Кров, її склад і функції

План

КРОВ

ЛЕКЦІЯ 5

1. Кров, її склад і функції

2. Фізико - хімічні властивості крові

3. Формені елементи крові

- Еритроцити, їхні функції і властивості. ср

- Гемоглобін і переніс кров'ю кисню

- Лейкоцити, їх види і значення. ср

- Захисні функції крові.

- Тромбоцити, їхнє значення. ср

- Згортання крові.

- Регуляція згортання крові.

- Протизгортальна система.

4. Регуляція складу крові

5. Групи крові.

6. Імунна система

Рекомендована література

Кров являє собою тканину, що складається з рідкої частини - плазми і клітинних елементів. Розуміння функцій крові неможливо при відношенні до крові тільки як до тканини організму. У 1939 році Г. Ф. Ланг запропонував об'єднати кров і органи, у яких відбувається утворення клітин крові і їхнє руйнування - кістковий мозок, тимус, лімфатичні вузли, селезінку і печінку, а також регулюючий нейрогуморальний апарат під загальним поняттям системи крові. Компоненти цієї системи здійснюють безпосередній контакт із кровоносним руслом. Таке взаємовідношення забезпечує не тільки транспорт клітин, але і надходження різних гуморальних речовин із крові в кровотворні органи.

У регуляції діяльності системи крові важливу роль відіграють гуморальні фактори - еритропоетини, тромбопоетини, лейкопоетини. Крім них діють і інші гуморальні фактори, наприклад андрогени. Медіатори (ацетилхолін, адреналін) впливають на систему крові не тільки викликаючи перерозподіл формених елементів, але і шляхом прямого впливу на холіно- і адренорецептори клітин. Визначений вплив робить і нервова система

Основною функцією крові є транспорт різних речовин, і, у залежності від характеру речовин, що переносяться і їхньої природи, виконує такі функції:

1. дихальну;

2. трофічну;

3. екскреторну;

4. гомеостатичну;

5. регуляторну

6. терморегуляторну;

7. захисну.

Дихальна функція. Ця функція являє собою процес транспорту кисню з органів дихання до тканин і вуглекислого газу в оберненому напрямку. У легенях і тканинах обмін газів заснований на різниці парціальних тисків, у результаті чого відбувається їхня дифузія. Кисень і вуглекислий газ утримується в основному в зв'язаному стані і лише в незначних кількостях у вигляді розчиненого газу. Кисень обернено зв'язується з дихальним пігментом - гемоглобіном, вуглекислий газ - із водою, основами і білками крові. Азот знаходиться в крові тільки в розчиненому стані.

Трофічна функція. Трофічна функція крові полягає в тому, що кров переносить поживні речовини (амінокислоти, моносахариди та ін.) від травного тракту до клітин організму, а також здійснює транспорт метаболітів від одного органа або тканини до інших.

Екскреторна функція. Екскреторна функція виявляється у видаленні з клітин та переносу до органів виділення непотрібних і шкідливих для організму кінцевих продуктів обміну речовин (амоніак, сечовина, сечова кислота, креатини, різні солі та ін.), що надійшли з їжею або утворилися в організмі в процесі метаболізму.

Гомеостатична функція. Кров бере участь у підтримці сталості внутрішнього середовища організму (наприклад, сталості рН, водного балансу, вмісту глюкози й інших метаболітів і т.д.).

Регуляторна функція крові. Деякі тканини в процесі життєдіяльності виділяють у кров хімічні речовини, що мають біологічну активність. Знаходячись постійно в стані руху в системі замкнутих судин, кров тим самим здійснює зв'язок між різноманітними органами. У результаті організм функціонує як єдина система, постійно пристосовуючись до мінливих умов зовнішнього середовища.

Терморегулююча функція крові. У результаті безупинного руху і великої теплоємності кров сприяє перерозподілу тепла в організмі і підтримці температури тіла. Під час роботи органу в ньому відбувається різке посилення процесів обміну і виділення теплової енергії. Наприклад, у слинній залозі кількість тепла збільшується у 2-3 рази у порівнянні з зі станом спокою. Ще більше збільшується утворення тепла у працюючих м’язах. Але тепло не затримується у працюючих органах. Воно поглинається кров’ю і розноситься по всьому тілу. Зміна температури крові викликає збудження центрів регуляції тепла, які розташовані у довгастому мозку і гіпоталамусі, що приводить до відповідної зміни утворення і віддачі тепла, в результаті чого температура тіла підтримується на постійному рівні.

Захисна функція. Її виконують різноманітні складові частини крові, що забезпечують виробітку антитіл і фагоцитів.

Антитоксини – нейтралізують різні токсини мікробів (дифтерія, ботулізм), зміїну отруту та ін..

Аглютиніні – викликають склеювання чужорідних клітин, мікробів та ін.

Преципітини – осаджують чужорідні білки. Володіють специфічністю, тобто кожний преципітин осаджує тільки визначені білки.

Цитолізини – розчиняють клітини. (при переливанні крові в організмі з’являються цитолізини, що викликають лізис введених еритроцитів; цитолізини, що викликають лізис мікробів, утворюються при попаданні до організму цих мікробів).

Лейкоцити (фагоцити) – фагоцитоз. Рух фагоцитів до місця скупчення чужорідних тіл обумовлено позитивним хемотаксисом. При руйнації чужорідних тіл багато лейкоцитів гине, утворюючи гній.

До захисних функцій відноситься також зсідання крові. При будь-якому, навіть незначному пораненні виникає тромб, що закупорює судину і припиняє кровотечу.

Кров складається із формених елементів (45 %) і міжклітинної речовини - плазми крові (55 %).

У організмі сільськогосподарських тварин і людини знаходиться крові, (%):

Кінь – 9,8 (8,5 - 10) Велика рогата худоба 8,0 (6,5 - 8,2)

Вівця 8,1 (7 - 9) Свиня 4,6 Людина 7

Кров, що знаходиться у тілі тварин, підрозділяють на дві фракції, які знаходяться у динамічній рівновазі. Їх співвідношенні визначається станом організму:

1. Та, що циркулює (55-60% загального об’єму)

2. Депонована кров (40-45%)

Депо крові є.

у селезінці до 16 %

капілярна система печінки 15 - 20 %

у шкірі до 10 %

тимчасове депо – капілярна система малого кола кровообігу

депонована кров має у своєму складі більше формених елементів, ніж, кров, що циркулює по судинах.

Вихід крові з депо відбувається при м’язовій діяльності, витратах крові, зниженні атмосферного тиску, тобто тоді, коли організм відчуває не достаток кисню.

Депо крові — це ті органи, які не тільки здатні містити в своїх судинах великі об'є­ми крові, а й можуть активно виводити її до кровоносного русла. Наприклад, у соба­ки селезінка, печінка, легені, шкіра, незважа­ючи на відносно невелику масу, разом містять майже половину всієї крові організму і мо­жуть виштовхнути 40—50 % утримуваної у

своїх судинах крові. Водночас у судинах скелетних м'язів та підшкірної жирової тка­нини, маса яких досягає половини маси тіла, міститься лише чверть усієї крові орга­нізму, та й мобілізувати, тобто викинути в разі потреби, в кровоносне русло ці тканини можуть не більш як 5 % утримуваної крові. У людини депо крові менш розвинені, а у більшості ссавців вони можуть утримувати понад 50 % всієї крові організму і за потреби викидати в судинне русло до 30-50% депонованої крові (Грінвей, Лаутт, 1986).

Механізм депонування крові в усіх депо крові в принципі однаковий: тонкостінні дрібні судини — пазухи, венули або вени легко розпрямляються і розтягуються під­вищеним тиском і вміщують досить значні об'єми крові. При цьому сфінктери у місці виходу судин із органа, скорочуючись, частково чи повністю перекривають вени і забезпечують утримання в органі депоно­ваної крові. У разі потреби (фізичне на­вантаження, емоційне напруження, крово­втрата) збудження симпатичної нервової системи спричинює звуження депонуючих судин, розслаблешш сфінктерів і вихід крові в судинне русло.

Селезінка масою, що не перевищує 1 % маси тіла, утримує близько 15 % усієї крові і здатна викидати у системний кровообіг до 75% депонованої крові. Кров надхо­дить до селезінки однойменною артерією, накопичуючись у венозних синусах — тон­костінних утворах, що легко розтягуються, наповнюючись кров'ю. На межі між сину­сами й вену лами є сфінктери, які, скорочу­ючись, майже повністю перекривають вихід з синуса. Залишається лише вузька щіли­на, крізь яку поступово профільтровується плазма крові, а її клітини затримуються. Капіляри, синуси й венули селезінки м'язо­вих клітин не мають і тому не здатні до активного скорочення. Під час мобілізації депонованої крові під впливом симпатич­ної нервової системи розкриваються сфінк­тери і скорочуються гладкі м'язи сполуч­нотканинної капсули та перекладок — тра-бекул, що утворюють каркас селезінки. Внаслідок цього відбувається швидке ви­гнання збагаченої еритроцитами крові до венозного русла. Печінка також є важливим депо крові. В її судинах, переважно ворітних і печін­кових венах і синусоїдах міститься до 20 % всієї крові, яка не вилучається з кровообі­гу, як у селезінці, а постійно, хоча й по­вільно, тече крізь печінку. Швидкість онов­лення крові в печінці й процеси депону­вання та мобілізації крові залежать від співвідношення швидкості припливу крові до печінки та її відтоку. Відтік регулюєть­ся сфінктерами печінкових вен. Адреналін І симпатичні нерви сприяють розкриванню цих сфінктерів і звуженню внутрішньопе-чінкових судин, що зумовлює швидкий ви­кид майже половини депонованої в печінці крові. Гістамін, навпаки, викликає звужен­ня сфінктерів і розширення вен печінки, збільшуючи об'єм депонованої крові в ній. Легені. У легенях міститься близько 10 % всієї крові організму, причому вона розподіляється не тільки у венах, айв артеріях, стінка яких значно тонша і здат­на більше розтягуватись, ніж в артеріях великого кола кровообігу. Депонована в легенях кров мобілізується під час фізич­ного навантаження, гіпоксії, але найчастіше це відбувається у випадках ортостазу: пе­рехід людини з горизонтального положен­ня до вертикального головою догори зу­мовлює зменшення об'єму крові в легенях більш ніж на ЗО %. Коли людина лягає, кровонаповнення легень збільшується, а •об'єм циркулюючої крові у великому колі кровообігу відповідно зменшується.

Шкіра. Вени й капіляри шкіри у люди­ни можуть містити близько 1 л крові. Депонування крові шкірою здійснюється здебільшого для забезпечення терморегуляції. На холоді, коли виникає потреба зменшити тепловіддачу, пре- і посткапілярні сфінктери закриваються, а розміщені глибше в під­шкірній клітковині артеріовенозні анасто-мози відкриваються. Депонована в капіля­рах і венулах поверхневих шарів шкіри кров вилучається з кровообігу і відіграє роль термоізоляції, а кровообіг здійснюєть-I ся через анастомози. За потреби віддати! зайве тепло кровотік у капілярах шкіри і зростає, але тепер кров не депонується, а швидко проходить капілярами у вени, по­вертаючись до серця.

Для визначення кількості крові, що утримується в організмі використовують методи:

1. знекровлювання

2. розведення

3. радіоактивної мітки

4. непрямий метод, за об’ємом плазми – використовують барвник бромсульфалеїн, який повністю зв’язується альбумінами плазми і рівномірно розподіляється у ній. За кількістю введеного барвника і концентрації його в плазмі розраховують об’єм плазми, а з урахуванням показника гематокриту – загальний об’єм крові. Показник гематокриту – це загальний об’єм формених елементів у 100 об’ємах крові.

Дата добавления: 2014-01-04