Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи – торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни (насамперед Англію), а згодом набули характеру світових криз. Циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів.

Отже, важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий, а хвилеподібно зростаючий характер. У макроекономічній науці домінує думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.

Економічний цикл

Рівень пік

економічної

активності зростання

спад

пожвавлення

дно

Роки

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення, та має хвилеподібний характер динаміки макроекономічних показників. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Фази економічного циклу:

1. Спад (криза, рецесія). Надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва. Затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості. Зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати. Нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання відсоткової ставки, недостатність грошової маси, масове знецінення основного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка.

2. Дно (депресія, застій). Найнижча точка спаду циклу - депресія - критична точка в економіці. Виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. Спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, відсутні нові інвестиції. Поступово починають зменшуватися товарні запаси.

3. Пожвавлення. Починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит. Виробництво, зайнятість та споживання зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність. Коли виробництво досягає передкризового рівня, економіка входить до фази піднесення (піку).

4. Пік (піднесення, експансія, бум). В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність. Спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати. Рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, зростання ділової активності припиняється.

Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню причин і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки. Знання цих теорій пояснює причини виникнення циклічних коливань в економіці.

Так, англієць У. Джевонс пояснював циклічність появою плям на сонці, американець Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери. Француз Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, С. Сісмонді - недостатнє споживання населення, М. І. Туган-Барановський - диспропорційність між галузями, М. Фрідмен - нестабільність грошової пропозиції, зумовлену втручанням держави в економіку, Н. Калдор – розрив у динаміці інвестицій і заощаджень. Дж. Кейнс пов'язував цикли з надмірними заощадженнями і недостатніми інвестиціями. К. Маркс вважав, що головна причина циклу-протиріччя капіталізму–між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення результатів виробництва.

З точки зору факторів економічних циклів виділяють два основних підходи до визначення причин циклів.

Перший пов'язують з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебувають за межами економічної системи:

- політичні й випадкові події (війни, революції, перевороти);

- зміни чисельності населення (міграція);

- поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери);

- відкриття нових земель та родовищ корисних копалин;

- виникнення сонячних плям;

- погодно-кліматичні зміни тощо.

Другий - з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі, такими як:

- нестабільність споживчих витрат;

- нестабільність інвестиційних витрат;

- зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини);

- діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитно-грошовій, податковій політиці) тощо.

Синтез або комбінація зовнішніх та внутрішніх факторів і стають причинами економічних циклів.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економісти вважають, що більш реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

- цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

- цикли Кузнеця – їхня тривалість складає 20 років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

- цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

- цикли Кітчина з тривалістю 3-5 років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

- приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Практично всі галузі економіки схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється тим, що в коротких циклах мають місце значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і зменшуються, коли обсяги виробництва і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості і зменшення валового внутрішнього продукту взагалі.

У випадку довших циклів, наприклад, у спорудженні залізниць, автомобільних шляхів і будівництві, коливання в темпах інвестицій викликають повільні економічні коливання та порушують економічну рівновагу. Це ж саме відбувається у випадку, коли коливається споживчий попит на товари довгострокового користування. Слід підкреслити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

На сучасному етапі циклічність розвитку економіки існує, але зменшити висоту хвиль та амплітуду коливань – реально, на це спрямована державна політика стабілізації.

Політика стабілізації – це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в економіці. Цю діяльність держави ще називають антициклічним регулюванням, чи протидією коливанням кон'юнктури.

Існує два типи політики стабілізації: стримування і експансія. Держава залежно від того, на якій стадії циклу знаходиться національна економіка, застосовує ту чи іншу політику. Ці політики пов'язані з регулюванням сукупного попиту, із впливом на величину витрат, що здійснюють учасники економічного життя. Основними інструментами макроекономічної стабілізації є:

1. Фіскальне (податково-бюджетне) регулювання, що дозволяє через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні.

2. Монетарне (кредитно-грошове) регулювання, що припускає вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні.

Держава для стабілізації економіки вдається й до інших важелів впливу. Це інструменти зовнішньоторговельного, валютного, прямого цінового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації та ін.

Вибір пріоритетів у використанні тих чи інших інструментів стабілізації економіки залежить від багатьох обставин: особливостей національної економіки, гостроти економічних проблем, світогляду людей, що здійснюють державне регулювання, ступеня інтегрованості національної економіки у світову економічну систему і т. ін.

Політика стримування – це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту. Вона застосовується тоді, коли економіка перебуває у стадії піку. У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібні заходи стримування, спрямовані на розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть заходи, пов'язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов'язкових банківських резервів і т. ін. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної плати. Скорочуються державні інвестиції.

Політика стримування може бути антиінфляційним засобом, але в той же час спроможна викликати загострення проблеми зайнятості.

Політика експансії – це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту. До таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду. Стимулюючи витрати, держава намагається „оживити“ виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення податків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов'язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискорення використання інвестиційних програм.

Політика експансії створює передумови для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін.

Дата добавления: 2014-01-04