Собівартість продукції та методи її калькулювання

Одним із найважливіших завдань бухгалтерського обліку є визначення собівартості продукції. Собівартість продукції, робіт та послуг складається із спожитих у процесі виробництва виробничих запасів, сировини, енергії, основних засобів (у ви­гляді їх зносу), трудових ресурсів (у вигляді заробітної плати), а також інших витрат, пов’язаних із їх виробництвом. Виходячи із вказаного можна зазначити, що собівартість продукції являє со­бою грошовий вираз витрат на її виробництво.

Собівартість продукції (робіт та послуг) визначається відношенням витрат, пов’язаних з її виробництвом до кількості виробленої продукції (виконаних робіт або наданих послуг) протягом облікового періоду. Визначення собівартості за результа­тами роботи підприємства дає змогу дослідити динаміку її зміни у сторону збільшення або зменшення па протязі певного періоду, а також проаналізувати її структуру у розрізі статей калькуляції. Чим нижчою є собівартість продукції (робіт і послуг), тим міцні­шою є позиція підприємства на споживчому ринку, тим більше у нього є аргументів у боротьбі за споживача. Таким чином можна ствердити, що собівартість є також і якісним показником, який відображає ступінь організації виробничого процесу та ефектив­ність діяльності підприємства в цілому.

Враховуючи особливість обліку калькулювання собівар­тості продукції (робіт і послуг) в різних галузях економіки, відповідним галузевим міністерствам і відомствам України нада­не право щодо врегулювання зазначеного питання шляхом за­твердження відповідного інструктивного забезпечення для його використання на підприємствах.

Виходячи із того, які витрати враховуються при визна­ченні собівартості, виділяються наступні її види:

· виробнича собівартість, яка розраховується шляхом додавання до прямих виробничих витрат, пов’язаних із вироб­ництвом продукції, виконання робіт і наданням послуг, частини загальновиробничих витрат по організації і управлінню вироб­ництвом;

· повна собівартість, яка розраховується шляхом дода­вання до виробничої собівартості частини адміністративних вит­рат підприємства, а також витрат на збут;

· маржинальна собівартість, яка розраховується шляхом включення до її складу при підрахунку лише прямих змінних ви­трат (заробітна плата, сировина) і в той же час без урахування прямих постійних витрат (амортизація, орендна плата і т. ін.) конкретного виробничого підрозділу підприємства.

Варто зазначити, що маржинальна собівартість в прак­тиці роботи підприємств використовується, як правило, з метою визначення мінімально допустимої ціни на продукцію, роботи і послуги, що реалізуються.

В залежності від сукупності підприємств, по яких визначається собівартість, виділяють наступні її види:

· індивідуальна собівартість, яка розраховується за по­казниками виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг окремо взятого підприємства;

· середньогалузева собівартість, яка розраховується як середньоарифме- тична із сукупності індивідуальних собівартос­тей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг підприємств окремо взятої галузі економіки.

Сукупність способів аналітичного обліку витрат на ви­робництво, а також економічних розрахунків з метою визначен­ня собівартості продукції, робіт і послуг являє собою метод каль­кулювання (визначення собівартості). Метод калькулювання за­лежить від організації і технології виробництва, а також визначе­них на підприємстві центрів витрат, по яких здійснюється уза­гальнення інформації про витрачені ресурси.

В залежності від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємствах використову- ються такі методи калькулювання:

· попередільний (попроцесний) метод;

· позамовний метод;

Попередільний метод включає в себе два варіанти:

а) однопередільний;

б) багатопередільний.

Однопередільний метод характеризується тим, що виго­товлення продукції від першої операції до останньої складає єди­не ціле. Прикладом застосування такого методу може бути хлібо­пекарна промисловість, де і заміс тіста для випічки, випічка і за потребою пакування готових виробів здійснюється в одному це­ху (переділі), по якому і здійснюється остаточне калькулювання собівартості виробленої продукції.

Багатопередільний метод характеризується тим, що виго­товлення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд технологічних процесів, які являють собою переділи, результа­том кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вуз­ли, комплекти (результати попередніх переділів), отримують наприкінці останнього переділу. Прикладом застосування багатопередільного методу може бути завод по виробництву автомо­більних двигунів. Так, залежно від технологічних можливостей, в одному цеху заводу можуть виготовлятися і здійснюватися каль­куляція собівартості блоків для двигунів, в іншому — колінчатих валів і т. ін. В подальшому комплектуючі за собівартістю виробництва по переділах передаються до кінцевого переділу (цеху комплектації), де і здійснюється завершальна комплектація­ гото­вого виробу (двигуна).

Позамовний метод калькулювання собівартості характе­ризується тим, що об’єктами для здійснення калькуляції з метою визначення собівартості продукції виступають окремі, виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє індпо­шиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).

З метою виявлення відхилень фактичних витрат від нор­мативних, а також для запобігання здійснення надмірних витрат, пов’язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт і на­данням послуг, — використовується нормативний метод кальку­лювання собівартості. Підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, яка складається на по­чатку року на кожний вид продукції, робіт і послуг на підставі за­тверджених норм на витрати сировини, матеріалів, оплати праці та інших витрат у розрізі статей калькуляції.

При використанні цього методу дуже важливим є форму­вання собівартості на основі документування відхилень від за­тверджених норм. Співставленням фактичних витрат на вироб­ництво одиниці продукції із нормативними (стандартними) вит­ратами забезпечується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону збільшення, так і зменшення витрат. Для реалізації поставленого завдання відхилення від норм узагальнюються в обліку у розрізі причин і винних осіб та слугують підставою для прийняття керівництвом відповідних рішень. Забезпечення аналізу відхилень, а також усунення їх негативного впливу на формування собівартості має тісний зв’язок із оперативністю обліку і подачі необхідної інформації апарату управління підприємством. В залежності від характеру і технологічних особ­ливостей виробництва інформація про відхилення може надходи­ти і аналізуватися за довільний проміжок часу (за кожен день, за кожну неділю або декаду місяця.

Дата добавления: 2014-01-04