Економічна суть і роль державного кредиту як специфічної форми фінансових відносин

Джерела фінансування дефіциту бюджету в Україні.

Можна виділити три напрямки вирішення проблеми дефіциту бюджету:

1) збільшення дохідної частини бюджету;

2) скорочення видаткової частини бюджету;

3) віднайдення джерел покриття дефіциту (фінансування).

Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету.

Джерелами фінансування бюджету є (розглянути переваги і недоліки):

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

Державне запозичення - операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету

Місцеве запозичення - операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету (ст. 16).

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

4) вільний залишок бюджетних коштів.

Оборотний залишок бюджетних коштів - частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).

Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

Як економічна категорія державний кредит — сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

Матеріально речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії.

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості.

Перевага та особливість державного кредиту в тому, що, як джерело фінансування урядових витрат, він виключає додаткове навантаження на традиційні доходи державного бюджету, поточне споживання й, дозволяє рівномірно розподілити боргове навантаження між нинішнім і майбутніми поколіннями та дотримуватись принципу справедливості в розподілі ризиків між держателями державних цінних паперів і іншим населенням. Крім того державний кредит дозволяє залучати кошти не лише із внутрішніх джерел, а й із зовнішніх.

Слід при цьому уточнити, що державні запозичення все-таки впливають на стан бюджетних коштів, оскільки, як правило, обслуговування державного боргу є традиційною статтею видаткової частини бюджету. Тому залучені державою позики називають антиципірованими, або вилученими наперед податками. Держава, таким чином, відволікає частину бюджетних коштів від продуктивного виробничого використання й, крім цього, розподіляє тягар погашення боргу між всіма громадянами, а не тільки між власниками зобов'язань держави. У цьому й полягає негативна сторона державного кредиту.

В сучасних умовах державний кредит як об'єктивне економічне явище виконує фіскальну, регулюючу та контролюючу функції.

За допомогою фіскальної функції державного кредиту здійснюється формування централізованих фондів фінансових ресурсів держави. Виступаючи в якості позичальника, держава залучає додаткові кошти для фінансування своїх витрат. В економічно розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах кошти, отримані завдяки державним позикам, стали другим після податків методом фінансування витрат бюджету.

Регулююча функція державного кредиту проявляється через вплив держави на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту або іншу фінансову політику. Держава регулює гро­шовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів.

Контролююча функція державного кредиту органічно вплітається у контролюючу функцію фінансів. В основному контролюється цільове використання фінансових ресурсів, терміни їх повернення і своєчасність сплати відсотків [16].

визначальним у класифікації державного кредиту є поділ його на внутрішній та зовнішній як дві відносно відокремлені складові.

Відповідно внутрішній державний кредит може мати такі форми:

- державні запозичення у вигляді державних позик;

- мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

- використання коштів позикового фонду;

- казначейські позики;

- гарантовані позики [16].

Державні позики- це форма державного кредиту, що полягає у залученні державою тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб для фінансування загальнодержавних потреб, шляхом випуску і реалізації державних цінних паперів.

Іншою формою внутрішнього державного кредиту може бути мобілізація частини вкладів населення до державних запозичень через систему Ощадного банку, якщо банк належить до державних установ. Механізм використання такої форми державного кредиту полягає в тому, що Ощадбанк надає державі в кредит залучені ним кошти без відома їх справжнього власника (населення), так як діють і комерційні банки при наданні кредитів клієнтам.

Наступна форма внутрішнього державного кредиту – це запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, яка характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду (без купівлі державних цінних паперів).

Такі форми внутрішнього державного кредиту як казначейські позики та гарантовані запозичення, на відміну від попередніх, відображають відносини фінансової допомоги з боку держави.

Казначейські позики відображають відносини фінансової допомоги суб’єктам господарювання з боку органів державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах зворотності, строковості та платності. В цьому випадку держава є кредитором. Казначейські позики відрізняються від банківських тим, що здійснюються на пільгових умовах (на довший термін та менший процент), тобто є засобом підтримки важливих для економіки суб’єктів господарювання.

Гарантовані запозичення відображають умовний державний кредит, коли уряд гарантує безумовне погашення запозичень і виплату процентів за позиками, зробленими нижчими за рівнем органами влади або окремими суб’єктами господарювання. При цьому реальну фінансову відповідальність держава несе лише в разі неплатоспроможності боржника. В даному випадку держава виступає гарантом [16].

Зовнішній державний кредит може мати такі форми:

1) зовнішні державні позики, які залучаються на міжнародному ринку позикових капіталів та можуть надаватися в грошовій або товарній формі і, як правило, є середньо- чи довгостроковими. Такі позики оформляються у вигляді облігацій зовнішньої державної позики, що являють собою боргові цінні папери, які розміщує держава на зовнішніх фінансових ринках.

2) позики міжнародних фінансових інституцій надаються міжнародними фінансово-кредитними установами на підставі спеціальних кредитних договорів;

3) міжурядові позики, що реалізуються між урядами країн та оформляються міжурядовими угодами, які при цьому можуть включати певні економічні і політичні вимоги до країни-позичальника [15].

Дата добавления: 2014-01-04