Розмовні методи психологічного впливу

Тема 9. Методи ведення психологічної сесії.

Питання:

1. Розмовні методи психологічного впливу.

2. Метафоротерапія в консультуванні.

3. Індивідуальна робота зі снами.

Основна література:

1. Айви А., Айви М., Саймен-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы теории и техники: практическое руководство. - М., 2000 – 487с.

2. Венгер А.Л. Психологическое консультирование и диагностика. Практическое руководство. Часть 1. – 4-е изд. – М.: Генезис, 2007. – 160с.

3. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. – М.: Академический проект, 1999.

4. Психологический практикум по консультированию: учеб. пособие / Г.И. Колесникова, Е.С. Берковченко, А.В. Волочай. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – 318с. – (Высшее образование).

5. Шнейдер Л.Б., Вольнова Г.В., Зыкова М.Н. Психологическое консультирование. Учебное пособие для студентов высших учебних заведений. Серия «Серебряная сова». – М.: Ижица, 2002. – 244с.

Додаткова література:

1. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). – Киев, 1991.

2. Бурно М.Е. Терапия творческим самовыражением. – М., 1987.

3. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М., 1984.

4. Кратохвил С. Психотерапия семейных и супружеских дисгармоний. – М., 1991.

5. Навайтис Г. Семья в психологической консультации. – М.: МОДЕК, 1999.

6. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. – М.: Педагогика-Пресс, 1996.

7. Столин В.В., Бодалев А.А. Семья в психологической консультации. – М., 1989.

Психологічне консультування відбувається, перш за все, в процесі розмови, тобто в процесі діалогічного спілкування, що відрізняється від буденного тим, що його спрямованість визначається мистецтвом фахівця, який подібно до досвідченого керманича направляє корабель діалогу в тиху гавань вирішення проблеми клієнта через перешкоди, приховані під водами його несвідомого.

Діалог (від грец. didhgos — розмова, бесіда) як явище вивчається у філософії, літературознавстві, психології. Відповідно, існує як мінімум три визначення діалогу.

У філософії діалог — це «розмова; у античній філософії — літературна форма, що вживалася для викладу проблем за допомогою діалектики, має свій початок від софістів. Сократом і його учнями, перш за все Платоном, доведена до високого ступеня досконалості. За допомогою бесіди виклад філософських проблем робиться наочним і пожвавлюється. В давнину формі діалогу завжди віддавалася перевага при обговоренні філософських проблем».

У психології дослідження діалогу, пов'язані з аналізом соціальних механізмів психіки. Кожна репліка діалогу — вислів — як одиниця мови індивіда має наочну спрямованість (репліка про щось) і соціальний характер (звернена до партнера, регулюється мікросоціальними відносинами між партнерами). Діалог як один з основних методів дії на свідомість клієнта в консультативному процесі базується на принципах:

принцип інтенціональності — спрямованість на об'єкт;

принцип каталізації — подолання консультантом психологічних запит, проекцій, внутрішнього опору клієнта;

принцип простору — створення фахівцем психологічно сприятливих, ініціюючих умов для висловів клієнта з мовчання, пауз, «відсутності» реакцій консультанта в ситуаціях, коли клієнт явно їх чекає.

В процесі діалогічного спілкування фахівець може застосовувати логічні і нелогічні, емоційно-психологічні методи і прийоми дії.

Структура логічних доказів складається з трьох елементів: 1) теза — положення, істинність якого необхідно довести; 2) аргументи — положення, за допомогою яких обґрунтовується теза; 3) демонстрація — безпосередньо логічне міркування, що складається з сукупності висновків, за допомогою яких відбувається виділення тези з аргументів.

Тезу можна доводити без застосування додаткових побудов — прямий доказ або використовувати антитезис — обґрунтування істинності тези за допомогою спростування помилкового положення.

До видів логічних аргументів відносять: аксіоми, наукові визначення понять, доведені наукові закони, факти.

Як «нелогічні «докази» можуть використовуватися будь-які апеляції до відчуттів і емоцій, а також метафоричні повідомлення і власне метафори.

У психології існують спеціально розроблені діалогічні способи дії, що полягають, як правило, з поєднання логічних і нелогічних аргументів, наприклад: «Сократівський діалог», «Психотерапевтична бесіда», «Розмовна психотерапія», «Психотерапія за допомогою переконання Дежеріна», «Секторна терапія Дойча», «Терапія прямого аналізу Грінвальда».

Сократівський діалог. У його основі лежить логічна аргументація. В процесі бесіди консультант ставить клієнтові запитання так, щоб той давав тільки позитивні відповіді, внаслідок чого клієнт сам підходить до прийняття думки, яка на початку не приймалася, була незрозумілою або невідомою. Стійкий психотерапевтичний ефект у великій мірі зумовлений тим, що клієнт припускає, що «зробив відкриття» самостійно. Сократівський діалог може входити як складовий елемент в різні особистісно-орієнтовані методи.

Психологічна бесіда. Метод пізнання специфіки особистості клієнта і суті його проблеми на основі вербального спілкування між психологом і клієнтом. В ході даної бесіди вирішується ряд завдань, які відповідають її етапам: збір інформації, психологічна діагностика, створення позитивного настрою у клієнта, профілактика.

Збір інформації і діагноста здійснюються за допомогою спостереження фахівцем за реакціями клієнта і аналізу отриманої інформації. Спостереження за поведінкою клієнта здійснюється на фізичному та голосовому рівнях.

Фізичний рівень включає положення тіла, жести рук, вираз обличчя, дихання, рухи ніг, рук, очей. Голосовий — тон голосу, тембр, темп мови, інтонації.

Позитивний настрій у клієнта формується в результаті активізації ресурсів клієнта, демонстрації консультантом віри в можливості клієнта і його упевненості у вирішенні проблеми. При наданні клієнтові фахівцем необхідної і достатньої, із його точки зору, інформації з приводу причин виникнення даної проблеми вирішується завдання психопрофілактики.

Розмовна психотерапія термінологічно має два значення. У основних моментах співпадає з положеннями Роджерса, будучи планомірною формою вербальної і невербальної комунікацій і соціальних інтеракцій між психотерапевтом і пацієнтом, кінцева мета яких полягає в зменшенні переживань клієнта. Друге значення поняття «Розмовна психотерапія» — «... недирективна психотерапія, що належить до гуманістичного напряму і має в своїй основі ідеї і уявлення, багато в чому співпадаючі з найважливішими підходами клієнт-центрованої психотерапії Роджерса. У її основі лежить положення про те, що клієнт за допомогою психотерапевта сам здатний справитися з проблемами, зрозуміти і змінити властивості своєї особистості і особливості своєї поведінки, які перешкоджають самоактуалізації. Знайдені таким чином рішення є найбільш адекватними і сприяють зростанню самоповаги клієнта, становленню його особистості, оскільки є його власними рішеннями. Позиція психотерапевта в рамках даного напряму виключає інтерпретацію і коментарі. Мета розмовної психотерапії полягає в прагненні до розуміння клієнта за допомогою вербалізації і віддзеркаленні його емоційних станів, переживань. До основних понять розмовної психотерапії, сформульованим Таушем і Хельмом, відносяться:

· створення безпечної атмосфери;

· емпатія;

· позитивна оцінка і емоційна теплота зі сторони фахівця по відношенню до клієнта;

· вербалізація — опис переживань і прояснення сенсу висловів клієнта;

· конгруентність психотерапевта;

· самовираження психотерапевтом переживань з приводу проблеми клієнта;

· повна орієнтація психотерапевта на світ клієнта;

· ступінь включеності клієнта в процес вирішення проблеми.

Психотерапія за допомогою переконання Дежеріна (1912) близька до особистісно-орієнтованої психотерапії. У її основі лежить переконання, яке будується на логічних і позалогічних аргументах. Мета переконання в психотерапії Дежеріна — не в нав'язуванні клієнтові думки фахівця, а в наданні йому інформації для обдумування і розуміння. Таким чином виявляється дія на весь «етичний фон» клієнта, який і привів до виникнення проблем. У контексті даного методу фахівець повинен вирішити два основні завдання: «здійснення звільняючі дії» і «відновлення, реконструювання особистості клієнта». Основним інструментом, дії є сама особа фахівця, оскільки саме повага і довіра, яку відчуває клієнт забезпечує увагу до його міркувань і, зрештою, ініціює початок позитивних психотерапевтичних змін.

У секторній терапії Дойча (1949) проблема клієнта ділиться фахівцем на частини, сектори, з яких виділяються ті, які безпосередньо впливають на адаптивні здібності клієнта і саме на них і фокусується психотерапевтична робота. В центрі психологічного дослідження — симптоми і конфлікти. З розповіді клієнта фахівцем виділяються ключові слова і фрази, які потім «повертаються» клієнтові для ініціації у нього у відповідь реакції у вигляді вільних асоціацій. Завдання спеціаліста — підтримувати і скеровувати. Постійний стан конфронтації розриває звичні ланцюжки асоціацій, відновлює спогади, проявляє приховане значення проблем сьогодення, встановлюючи їх зв'язок з проблемами глибинного рівня.

Терапія прямого аналізу Грінвальда (1967) — психотерапевтична система здорового глузду, будучи еклектичною, включає елементи психоаналізу, модифікацій біхевіоральної терапії, інші наукові психотерапевтичні напрями, застосування гумору і іронії в психотерапевтичних ситуаціях. Завдання фахівця визначається Грінвальдом як допомога клієнтові «стати розумнішим, для того, щоб приймати правильні рішення. Структура процесу проста і логічна:

ясне формулювання проблеми в сьогоденні;

аналіз специфіки минулих рішень;

дослідження причин минулих невдалих рішень;

перевірка альтернатив вирішень проблеми даного моменту;

обговорення можливих поведінкових ситуацій;

побудова гіпотез про можливі проблеми в майбутньому;

оцінка якості життя.

P.S. Діалог є невід'ємною частиною нашого повсякденного спілкування, Розрізнення фахівцем буденних ситуацій і психотерапевтичних є показником його психічного здоров'я.

Дата добавления: 2014-01-04