Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку включає в себе .ділові видання, Інтернет сайти рейтингових систем привабливості підприємств тощо.

Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційну складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом установлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку, та яка вклю­чає в себе: державні органи регулювання ринку інвестицій (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет), які виконують на ринку законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її основою є законодавча ба­за, яка регулює відносини суб'єктів підприємницької діяльності на інвестиційному ринку.

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку – це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність із:

• залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

• створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку приватного підприємництва;

• співробітництва з міжнародними, іноземними та ук­раїнськими організаціями у питаннях розвитку підприємництва;

• забезпечення проведення техніко-економічних експер­тиз програм та проектів підприємницької діяльності та вирішен­ня питання;

• консультаційної підтримки підприємців із юридичних питань, ведення бухгалтерської звітності, оподаткування та по­шуку ефективних джерел фінансування;

• страхування проектних та кредитних ризиків;

• сприяння становлення ринкових відносин в Україні че­рез створення, підтримку та розвиток малих та середніх приват­них підприємств тощо.

Міжнародний інвестиційний ринок являє собою чи не найскладніший акумулятивно-розподільчий механізм у сучасній світогосподарській системі. Його формування і розвиток грунтуються на взаємодії національних інвестиційних ринків і глобалізації економічного розвитку.

Для розуміння ролі інвестиційного ринку у внутрішній економічній системі необхідно його специфічні функції у цій системі відокремити від функцій інших ринків. У найбільш широкому плані виділяють: факторні, товарні та фінансові ринки (рис. 3-1).

Рис. 3-1. Взаємодія ринків у внутрішній економічній системі

Факторні ринки розподіляють чинники виробництва – землю, працю та капітал, а також прибутки у формі заробітної плати, прибутки від оренди та інші серед власників виробничих ресурсів. Споживчі одиниці використовують частину свого прибутку від факторних ринків для купівлі товарів та послуг на товарних ринках.

Фінансові ринки виконують життєво важливу функцію в економічній системі – вони спрямовують заощадження, що йдуть в основному від домогосподарств, до тих об’єктів (індивідуальних чи інституціональних), які потребують ресурсів, що перевищують їхні поточні прибутки. Більшість ресурсів акумулюються фінансовими ринками для забезпечення інвестиційної діяльності фірм та урядів.

Потоки капіталів через фінансові ринки можуть бути згрупованим за певними ознаками, зокрема як грошовий ринок та ринок капіталів.

Грошовий ринок – це інститут, через який індивідуальні та інституціональні суб’єкти з тимчасовими залишками коштів зустрічаються з позичальниками, що мають тимчасову нестачу коштів. Основними об’єктами цього ринку є короткострокові кредити (до одного року). Грошовий ринок також підтримує ресурси для спекулятивних операцій з цінними паперами та споживчими товарами.

Ринок капіталу являє собою інститут, що забезпечує здійснення довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств. Фінансові інструменти на ринку капіталу є довгостроковими або безстроковими.

У свою чергу ринок капіталів поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів з диференціацією останнього щодо домінування того чи іншого фінансового інструменту (ринок акцій, облігацій тощо).

Ринок цінних паперів відрізняється від інших ринків перш за все специфічним характером свого товару. Цінний папір – товар особливий. Це одночасно і титул власності, і боргове зобов’язання, це право на одержання доходу і зобов’язання цей дохід виплачувати. Це товар, який, не маючи власної вартості (вартість цінного паперу незначна), може продаватися за високу ринкову ціну. Цінний папір завжди є «символом» грошового капіталу або інших матеріальних цінностей. Тому його часто називають «фондовою цінністю». Разом з тим цінний папір – це завжди визначений «фондовий інструмент», за допомогою якого можна одержати доступ до реальних цінностей або забезпечити перехід (рух) цих цінностей від одного суб’єкта до іншого.

Ринок цінних паперів – регулятор багатьох стихійних процесів, які виникають в ринковій економіці. Це відноситься, перш за все, до інвестування капіталу. Вважається, що міграція капіталу відбувається притоком його до місць необхідного застосування і відтоком з тих галузей виробництва, де його надлишок. Цінні папери є засобом, який забезпечує роботу цього механізму. Вони адсорбують тимчасово вільний капітал, де б він не знаходився, і через купівлю-продаж допомагають «перекинути» його в необхідному напрямку. Внаслідок цього оптимізується структура суспільного виробництва.

Інвестиційний ринок можна визначити як ринок, що регулює сукупність економічних відносин, які виникають між продавцем та покупцем інвестиційних ресурсів. Відповідно до цього визначення, міжнародний інвестиційний ринок – це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн (рис. 3-2).

Рис. 3.2. Міжнародний інвестиційний ринок

Як ключовий сегмент фінансового ринку, він має яскраво виражену інтегративну специфіку по відношенню до інших ринків (рис. 3-3).

Зазначимо, що потоки ресурсів на міжнародному фінансовому ринку досить мінливі у географічному, функціональному та інституціональному аспектах.

Рис. 3-3. Формування міжнародного інвестиційного ринку

Графічно сучасні інвестиційні потоки все більше концентруються у промислово-розвинутих країнах, що стосовно прямих іноземних інвестицій характеризує рис. 3-4.

Країни походження капіталу	Країни вкладення капіталу
США	ЄС	Японія	Разом
США
ЄС		(339)
Японія
Разом

Рис. 3.4. Потоки прямих інвестицій у світогосподарській тріаді,
млрд. дол. США

Концентрація у розвинутих країнах характерна і для портфельного інвестування та міжнародних інвестиційних кредитів. Останніми роками спостерігається формування декілька нових центрів «інвестиційної активності». Це, зокрема, Мексика (якій США планує виділити до 50 млрд дол. для реалізації інтеграційних програм), землі колишньої Східної Німеччини (які потребують загальних інвестицій на суму близько 200 млрд німецьких марок), Китай, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, окремі європейські країни з перехідними економіками (Росія, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина).

Під впливом сек’юритизації суттєво видозмінюється функціональна структура міжнародного інвестиційного ринку (рис. 3.5)

Рис. 3-5. Функціональна структура міжнародного інвестиційного ринку

Зрозуміло, що функціонування міжнародного інвестиційного ринку можливе лише у тісній взаємодії з валютним ринком. Валютний ринок не лише обслуговує інші ринки, але має й власну структуру та механізм саморозвитку. Щоденні обсяги купівлі-продажу валют сягають сотень млрд дол.США. Провідними центрами проведення валютних операцій є Велика Британія, США, Японія, Сінгапур, Гонконг, Швейцарія, Німеччина, Франція, Австралія, Канада.

Дата добавления: 2014-01-04