Цивільно-правова відповідальність

Що таке юридична відповідальність?

Цивільні правовідносини можуть існувати та успішно розвиватися лише за умови, що всі їх учасники належним чи­ном виконуватимуть свої обов'язки. Порушення цього правила завдає шкоди як окремим громадянам чи юридичним особам, так і суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що посягнула на пра­на або інтереси інших учасників цивільно-правових відносин, < цивільно-правова відповідальність. Вона полягає в тому, що на правопорушника покладається додатковий обов'язок, що тягне за собою певні майнові втрати. Так, орендодавець, який відмовився надавати приміщення, порушивши тим самим умови договору оренди, зобов'язаний виконати його — нада­ти приміщення, а також відшкодувати збитки, які виникли н орендаря у зв'язку з такими діями. Відшкодування збитків у цьому прикладі є тим додатковим обов'язком, який покла­дається на правопорушника.

Цивільно-правова відповідальність — це примусовий захід май­нового характеру, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав і зумовлює негативні наслідки для порушника з метою його ви­ховання і стимулювання до належної поведінки.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності передбачених законом умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільного правопорушення. За загальним правилом це чотири умови: 1) протиправність поведінки особи; 2) наявність шкоди; 3) наявність причинного зв'язку між про­типравною поведінкою і завданою шкодою; 4) вина боржника.

У передбачених законом або договором випадках цивільно-правова відповідальність може наставати й без вини. Напри­клад, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (авто­мобілем, мотоциклом тощо).

Однак за загальним правилом для покладення на особу цивільно-правової відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов'язковою. За відсутності однієї або кількох умов відповідальності вона не може бути застосована. Особа є неви­нуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

За певних обставин особа може бути звільнена від відпові­дальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань. Такими обставинами визначаються:

§ непереборна сила — це надзвичайні і невідворотні за да­них умов обставини чи події (повінь, землетрус, ураган), а також явища соціального характеру — страйки тощо;

§ прийняття компетентними органами держави актів, що забороняють або призупиняють вчинення певних угод, операцій тощо);

§ випадок (казус) — обставини, у яких немає вини сторін та можливість настання яких особа не могла і не повинна була передбачити.

У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини заподіювача шкоди: він вважається винним, поки не доведе що неналежне виконання зобов'язання (шкода) виникло не з його вини. Тобто, вина припускається і обов'язок доведення проти­лежного покладається на самого заподіювача шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майно­вої шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов'язана із сумою цього відшкодування.

Додаткова інформація

За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну (шкода відшкодовується в повному обсязі); підвищену (відшкодовують­ся збитки та стягується неустойка понад збитки), а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується лише в окремих випадках, наприклад у дого­ворах перевезення тощо).

Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може на­ставати дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність.

Дольова відповідальність означає, що кожний із борж­ників повинен виконати зобов'язання, відповідати за завдану шкоду в певній частці, яка визначається законом або догово­ром. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідаль­ності кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема в разі неподіль­ності предмета зобов'язання, спільного заподіяння неподільної шкоди тощо. Разом із тим, суд вправі за заявою потерпілого покласти на осіб, що спільно заподіяли шкоду, часткову від­повідальність відповідно до міри їхньої вини.,

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існують основний боржник, який зобов'язаний відшкодувати шкоду (ви­конати зобов'язання) у повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залучається до відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного залагодження шкоди. Субсидіарною є відповідальність батьків (усиновите­лів), піклувальників за шкоду, завдану неповнолітніми віком від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх.

Неповнолітні особи не мають достатнього рівня фізично­го і психічного розвитку, тому чинне цивільне законодавство України не надає їм повного обсягу дієздатності. Це відбива­ється і на їхній цивільно-правовій відповідальності.

За Цивільним кодексом України, фізична особа до 14 ро­ків (малолітня особа) не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізич­ною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як із вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлю- вачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності в неповнолітньої особи майна, достат­нього для відшкодування завданої нею шкоди, остання відшко­довується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням осо­бою, яка завдала шкоди, повноліття.

Дата добавления: 2014-01-04