Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат за лютий

РОЗРАХУНОК РОЗПОДІЛУ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ЗА СІЧЕНЬ

ФАКТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Умовний приклад

Підприємством установлено нормальну потужність на 2004 р. в тоннах випуску продукції — 800 т. Заплановані загальновиробничі витрати за нормальною потужністю — 50 000 грн. З них 40 000 грн — постійні; 10 000 грн — змінні.

Місяць	Фактичний випуск, т	Фактичні загальновиробничі витрати, грн
змінні	постійні
Січень		10 000	42 000
Лютий		20 000	45 000

Таблиця 10.3

№ з/п	Показники	Усього	На одиницю бази розподілу (тонн продукції)	Включення загально- виробничих витрат до
«Вироб- ництво продукції», грн	«Собі- вартість реалізації», грн
	База розподілу за нор- мальною потужністю (тонн продукції)		X	X	X
	Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн	50 000		X	X
	З них:			X	X
	змінні	10 000	12,50 (10 000: 800)	X	X
	постійні	40 000	50,00 (40 000: 800)	X	X
	База розподілу за фак- тичною потужністю (тонн продукції)			X	X
	Фактичні загальнови­робничі витрати, грн			X	X
	За січень 2004 р.	52 000		X	X
	З них:			X	Х
	змінні	10 000	X	10 000	Х
	постійні	42 000	X	Х	X
	Постійні розподілені	25 000 (50,0 ´ 500)	X	25 000	X
	Постійні нерозподілені	17 000 (42000 – – 25 000)	X	X	17 000

Таблиця 10.4

№ з/п	Показники	Усього	На одиницю бази розподілу (тонн продукції)	Включення загально- виробничих витрат до
«Вироб- ництво продукції», грн	«Собі- вартість реалізації», грн
	База розподілу за нормальною потужністю (тонн про­дукції)		X	X	X
	Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн	50 000		X	X
	З них:			X	X
	змінні	10 000	12,50 (10 000: 800)	X	X
	постійні	40 000	50,00 (40 000: 800)	X	X
	База розподілу за фактичною потужністю (тонн про­дукції)			X	X
	Фактичні загальновироб­ничі витрати, грн			X	X
	За лютий 2004 р.	65 000		X	X
	З них:			X	Х
	змінні	20 000	X	20 000	Х
	постійні	45 000	X	Х	X
	Постійні розподілені	45 000*	X	45 000	X
	Постійні нерозподілені		X	X

* Щоб знайти суму постійних загальновиробничих витрат, яка має бути розподілена до виробництва продукції, необхідно порівняти загальну суму розподілених постійних загальновиробничих витрат з використанням показника, що вирахуваний у рядку 4 стовпчика 4 (50 грн на тонну), із фактичною величиною постійних загальновиробничих
витрат.

50 × 1000 = 50 000.

У цьому разі сума постійних розподілених загальновиробничих витрат є більшою, ніж сума фактичних загальновиробничих витрат цього періоду:

50 000 > 45 000.

А тому, відповідно до п. 16 ПБО 16 «Витрати», необхідно розподіляти фактичну величину.

Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину.

Суть розподілу постійних загальновиробничих витрат з викорис-
танням нормальної потужності полягає в тому, що сума, постійних
загальновиробничих витрат, що розподілені на кожну одиницю ви-
робництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або
простоювань. Тож собівартість продукції не буде завищеною.

До статті калькуляції «Втрати від браку» належать:

· вартість матеріалів напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування;

· витрати на усунення браку;

· витрати, які перевищують установлені норми витрат на гарантійний ремонт;

· технологічні витрати.

До статті калькуляції «Інші виробничі витрати» включають витрати з перевірки виробів, вузлів, деталей на відповідність вимогам стандартів або технічних умов.

Метод позамовної калькуляції застосовують тоді, коли об’єк­том калькулювання й обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Цей метод калькулювання й обліку використовують в одиничному та дрібносерійному виробництві. До таких виробництв належать: меблеве, суднобудівне, авіабудівне та інші, тобто виробництва, де є можливість визначати витрати за окремим замовленням або окремою партією продукції. У випадках випуску великих виробів із тривалим циклом виготовлення замовлення відкривають не на виріб у цілому, а на окремі технологічні та монтажні вузли й відповідно складають калькуляції. За позамовної калькуляції застосовують основні елементи нормативної калькуляції.

Метод попроцесної калькуляції передбачає групування витрат за виробничими процесами або підрозділами за основними статтями витрат, які охоплюють вартість матеріальних і трудових ресурсів та загальновиробничих витрат. Попроцесну калькуляцію застосовують у таких галузях: хімічній, паперовій, виробництво будматеріалів, скла, текстильних виробів тощо. За застосування цього методу здійснюють калькулювання за статтями витрат в розрізі видів або груп продукції за процесами.

Перелік стадій виробництва, процесів, фаз, за якими здійснюють калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлює підприємство.

Економічні умови, які склалися під час переходу до ринку, і вільна конкуренція є причиною того, що вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон’юнктурою, в основу якої покладено зміну попиту та пропозиції. Це потребує використання інших методів планування, які дають можливість швидко враховувати зміну попиту й пропозиції, ціни і т. ін.

У цих умовах, на думку економістів західних держав, у практиці калькулювання собівартості продукції перевагу варто віддати методу величини покриття. Суть його полягає в тому, що калькуляції, за окремими видами продукції, складають тільки за змінними витратами. Постійні витрати вважають витратами поточного періоду, їх не відносять на собівартість, не розподіляють між виробами (об’єктами калькулювання), а прямо відносять на результати господарської діяльності. Визначення собівартості готової продукції здійснюють тільки за змінними витратами.

За цього методу калькулювання формується новий показник результатів діяльності — маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції та змінними витратами (маржинальний прибуток і є величиною покриття, він складається з постійних витрат і прибутку).

Коли постійні витрати менші, ніж маржинальний прибуток, то вироби будуть прибутковими, в іншому разі — збитковими.

Недоліком калькулювання методом величини покриття є те, що розрахувати прибуток чи стан «беззбитковості» за виробами можна за умов, коли випускається один виріб. За більшої кількості найменувань виробів прибуток за кожним виробом з використанням цього методу визначити не можна. Так, наприклад, якщо в поточному періоді змінюються обсяги та ціни окремих виробів, то це зумовить перерахунок калькуляцій за всією номенклатурою.

У цьому разі метод загальної калькуляції має певні переваги, де постійні витрати розподіляють між виробами тим чи іншим непрямим методом.

Економічний зміст і суть калькулювання методом величини покриття докладніше розглянуто в [6, розд. 9].

З метою визначення ціни на продукцію складають фактичну калькуляцію. Форму фактичної калькуляції наведено в табл. 10.5.

Таблиця 10.5

ФАКТИЧНА (ЗВІТНА) КАЛЬКУЛЯЦІЯ

Назва продукції _______________________________________________________

Калькуляційна одиниця ________________________________________________

Шифр рядків	Найменування статей калькуляції	Одиниця вимірю-вання	На випуск	На одиницю
Кількість	Ціна, грн	Сума, грн	Кількість	Сума, грн
	Сировина й матеріали
	Купівельні напівфабрикати та ком­плектуючі вироби, роботи, послуги виробничого характеру від сторон­ніх підприємств
	Паливо й енергія на технологічні цілі
	Зворотні відходи (вираховуються)
	Основна заробітна плата
	Додаткова заробітна плата
	Відрахування на соціальні заходи
	Витрати на утримання й експлуатацію устаткування
	Загальновиробничі витрати
	Витрати від браку
	Інші виробничі витрати
	Виробнича собівартість. Сума ряд­ків ((01 + 02 + 03) – 04) + (05 ÷ 11)
	Адміністративні витрати
	Витрати на збут
	Прибуток
	ПДВ
	Ціна продажу. Сума рядків (12 + + 13 + 14 + 15 + 16)

Дата добавления: 2014-01-04