Основні моделі функціонування державного сектора

1. Підтримуюча (обмежувальна) модель – властива країнам з високоорганізованою ринковою економікою.

2. Стимулююча (проринкова, розширювальна) модель – властива країнам, що розвиваються, зі слабко організованими економічними і ринковими структурами.

3. Стимулююча антиринкова модель – властива колишнім соціалістичним країнам, орієнтованим на абсолютне використання державної власності.

У рамках першої моделі виділено три підмоделі:

1. Для європейської моделі притаманний досить великий за обсягом, високоефективний і щедро фінансований державний сектор, що має дуже різноманітну галузеву структуру.

2. Для північноамериканської моделі, навпаки, типовим є недорозвинений державний сектор, що спеціалізується головним чином на суто державних функціях, обороні й соціальній інфраструктурі, виходячи із системи обмеженого фінансування. Обом моделям властива чітка межа між приватним бізнесом і державою.

3. Для японської моделі ця межа розмита, переплетення інтересів держави і бізнесу йде через своїх представників у владних і корпоративних структурах. Результатом такої моделі є формально невеликий державний сектор, якому держава надає досить відчутну фінансову підтримку, і широкі можливості уряду в регулюванні економіки в цілому.

Процеси зростання державного регулювання економіки і державного сектора тісно пов'язані через такий бюджетний параметр, як частка державних витрат у ВВП. Мінімально необхідний рівень частки державних витрат у ВВП, який необхідно забезпечувати промислово розвиненим країнам для побудови нестагнаційного державного сектора, у цей час становить 34,21%.

Проблема вибору між державним сектором і іншими важелями державного регулювання значною мірою вирішується через визначення порівняльної ефективності приватного і державного секторів. Існує думка, відповідно до якої державні підприємства апріорно неефективні через відсутність у них "почуття хазяїна", однак більш докладний розгляд даної проблеми показав, що висновок про принципову неефективність державного сектора економіки сумнівний. Його може бути заперечено на тій підставі, що в рамках державного сектора можлива більш успішна, ніж у приватному секторі, реалізація переваг, заснованих на ефекті масштабу виробництва. Крім того, конкуренція діалектична за своїм внутрішнім змістом – крім стимулювання зростання ефективності виробництва, конкурентна боротьба часто вимагає не завжди продуктивних витрат ресурсів. Державні підприємства, як правило, не мають потреби в масштабних рекламних компаніях, не здійснюють витрати на такі заходи, як промислове шпигунство, демпінг. Дослідження емпіричних даних по ряду розвинених країн також не завжди підтверджували порівняно більш низьку ефективність підприємств державного сектора.

Дата добавления: 2014-01-04