Бухгалтерські проведення з оприбуткування виробничих запасів

НАЙМЕНУВАННЯ МАТЕРІАЛУ: СТАЛЬ КУТОВА

КАРТКА № 200 СКЛАДСЬКОГО ОБЛІКУ МАТЕРІАЛІВ

Для накопичення інформації про наявність і рух виробничих запасів використовується активний рахунок 20 «Виробничі запаси», до якого відкривається дев’ять субрахунків, наведених в п. 6.1 цієї теми.

На дебеті рахунка 20 «Виробничі запаси» і відповідних субрахунках відображаються дані про надходження запасів з різних джерел (від постачальників, підзвітних осіб, власного виробництва, засновників підприємства тощо).

За кредитом цього рахунка та його субрахунків відображається інформація про вибуття (списання) запасів на різні цілі (вироб­ництво та інші внутрішньогосподарські потреби, відпускання на сторону), а також суми уцінки виробничих запасів.

Облік придбання запасів на рахунку 20 «Виробничі запаси» та його субрахунках ведеться за фактичною собівартістю придбання, тобто за первісною вартістю з урахуванням витрат на транспортування та заготівлю запасів. Якщо є можливість, такі витрати відносять на конкретний номенклатурний номер прямим способом. У більшості випадків це зробити практично неможливо. Тому транспортно-заготівельні витрати групують на окремому субрахунку, який визначає підприємство. Це, як правило, субрахунки другого порядку до субрахунків рахунка 20.

Підставою для обліку надходження виробничих запасів є наведені вище первинні документи. Облік розрахунків з постачальниками буде розглянуто в темі «Облік зобов’язань».

Таблиця 6.1

Списання запасів на виробничі та інші цілі здійснюється на підставі первинних документів, які наведені вище.

Важливим моментом при списанні запасів є визначення їхньої вартості.

Згідно з П(С)БО оцінки вибуття запасів можуть бути такі:

1) оцінка за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів застосовується при відпускання запасів, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного;

2) оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів;

3) оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються (списуються на виробництво, на продаж) у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство та відображені в бухгалтерському обліку (перший надійшов — перший списаний). При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом їх надходження;

4) Наведемо приклад зміни собівартості реалізації за різних методів оцінки вибуття запасів.

При обранні оцінки вибуття запасів за методом ФІФО або середньозваженої собівартості допускається ведення системи періодичного обліку запасів.

Первинні дані подані в (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Метод ФІФО: перше надходження — перший видаток (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Зміна собівартості реалізації за використання методу середньозваженої собівартості наведено в (табл. 6.4).

Таблиця 6.4

^*Розрахунок середньозваженої собівартості:

34 300 грн: 1000 шт. = 34,30

5) оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і чинних цін. Для забезпечення максимального наближення нормальних затрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися та переглядатися;

6) оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, що мають значну та змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Означена сума визначається як добуток продажної (роздрібної) націнки на реалізовані товари і вартості реалізованих товарів та середнього відсотку торговельної націнки. Останній визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця та торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Кожний із цих методів має свої переваги та недоліки. Так, метод ідентифікованої собівартості конкретної одиниці запасів вимагає постійної інформації про рух запасів за конкретним номенклатурним номером, а номенклатура значно збільшується. Цей метод рекомендується застосовувати для найважливішими для підприємства виробничих запасів. Він дає змогу точно визначити вартість однорідних запасів, але вимагає великих витрат на ведення обліку.

Метод середньозваженої собівартості виробничих запасів дає об’єктивну оцінку наявності та руху запасів, але не забезпечує достатній контроль за правильним їх списанням на витрати діяльності.

При використанні методу ФІФО для оцінки використання виробничих запасів вартість їхніх залишків наближається до ринкової, але тільки на кінець звітного періоду. Собівартість виготовленої продукції в цій ситуації може бути заниженою.

Підприємство в наказі про облікову політику самостійно визначає вид оцінки запасів під час їх вибуття.

Якщо підприємство для поточного обліку застосовує (постійні) ціни та окремо групує транспортно-заготівельні витрати, то у процесі списання запасів виникає потреба в операції з розрахунку і списанню транспортно-заготівельних витрат. Методика цього розрахунку викладена в П(С)БО 16. Транспортно-заготівельні витрати розподіляються між вартістю використаних (списаних) запасів і їхнім залишком на кінець місяця. Для цього визначається середній відсоток транспортно-заготівельних витрат до облікової вартості запасів на початок місяця та тих, які надійшли протягом місяця. Потім вартість використаних (списаних) запасів перемножується на середній відсоток і так визначається сума транспортно-заготівельних витрат, яка підлягає списанню. Приклад розрахунку наведено в табл. 6.6—6.7.

Таблиця 6.6

РОЗРАХУНОК
РОЗПОДІЛУ ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТІВЕЛЬНИХ ВИТРАТ (ТЗВ)

Розрахована сума транспортно-заготівельних витрат списується з кредиту рахунка 20 «Виробничі запаси» в дебет тих самих рахунків, на які списана вартість запасів за обліковими цінами.

Таблиця 6.7