Зовнішня торгівля України в розрізі окремих товарних ринків за 2001–2002 рр

Сучасний стан та актуальні проблеми зовнішньої торгівлі України товарами

Україна належить до держав з високим рівнем відкритої економіки, на яку припадає 0,07% світового ВВП і 0,3% світового експорту [14, с. 106].

До основних торговельних партнерів України належать: Росія (у 2003 р. 18,7% українського експорту та 37,6% – імпорту), Німеччина (6,2% та 9,9%); Туркменістан (за обсягом імпорту – 7,6%, причому одного товару – природного газу), Італія (за обсягом експорту – 5,5%) [22].

Україна експортує свої товари в 201 країну світу, при цьому лідирує Європа, частка якої у загальному обсязі експорту становила в 2003 р. 39,7% (табл. 10.1) [22].

Зовнішня торгівля України в розрізі окремих товарних ринків за 2001–2002 рр. відображена в таблиці 10.2 [15, с. 591–600].

Товарна структура експорту України має чітко виражений сировинний характер (табл. 10.3) [22].

Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. У товарній структурі експорту переважають сировина та товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондвироби з цукру, хоча експортуються і готові вироби – ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини тощо. Експорт товарів обробної промисловості обмежений внаслідок їх низької конкурентоспроможності. Для України характерним є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. Її виготовлення супроводжується надмірним навантаженням на навколишнє середовище.

Таблиця 10.1

Географiчна структура експорту-iмпорту України товарами, (млн. дол. США) [22]

Країни	Експорт	Iмпорт
1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Усього	14400,8	14231,9	12637,4	11581,6	14572,5	16264,7	17957,1	23080,2	17603,4		14675,6	11846,1		15775,1	16976,8	23020,8
Країни СНД	7405,2	5585,7	4202,3	3252,2	4497,5	4675,4	4377,4	6048,3	11175,9	9879,4		6743,2	8039,9	8832,2	8968,2	11508,4
Iншi країни свiту^1)	6995,6	8646,2	8435,1	8329,4		11589,3	13579,7	17031,9	6427,5	7248,6	6778,6	5102,9	5916,1	6942,9	8008,6	11512,4
Європа	3456,9	3675,3		3790,2	4680,2	5720,9	6515,8	9156,5	4655,6	5451,6	4998,5	3547,4	4311,5	4981,7	5751,1	8166,3
Країни ЄС	1596,4	1757,1	2119,3	2118,6	2354,4	2976,5		4561,2		3379,3	3170,5	2398,9	2881,2		4037,6	5800,7
Азiя		3829,2		3183,8	3437,9	3970,2	5067,7		668,8	837,2	879,1	756,7		970,8	1171,6	1971,1
Африка	209,3	472,4		617,1	731,5		1055,2	1250,4	141,5	136,8	118,7	157,8	136,4	198,5	177,3	248,8
Америка	598,3	652,5	865,4	692,4	1217,5	1011,9	936,9	1219,3		797,9	755,5	588,4	581,4	740,9	856,7	1072,3
Австралiя i Океанiя	20,1	16,8	17,4	45,1		7,4	4,1	4,7	24,3		20,9	27,2	54,7		51,5	53,4
Невизначенi країни	–	–	0,3	–		–	–	–	–	–	5,2	25,4	0,1	–	0,4	0,5

¹⁾ З урахуванням нерозподiлених обсягiв товарiв в iноземних портах, що придбанi для забезпечення життєдiяльностi суден.

Таблиця 10.2.

Назва ринку	Обсяги експорту, млн.дол. США	Обсяги імпорту, млн. дол. США	Головні торговельні партнери	Особливості ринку
2001р.	2002 р.	2001 р.	2002 р.
1. Ринки промислових товарів
1. Ринок фармацевтичних препаратів	49,832	42,92	261,17	342,6	Імпортери: Росія, Індія (15% від загального обсягу імпорту), країни ЄС (50%), країни СНД та Балтії (5%), Східна Європа (20%). Експортні поставки: в країни Балтії та СНД (90% всього експорту)	Ринок швидко розвивається. Провідні підприємства модернізують виробництво, щоб воно відповідало вимогам стандарту GMP (Good Manufacturing Practice – Належна виробнича практика). Наявність національного сертифікату GMP дасть змогу українським фармацевтам освоювати зарубіжні ринки, оскільки внутрішній ринок стає тісним. Зростає конкурентна боротьба між імпортерами і виробниками. Експорт знижується, а імпорт зростає й перевищує експорт майже в 10 разів
2. Ринок побутової хімії			26,62	37,45	Основні учасники ринку компанії Henkel, Procter&Gamble, Cussons, Unilever, Evyap	На українському ринку частка імпортної продукції – 30–35%. Близько 80% продажу здійснюється за схемою: імпортер–дистриб’ютор–кінцевий споживач. Політика імпортерів – зростання питомої ваги дорогих виробів, кремоутворюючих та гелевих предметів побутової хімії. Головна тенденція на ринку – зниження споживання порошкоутворюючих чистильних засобів

3. Ринок фарб та лаків:					Імпортери: Німеччина, Польща, Росія, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Італія, Голландія, Естонія, Чехія. Експортні поставки: Росія, Казахстан, Латвія, Молдова, Румунія	На українському ринку частка імпортної продукції – 20–25%. Щоб знизити цю частку і захистити вітчизняного виробника, передбачається підвищити мито на ЛФВ. Ринок ЛФВ один з найдинамічніших сегментів ринку будматеріалів, що розвиваються. Зниження обсягів експорту пояснюється потребами внутрішнього ринку, які підвищились
Ø товари малотоннажної хімії	103,8	73,81	68,62	89,73
Ø лакофарбові вироби	11,31	7,68	50,02	51,78
Ø олійні фарби	0,06	0,05	0,22	0,27
4. Ринок м’яких меблів:					Імпортери: Білорусь, Росія, Польща, Естонія, Німеччина, Югославія, Китай, Португалія, Франція, Литва. Експортні поставки: Узбекистан, Росія, Молдова, Казахстан, Австрія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Чехія, Словенія, Латвія, Литва	На українському ринку частка імпортної продукції – 20%. Географічна структура імпорту перебуває у стадії формування
Ø меблі для сидіння, яке трансформується у ліжко;	0,19	0,18	1,64	1,91
Ø меблі для сидіння м’які	2,06	1,58	5,33	5,09
Ø меблі особисті	5,05	5,05	2,24	1,72
5. Ринок верхнього одягу:					Імпортери: Туреччина, Китай, Індія, В’єтнам. Вони займають 60% від усього обсягу імпорту. Експортні поставки: Росія	На українському ринку частка імпортної продукції – 70%. Одяг з країн Азії має дуже низьку ціну – 0,62 дол. за 1 кг. Частка продажу брендового одягу – 5% від усього імпорту. Найвідоміші бренди: Proda, D&G, Blumarine, Ermenegildo, Zegna, Canali, Kiton, Max Мara та ін
Ø одяг трикотажний			35,9	38,37
Ø одяг текстильний			31,97	44,65

6. Ринок взуття			34,41	39,58 (за 11 міс.)	Імпортери: Китай (54,8%), Італія (11,6%), Росія (7%), В’єтнам (4,3%), Німеччина (2,9%), Туреччина (2,2%), Білорусь (2%), Бразилія (1,7%), Португалія (1,6%), США (1,5%). Експортні поставки: Німеччина, Італія, Сан-Марино, країни СНД, США	На українському ринку частка імпортної продукції – 60–70%. Ціни на імпортне шкіряне взуття в середньому дуже низькі: з Китаю – 0,70 дол. за пару, з країн ЄС – 2,91 дол., з Росії – 15,6 дол. Це негативно впливає на торгівлю вітчизняних виробників. Низькі ціни здебільшого пов’язані із занижуванням митної вартості. Передбачається, що митна вартість буде розраховуватись на основі середньосвітових контрактних цін. Майже все взуття, що експортується Україною, виготовлене за давальницькими схемами. Найбільше експортується шкіряне взуття. Прогнозується зменшення експорту, що пов’язано зі зменшенням поставок до США (майже заборонили ввіз українського взуття), подорожчанням робочої сили, що збільшує собівартість виробництва. Західним компаніям стало не вигідно розміщувати замовлення в Україні
7. Ринок килимових виробів	–	–	3,04	2,97	Імпортери: Болгарія, Іран, Туреччина, Молдова, Німеччина, Китай, Франція	На українському ринку частка імпортної продукції – 95%. Ринок швидко розвивається і розглядається як перспективний. Попит формують азіатські постачальники. Імпортери поширюють регіональні збутові мережі. На імпортні поставки килимів немає пільг, щодо митного оформлення: фірми сплачують у повному обсязі ПДВ і мито. Митниця пильно стежить за мінімальною індикативною ціною товару. Постачальники з Молдови знаходяться у більш вигідному становищі: мито на ввіз килимів дорівнює нулю

8. Ринок тканин	8,24	18,47	247,1	256,0	Імпортери: Росія, Італія, Німеччина, Голландія, Англія, Корея, Туреччина, Індія, Китай. Експортні поставки: Росія	Частка імпортної продукції – 80–85%. Україна в основному експортує вовну та бавовняні тканини. Збільшуються імпортні поставки стокової тканини, яка на 30–40% дешевша від нової. Стоки з’являються внаслідок надвиробництва або відмови замовника від товару чи атестації продукції як бракованої. Мита на тканини незначні – від 0 до 5%
9. Ринок швейних виробів	24,88	22,66	8,84	9,59	Імпортери: Китай, В’єтнам. Експортні поставки: країни ЄС (частка Німеччини – понад 50%), Північна Америка	Попит на українські вироби знизився. Це пояснюється тим, що після впровадження євро ціни на готову продукцію зросли в 2 рази, а заробітна плата європейських споживачів не змінилась, тобто покупна спроможність населення ЄС знизилась і кількість замовлень в Україну зменшилась. Крім того, Україна вже не сприймається як ринок дешевої робочої сили і виконавців замовлень шукають у країнах Південно-Східної Азії. 70–90% експорту – це одяг, виготовлений за замовленнями зарубіжних компаній з давальницької сировини. Послуги українських виробників оцінюються низько. Так, за виготовлення одного жакета підприємство отримує EUR 5–7, а сорочки чи блузки 1,2–1,8 дол. Супердешевий одяг імпортується з Китаю та В’єтнаму. Мито на ввіз одягу значно знижують

ІІ. Ринки сільськогосподарської та непродовольчої сировини
1. Ринок декоративно-листяної квіткової продукції	0,98	5,18	7,58	10,22	Імпортери: Нідерланди (44%), Колумбія (10%), Еквадор (10%), Франція (9%), Польща (9%), Туреччина (6%), Югославія (5%), СНД (5%)	На українському ринку частка імпортної продукції – 53%. Іноземні компанії відкривають на Україні свої представництва, філії і використовують вітчизняних дистриб’юторів для просування свого товару. На українському ринку 40% від легального імпорту займає контрабандний товар, який більш конкурентоспроможний, оскільки на 20–30% дешевший. Українські товаровиробники ще не намагаються об’єднатися, виробити єдину цінову політику і запропонувати заходи боротьби з контрабандою
2. Ринок посівних матеріалів, усього	1,83	1,77	5,7	5,6	Експортні поставки: країни СНД	Частка імпортного насіння на українському ринку – 1%. Основна причина низької активності імпортерів – висока вартість насіння
В т. ч.:
Ø пшениця тверда;			1,2	0,57
Ø кукурудза;			3,27	0,58
Ø рапс;			0,39	0,98
Ø соняшник;			1,52	3,73
Ø ячмінь			0,13	0,10
ІІІ. Ринки продовольства
1. Ринок дитячого харчування	0,17	0,19	2,12	2,25	Імпортери: Нідерланди, Німеччина, Австрія, Словенія. Експортні поставки: Молдова, Азербайджан, Казахстан	На українському ринку частка імпортної продукції – 80–85%. Розвиток експорту стримується через постійного неповернення ПДВ українським експортерам

2. Ринок маргаринової продукції	0,55	0,83	22,11	27,20	Імпортери: Німеччина (6,8 тис.т), Бельгія (6,7 тис. т), Нідерланди (3,8 тис. т), Росія (2,2 тис. т). Експортні поставки: Молдова, Росія, Киргизія	Частка імпортної продукції на українському ринку – 20%. Різке зростання імпорту у 2002 р. пов’язане значною мірою із безмитним ввезенням товару. Ввізні мита низькі: від EUR 0 до EUR 1 за 1 кг. Асоціація “Укроліяпром” виступає за впровадження додаткових обмежень
3. Ринок майонезу	1,48	2,53	5,37	10,36	Імпортери: Австрія, Німеччина, Нідерланди, Росія. Експортні поставки: Молдова, Росія	Частка імпортної продукції – 3%. Експорт стримується через постійне неповернення експортного ПДВ державою, а також високими транспортними тарифами (в Росії вони вищі у 4 рази, ніж в Україні)
4. Ринок тепличних овочів					Імпортери: Туреччина, Єгипет, Грузія, Азербайджан. Експортні поставки: Росія, країни Балтії	Обсяги експорту, особливо в країнах СНД, знижуються, тому що собівартість продукції основного постачальника овочів у ці країни (Туреччини) значно нижча, ніж в Україні
Ø томатів;	0,34	0,37	0,28	0,22
Ø огірків;	0,56	0,23	0,30	0,10
Ø баклажанів і перцю;	1,96	0,95	0,11	0,10
Ø цибулі і часнику	0,04	0,002	0,01	0,13
5. Ринок тютюнових виробів	0,55	0,47	0,4	0,27	Імпортери сировини: США, Туреччина, Греція, Бразилія, Зімбабве, Індія. Експортні поставки: країни Закавказзя, Молдова, Росія.	В Україні 95% загального обсягу тютюнових виробів припадає на 5 вітчизняних компаній з іноземним капіталом (“Вritish American Tobaco Україна”, “Філіп Моріс Україна”, “Джей Ті Інтернешнл Україна”, “Лізетто-Дукат Україна”)

Таблиця 10.3

Експорт Україною окремих товарiв¹⁾ [22]

Назва товарiв	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США
М’ясо великої рогатої худоби	185,1	279,4	164,6	240,7	96,2	155,8	130,8	157,4	136,4	179,3	90,1	154,1	131,3	201,6	146,2
Пшениця	984,4	197,7	812,3	58,5	2766,9	212,4	4525,7	379,5	201,2		2852,6	233,1		682,6	901,1	80,6
Насiння соняшнику	1721,6	380,2	2148,6	455,9	908,3	201,1	433,4		833,7	136,1	583,5	99,9	68,2	18,5	867,6
Олiя соняшникова	271,4	171,3	186,3	109,9	197,6	122,1	173,8		581,6	232,1	473,2	216,6	565,8	334,4	920,4	545,3
Цукор		610,6		243,9	107,4	37,5	68,1		12,8		6,9	2,4	170,2	37,9		104,6
Руди i концентрати залiзнi	19108,7	417,7	20083,5	450,9		417,5	13343,9	286,4	18737,2	403,7	18054,5		18437,5	353,2	20253,2	445,9
Продукти переробки нафти	5143,1	563,4	2838,4	292,7	1798,6	179,2	3086,2	282,3	2174,6	338,3	5582,5	735,2	8689,9		9632,6	1489,2
Амiак безводний або у розчинi	1425,2	222,6	1547,9	212,6		202,3	1955,9	166,1	1471,4	193,5	1737,6	215,5	1548,5	159,6	1784,3	285,2
Добрива азотнi	3402,7		3250,2	366,5	2987,8	245,7	3772,4	233,7	4828,8	391,4	4219,1	357,1	4729,1		5357,9
Шини пневматичнi гумовi новi	93,6	277,3	115,5	273,8		207,6	56,4	116,4	79,7	123,8	62,4	100,2	44,4	67,8	45,2	66,3
Чавун переробний	775,8		722,7	107,4	2082,8	255,2	1882,4	170,3	1612,1	178,6	736,6	75,3	1018,7	113,4	908,4	127,6
Феросплави	656,6	343,4	796,8	400,7	649,9	314,5	596,6	256,9	838,2	351,2	860,4	352,7	951,3	452,5	1099,3	593,8
Прокат чорних металiв	8391,8	2287,4	10475,9	2699,2	9605,7	2353,8	10832,2	1975,1	12831,2	2631,3	13981,9	2704,2	14189,9		14769,1	3686,3
Труби з ливарного чавуну i чорних металiв	1223,4	784,2	1391,1	758,3	926,6	454,7	808,2	306,4		528,8	1176,7	508,6	1051,5	407,6	1483,9	877,8
Алюмiнiй необроблений	102,6	150,8	134,7	185,1	187,7	234,5	318,2	328,4	374,8	416,2	272,9	353,3	212,2	280,8	172,1	255,8

¹⁾ Наведено товари з найбiльшими обсягами.

Починаючи з 2002 р., намітилася негативна тенденція витіснення українських товарів з найпривабливіших ринків – ЄС і Північної Америки.

Основними статтями експорту української продукції до економічних союзів у 2002 р. були:

Ø чорні і кольорові метали, а також вироби з них до країн Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС);

Ø продукція машинобудування, чорні і кольорові метали, а також вироби з них, готові продукти харчування до країн Співдружності Незалежних Держав (СНД);

Ø мінеральні продукти, чорні і кольорові метали, а також вироби з них до країн Центрально-Європейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА);

Ø чорні і кольорові метали, а також вироби з них, мінеральні продукти, продукти рослинного походження до країн Європейського Союзу (ЄС).

Тобто у структурі українського експорту переважають товари з низьким ступенем обробки (близько 66%) [14, с. 108].

Характерною рисою зовнішньої торгівлі України є те, що експорт чорних металів та виробів з них і продукції хімічної промисловості збільшується повільнішими темпами порівняно з рештою галузей, передусім через нижчі темпи зростання попиту на цю продукцію. Водночас завдяки інвестиціям у нові технології, підприємства чорної металургії, машинобудування, хімічної та харчової промисловості зможуть поліпшити якість продукції, і в такому випадку частка продукції з порівняно високим ступенем обробки в експорті в подальшому збільшиться.

Зміцнює свої позиції в експорті товарів машинобудівна галузь. Це у великій мірі пов’язано зі збільшенням попиту на дану категорію продукції українських підприємств з боку її традиційних споживачів у Росії та в низці країн СНД, де сприятлива динаміка світових цін на сировину стимулювала промислове зростання [14, с. 109].

Додатковою специфікою є традиційна зорієнтованість українських виробників на кооперантів в інших державах, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу, відсутність повних виробничих циклів, у зв’язку з чим чималу частку вітчизняного експорту становить проміжна продукція. Через це, а також, враховуючи, що значне за обсягами вивезення з території країни товарів глибшої обробки є свідченням її конкурентоспроможності на світовому ринку, в Україні інколи ставиться питання про необхідність переорієнтації експорту на поставки готової продукції. Але, разом з тим, як свідчить світовий досвід, взаємні коопераційні поставки є необхідною умовою функціонування високотехнологічних виробництв. Так, у машинобудівній та електротехнічній промисловості Франції близько 60% вартості кінцевої продукції забезпечують саме коопераційні поставки підрядчиків з-за кордону. Отже, і для України більш правильним було б ставлення питання про забезпечення розвитку високих технологій. А за таких умов експорт може відбуватися і як постачання готових складних виробів, і як компонент взаємного обміну технологічними вузлами в межах кооперованого виробництва.

Для України важливим є не лише розширення діяльності на зовнішніх ринках, а й оптимізація структури експорту, поліпшення якості, підвищення економічної та технологічної ефективності експортного виробництва.

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є [20, с. 156]:

1) стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнологічної продукції;

2) сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;

3) оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;

4) удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

5) налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

6) забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;

7) забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам ринків Заходу;

8) стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, фінансових та організаційних механізмів;

9) вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі.

Імпорт товарів збільшується вищими темпами, ніж експорт. Так, у 2003 р. темп зростання експорту порівняно з 2002 р. становив 28,5%, а імпорту – 35,6%. Товари імпортуються в основному з країн СНД (50%) та Європи (35,5%) [22].

У структурі імпорту порівняно з експортом домінують інші складові (табл. 10.4) [22].

Основними видами українського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної і нафтохімічної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.

Україна в значних обсягах імпортує паливно-енергетичні ресурси, що передусім пов’язано з неефективністю енергоспоживання в країні. Крім того, на номенклатурі вітчизняного імпорту позначається відставання з низки важливих напрямків НТП та промислового розвитку.

Таблиця 10.4

Iмпорт в Україну окремих товарiв¹⁾ [22]

Назва товарiв	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США	тис. тонн	млн. дол. США
М’ясо i субпродукти домашньої птицi	97,5	149,1	56,9	76,2	51,5	55,7	88,7	87,3		17,5	67,3	62,8	71,8	29,7	100,7	43,9
Цукор	606,9	205,6	5,3	2,3	138,8	37,9	320,3	64,5	318,1		138,2	48,1		15,5	1481,3	314,8
Тютюнова сировина	48,3	70,4	40,5	92,7		119,3	43,9			105,2	39,6	107,9	47,1	127,5	58,2	148,7
Руди i концент-рати залiзнi	2308,1		1881,5	52,5	3369,8	101,8	4683,2	94,8	7413,4		6193,1	114,2	5037,6	82,4	7556,2	192,2
Руди i концентрати алюмiнiєвi	3097,1	124,1	2045,9	77,5	6150,6	214,7	2880,1	97,3	4043,5	189,3	3456,2			126,4	3639,9	118,6
Вугiлля кам’яне, брикети	10982,2	468,3	8369,1				4953,8	207,1	6605,7	262,3	6552,1		5556,9	207,2	10296,1	449,5
Нафта сира	18629,7	1868,8	15886,5	1788,6	9884,1	1054,6	9396,4	884,4	5814,8	1055,5	13284,4	2105,3	18867,4	2430,8	22455,6	3678,4
Продукти пере-робки нафти	9469,4	1925,4	12345,7	2401,5	4710,7	801,7	3945,2	815,6	4619,2	1270,3	2058,2	501,3	1594,3	379,5	1192,8	359,4
Газ природний, млрд. куб. м	71,2	5707,4	62,4	4988,4	53,5	3523,8	59,9	3255,7	59,2	3323,9	56,9	3287,8	56,2	3521,1	55,3
Медикаменти	10,9	230,5	17,5	389,8	10,4	273,9	7,7	214,5	8,5	231,7	11,3	297,3		371,3	14,3
Каучук синтетичний	83,7	175,7	86,1	156,2	61,2	105,9	60,1	70,5	62,3	59,3	65,8	58,9	52,7	40,8	67,4	59,7
Прокат чорних металiв	421,2		216,8	146,5	215,9	147,8	133,5	71,7	283,3	182,3	299,9	175,7	375,1	167,2	484,1	272,6
Механiчнi машини i обладнання	х	1781,1	х		х	1614,6	х		х	1329,3	х	1660,7	х	1817,5	x	2468,4
Електричнi маши-ни i обладнання	х	626,8	х	633,9	х	670,8	х	541,1	х	611,7	х	717,2	х	684,5	x	1009,8
Легковi автомобiлi	х	90,8	х	215,9	х	200,7	х		х	168,2	х	318,7	х	475,7	x	835,2

¹⁾ Наведено товари з найбiльшими обсягами.

Характерним для українського імпорту є залежність держави від великих поставок енергоносіїв з-за кордону, що автоматично перетворює країни-постачальники нафти та газу на провідні джерела імпортних товарних потоків. І якщо протягом 90-х років XX ст. відбулася помітна диверсифікація експорту, то на початку нового століття безумовним лідером поміж інших країн-постачальників продукції до України залишається Росія, що, звичайно, пояснюється великими енергетичними поставками [20, с. 158].

Проблема оптимізації імпорту не зводиться до завдання скорочення його абсолютних показників. Особливу небезпеку може становити надмірний ентузіазм розвивати антиімпортне виробництво. Адже за самою своєю сутністю такий підхід істотно обмежує ринковий розвиток національного виробництва. І передусім це – обмеження збуту.

На відміну від регулювання експорту політика оптимізації імпорту більшою мірою використовує інструменти тарифного (митний тариф) і нетарифного (квоти, ліцензії) обмеження. Використовуються і засоби підтримки (прямої чи непрямої), які можуть мати на меті загальне поліпшення економічного клімату в країні як чинник ефективнішого використання імпорту, а також підтримку національних виробництв у їх конкурентній боротьбі з іноземними конкурентами як на національному, так і на закордонних ринках.

Особливо ефективним засобом протидії імпорту, який використовується в умовах глобалізації та лібералізації торгівлі, але формально не суперечить їм, є запровадження механізму антидемпінгових розслідувань. Українська практика свідчить про те, що цей формально коректний інструмент боротьби з недобросовісною конкуренцією, яка здійснюється за допомогою незаконного маніпулювання цінами, може перетворитись на засіб протидії конкурентам взагалі. Наприклад, приводом для звинувачень у демпінгу може бути більш ефективне виробництво або нижча заробітна плата: і перше, і друге забезпечує нижчі ціни, але не має нічого спільного з недобросовісною конкуренцією.

Враховуючи вищенаведене, можна визначити основні напрямки оптимізації імпорту в Україні [20, с. 161]:

1) проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріало-споживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

2) перехід на використання альтернативних імпортним енергоносіїв – сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану вугільних шарів, етилового спирту (його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру);

3) збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток паливних родовищ;

4) поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживчими властивостями та користуються високим попитом;

5) обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка перешкоджає становленню нових галузей обробної промисловості та тих сфер виробництва, які лише переходять на ринкові умови діяльності;

6) запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими в недобросовісній конкуренції;

7) розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв (з урахуванням того, що магістральним напрямком формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все–сам”);

8) стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які відстають у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об’єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.

10.3. Особливості становлення ринку послуг в економіці України

Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХI ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування, наявність відповідно до історичних традицій участі у міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується даними, які представлені на рис. 10.1, 10.2, 10.3 та в табл. 10.5 [22].

Безумовно, позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Проте її структура є дещо гіпертрофованою, адже основну частку в ній становлять транспортні послуги – 82,7%, особливо послуги трубопровідного транспорту.

У структурі імпорту транспортні послуги становлять 23,4%, подорожі – 4,2%, послуги зв’язку – 5,7%, фінансові та страхові – 8,3%, будівельні послуги – 2,3%, різні ділові, професійні та технічні послуги – 13,8%.

Головними експортерами послуг є країни СНД (54,7%), країни Європи (28,2%), країни Азії (7,0%), а імпортерами – країни Європи (38,7%), СНД (24,3%), Америки (20,4%).

Рис. 10.1. Динаміка торгівлі послугами в Україні, (млн. дол. США).

Рис. 10.2. Структура українського експорту послуг у 2003 р., (%).

Рис. 10.3. Структура українського імпорту послуг у 2003 р., (%).

Об’єктивною особливістю розвитку вітчизняної економіки є реструктуризація інвестиційного потенціалу, механізму розподілу ресурсів між секторами, зокрема робочої сили. Протягом 90-х років відбулося значне збільшення сектора послуг, але це не свідчить про секторальну оптимізацію української економіки, адже протягом 90-х років відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи мала місце навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців з різних галузей економіки.

Для об’єктивніших оптимістичних оцінок структурної оптимізації зайнятості та ролі послуг у вітчизняній економіці може стати подальший перерозподіл зайнятості на користь сфери послуг в умовах позитивної динаміки зростання, який розпочався у 2000 р. та триває і сьогодні. Відбувається збільшення частки послуг у структурі українського імпорту.

Таблиця 10.5

Географiчна структура українського експорту-iмпорту послуг [22]

(млн. дол. США)

Країни	Експорт	Iмпорт
1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Усього	2118,4	2621,5	4746,6	4738,4	3819,8	3613,9	3486,8	3544,4	4055,3		309,4	631,1	1204,5	1418,4	1430,9	1113,2	1150,9	1147,5	1191,6	1388,4
Країни CНД	1106,7	1626,9	3476,7	3333,3	2351,7	2250,8	2141,4	2151,9	2430,1	2323,5	84,8	260,4	344,8	397,5	366,2	236,4	215,5	232,8	295,6	336,7
Iншi країни свiту	1011,7	994,6	1269,9	1405,1	1468,1	1363,1	1345,4	1392,5	1625,2	1924,5	224,6	370,7	859,7	1020,9	1064,7	876,8	935,4	914,7		1051,7
Європа	376,3	435,7	660,6	832,5	856,3	781,9	778,2	806,5	984,5	1199,8	140,7	209,8	267,7	388,5	465,2	341,3	400,9	391,4	414,5	537,4
Країни ЄС	200,2	291,8		530,2	577,3	531,2	522,1	549,5	657,5	749,2	89,2	145,5	159,8	195,1	253,8	245,9	288,4	274,3	283,8	352,2
Азiя	176,6	137,1	240,7	298,5	286,4	281,4	262,4	265,1	260,2	297,4	41,6	70,7	90,4	86,5	66,4	73,8	65,8	64,9	62,3	77,3
Африка	24,7	18,7	29,5	32,0	48,1	38,5	28,4	35,2	36,2	51,9	8,9	4,9	6,3	33,0	6,4	5,1	6,1	5,9	8,1	12,8
Америка	46,0	64,7		198,8	216,5		186,3	177,2	215,3	259,5		34,6	278,7	315,2	321,6	285,7	290,6		243,3	282,9
Австралiя та Океанiя	1,3	0,5	3,5	2,2	2,2	2,5	1,5	1,8	6,0	3,0	0,4	0,4	0,2	7,1	1,4	1,7	1,0	0,6	0,5	0,6
Невизначе-нi країни	386,8	337,9	204,6	41,1	58,6	89,8	88,6	106,7		112,9	15,0	50,3	216,4	190,6	203,7	169,2	171,0	147,9	167,3	140,7

Україна закуповує транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні – бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі послуги, а надає переважно транспортні, а також туристичні, ділові та інші.

В Україні туризм ще не набув пріоритетного становища, незважаючи на виняткові кліматичні та культурно-історичні умови. Це пов’язано з відсутністю інтегрованої системи взаємозв’язків між усіма галузями народного господарства, зокрема між транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, культурою тощо.

В Україні туристична індустрія перебуває у стадії свого становлення як самостійний сектор економіки. У 2001 р. країну відвідало 11,9 млн. іноземних громадян. Обсяг в’їзного туризму зріс на 31,8% порівняно з минулими роками, стрімко скорочується кількість одноденних відвідувачів. Вперше за останні 5 років більш як удвічі скоротилась кількість транзитних відвідувань України. Зросла на 5% чисельність внутрішніх туристів, які подорожували Україною. Послуги з внутрішнього туризму було надано в обсязі 6,9 млн. громадян України. Кількість екскурсантів сягнула 18,96 млн. осіб, що перевищило рівень попереднього року на 7,5%.

Обсяг експорту туристичних послуг у 2003 р. становив 117 млн. дол. США, що на 14,4% більше від рівня попереднього року. Загальний обсяг імпорту зріс на 17,1% порівняно з 2002 р. і становив у 2003 р. 58,9 млн. дол. [22].

Необхідною умовою розвитку туризму в Україні є ефективне функціонування готельної індустрії, що приносить близько 60% усіх доходів від туризму.

На сьогодні розвиток індустрії готельного бізнесу в Україні гальмується низкою зовнішніх і внутрішніх чинників [17, с. 31–35]. До зовнішніх чинників низької ефективності готельних підприємств належать: падіння попиту, низька заповнюваність, скорочення номерного фонду, відсутність конкуренції, нерівномірне податкове навантаження, низька конкурентоспроможність готельних послуг, високий державний ризик, низькорозвинута інфраструктура туризму, висока вартість будівництва і реконструкції готелів. До внутрішніх чинників належать: неефективна організація праці, низька якість пропонованого набору послуг, неефективне виробництво послуг, відсутність кваліфікованих кадрів.

Тому на сьогодні важливим є зміна структури галузі, зокрема поява висококатегорійних готелів у складі мережі і малі готелі сімейного типу.

Перспективи розвитку туризму в Україні пов’язані з реалізацією глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів та розвитку Криму. Ефективний розвиток туристичної галузі тісно пов’язаний зі сферою розгалуженої транспортної інфраструктури, адже транспортні послуги відіграють визначальну роль при переміщенні людських, грошових, товарних потоків.

Структура транспортних комунікацій у системі інтеграції України в Міжнародну транспортну мережу характеризується її широкою номенклатурою: до неї входить залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний та інші види транспорту.

Обсяг експорту транспортних послуг України у 2003 р. становив 3514 млн. дол., імпорту – 325,3 млн. дол. [22]. У структурі експорту даного виду послуг основна частка припадає на трубопровідний транспорт – 51,9%. Питома вага залізничного транспорту – 15,8%, морського – 13,8%, повітряного – 10,5%. У структурі імпорту транспортних послуг провідне місце займає залізничний транспорт – 51,6%. Питома вага повітряного транспорту становить – 29,4%, морського – 7,4%.

Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні, за загальною довжиною шляхів він займає четверте місце у світі після США, Росії, та Канади. За вантажооборотом він виконує основні обсяги перевезень (40–50%), а за пасажирооборотом є беззаперечним лідером (здійснює 50–70% від загального обсягу перевезень).

Автомобільний транспорт, що займає значне місце в міжнародних пасажирських та вантажних перевезеннях, стабільно перевищує обсяг перевезень вантажів залізничного транспорту у 4,5–5 разів, а за обсягами перевезень пасажирів – у 5–6 разів.

Морському транспорту в Україні належить третє місце за вантажооборотом після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає доволі незначне місце (близько 1%), як і річковий транспорт. Домінуючу частку займають обсяги перевезень у закордонному плаванні (близько 95%). На морському транспорті до складу Мінтрансу України входить 18 портів. Практично всі вони можуть бути використані для забезпечення міжнародних транспортних зв’язків, а також для надання послуг транзитним пасажирам та вантажопотокам [2, с. 166–167].

Річковий транспорт хоча і не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень в Україні, проте за рівнем доходів має відносні переваги порівняно з іншими видами транспорту. Але, незважаючи на це, ефективність функціонування його значно нижча (близько 20%), ніж в країнах, що мають подібні ресурси. Основними недоліками річкових портів в Україні, що не дає змоги їм претендувати на відповідність міжнародним стандартам, є недостатня пропускна спроможність, відсутність необхідної техніки для перевантаження контейнерів, а також природно-кліматичні обмеження судноплавства.

Повітряний транспорт не відіграє суттєвої ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень в Україні, хоча він залишається поза конкуренцією серед інших видів транспорту стосовно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань. На авіатранспорті України в 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Разом з тим, обладнання та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають міжнародним стандартам [2, с. 168].

Трубопровідний транспорт України має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями – нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти та газу в країни Південно-Східної Європи. Вигідне географічне розташування України дає змогу використовувати транспортні мережі в системі міжнародних транспортних коридорів (МТК), з них чотири з дев’яти проходять по території України: МТК № 3 (Берлін – Вроцлав – Львів – Київ); МТК № 5 (Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Ужгород – Львів); МТК № 7 (Дунайський); МТК № 9 (Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград). Головною проблемою в Україні залишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій, потреба в яких для реконструкції МТК оцінюється у 100 млрд. дол., ненадійне і нестабільне інформаційне забезпечення, відсутність поєднання з системою міжнародного зв’язку, відсутність узгодженості з міжнародними транспортними органами [2, с. 168–169].

Забезпечення міжнародних економічних відносин України з провідними державами ринкового простору потребує розвитку зв’язку. До послуг зв’язку традиційно відносять телефонну, пейджингову, телеграфну, інші сфери телекомунікацій. Позитивними чинниками розвитку ринку телекомунікацій в Україні є: висока місткість ринку в міжнародних масштабах; низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг в Україні; транзитне положення країни на шляху основних комунікацій з Європи в Азію; висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, морських потоків; наявність внутрішніх чинників особливого характеру: високий рівень освіти населення; високий рівень урбанізації; культурна і споживча орієнтація значної частки населення на європейські стандарти й умови життя в результаті інтенсивного культурного, міграційного і господарського обміну з країнами Західної Європи. Однак розвиток телекомунікацій згідно зі світовими стандартами в Україні йде дуже повільно, що, у свою чергу, гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Основним негативним чинником є низький рівень життя більшості населення.

Так, у 2003 р. обсяг експорту послуг зв’язку становив 83,2 млн. дол., що на 5,9 млн. дол. або на 6,6% менше від рівня попереднього року та на 93,1 млн. дол., або на 52,8% менше, ніж у 1995 р.

Імпорт послуг зв’язку також зменшився у 2003 р. (на 19,8 млн. дол., або на 20% та 132,3 млн. дол., або 62,6% відповідно).

Перспективними напрямками розвитку телекомунікацій в Україні зараз вважають: розвиток так званої Інтернет-телефонії (ІР-телефонії), розвиток мобільного й пейджингового зв’язку; прокладка нових волоконно-оптичних ліній та заміна фізично й морально застарілих аналогових АТС на цифрові.

Окрім туристичних, транспортних та послуг зв’язку, які, безперечно, становлять основу надходжень коштів до бюджету будь-якої держави, зокрема у сфері міжнародних економічних відносин, є широкий спектр міжнародних послуг, розвиток яких зазнає суттєвих змін залежно від галузі, в яку вони спрямовуються. До таких міжнародних послуг належать операції інжинірингу та реінжинірингу.

Реінжиніринг – це інженерно-консультаційні послуги щодо перебудови систем організації й управління виробничо-торговельним та інвестиційним процесами господарюючого суб’єкта з метою підвищення його конкурентоспроможності й фінансової стабільності; фундаментальний перегляд і радикальне перепроектування бізнес-процесів для досягнення суттєвого поліпшення у таких ключових для сучасного бізнесу показниках результативності, як витрати, якість, рівень обслуговування й оперативність.

На відміну від інжинірингу, тобто інженерно-консультаційних послуг з метою створення підприємств та інших об’єктів, впровадження реінжинірингу в Україні має особливості, пов’язані з подоланням наслідків командно-адміністративної системи управління економікою, адже більшість підприємств, створених ще за часів СРСР, потребують докорінної перебудови роботи.

Пропозицію інформаційних послуг на українському ринку можна розділити на три основних сектори [25, с. 60]:

Ø чисто інформаційні послуги (надання адресно-довідкової інформації, телекомунікаційні послуги та ін.);

Ø інформаційно-консалтингові послуги, тобто послуги, які мають ознаки як інформаційного, так і консалтингового характеру (маркетингові дослідження, перевірка надійності партнерів та ін.);

Ø консалтингові послуги (консультування із зовнішньоекономічної діяльності, юридичні консультації та ін.).

Сьогодні основними суб’єктами інформаційного ринку є: органи державного управління; оперативно-комерційний апарат (торгово-промислова палата України, комерційні банки та ін.); органи статистики; видавці адресних та адресно-номенклатурних довідників; видавці економічних газет і часописів; підприємства, що розробляють бази даних та надають телекомунікаційні послуги; підприємства, що надають маркетингові послуги; консалтингові фірми.

Ринок консалтингових послуг в Україні за останні роки розвивається доволі швидкими темпами.

В основному консалтинг розвивається за рахунок приватизації, яка ще не завершилася, тобто завдяки замовленням Фонду державного майна України, а також дедалі більшому попиту на обов’язковий аудит за міжнародними стандартами з боку банків.

Сьогодні вітчизняні та іноземні фірми пропонують такі послуги у цій сфері [25, с. 64]:

Ø юридичні консультації та захист інтересів у суді;

Ø консультування з оподаткування;

Ø експертиза контрактів і консультування по контрактному праву;

Ø консультування із зовнішньоекономічної діяльності;

Ø консультування з менеджменту персоналу та фінансового менеджменту;

Ø стратегічне планування і консультування з питань стратегій;

Ø розробка рекламної політики і консультування з рекламної стратегії;

Ø бізнес-планування, розробка інвестиційних проектів і консультування у галузі фінансів та маркетингу.

Найпоширенішою в Україні складовою консалтингу є розробка проектів бізнес-планів. Значне місце бізнес-планування обумовлене його необхідністю при отриманні банківських та інших кредитів. Отримав поширення і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування, адже жодний іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, які прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур, оскільки йому необхідно знати плани щодо розпорядження капіталовкладеннями.

Близько 60% виручки від реалізації консалтингових послуг в Україні припадає на управлінський та бізнес-консалтинг, а також на юридичні і податкові послуги. Це відповідає світовій практиці. У розвинених країнах податковий консалтинг становить помітну частину аудиторсько-консалтингової мережі, а управлінський – взагалі виокремлюється у самостійну сферу послуг [2, с. 159].

Консультування в сфері застосування інформаційних технологій, як і оцінна діяльність, є самостійною сферою послуг зі своєю специфікою та доволі високою конкуренцією. Хоча у світі аудиторсько-консалтингові фірми активно займаються консалтингом у сфері інформатики, у нашій країні подібні послуги пропонують менше 25% аудиторських фірм [2, с. 160].

Розвиток страхової галузі в Україні супроводжується появою значної кількості малих страховиків. У 2002 р. було зареєстровано 331 страхову компанію та 68 брокерів (у 1998 р. – 233 страховики, а у 2000 р. – 263). На початок 2003 р. сукупний розмір сплаченого статутного капіталу 120 провідних компаній, на які припадає понад дві третини страхового ринку, становив 951,6 млн. грн., зібраних премій – 2663,8 млн. грн. При цьому лише 11% українських компаній володіють власним капіталом і 8% – статутним фондом понад 10 млн. грн. У такій ситуації поява на ринку великих іноземних страховиків загрожує ціновим демпінгом з перспективою подальшого монопольного підняття цін. Експорт страхових послуг України становив у 2003 р. 14,4 млн. дол., перевищивши рівень попереднього року в 2,6 раза. Імпорт страхових послуг становив 52,9 млн. дол., що на 11,2 млн. дол., або на 26,9% більше, ніж у 2002 р. [22]. З метою посилення конкурентоспроможності українські страховики повинні істотно підвищити капіталізацію за рахунок нарощування власних ресурсів, об’єднання та купівлі малих страхових компаній, входження у промислово-фінансові чи холдингові групи. Великий блок проблем на ринку страхових послуг зумовлений загальною макроекономічною ситуацією, характер зміни якої визначає подальші перспективи страхування в Україні. Серед основних підойм прискореного розвитку галузі – підвищення доходів населення, розвиток фінансової інфраструктури, поліпшення інвестиційного клімату та інше [32, с. 83–84].

З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов’язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання торгівлі з нашою країною. Але якщо друге – те, що стосується міжнародних економічних відносин з іншими державами, – багато в чому є предметом переговорів, узгоджень та значною мірою залежить від загальної інтеграції України до євроструктур, міжнародних торговельних об’єднань, то перше – цілі розвитку національного виробництва – мають бути визначені чітко та ґрунтовно.

10.4. Процес приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ)

Сучасні умови ринкової трансформації і формування відкритої економіки України вимагають комплексної оцінки можливостей її інтеграції до світового господарського простору, а також структур та організацій, які дають можливість краще використовувати переваги міжнародного співробітництва, розвитку спеціалізованого виробництва. Тому питання про вступ України до СОТ є важливим кроком на шляху входження країни у світове економічне співробітництво на засадах повноправного члена.

Відкритість економіки України зумовлює необхідність подальшого підвищення конкурентоспроможності національного виробництва, яке може бути досягнуто поліпшенням економічних, технічних, нормативних і правових характеристик товарів.

Процес вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) передбачає як адаптацію національного внутрішнього середовища до умов норм і вимог СОТ, так і проведення всебічної комплексної підготовки з удосконалення регуляторної політики національного законодавства, трансформації аграрного комплексу і сфери послуг.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 30 листопада 1993 р. За даними Світової організації торгівлі цього дня Україна подала заявку на приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, а вже 17 грудня 1993 р. було створено Робочу групу з розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання до СОТ 26 липня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії [9, с. 595–596].

У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ, зокрема з ЄС, США, Японією, Канадою, Австралією та іншими [20, с. 120].

У цілому, що стосується двосторонніх переговорів про доступ на ринки товарів та послуг, то завдяки активізації щодо вступу до СОТ у 2001 р. вперше вдалося підписати двосторонні протоколи про доступ на ринки товарів і послуг з Мексикою, Уругваєм та Новою Зеландією. Це був перший реальний результат двостороннього переговорного процесу.

Сьогодні стає дедалі зрозумілішим, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому членом СОТ. Україна є членом десятків міжнародних організацій. Членство в СОТ відкриває широкі можливості щодо:

Ø зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках;

Ø можливості не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ/СОТ та низку інших причин не знаходить ринків збуту. Різні політико-правові, тарифні й нетарифні обмеження не випускають її за кордон України;

Ø кількісного і якісного поліпшення української торгівлі, яке відбувається одночасно щодо країн-членів СОТ;

Ø забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів (навіть мала країна з невеликим потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговельними партнерами);

Ø застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

Ø введення тимчасових обмежень імпорту у разі проблем з платіжним балансом;

Ø підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення заподіяння серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

Ø системної трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

Ø забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-економічних стосунків з основними торговельно-економічними партнерами, а саме Європейським Союзом, країнами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА), Росією, іншими країнами СНД і Балтії, країнами-членами Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Для України, як незалежної держави, котра сьогодні стикається із серйозними економічними проблемами, важливим завданням є вирішення питання про те, яким чином міжнародна торговельна система може допомогти вийти на шлях стабільного розвитку. Україна може і має зайняти належне місце у міжнародній торговельній системі та світовій економіці в цілому.

Процес приєднання України до СОТ не є лінійним і позначається суперечливістю. Але головним є те, що складний переговорний процес і взагалі проблематика участі в СОТ не є чимось самодостатнім. Ефективне членство в СОТ потребує радикальних економічних реформ, метою яких є підвищення конкурентоспроможності національних виробників. Крім того, потрібна оптимізація законодавчої бази та реорганізація механізму міжнародної торгівлі не тільки відповідно до потреб вітчизняного бізнесу, а й враховуючи взяті перед СОТ зобов’язання.

Проблема потребує прагматичного підходу – кваліфікованої оцінки позитивних та негативних наслідків приєднання і вироблення системи компенсаційних та пом’якшувальних заходів. Результатом необхідної державної політики має стати збільшення обсягів експортно-імпортних операцій, поглиблення національної виробничої спеціалізації, взагалі участі в системі міжнародної кооперації та поділу праці. Бажаними результатами, які безпосередньо не пов’язані з умовами торгівлі, але визначаються адекватною торговельною політикою, є збільшення інвестицій в економіку України, поява додаткових робочих місць і підвищення конкурентоспроможності в національному масштабі.

Інтеграція до системи ГАТТ/СОТ означає підвищення конкуренції не тільки на товарних, а й на диверсифікованих ринках послуг (у сферах торгівлі, будівельно-монтажної діяльності, транспорту та телекомунікацій, банківської діяльності, страхування, консалтингу, інжинірингу, аудиту, туризму, медицини та інші).

Україна, як і переважна більшість інших країн з перехідною економікою, поставила собі за мету приєднатися до СОТ. Це потребує значної організаційної роботи, прийняття законів та інших нормативних актів. Але головне – приєднання до СОТ означає безкомпромісність конкуренції на національному рівні, серйозну небезпеку для становлення суб’єктів ринкової економіки. Тому важливо оцінити сутність процесів, що відбуваються навколо цієї організації.

До можливих позитивних результатів для макроекономічного стану країни можна віднести:

Ø виникнення вже найближчим часом додаткових стимулів для проведення внутрішніх економічних реформ внаслідок приведення національного законодавства відповідно до норм і правил СОТ;

Ø поява передумов для захисту конкурентного середовища та боротьби з корупцією внаслідок вимоги реалізації принципу прозорості державної політики;

Ø створення передумов для розвитку нових технологій через збільшення обсягів торгівлі товарами та послугами, викликане більш вільним і стабільним режимом торгівлі;

Ø поліпшення інвестиційного клімату, зростання обсягу та вдосконалення структури інвестицій через впровадження більш прозорих, передбачуваних і стабільних умов;

Ø зростання виробництва та зайнятості, доходів виробників і на цій основі розширення бази оподаткування, що збільшить надходження до Державного бюджету, участь України у СОТ не спричинить суттєвого збільшення видатків Державного бюджету;

Ø зниження рівня тінізації операцій з імпорту в результаті їх послідовної лібералізації, що також сприятиме зростанню доходів Державного бюджету;

Ø поліпшення економічних і політичних позицій України, виконання зобов’язань Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, що має позитивно вплинути на інтеграцію України до Європейського Союзу.

Разом з тим, приєднання України до СОТ може стати своєрідним каталізатором загострення низки внутрішніх соціально-економічних проблем. Основними напрямками такого несприятливого впливу вступу до СОТ для макроекономічного стану країни вважаються:

Ø посилення впливу світової кон’юнктури на економіку України в середньотерміновому та довготерміновому періодах, що зумовить зростання економічних ризиків країни в періоди глобальної економічної нестабільності;

Ø ускладнення тимчасового характеру у сфері державного регулювання економічного розвитку, які можуть бути обумовлені необхідністю переходу на нові для країни, міжнароднопогоджені умови державного регулювання економіки, а також забороною використання таких традиційних важелів економічної і промислової політики, як: застосування пільг до оподаткування, мита та інших платежів; списання заборгованості підприємств перед державою; використання державних закупівель; контролювання та регулювання фінансових потоків; висування до іноземних інвесторів вимог щодо місцевого компоненту виробництва та збуту товарів.

Розглядаючи питання вступу країни до СОТ, необхідно розрізняти національний та галузевий інтерес. Галузевий інтерес полягає у тому, щоб отримати максимальний доступ до зовнішніх ринків та вигідних умов імпортування сировини і компонентів, але при цьому захистити внутрішній ринок від постачальників конкуруючої продукції.

Оцінка можливих наслідків вступу до СОТ за секторами та галузями економіки України показує, що за цим критерієм галузі поділяються на п’ять груп: висока та певна ймовірність переважання позитивних наслідків, можливий баланс між позитивними і негативними наслідками, певна та висока ймовірність переважання негативних наслідків.

Високою ймовірністю переважання позитивних наслідків характеризуються харчова та легка промисловості, телекомунікації, туристичні послуги, фондові ринки, трубопровідний транспорт, страхування, поштовий зв’язок, банківські послуги.

Літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість, сільське господарство, залізничний транспорт, ріелтерські послуги, освіта, морський транспорт, медичні послуги – належать до галузей, де існує певна ймовірність переважання позитивних наслідків членства в СОТ.

Можливий баланс між позитивними та негативними наслідками прогнозується в енергетиці й авіаційному транспорті. Металургія позиціонується як галузь з певною ймовірністю переважання негативних наслідків, а їх висока ймовірність характерна для автомобілебудування, вуглевидобувної промисловості, радіоелектронної промисловості та сільськогосподарського машинобудування.

Кінцевою метою участі країни в діяльності СОТ є створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва, досягнення ним міжнародної конкурентоспроможності. Перелік можливих позитивних результатів приєднання України до СОТ включає [9, с. 576–577]:

Ø отримання полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, технологій, капіталів;

Ø зниження комерційних ризиків в результаті встановлення стабільнішого режиму торгівлі;

Ø пожвавлення виробництва в окремих експортно орієнтованих галузях економіки в результаті лібералізації режиму доступу до зовнішніх ринків;

Ø зменшення витрат українських експортерів від дискримінаційних заходів;

Ø зменшення транспортних витрат в результаті гарантування свободи транзиту товарів територією країн-членів СОТ;

Ø прискорення структурних реформ і створення стимулу для підвищення конкурентоспроможності;

Ø посилення стимулів для інновацій в результаті кращого захисту інтелектуальної власності;

Ø зменшення витрат в результаті гармонізації технічних регламентів та стандартів, у тому числі вимог щодо пакування, маркування та етикетування, а також процедур оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам;

Ø поліпшення умов захисту інтересів українських компаній завдяки використанню механізмів справедливого розв’язання торговельних спорів;

Ø отримання міжнародно визнаного права застосування комплексу обґрунтованих заходів захисту внутрішнього ринку, окремих галузей економіки відповідно до угод СОТ.

Крім того, кожна Угода СОТ, накладаючи певні зобов’язання на уряди країн-учасниць через міждержавні механізми, забезпечує їх експортерам/імпортерам товарів і послуг гарантовані на міжнародному рівні права.

З суто кількісного погляду негативних наслідків на корпоративному рівні (для виробника) значно менше, але всі вони стосуються однієї комплексної проблеми – рівня конкурентоспроможності фірми. При цьому названа проблема стосується не лише національних експортерів, а й виробництв, зорієнтованих винятково на внутрішнього споживача. Тому окремі вітчизняні виробники об’єктивно виявляються неготовими до конкурентних дій з боку іноземних компаній, які неодмінно намагатимуться реалізувати свої конкурентні переваги на ринку України після її вступу до СОТ.

10.5. Інтеграційний режим України з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД)

Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, котрі у стислі терміни було переведено з адміністративного режиму на загальноприйняті у світовій торгівлі принципи тарифно-нетарифного регулювання.

Уже протягом перших років незалежності Україною було підписано угоди про вільну торгівлю з такими країнами колишнього СРСР: Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Естонією, Казахстаном, Киргизстаном, Латвією, Литвою, Молдовою, Росією, Туркменістаном, Узбекистаном [20, с. 661].

Проте практична реалізація досягнутих домовленостей є справою складною та довготривалою. Основні перешкоди тут – численні вилучення з режиму вільної торгівлі, взаємні неузгодження законодавств, відверте затягування переговорів та невиконання їх положень, а також створення Митного союзу низкою членів СНД.

Зовнішню торгівлю України товарами та послугами з країнами СНД представлено у табл. 10.6 та 10.7 [22].

Головним торговельним партнером України залишається Росія (71,3% від загального експорту з країнами СНД та 75,1% імпорту), обсяг товарообороту з якою перевищує не тільки рівень обміну з будь-якою іншою країною, а й з таким великим інтеграційним об’єднанням, як Європейський Союз.

Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягом та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. У зовнішній торгівлі України з членами СНД основними експортними товарами є продукція чорної металургії, АПК (цукор, горілчані вироби, олія), хімічної індустрії, машинобудування. При цьому умови проникнення українських товарів на ринок СНД постійно погіршуються – як через посилення прямого захисту цими країнами власних виробників, так і через низьку конкурентоспроможність виробів українських підприємств порівняно з високотехнологічними товарами фірм Заходу або дешевими товарами з Китаю та країн Південної Азії, через відсутність належної товаропровідної мережі, реклами, сервісної служби тощо.

Таблиця 10.6

Зовнiшня торгiвля України товарами з країнами СНД [22]

(млн. дол. США)

Країни	Експорт	Iмпорт
1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Усього по країнах СНД	7405,2	5585,7	4202,3	3252,2	4497,5	4675,4	4377,4	6048,3	11175,9	9879,4		6743,2	8039,9	8832,2	8968,2	11508,4
Азербайджан	88,3	87,6	89,9	29,4	40,8	45,6	104,7	142,6	30,8	47,0	27,7	33,8	23,8	8,2	5,3	8,4
Бiлорусь	722,5	825,5		345,7	272,1	244,3	261,2	340,4	384,5	391,4	352,9	343,5	601,9	407,1	262,8	343,6
Вiрменiя	25,2	10,7	8,4	11,6	12,1	22,1	33,4	53,4	4,0	8,1	4,5	1,8	3,4	10,6	7,4	6,2
Грузiя	183,2	49,4	31,5	42,1	37,8	36,4	57,3	102,4	3,8	7,7	7,8	6,0	10,3	11,2	15,8	40,1
Казахстан	90,9	93,7	89,7	48,3	76,8	117,4	199,6	306,9	243,6	403,6	345,7	164,9	412,8	666,0	382,9	492,5
Киргизстан	8,1	4,3	12,3	13,7	6,2	5,2	6,1	12,0	9,6	8,7	10,6	7,5	2,4	2,6	4,3	4,3
Молдова	237,8	294,4	180,4	122,8	176,3	274,4	302,1	486,0	72,6	73,8	51,1	24,8	35,3	64,3	56,2	56,8
Росiйська Федерацiя	5577,4		2905,5	2396,4	3515,6	3679,5	3189,1	4311,4	8816,6	7837,9	7064,3	5592,2	5824,9	5813,5	6317,1	8645,8
Таджикистан	19,1	84,5	76,0	62,5	97,4	34,7	42,9	32,3	8,4	2,5	1,4	0,4	0,9	1,6	2,9	4,0
Туркменiстан	274,0	176,6	121,1	102,1	148,4	106,5	112,9	177,3	1541,2	972,3	1,3		946,2	1654,1	1885,7	1746,2
Узбекистан	178,7	235,9	139,5	77,6	114,0	109,3	68,1	83,6	60,8	126,4	29,7	87,3	178,0	193,0	27,8	160,5

Таблиця 10.7

Зовнiшня торгiвля України послугами з країнами СНД [22]

(млн. дол. США)

Країни	Експорт	Iмпорт
1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	1994р.	1995р.	1996 р.	1997р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Усього по країнах СНД	1106,7	1626,9	3476,7	3333,3	2351,7	2250,8	2141,4	2151,9	2430,1	2323,5	84,8	260,4	344,8	397,5	366,2	236,4	215,5	232,8	295,6	336,7
Азербайджан	2,4	2,1	4,0	5,9	9,1	7,9	5,0	5,1	6,9	10,5	0,5	0,1	0,9	0,7	1,7	1,9	1,5	1,7		2,7
Бiлорусь	10,5	21,0	57,8	38,8	27,7	30,9	32,5	29,8	27,6	29,5	6,2	9,4	14,0	19,0	21,6	13,4	10,8	12,4		15,8
Вiрменiя	0,4	1,6	1,8	1,3	1,7	1,5	2,2	2,3	2,3	4,0	0,2	0,4	0,3	0,2	0,4	1,5	1,3	1,7	1,4	2,1
Грузiя	2,9	2,8	1,9	4,6	5,0	2,8	4,7	5,0	8,7	20,8	0,6	1,3		0,5	1,4	2,2	2,3	2,3	2,9	3,5
Казахстан	16,2	21,0	15,9	20,1	7,3	5,3	4,4	9,1	18,1	17,2	3,1	4,4	3,6	7,4	6,4	3,2	4,6	4,7	5,1	4,9
Киргизстан			0,5	0,4	0,3	0,4	0,7	0,6	0,6	0,5	0,1		0,1	0,7	0,3	0,2	0,3	0,5	0,5	0,5
Молдова	5,6	21,8	34,7	31,1	37,3	21,8	21,6	24,9	31,8	28,4	1,9	5,8	12,4	20,3	17,7	9,8	9,7	9,5	12,9	11,8
Росiйська Федерацiя	1062,3	1540,9	3333,5	3213,6	2249,7	2168,3	2049,1	2061,5	2310,3	2193,8	71,0	236,1	310,1		312,7	200,8	182,5	196,6	252,8	290,3
Таджикистан	0,1	0,4	0,7	0,3	0,2	0,8	0,3	0,5	1,3	1,5			0,1	0,2	0,1	0,2	0,1	0,1	0,1	1,2
Туркменiстан	1,2	1,1	2,3	3,8	4,3	4,7	15,5	6,1	16,6	11,7			0,3	0,3	0,6	0,9	0,9	1,6	2,6	2,3
Узбекистан	5,1	14,2	23,6	13,4	9,1	6,4	5,4	7,0	5,9	5,6	1,2	2,9	2,0	3,2	3,3	2,3	1,5	1,7	1,3	1,6

Послаблення позицій України на ринку СНД особливо згубне для неї внаслідок високої потреби в імпорті енергоносіїв та відсутності до цього часу альтернативних (порівняно з СНД) джерел отримання нафти й газу. Частка цієї товарної групи в імпорті (в середньому близько половини ввозу) є унікальною у світовій практиці і пов’язана зі структурою національної економіки та екстенсивним характером її функціонування. Майже всю нафту вона отримує з Росії та Туркменістану (з 1997 р. згідно з укладеними угодами поступово зростають поставки також з Азербайджану та Узбекистану). Висока частка енергоносіїв в імпорті є основною причиною від’ємного торговельного сальдо; вона до мінімуму скорочує кошти для закупівлі на зовнішньому ринку інших товарів (зокрема устаткування та технологій для модернізації національної економіки), посилює заборгованість міжнародним фінансовим інституціям, іноземним державним та приватним кредиторам [31, с. 378–379].

Значна товарно-технологічна залежність від Росії у перші місяці та роки незалежності України, на початку ХХІ ст. уже звузилася до залежності, але доволі відчутної, щодо поставок енергоносіїв. Ввозиться також і багато видів продукції машинобудування, механічного обладнання, легкові автомобілі (марки “Жигулі – Лада”, “Газель”). Важливе значення має і ввезення низки продуктів хімічної промисловості, зокрема синтетичного каучуку.

Основу українського експорту до Росії становлять продукція металургійної промисловості (вироби з чорних металів, феросплави, профілі, алюміній), продукція машинобудування (електричні машини, вантажні автомобілі, двигуни), продовольство (м’ясо, молочні продукти, цукор, алкогольні напої, консервовані продукти), продукція хімічної промисловості (шини, пластмаси та вироби з них, фарби та її сполуки, органічні хімічні сполуки, мийні засоби). Крім того, особлива і головна стаття експорту – це послуги, перш за все, пов’язані з транзитом енергоносіїв українською територією [20, с. 664].

Чинниками, що стримують нарощування експорту української продукції до Росії, є суворі кількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування, сільського господарства, зокрема цукру, та інші протекціоністські заходи з боку російського уряду.

На параметрах торгівлі України з Білоруссю позначаються багато чинників: позитивно – наявність історично налагоджених товаропотоків та потенціалів спеціалізованого виробництва, новітні коопераційні тенденції, негативно – зобов’язання Білорусі перед Росією у рамках Митного союзу, практика спеціальних податкових, зокрема акцизних зборів з боку Білорусі.

Основними секторами українського експорту до Білорусі є товари металургійної промисловості (чорні метали, труби, плоский прокат, профілі, феросплави та інше) та машинобудування (механічне обладнання, електричні машини, вантажівки, обладнання до автомобілів). Також експортуються чималі обсяги продукції хімічної промисловості (шини, пластмаса, фарби, полімери, продукти неорганічної хімії) та продовольства (зернові, цукор, кондитерські вироби, олія, жири, борошно, алкогольні напої).

Імпортує Україна трактори, вантажівки, холодильники, побутові прилади, обладнання й устаткування, добрива, нафту й нафтопродукти, фармацевтику та інші хімічні продукти [20, с. 666].

Формально спробу запровадити найбільш розгорнуту інтеграційну модель у відносинах з країнами СНД та взагалі для України було здійснено у відносинах з Молдовою. Так, у березні 1997 р. було підписано Декларацію про створення Митного союзу. Але практичної реалізації цих планів не відбулося.

Основними предметами експорту з України до Молдови є енергоносії та нафтопродукти, продукція металургійної промисловості, продовольство, продукція хімічної промисловості, лікарські засоби, продукція машинобудування (механічне обладнання, електричні машини та устаткування, вантажні автомобілі).

Імпортують з Молдови до України товари асиметричного щодо експорту асортименту, які належать до категорій машин та обладнання, металургійної промисловості, продовольства, зокрема свинина, вина.

Азербайджан є одним з найважливіших торговельних партнерів України, що значною мірою пов’язано з розробленням цією країною великих покладів нафти у Каспійському шельфі. Крім енергоносіїв та нафтопродуктів, з Азербайджану імпортується машинобудівна продукція (крани), вироби легкої промисловості (бавовняне волокно, прядиво), а також пластмаси та пластмасові вироби, тютюнова сировина.

Протягом першого десятиліття торгівлі України та Азербайджану як незалежних держав основу вітчизняного експорту становило продовольство – цукор, а також, дещо меншою мірою, етиловий спирт, крупи та інші товари. З хімічних товарів традиційно вагоме місце посідають лікарські засоби, фармацевтика. У значних обсягах поставляються гідротурбіни, вузли для локомотивів [20, с. 666–667].

Грузія перетворюється останніми роками на важливого партнера України, що пов’язано з іншим напрямком торгівлі, а саме торгівлі послугами, адже територією Грузії проходить стратегічного значення трубопровід, що тягнеться від нафтового басейну Каспію до Чорного моря. Україна експортує до Грузії продовольство (цукор та етиловий спирт), продукцію хімічної промисловості (лікарські препарати, шини), продукцію металургії (прутки). Основними предметами вивезення товарів з Грузії є продовольство, причому в його структурі за значенням виділяються передусім цитрусові. Невеликими є обсяги імпорту машинотехнічної та хімічної продукції.

Обсяги експортно-імпортних операцій між Україною та Вірменією є незначними. Україна продає Вірменії деякі види металоконструкцій, труби, алкогольні напої, етиловий спирт, електричні машини, а також незначні обсяги продукції хімічної промисловості. Купує ж вона асиметричні види продукції металургії, металообробки та машинобудування, синтетичний каучук, традиційні вірменські алкогольні напої.

Торгівля України з Казахстаном значною мірою визначається статусом обох країн щодо енергозабезпеченості. Казахстан на відміну від України є переважно експортером енергоносіїв, причому саме торгівля ними становить основну статтю обопільної торгівлі та забезпечує Казахстану загальне позитивне сальдо у торгівлі з Україною.

Основні статті українського експорту до Казахстану – це ядерні реактори, електричні машини, прокатні верстати, залізничні локомотиви та інші види продукції машинобудування, труби, прокат, вироби з чорних металів, лікарські засоби, чорний графіт.

Безумовна домінанта імпорту з Казахстану – це сира нафта. Закуповуються також деякі види нафтопродуктів, товари хімічної промисловості.

Найбільшою комплексною статтею торгівлі у перше десятиліття незалежності для вітчизняного вивезення до Туркменістану становили продовольчі товари, передусім борошно, цукор, а також яловичина. Разом з тим, дедалі більшого значення набуває експорт продукції машинобудування – рідинні насоси, механічні пристрої, електричні машини та промислове обладнання. Імпорт з Тукменістану практично проходить тільки по статті “природний газ” [20, с. 667–668].

Предметами українського експорту до Узбекистану є продукція металургійної промисловості, передусім вироби з чорних металів, труби. Поставляється з України і продукція машинобудування, зокрема електричні машини та ядерні реактори, вироби хімічної промисловості – каучук та вироби з нього, пластмаси, фармацевтика, лікувальні засоби, а також продовольство (цукор, олія, борошно, крупи).

Імпорт з Узбекистану – це енергоносії (75–80% від загального імпорту), передусім газ, а також продукція металургійної та легкої промисловості.

З Киргизстаном – маленькою середньоазійською країною Україна має мінімальні торговельні контакти. Україна продає Киргизстану переважно етиловий спирт у невеликих обсягах, лікувальні, фармацевтичні препарати, механічне обладнання, а купує тютюнову сировину, деякі продовольчі товари, бавовняне волокно.

Основу експорту України до Таджикистану становить продукція хімічної промисловості, переважно корунд. Експортуються також продовольство (цукор, етиловий спирт), продукція машинобудування, меншою мірою енергоносії (кокс) та чорні метали.

Імпорт з Таджикистану – це деякі види місцевої металургійної, легкої промисловості, продовольства [20, с. 668–669].

Особливістю торговельних відносин України з країнами СНД є висока частка такої малоефективної форми, як бартерні (товарообмінні) операції. Питома вага таких операцій за 1995–1998 рр. знизилася в українському експорті з 26,9 до 7,5%, а в імпорті – з 21,4 до 7,1%. Однак частка бартеру залишається ще великою у вивозі до Росії та Туркменістану, тоді як за свої поставки енергоносіїв ці країни вимагають сплати у ВКВ та лише частково – зустрічними поставками продовольчих товарів з України, а також надання транспортних та інших послуг [31, с. 380]. Тобто торговельні відносини України з країнами СНД мають складний та суперечливий характер. Разом з тим, це найважливіший сектор вивозу вітчизняної продукції та головне джерело отримання товарів так званого критичного імпорту (енергоносії, запасні частини для раніше поставленої техніки тощо), без яких неможливе функціонування національної економіки. Підвищення ефективності відносин із СНД та забезпечення альтернативних напрямків співробітництва з іншими регіонами світу є двома взаємопов’язаними найважливішими завданнями зовнішньоекономічної стратегії України.

Дата добавления: 2014-01-04