П л а н

ТЕМА: ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Лекція 11

1. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності.

2. Ліцензійний договір.

3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

5. Договір комерційної концесії.

6. Інші договори у сфері інтелектуальної власності.

1. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності. Особливість прав інтелектуальної власності обумовила необхідність окремого правового регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, чому і присвячені положення гл. 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності» та гл. 76 «Комерційна концесія» ЦК.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Стаття 1107 ЦК закріплює такі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

У наведеному переліку договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності як різновид зазначено ліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення ліцензійного договору, такий підхід є помилковим, оскільки сама по собі ліцензія є одностороннім волевиявленням правоволодільця і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести на прикладі довіреності як одностороннього правочину і договору доручення.

Власник речі може реалізувати свої повноваження по розпорядженню шляхом укладення договорів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування і тощо) і договорів на передачу майна у користування (договорів найму та позички). Якщо провести аналогію стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, то у першому випадку, коли відбувається зміна правоволодільця, йдеться про укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а у другому, коли надається право використання, - ліцензійного договору.

Тому недоречно застосовувати договірні конструкції купівлі-продажу, дарування, дайму (оренди) тощо до об’єктів інтелектуальної власності. Та обставина, що ЦК розширив предмет зазначених договорів майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди прав інтелектуальної власності. При проведенні розмежування між групами необхідно враховувати сферу застосування цих договорів. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір є правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності. У зв’язку з цим предметом договорів купівлі-продажу, дарування та найму (оренди) можуть бути майнові права, за виключенням майнових прав інтелектуальної власності.

Варто звернути увагу, що у сфері інтелектуальної власності не проводиться розмежування договорів на самостійні види в залежності від правоволодільця чи безвідплатності відносин. Тобто договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір можуть бути як відплатними, так і безоплатними.

Що ж стосується договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, то, оскільки у цьому випадку мова йде перш за все про створення результату творчої діяльності, за своєю суттю ці відносини близькі до договорів на виконання робіт.

З урахуванням специфіки і невичерпного переліку договорів щодо прав інтелектуальної власності, доцільно було поєднати гл. 75 і 76 ЦК та назвати «Договори у сфері інтелектуальної власності».

Сторонами договорів у сфері інтелектуальної власності за загальним правилом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак у випадку укладення договорів з метою наділення іншої особи певними правами інтелектуальної власності однією зі сторін (правоволодільцем, ліцензіаром) повинна бути особа, що має майнові права інтелектуальної власності (автор, власник охоронного документа, правонаступник тощо).

Форма договорів у сфері інтелектуальної власності обов’язково має бути письмовою. У разі недодержання письмової форми договору він є нікчемним (ч.2 ст. 1107, ч.1 ст. 1118ЦК).

Як виняток законом можуть бути встановлені випадки, у яких зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

За загальним правилом сторони самі вирішують, чи вважають вони за потрібне вчинити державну реєстрацію договорів у сфері інтелектуальної власності (наприклад, ліцензійних договорів). Відносно ж договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (стосовно об’єктів, які є чинними після їх державної реєстрації), їх державна реєстрація є обов’язковою.

Відсутність реєстрації договору комерційної концесії не впливає на чинність договору між сторонами, однак робить неможливим посилання на нього у відносинах із третіми особами.

2. Ліцензійний договір. Це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК)

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добровільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелектуальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які на законних підставах можуть використовувати належний йому результат творчої діяльності.

Договір на використання запатентованих об’єктів інтелектуальної власності чи об’єктів авторського права за своєю природою є ліцензійним договором, незалежно від назви, яку обирають сторони (наприклад, договір на передання права на використання, видавничий договір тощо).

Сторонами ліцензійного договору є:

1) ліцензіар - особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності (особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин) та

2) ліцензіат - особа, якій за договором надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).

Зміст ліцензійного договору складають такі умови:

1) про вид ліцензії. За обсягом прав, що надаються, розрізняють виключну, одиничну та невиключну ліцензії (ч. 3 ст. 1108 ЦК). Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері. Якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦК);

2) про сферу використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо). Потрібно чітко визначати повноваження ліцензіата, оскільки не зазначені у договорі права на використання об’єкта інтелектуальної власності вважаються такими, що не надані ліцензіату. За відсутності у договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, вважається, що вони поширюється на територію України (ч. 7 ст. 1109 ЦК). Якщо сторони не вказали у договорі строк дії договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років (ч. 1, 3 ст. 1110 ЦК);

3) про розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об’єкта права інтелектуальної власності. Винагорода за наданий дозвіл може бути встановлена у вигляді фіксованої грошової суми (паушальний платіж), періодичних платежів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів);

4) про максимальний тираж твору, якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми (ч. 3, 8 ст. 1109 ЦК).

5) про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови (ця умова є обов’язковою у випадку укладення договору стосовно торговельної марки і спрямована на захист прав споживача, для якого торговельна марка слугує, передусім, гарантією певної якості товару), як указано у п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Ліцензіат набуває права видачі субліцензії лише за умови, якщо це прямо передбачено у договорі. Субліцензійний договір - це договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (п. 2 ст. 1109 ЦК).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109, ч. 2ст. 1111 ЦК).

3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Це такий договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право користування, при укладенні цього договору права відчужуються і передаються безповоротно, відбувається заміна володільця виключних майнових прав.

Необхідно мати на увазі, що умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об’єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними (ч. 3 ст. 1113 ЦК).

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений стосовно будь-яких об’єктів інтелектуальної власності. Однак слід враховувати, що часткова передача прав, про яку вказано у законодавчому визначенні, може стосуватися не всіх об’єктів. Так, традиційним прикладом часткової передачі прав є торговельна марка, якщо вона зареєстрована стосовно кількох товарів (послуг).

У цьому випадку правоволоділець може передати майнові права стосовно певних товарів (послуг), залишивши за собою права стосовно інших товарів (послуг).

Якщо договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності укладається стосовно об’єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов’язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), то він також обов’язково має реєструватися у Держдепартаменті інтелектуальної власності. Пояснюється це необхідністю видачі охоронного документа на нового право володільця і внесення відомостей про це до відповідних Державних реєстрів.

Дата добавления: 2014-01-04