ефективного рівня імпортних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні щодо іноземних валют, міжнародних розрахункових одиниць, який використовується в розрахунках із бюджетом і митницею, під час планування й аналізу зовнішньоекономічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових відносин держави з юридичними та фізичними особами, оподаткування, а також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті.

Дата добавления: 2014-01-04