Сутність, витоки і функції політичного лідерства

Звичайно лідерами називають тих, хто перебуває попереду, впливає на інших для інтеграції групової діяльності з певною метою й очолює яку-небудь організацію чи рух. У загальному вигляді лідер визначений як «особа, здатна впливати на інших із метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства». Лідерство визначається як «один із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або ж частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка приймає і підтримує його дії».

Політичне лідерство є одним із різновидів лідерства взагалі. Воно може бути визначене як «процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи його частину), котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень й прав». Політичне лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі, адже воно відображає владні відносини в суспільстві на найвищому – державному – рівні.

Вивівши феномен лідерства за межі політичних партій і громадсько-політичних організацій та рухів, потрібно конкретизувати ознаки лідерства та лідера як особи (чи групи людей), яка консолідує зусилля оточення та активно впливає на нього для досягнення певних цілей.

Лідером може бути лиш особа, яка користується авторитетом серед оточення, виправдовує їхню довіру. Механізм реальної влади спирається або на повноваження суб'єкта, на його авторитет, на те й інше разом. Влада, заснована на повноваженнях, передбачає обов'язкове підкорення суб'єкту, зумовлене наявністю у нього права та можливості примушувати. Усі повноваження зазвичай відображені в законодавчих актах та посадових інструкціях, їхній обсяг визначається місцем суб'єкта в ієрархії політичної влади і не залежить від індивідуальних здібностей тієї особи, яка його посідає. На відміну від повноважень, авторитет ж дає змогу здійснювати владу без примусу, впливом самої особи суб'єкта.

Лідерство є вияв не авторитету влади, а влади авторитету. Оскільки лідера створює авторитет, він ніким офіційно не призначається й навіть не затверджується. Лідерство фіксує такі морально-психологічні відносини між суб'єктом та об'єктом політики, суть яких полягає у свідомому й добровільному підкоренні лідеру тих, хто за ним іде.

Вказане дає можливість взнати співвідношення між лідерством й керівництвом у політиці. В їх межах здійснюється практично однаковий процес розвитку суб'єкт-об'єктних відносин, коли в суспільстві існують відносини підкорення й один суб'єкт має можливість впливати на інших. Керівництво та лідерство розрізняються мірою використання авторитету. Під керівництвом розуміють управління, здійснюване в межах офіційних повноважень, виконання волі керівника відбувається завдяки його владі. На відміну від керівництва, лідерство – вплив особистого авторитету лідера на свідомість або ж поведінку певної спільності людей на базі їхніх цінностей і норм життєдіяльності. Політичний керівник, який не має авторитету, не є лідером, хоч б яку високу посаду він обіймав. Водночас політичним лідером може бути й така особа, котра формально же не обіймає керівних посад ні в політичних партіях чи громадсько-політичних організаціях, ні в органах державної влади, проте здобула визнання своєю політичною діяльністю, наприклад боротьбою за демократію, права людини, державну незалежність.

Немає підстав обмежувати політичне лідерство вищим керівництвом держави та лідерами партій і громадсько-політичних організацій. Феномен лідерства буває на всіх рівнях політичних відносин – від вищих органів держави до органів місцевого самоврядування, всередині політичних партій і громадсько-політичних організацій як у загальнонаціональному, так і в регіональному масштабі.

У політології є кілька підходів до пояснення природи політичного лідерства. Одного разу лідерство розглядається як вплив на інших людей. Такий вплив має ряд особливостей: він мусить бути постійним; вплив має здійснюватися на все оточення лідера; політичного лідера відрізняє перевага у впливі порівняно з впливом інших осіб; вплив лідера спирається на авторитет чи принаймні на визнання правомірності його керівництва. Іншого разу лідерство пояснюється саме на підставі структурно-функціонального підходу. Тут суспільство розглядається як ієрархічно організована система соціальних позицій і ролей, а лідерство ж – як управлінський статус, керівна посада, становище в суспільстві, пов'язане з прийняттям владних рішень.

У теорії політичного менеджменту та маркетингу лідерство розглядається як своєрідне підприємництво, здійснюване на специфічному – політичному ринку. Як на економічному ринку виробник пропонує споживачеві товар в обмін на гроші, так на політичному ринку лідер в обмін на керівну посаду в державі пропонує виборцям специфічний товар.

Функції політичного лідерства:

1. Новаторська функція: для того, щоб постати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство повинен запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником;

2. Інтегративна функція політичного лідерства полягає в тому, ніби на основі пропонованої лідером програми ведеться інтеграція дій його конституентів. В ідеалі програма лідера має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної групи населення тієї чи іншої території. Лідери, які відстоюють вузько групові чи суто класові інтереси, діють на шкоду суспільству, сприяють його розколу, розпалюють соціальні конфлікти;

3. Організаторська, або прагматична, функція політичного лідерства полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством, відображені у програмі лідера, в конкретні дії. Йдеться про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень у життя. Щоби організовувати і спрямовувати дії мас, лідер повинен мати організаторські здібності, вміти завойовувати довіру мас, вести їх за собою. Невід'ємними складовими організаторської діяльності політичних лідерів є регулювання ходу суспільних перетворень та контроль за їх здійсненням;

4. Комунікативна функція лідерства полягає в забезпеченні лідерами зв'язку як між масами й політичними інститутами, так самими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними лідерами вищими органами держави – зокрема парламентом, урядом, главою держави, вищими судами.

Дата добавления: 2014-01-04