Супутникові мережі зв’язку

Поява супутникових мереж зв’язку викликало таку ж революцію в передачі інформації, як винахід телефону.

Перший супутник зв’язку був запущений у 1958 р., а в 1965 р. запущений перший комерційний супутник зв’язку. Ці супутники були пасивними, пізніше на супутниках стали встановлювати підсилювачі і приймально – передаючу апаратуру.

В даний час супутники зв’язку запускаються на висоту 36000 км і знаходяться на геосинхронній (геостаціонарної) орбіті, площина якої знаходиться в площини екватора. Лінійна швидкість обертання супутника навколо Землі є такою, що забезпечує зрівноважування гравітаційного притягання Землі і стаціонарність обертання супутника стосовно обертання Землі. Супутник як би “зависає” над нерухомою точкою поверхні Землі. При такому положенні супутника антена наземної станції спостереження може знаходитися у відносно нерухомому стані. Геосинхронні супутники часто запускаються групами по три супутника. Рознесені друг від друга на 120⁰, вони забезпечують охоплення майже всієї поверхні Землі. Темпи поширення супутникового зв’язку дуже високі. Планується створити загальносвітову інтерактивну мережу передачі мультимедіа − інформації.

У супутникових системах зв’язку використовуються антени НВЧ − діапазону частот для прийому радіосигналів від передавальних наземних станцій і для ретрансляції цих сигналів назад на наземні станції. Більшість супутників використовують гигагерцовий діапазон 6/4 ГГц, деякі працюють у діапазоні 14/12 ГГц (перша цифра − частота роботи з ланки Земля − супутник, а друга − частота роботи з ланки супутник − Земля). Спроможність супутника приймати і передавати сигнали забезпечується спеціальним пристроєм − транспондером. Взаємодія між абонентами здійснюється в ланцюзі: абонентська станція (відправник інформації) − передавальна наземна радіотелеметрична станція (РТС) − супутник − прийомна наземна радіотелеметрична станція − абонентська станція (одержувач інформації). Одну наземна РТС обслуговує групу прилеглих АС.

До основних переваг супутникових мереж зв’язки відносяться наступні:

• велика пропускна спроможність, обумовлена роботою супутників у широкому діапазоні гігагерцових частот. Супутник може підтримувати кілька тисяч мовних каналів зв’язку. Наприклад, один з використовуваних у цей час комерційних супутників має 10 транспондерів, кожний з яких може передавати із швидкістю 48 Мбіт/с;

• забезпечення зв’язку між станціями, розташованими на дуже великих відстанях, і можливість обслуговування абонентів у самих важкодоступних точках земної поверхні;

• незалежність вартості передачі інформації від відстані між взаємодіючими абонентами (вартість залежить від тривалості передачі або обсягу переданого трафіка);

• можливість побудови мережі без фізично реалізованих комутаційних пристроїв, обумовлена широкомовністю роботи супутникового зв’язку. Ця можливість зв’язана зі значним економічним ефектом, що може бути отриманий у порівнянні з використанням звичайної не супутникової мережі, заснованої на численних фізичних лініях зв’язку і комунікаційних пристроїв.

Недоліки супутникових мереж зв’язку:

• необхідність витрат засобів і часу на забезпечення конфіденційності передачі даних, на запобігання можливості перехоплення даних “чужими” станціями;

• наявність затримки прийому радіосигналу наземною станцією через великі відстані між супутником і РТС. Це може викликати проблеми, зв’язані з реалізацією канальних протоколів, а також часом відповіді;

• можливість взаємного викривлення радіосигналів від наземних станцій, що працюють на сусідніх частотах (проблеми електромагнітного сумісництва);

• схильність сигналів на ділянках Земля − супутник і супутник - Земля до впливу різних атмосферних явищ.

Дата добавления: 2014-01-04