Захист від водної та вітрової ерозії

Захист земель від несприятливих природних і техногенних процесів

В Україні надзвичайного поширення набули деградаційні процеси, зокрема:

· ерозія (її впливу зазнають 57,5 % земель); забруднення земель (близько 20 % території);

· підкислення ґрунтів (кислі ґрунти розповсюджені на 17,7 % території);

· засолення та осолонцювання ґрунтів

· підтоплення земель (близько 12 % території України займають площі природного та техногенного підтоплення);

· зсуви (поширені на 0,3 % площі території);

· карстоутворення (карстом уражено близько 37,6 % території);

· порушення земель (0,3 % території)[14].

Розглянемо правове забезпечення заходів з охорони земель від різних негативних процесів.

Під ерозією ґрунту розуміють руйнування його поверхневого шару під дією води чи вітру. Виділяють водну та вітрову ерозію, проте в спеціальній землевпорядній літературі існує думка, за якою замість терміну “ вітрова ерозія ” слід використовувати термін “ дефляція ” (лат. deflatio – “ розвіювання ”)[15].

Захисту земель від ерозії присвячена спеціальна ст. 47 Закону України “Про охорону земель”:

“Стаття 47. Охорона земель від ерозії та зсувів

Використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати грунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.”

Важливе значення мають Постанова ЦК КП України і РМ УРСР від 16.05.1967 № 320 “Про невідкладні заходи по захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії в Українській РСР”[16] та Обов’язковий для всіх землекористувачів мінімум заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів і по відновленню родючості та продуктивному використанню еродованих земель в УРСР, затверджений постановою РМ УРСР від 12.09.1960 № 1541[17]. Ці акти передбачають заходи із протиерозійної організації території, вимоги до обробітку ґрунту, сівби, збирання врожаю, правила розташування на схилах садів та виноградників, здійснення агролісомеліоративних, гідротехнічних та гідромеліоративних заходів по боротьбі з ерозією.

Одним з найдійовіших засобів із боротьби з ерозією ґрунтів є формування сталих агроландшафтів[18]. Заходами із боротьби з ерозією є влаштування полезахисних лісосмуг, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, консервація земель, КМОТ.

Влаштування полезахисних лісосмуг здійснювалося відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 20.10.1948 “Про план полезахисних лісонасаджень, запровадження травопільних сівозмін, будівництво ставків та водойм для забезпечення високих та стійких врожаїв у степових та лісостепових районах Європейської частини СРСР”[19]. На жаль, створення полезахисних лісосмуг було свого роду кампанією, обмеженою в часі, і нормативного характеру, розрахованого на постійне застосування, положення щодо лісосмуг не набули.

Для виконання робіт з охорони земель за рахунок бюджетних асигнувань здійснюється: будівництво складних протиерозійних гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, протиерозійні ставки-накопичувачі твердого стоку, берегоукріплення та обвалування рік і водойм для захисту сільгоспугідь, земляні вали, вали-канави, вали-тераси, вали-дороги, терасування схилів, засипка та виположування ярів, землювання еродованих земель із залуженням, залуження забрудненої шкідливими речовинами ріллі), протизсувні роботи тощо (лист Держкомзему України N 720/07 від 23.04.1996 “Про функціонування відділів технічного нагляду та перелік робіт з охорони земель”)[20]. Ці заходи мають здійснюватися у тому числі і за рахунок коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Обсяг подібних робіт на сьогодні є замалим через недостатність фінансування.

Іншими дієвими заходами із боротьби з ерозією є консервація деградованих земель (див. нижче), КМОТ (див. вище).

Одним із найважливіших заходів з охорони земель є їх захист від забруднення. Охороні земель від забруднення присвячена ст. 167 ЗК України

Положення ЗК України деталізовані у Законі України “Про охорону земель”:

“Стаття 45. Охорона земель і ґрунтів від забруднення небезпечними речовинами

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.

Особливості режиму і порядку використання забруднених земель погоджуються з органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я, екології і природних ресурсів та з питань аграрної політики.

Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин встановлює Кабінет Міністрів України [21].

Окрему статтю (ст. 46) в Законі присвячено охороні земель і ґрунтів від забруднення відходами.

Юридичним критерієм “чистоти” ґрунтів є нормативи гранично допустимої концентрації (далі - ГДК) шкідливих речовин у ґрунті та нормативи гранично (Закон: “ максимально ”) допустимих рівнів (далі - ГДР) радіоактивного забруднення ґрунтів (ст. 31 Закону України “Про охорону земель”). Ці нормативи на сьогодні мають санітарно-гігієнічне спрямування і виступають у якості складової санітарного законодавства. По відношенню до радіаційного забруднення діють норми ст. ст. 2 та 3 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.02.1991[22], а також Норми радіаційної безпеки України, затверджені Наказом Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.1997 № 62 (НРБУ-97)[23]. Охороні земель від забруднення слугує нормування внесення пестицидів та мінеральних добрив у ґрунт як важливий елемент технологічних правил і регламентів застосування агрохімікатів[24], вимоги до якості добрив, які встановлюються численними стандартами (див., наприклад, ОСТ 1028-86. “Добрива мінеральні. Застосування при вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією. Загальні вимоги”).

Закон України “Про охорону земель” (ст. 37 та ін.) передбачає систематичне агрохімічне обстеження земель сільськогосподарського призначення, яке повинно забезпечити постійний контроль за станом забруднення.

В Україні запроваджуються міжнародні стандарти у сфері охорони ґрунтів від забруднення. Наприклад, на основі відповідного міжнародного стандарту прийнято національний стандарт України ДСТУ ISO 11074-1:2004 “ Якість ґрунту. Словник термінів. Частина 1. Забруднення та охорона ґрунтів ”[25].

Захист земель від засолення здійснюється шляхом вапнування кислих та гіпсування солонцюватих ґрунтів хімічними меліорантами (пиловидними та слабко пиловими хімічними меліорантами[26]), застосування яких нормується відповідними стандартами, наприклад, ГОСТ 14050-93[27] (вапнякового борошна), ТУ 10-11-428-87[28] (місцевих вапнякових добрив), ТУ 118-08-428-83[29] (фосфогіпсу) тощо.

Захист від заростання бур’янами. Новітнє законодавство України обходить питання боротьби із бур’янами стороною, тому в Україні застосовуються акти колишньої УРСР: Указ Президії ВР УРСР “Про посилення боротьби з бур’янами” від 26.04.1962 [30], постанова РМ УРСР “Про затвердження Правил по боротьбі з бур’янами” від 11.05.1962 № 531[31]. Правила по боротьбі з бур’янами, зокрема, передбачають проведення таких заходів для знищення бур’янів, як забезпечення високої агротехніки вирощування сільгоспкультур, впровадження механізованого обробітку посівів просапних культур у двох напрямках, лущення стерні та зяблевої оранки, на посівах просапних культур застосовувати боронування, застосовувати хімічні засоби боротьби з бур’янами, забезпечувати при збиранні хлібів окреме збирання насіння бур’янів тощо.

Важливе значення для збереження корисних властивостей ґрунтів має встановлення нормативів тиску рухомої техніки на ґрунти. Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України “Про охорону земель”, “ [в]икористання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподарської техніки, питомий тиск ходових частин на ґрунт якої перевищує нормативи, забороняється ”. На сьогодні такі нормативи встановлені ГОСТ 26955-86 «Техника сельскохозяйственная мобильная. Нормы воздействия движителей на почву»[32]. Нормативи встановлюються в залежності від типу агрегату, типу ґрунту та його вологості. Механізм реалізації нормативів забезпечується також положеннями ГОСТ 26954-86 «Техника сельскохозяйственная мобильная. Метод определения максимального нормального напряжения в почве»[33].

Дата добавления: 2014-01-04