Силікатизація піщаних і лесових ґрунтів

Силікатизація – це хімічний спосіб ущільнення і зміцнення піщаних і лесових ґрунтів неорганічними звязуючими, який полягає в нагнітанні крізь систему свердловин о пори ґрунту розчину силікату натрію (рідкого скла) у співвідношенні з розчинами тужавлення. В результаті їх взаємодії виділяється гель кремнієвої кислоти, який перетворює грунт в водонепроникний масив з міцністю на стискання для піщаних ґрунтів до 4…6 мПа, а для лесових – 0,8…1,2 мПа. Одночасно лесові ґрунти стають непросідаючими.

Розрізняють одно- і дворозчинну силікатизацію. Однорозчинна силікатизація застосовується для ущільнення дрібних і пилуватих пісків з коефіцієнтом фільтрації від 0,5 до 5 м/добу, а просідаючих ґрунтів від 0,2 до 2 м/добу і передбачає нагнітання в грунт чистого розчину силікату натрію з введенням в нього хімічних додатків – затверджувачів. У якості затверджувачів (коагулянтів) застосовуються розчини ортофосфатної кислоти, фосфатної кислоти у сполученні з однозаміщенним фосфорнокислим натрієм або розчином цієї солі без кислоти, кремнієвофтористоводневої кислоти, алюмінат натрію тощо.

Час гелеутворення при температурі 20°С складає від 1…3 до 10 год. Робочий розчин рідкого скла повинен мати щільність 1,15…1,3 т/м³, коагулянт – 1,0…1,05 т/м³.

Двохрозчинна силікатизація застосовується для зміцнення і ущільнення піщаних грунтів з коефіцієнтом фільтрації від 2 до 80 м/добу і передбачає в послідовному або одночасному нагнітанні розчину рідкого скла і хлористого калію. В результаті їх взаємодії в порах грунту виділяється гель кремнієвої кислоти.

Основним матеріалом для силікатизації є рідке скло, яке представляє собою розчин силікату лужних металів. Для силікатизації грунтів застосовують розчини силікату натрію з модулем в межах 2,7…3,0 і щільністю 1,2…1,3 т/м³ при закріпленні піщаних грунтів, і 1,1…1,2 т/м³ при закріпленні просідаючих лесових грунтів.

Розчин силікату натрію отримують шляхом розварки в автоклавах силікат-глиби при температурі 140…160°С або доставляють його на об’єкт у рідкому вигляді з щільністю 1,4…1,5 т/м³. Робочу концентрацію рідкого скла (, т/м³) призначають залежно від коефіцієнта фільтрації грунтів (Кф, м/добу). Орієнтовно її можна прийняти у таких межах:

Кф. м/добу 2…10 10…20 20…80 Щільність розчин з Мс = 2,5…3,0 при t=18°С, т/м³ 1,35…1,38 1,38…1,41 1,41…1,44   Силікатний розчин зміщується з водою в таких відношеннях: необхідний об’єм води W, л, для отримання розчину необхідної щільності можна визначити за формулою: , де, - відповідно щільність вихідного і кінцевого розчину силікату, л. Розчин хлористого калію при двох розчинній силікатизації повинен мати щільність 1,26…1,28 т/м³, а величину рН ≥ 5,5. При силікатизації лесових грантів в пори нагнітають тільки чистий розчин рідкого скла, а роль коагулянта виконує сам грунт, а особливо водорозчинні солі, що в ньому містяться. Обладнання для силікатизації складається з ланок труб-ін'єкторів з внутрішнім діаметром від 25 до 50 мм і довжиною кожної ланки 1,0..1,5м (рис.1). Ін'єктор занурюють у грунт до глибини 15 м забиванням, а при більшій глибині – встановлюють в заздалегідь пробуреній свердловині. Відхилення свердловин для ін'єкторів від проектного напрямку не повинно перевищувати 1% при глибині до 40 м і 0,5% - при більшій. Розчин в систему подається, як павило, плунжерними насосами типу ПС-4Б і НС-3, НД або шестеренчастого типу БГ з витратою до 5 л/хв.. крізь мережу з гумових шляхів з тканевими прокладками з внутрішнім діаметром 12…19 і 25 мм, які розраховані на тиск 3мПа.     Рис.1 Схема закріплення грунту силікатизацією за допомогою ін'єкторів: а –переріз ін'єктора; б – розташування ін'єкторів у плані; в – розріз по осі розташування ін'єкторів (l-довжина порфірової частини ін'єктора); 1- наголовник; 2 - Піпнель наголовника; 3 – накидна гайка; 4 – штуцер; 5 – шланг; 6 – колона труб; 7 – перфорована ланка; 8 – наконечник.   Роботи по силікатизації виконують у відповідності з проектом, який складено на основі комплексних вишукувань. В ньому встановлюють межі закріплення, розташування ін'єкторів у плані, глибину завіси, склад розчинів, режим нагнітання на кожній заходці, загальну витрату розчину і на одну заходку. При необхідності здійснюють дослідне нагнітання. Ін'єктори розташовують у шахматному порядку з віддаллю між ін'єкторами в рядах 1,75R, а між рядами – 1,5R (рис.1). Радіус закріплення (R) залежить від коефіцієнта фільтрації грунтів і при закріпленні одно розчинною силікатизацією пісків орієнтовно може бути прийнятий 0,3…0,4 при Кф = 0,3..0,5 м/добу і 0,8..1,0 м при Кф = 2..5 м/добу. при закріпленні лесових грунтів 0,3…0,4 м при Кф = 0,1..0,3 м/добу і 0,9…1,0м при Кф = 1…3 м/добу. При закріпленні пісків двох розчинною силікатизацією значення R можна визначити за формулою Б. А.Ржаніцина: Розчин у грунт нагнітають заходками, глибина яких дорівнює довжині перфорованої ланки ін'єктора + 0,5R. Однорідні за проникністю грунти закріпляють заходками зверху вниз. Якщо на глибин завіси залягають більш проникнення грунти, то закріплення ведуть заходками знизу до верху, при більшій фільтраційній анізатронії грунтів (більше 20%) закріплення виконують за шарами у порядку зменшення їх проникненості. У піщаних грунтах ін'єктор, як правило, забивають на глибину до 12…15 м, а у гравійних – до 3…4 м. При більших глибинах попередньо пробурюють свердловину довжиною на 2…3 м більше глибини закріплення масиву. При двох розчинній силікатизації нагнітання хімічних розчинів здійснюється послідовно, послідовно-спільно і спільно. Послідовне нагнітання розчину виконують при закріпленні грунтів при швидкості руху грунтових вод до 1 м/добу, послідовно-спільно – від 1 до 3м/добу і спільно – більше 3 м/добу. При першому способі заходками зверху донизу на всю глибину закріплюючого масиву нагнітають рідке скло, а потім, заходками знизу до верху – хлористий кальцій. При другому спос обі почергово у кожну заходку нагнітають розчин рідкого скла і хлористого калію. При спільному способі в грунт забивають на повну глибину одночасно два ін'єктора на віддалі 0,15…0,2 м. Закріплення здійснюється знизу доверху. Спочатку крізь ін'єктор, що розташований вище за течією грунтових вод, нагнітають рідке скло, а потім через 10…15 хв, коли розчин рідкого скла зміститься до отвору другого ін'єктора, в нього нагнітають розчин хлористого калію. Розчин в грунт нагнітають рівномірно зі швидкістю 1…5 л/хв. залежно від коефіцієнта фільтрації грунту. Таке нагнітання, як правило, приймають не вище 1,5 мПа при закріпленні крупних і середньої крупності пісків і 0,5 мПа – при закріпленні лесовидних грунтів, дрібних і пилуватих пісків. Перерви між нагнітанням рідкого скла і хлористого кальцію не повинні перевищувати рекомендованого часу:   Швидкість грунтових вод, м/добу 0 0,5 1,5 3,0 Перерви в подачі розчину, год 24 6 2 1   Витрата розчинів для силікатизації грунтів визначається за формулами: для пісків кріпних і середньозернистих:   для дрібнозернистих і пилуватих пісків:     для лесових грунтів:   ,   де V – об’єм закріпленого грунту, м³; m – пористість.   Обладнання, що використовувалося для силікатизації (насоси, шланги, баки) періодично і по закінченню робіт промивають гарячою водою. Свердловини після видалення ін'єкторів тампонують цементними розчином. Контроль якості робіт здійснюється шляхом безперервного спостереження за якістю вихідних матеріалів і розчинів. Оцінку закріпленого масиву здійснюють пробурюванням свердловин і проходженням шурфів з відбором монолітів, а також методами електрокаротажа і зондуванням. Контроль пробурювання виконують не раніше, ніж через дві доби після завершення робіт. Число контрольних свердловин, як правило, складає 2…3 % від загальної кількості місць нагнітання, а шурфів – один на 500 м³ закріпленого масиву.     4.Влаштування споруд методом «стіна в грунт». Влаштування споруд методом «стіна в грунті» полягає у розробці під захистом тиксотропної глинистої суспензії вузької траншеї з наступним заповненням її нетвердіючим або твердіючим матеріалом. За призначенням траншей стінки грунтах поділяються на: несучі. огороджувальні і протифільтраційні. Несучі і огороджуючі споруди «стіна в грунті» виконують з монолітного або збірного бетону чи залізобетону. Протифільтраційні стінки в грунті (завіси) влаштовують в основі споруд, в тілі гребель і дамб, при будівництві каналів і споруд котлованів, як правило, з нетвердіючого матеріалу (рис.2). Розрізняють пальові, траншейні і безтраншейні завіси. Пальові завіси влаштовують у зв’язних і незв’язних грунтах з великоуламкових включеннями глибинного до 40…50 м у вигляді пересікаючи або загинаючих бурових паль з заповненням їх твердіючим матеріалом. Неперервні траншейні завіси застосовують у зв’язних і незв’язних грунтах, в тім числі і з великоуламкових включень на глибину до 30…50 м. Тонкі безтраншейні завіси виконують в грунтах,що не мають великоуламкових включень, за допомогою струменерозмиваючого пристрою при глибині завіси більш 12 м або шляхом віброзанурення шпунтин і наступного їх виймання з одночасним заповненням порожнини, що утворилася, твердіючим матеріалом – при глибині завіси до 12м.     Рис.2. Схема споруд, які виконані методом «стіна в грунт»: а- тунель метрополітену; б- стрічковий фундамент будівлі; в- підземний резервуар; г- протифільтраційна завіса під водозливною бетонною греблею; д,е- протифільтраційна завіса відповідно під перемичкою і дамбою; 1- влаштування стін тунелю; 2 – перекриття тунелю; 3 – виїмка грунту в тунелі; 4- влаштування бетонної основи і засипка перекриття.     Влаштування завіси методом «стіна в грунт» може бути здійснено в усіх грунтах, в яких глинистий розчин забезпечує зберігання вертикальних стінок траншей. обмежено він застосовується в великоуламкових грунтах з незаповненими порожнинами, в грунтах з каретовими порожнинами, в мулистих і пилуватих, а також при великих швидкостях руху підземних вод, коли із-за виносу їми глинистої суспензії не вдається створити на стінках траншеї водонепроникний шар. Товщина завіси визначається розрахунком за допустимими градієнтами напору, а у ряді випадків можливостями робочого органу механізму. Як правило, завіси від перетинаючи і дотикаючих паль мають товщину 0,5…1,0 м, а траншейні завіси – 0,2…1,0 м при заповненні їх твердіючими матеріалами, і до 4 м при заповненні глино-грунтовою сумішшю. Глибина закладання «стіна в грунт» не обмежується. Вона призначається виходячи з гідрогеологічних умов будівельного майданчику і практично визначається можливостями механізмів, що використовуються для проходження траншей. Виконання робіт по влаштуванню протифільтраційних завіс методом «стіна в грунт» включає: Ø підготовчі роботи; Ø влаштування форшахти; Ø розробку траншеї і її заповнення. До підготовчих робіт відносяться розбивка і закріплення на місцевості осей стіни, зовнішніх контурів, розчистка і планування майданчика, обладнання вузла для приготування і очищення глинистих суспензій і розчинів, влаштування каналів, лотоків, місткостей для збору і накопичення витісненої при заповненні траншеї глинистої суспензії і її регенерації. Форшахта фіксує планове положення траншеї, запобігає обвалу(руйнуванню) стін її гирла і дозволяє розміщувати обладнання. Стіни форшахти виконуються з монолітного або збірного бетону і розміщуються при низькому рівні грунтових вод у виїмці, при високому – в насипу (рис.3). Висоту стін приймають не менше 0,8 м, а ширину на 0,1…0,2 м більше ширини траншеї при розробці її ківшевими або фризерними механізмами. При влаштуванні завіси з перетинаючи паль висота стін форшахти приймається рівною 0,5…0,6 м, а віддаль між ними повинна відповідати діаметру свердловин. Верх форшахти необхідно виконувати на 0,3 м вище рівня глибинного розгину у траншеї, який в свою чергу, повинен перевищувати рівень грунтових вод на 1,0…1,5 м. Протифільтраційні завіси у пальової стіни виконують з перетинаючи або дотикаючих паль один до одного паль. Завіси з перетинаючи паль виконують у дві черги або послідовно (рис.4). У першому випадку спочатку бурять і заповнюють твердіючим матеріалом свердловини першої черги. Віддаль між центрами цих свердловин повинна бути менша суми двох їх діаметрів.     Рис.3. Влаштування форшахт: а,б- відповідно при низькому і високому рівні грунтових вод; в- при влаштування стінок з перетинаючи свердловин; 1- стіна форшахти; 2- зворотня засипка; 3- траншея, яка заповнена розчином; 4- насипний грунт; 5- залізобетонна форшахта; 6- траншея.     Рис.4. Схема виконання робіт при влаштуванні «стіна в грунт» методом перитинаючих буро набивних паль: I. буріння чергової свердловини; II. встановлення направляючої труби в свердловину; III. встановлення арматурного каркасу; IV. бетонування; V. виймання направляючої труби; 1- буровий станок; 2- свердловина із встановленої направляючої труби; 3- встановлення направляючої труби; 4- шнек; 5- готова ділянка стіни з паль; 6- арматурний каркас; 7- бункер для прийому бетонної суміші.     Потім між палями першої черги бурять свердловини другої черги, які перетинають тіло паль першої черги. Свердловини пробурюють з глинистою промивкою без обсадних труб, а стійкість їх стінок забезпечується розчином бентонітових або звичайних глин. Розчин подається на забій свердловин і разом із зваженим буровим шламом піднімається і зливається на вібросито. Після очищення розчин подається в свердловину для повторного використання. Заповнення свердловини твердіючим матеріалом здійснюється методом підводного бетонування. Витіснений при цьому бентонітовий розчин направляється на скидання або для повторного використання. При влаштуванні траншейної стінки з дотикаючих паль пробурювання свердловин і їх заповнення здійснюється послідовно одиночними свердловинами або по захваткам, виключаючи 3…4 свердловини. Протифільтраційні стінки можна влаштовувати з набивного шпунта. Для цього забивають спочатку ряд шпунтин на проектну глибину завіси. Потім після забивки чергової шпунти першу з ряду виймають, а у утворену порожнину заповнюють цементно-глинистим розчином або пластичною бетонною сумішшю. Траншейні протифільтраційні і несучі стінки виконують або шляхом розробок окремих секцій або проходженням безперервної траншеї. У першому випадку спочатку проходять на глибину завіси і заповнюють твердіючим матеріалом секції першої черги довжиною від 5 до 9 м. Проходка здійснюється під шаром глинистого розчину. Розроблений грунт з траншеї відсмоктується або видаляється ковшем екскаватора (рис.5). Заповнення траншеї виконується методом підводного бетонування. Секції другої черги розробляються після того, як матеріал-заповнювач секції першої черги набере необхідну міцність. Для покращення контакту між секціями замикаючі елементи другої черги виконують з врізкою у секції першої черги на 0,3…0,5м. При заповнення траншей протифільтраційних завіс у якості твердіючого матеріалу використовуються ґрунтоцементні суміші, а якщо завіса одночасно є несучою конструкцією – бетон монолітний або збірний. Посекційна розробка траншеї глибиною до 50 м здійснюють буро фрезерним агрегатом СВД – 500Р у комплекті з буровим станком, а в м’яких грунтах незалежно від глибини – грейфером з гідравлічними приводом щелеп або з напірною штангою. При розробці траншейних секцій глибиною до 100 м і більше в породах значної міцності (до 120 мПа) застосовують станка ударно-канатного буріння типу УКС – 30 м з ерліфтом. Для запобігання стін траншей і свердловин від руйнування і утримання частин розпушеного грунту у зваженому стані при розробці траншеї застосовують тискотронні глинисті суспензії. Глинисті суспензії краще готувати з бентонітових глин, а при їх відсутності – із звичайних з числом пластичності не менше 0,2 і вмістом частинок рупності 0,05 мм не більшн 10 %, а при дрібніше 0,0005 мм – не менше 30 %. Можна використовувати суспензії із суміші звичайних глин з бентонітовими. Глинисті суспензії (розчини) повинні мати більшу, ніж у води, щільність і утворювати на стінках виробка щільний шар (екран), який виключає фільтрацію води з траншеї. Необхідно також, щоб суспензії зберігали свої якості на протязі всього періоду їх використання і не створювали труднощі у роботі механізмів при проходці і заповненні траншеї. Глинистий розчин і матеріал для заповнення траншей готують і зберігають на розгинних вузлах. Там же здійснюють днепергацію вихідного матеріалу, очищення використаного розчину і видалення з вихідного матеріалу частинок крупніше 2 мм. Вихідними матеріалом для приготування суспензії служить грудкова кар’єрна глина або порошок. Розчин готують у гідравлічних або механічних змішувачах. При влаштуванні траншей у сильно фільтруючих гравійно-галочникових грунтах використовують глинисті суспензії підвищеної в’язкості, які отримані шляхом обробки звичайних суспензій розчином рідкого скла або вапна. Витрата глини В в т. на 1м³ води для отримання розчину заданої щільності Можна отримати за формулою: , де, - відповідно щільність глини і води, т/м³. витрати води ∆Q для зменшення вихідної щільності суспензії до знову отриманої визначається за формулою: , де, - об’єм розчинної суспензії, м³. для підвищення щільності глинистих застосувань спеціальні додатки (барит, гематит і ін.) витрата яких на 1 м³ суспензії розраховується за формулою: , Де, - щільність суспензії відповідно до і після потяжченння, т/м³; - щільність потяжчувача, т/м³. Контроль якості будівництва споруд методом «стіна в грунт» включає контроль якості виконання траншеї, заповнювача траншеї і готової завіси. У першому випадку перевіряються геометричні розміри траншеї, спряження з водотривам, вертикальність стін, якість глинистої суспензії наявність осаду на дні траншеї. Матеріал для заповнення траншеї і свердловин підбирає лабораторія, яка визначає його зерновий склад, межі пластичності, міцність та протифільтраційні якості, перевіряють також дотримання технології підготовки матеріалу і заповнення їм траншеї і свердловини. Контроль якості готової «стіни в грунті» виключає відбір проб з нього і випробування їх на міцність і протифільтраційні якості. Обвалювання укосів траншеї у процесі її розробки і заповнення є основною небезпекою при влаштуванні завіси траншейним способом. Для виключення цього необхідно підібрати глинисту суспензію, яка відповідає її щільності,постійно підтримувати заданий рівень розчину у траншеї. Потрібно як можна раніше заповнювати траншею по досягненні проектної глибини. Для виключення підрізки масиву грунту і підвищення його стійкості необхідно суворо дотримуватися вертикальність виробки.    

  Лекція 8-2 Тема: «Виконання цементаційних робіт» 1. Основні параметри цементації. 2. Виконання цементаційних робіт. 3. Цементація піщаних грунтів. 4. Контроль якості цементаційних робіт. 5. Цементація будівельних швів бетонних гідравлічних споруд.     1. Основні параметри цементації. Розрізняють 3 основні види робіт при цементації основи: - влаштування протифільтраційної глибинної завіси; - влаштування закріплювальної завіси; - влаштування зв’язучої завіси. Протифільтраційна завіса знижує фільтраційний тиск на підошву греблі, фільтраційні втрати і запобігає в грунтах основи суфозійним явищам. Закріплювальна цементація призначена для підвищення міцності і монолітності основи на глибину 5…10 м. Зв’язуюча цементація призначена для підвищення міцності і водонепроникності контактно шва між бетоном споруди і породою основи. Основні параметри глибинної цементації призначаються при проектуванні цементаційних завіс і площадку цементацію. Перед початком проектних робіт виконують інженерно геологічні-вишукування. А при необхідності здійснюють пробну цементацію. Детально вивчається геологічна будова основи, тріщуватість та зерновий склад порід, їх коефіцієнт фільтрації та питоме водопоглинання, наявність грунтових вод та їх хімічний склад. Способи цементації вибирають залежно від величини коефіцієнта фільтрації в м’яких і питомого водопоглинання в скельних грунтах. Коефіцієнт фільтрації Квизначають за даними відкачки з дослідної свердловини при наявності не менше двох свердловин для спостереження за формулою:   де, - дебіт з свердловини, м³/хв.; і - віддаль відповідно від дослідної свердловини до спостережної, м; і - відмітки рівнів води відповідно в дослідній і спостережній свердловині, м.   Питомим водопоглинанням q, л/хв.., називається витрата води Q, л/хв. в свердловині, яка віднесена до одного метра її довжини і одного метра площини нагнітання Н:   Питоме водопоглинання визначається при двох-трьох ступенях напору і стабілізувавшихся витрат води. Як правило, цементація доцільна при питомому водопоглинанні породи більше 0,01 л/хв.. Товщина завіси визначається градієнтом напору на завіси і може бути прийнята за таблицею 1 залежно від заданих величин водопоглинання і коефіцієнта фільтрації в тілі завіси. Таблиця 1. Товщина завіси для різних грунтів.  

Ґрунти	Критерій щільності завіси	Товщина завіси, м
Питоме водопоглинання	Коефіцієнт фільтрації, л/добу, не більше
Скельний	0,05	0,86*10
	0,03	0,51*10
0,01	0,86*10
-	-
-	-
-	-	2,5

При цьому потрібно мати на увазі, що верхніх ярусів завіси повинна бути передбачена більш висока щільність, ніж для нижніх. Залежно від напору Н на споруду питоме водопоглинання її не повинно перевищувати 0,05 л/хв. при Н<30 м; 0,03 л/хв. при 30<Н<100 м і 0,01 л/хв. при Н>100 м.

Завіси бувають одно- і багаторядні. Товщина багаторядної щавси, як правило, зменшується з глибиною. За товщину завіси умовно приймають 0,7…0,8 середньої віддалі між свердловинами при однорядній завісі і віддаль між крайніми рядами свердловини сягає 0,4 віддалі між свердловинами в крайніх рядах з кожного боку при багаторядній завісі.

Основними показниками якості цементації є суцільність, тобто відсутність незацементованих ділянок в площині завіси,і щільність. Щільність і суцільність завіси залежать від правильно вибраної віддалі між свердловинами, їх напрямку і режиму нагнітання розчину.

Віддаль між свердловинами в ряду можна визначити за формулою І. І. Вахрамеєва:

- для пісків середньої порожнистості (m=0,4)

- для скельних порід

де, Р і Р– відповідно тиска нагнітання на забої свердловини і тиск підземних вод м.вод.ст.;

К – коефіцієнт неоднорідності який дорівнює

- початкове напруження зсуву структурної рідини;

А – число, яке характеризує коефіцієнт гідравлічного опору, що визначається дослідним шляхом;

- коефіцієнт проникненості свердловини, який дорівнює:

- коефіцієнт, що характеризується відношенням проникності структурної рідини до проникненості води в порожнистому середовищі;

- середня товщина тріщини;

- динамічна в’язкість розчину.

важливим параметром є тиск нагнітання на забої свердловини. Цементацію потрібно виконувати при мак сильно допустимому тискові. Високий тиск полегшує видалення надлишкової води в момент тужавіння розчину, розширює дрібні тріщини. В результаті цього покращує заповнення тріщин розчином що дозволяє отримати більш цементний камінь і збільшити зчеплення осаду зі стінками тріщин, а також радіус впливу свердловини. При цьому об’єм буріння скорочується.

максимальна допустима величина тиску нагнітання встановлюється при дослідній цементації. Попередньо тиск цементації скельних порід у верхніх зонах можна приймати 0,05 мПа при сильно тріщинуватих породах, 0,15 мПа – при середній тріщинуватості і 0,3 мПа і 0,3 мПа – при щільних малопроникнених породах. Привантаження від споруди або вище розташованого шару зацементованої споруди дозволяє збільшити тиск. в цьому випадку допустимий тиск нагнітання можна прийняти наближено рівним , мПа

де, - щільність бетону або іншого матеріалу шару привантаження т/м³;

- його товщина над поверхнею цементованої зони.

За практичними даними тиск нагнітання при цементації гідротехнічних споруд складає від 0,2…0,5 до 7…12 мПа.

Дата добавления: 2014-01-04