Легальні методи збору інформації

Методи шпигунства

Лекція 9

Показники прибутку та рентабельності підприємств туристичного бізнесу

Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю.

Система рентабельності охопює дві групи показників:

- рентабельність діяльності підприємства;

-рентабельність використовуваних ресурсів;

Рентабельність діяльності характерзує, скільки прибутку припадає на одиницю виручки (доходу) від реалізації турпослуг або на одиницю витрат підприємства. Рентабельність виручки являє собою частку прибутку в середній ціні турпродукту (послуги).

Розрахунок показників рентабельності туристичних підприємств залежить від виду їх діяльності.

Для туроператора розраховується рентабельність у відсотках до виручки (доходу) від реалізації турпродукту та окремих послуг (Р^оп_вир) за формулою

Р^оп_вир = Пч/ Дч *100

де Пч - чистий прибуток туроператора;

Дч - чистий доход (виручка) від реалізації туроператора.

Для турагентської діяльності розраховується рентабельність комісійної винагороди (Р^аг_кв) за формулою

Р^аг_кв = Пч/ КВ * 100

Пч - чистий прибуток турагента;

KB - комісійна винагорода турагента.

Рентабельність витрат визначається як відношення суми прибутку підприємства до суми його витрат за певний період і виражається у відсотках. Цей показник характеризує ефективність поточних витрат підприємства, їхню окупність і величину прибутку, що припадає на одиницю витрат.

(методи збору інформації)

Особливістю легальних методів збору інформації є те, що з величезної маси матеріалу потрібно витягти буквально краплини необхідних відомостей. Наприклад, у газетному нарисі про конфлікт на фірмі ви знаходите деякі відомості про менеджера, який вас цікавить, його спосіб життя чи відомості про технологію, що може бути використане в конкурентній боротьбі.

Збір інформації з легальних каналів повинен розгортатися за багатьма напрямками. У середніх і великих фірмах до цієї роботи за напрямками (фінанси, виробництво, НДДКР, менеджмент, маркетинг, кадри й ін.) залучаються окремі працівники. їм забезпечується доступ до необхідних легальних джерел інформації. За рахунок фірми купуються книги, довідники, виписуються журнали, газети, включаються в мережу "Інтернет" і т.ін. Якщо немає окремих джерел на підприємстві, службовцям, що займаються збором легальної інформації, дозволяється в службовий час працювати в бібліотеках за межами підприємства, відвідувати виставки, презентації, якщо необхідно, вони можуть спеціально відряджатися в інші міста і країни. Щоб виключити зловживання в цій роботі, кожне спеціальне відвідування чи відрядження повинне закінчуватися інформаційною довідкою щодо тих чи інших об'єктів.

Використання експертів

Одним з досить ефективних методів збору легальної інформації є залучення до цієї роботи агентів-експертів (вони можуть бути працівниками державних органів, посередницьких організацій, консалтингових фірм). Ця категорія фахівців, як правило, добре знає ситуацію в галузі і регіоні, непогано орієнтується в інформаційних потоках. Особливе місце в цій категорії займають науковці і викладачі вищих спеціальних навчальних закладів, що мають розвинуті навички аналізу й узагальнення матеріалу.

Використання офіційних представництв за кордоном

В сучасних умовах для цілей економічної розвідки широко використовуються офіційні представництва за кордоном: від посольств, консульств до торгових та інших представництв. Звичайною практикою в цих установах є підготовка економічних оглядів на основі легальних джерел інформації. Завдання подібного роду ставляться в службові обов'язки працівників цих установ. Зразок організації такої легальної економічної розвідки демонструє Японія, що створила доволі-таки ефективну систему збору науково-технічної і комерційної інформації про своїх закордонних конкурентів.

Той, хто в такий спосіб хоче організувати легальний збір інформації, може поставити перед подібною службою вирішення таких задач:

1) Підтримання контактів між державними органами, приватною промисловістю, дослідницькими організаціями і науковими колами (рішення проблем збору й охорони інформації).

2) Представлення членам цієї організації необхідної інформації про закордонних конкурентів.

3) Представлення інформації про закордонних конкурентів не членам організації на комерційній основі.

4) Відмова від збору інформації нелегальними методами.

Зібраний у такий спосіб матеріал накопичується в архіві бази даних.

Тут він систематизується за об'єктами розвідки й окремими напрямками. Серед об'єктів розвідки, як уже підкреслювалося, у першу чергу цікавлять конкуренти, постачальники, споживачі, керівники органів державного і місцевого управління, профспілкових організацій, політичних партій і рухів. Тому спочатку в базі даних виділяються ці об'єкти. Потім у базах даних про конкурентів, постачальників і споживачів виділяються внутрішні бази даних, що характеризують фінанси, виробництво (технології, продукт, НДДКР), менеджмент, маркетинг і персонал (див. рис. 5).

Систематизований у такий спосіб матеріал підлягає подальшій аналітичній обробці. Звичайно, і схема систематизації бази даних економічної розвідки прив'язується до конкретної ситуації.

На закінчення необхідно звернути увага ще на один штрих, що стосується легальних методів збору інформації: ці дані вимагають особливо ретельного аналізу і повторного огляду, тому що в них може виявитися і дезінформація конкурента, що спеціально запускається у засоби масової інформації для приховання дійсного стану, щоб одержати кредит, замовлення, уникнути офіційного визнання банкрутства.

Дата добавления: 2014-01-04