Структура і властивості антитіл

Механізм імунної відповіді

Типи імунної відповіді

Імунна відповідь – це реакція організму на проникнення сторонніх макромолекул.

Антиген – це речовина, що здатни викликати специфічну імунну відповідь.

Гуморальний тип відповіді – вироблення антитіл, що циркулюють в крові і специфічно пов’язуються з чужорідними молекулами (В-лімфоцити)

Клітинний тип відповіді – утворення спеціалізованих клітин, що реагують з антигеном, зв’язуючи і руйнуючи його (Т-лімфоцити).

У стані спокою (до стимуляції антигеном) Т і В лімфоцити розрізняють мало. Під впливом антигена відбувається їх профілерація і диференційовання. Активовані Т-клітини транформуються в лімфобласти, з яких утворюються Т-лімфоцити - кілери (вбивці), Т-лімфоцити – супресори (що пригнічують імунну відповідь), Т-лімфоцити –хелпери (що інтегрують імунну відповідь разом з В-лімфоцитами при виробленні антитіл, або шляхом стимуляції Т-лімфоцитів – кілерів. Всі активовані Т-лімфоцити видяляють розчинні фактори (лімфо токсини), які регулюють прояв клітинного імунітету і активізують фагоцитарну активність макрофагів.

В-лімфоцити, активовані антигеном, продукують антитіла. При першому контакті з антигеном відбувається їх початкова активація (сенсибілізація). Деякі з клітин перетворюються на клітини імунологічної пам’яті (не дають первинної імунологічної відповіді, але при повторному контакті з тим же антигеном легко перетворюються у клітини, що секретують антитіла.

Антитіла – це складні білки - глюкопротеїди, які утворюються в організмі теплокровних тварин у відповідь на надходження антигена і мають здатність специфічно взаємодіяти з цим антигеном. Являються головними ефекторними молекулами гуморального імунітету у тварин.

Антитіла знаходяться у сироватці крові і лімфі (ті антитіла, що циркулюють), у молозиві і секретах (антитіла, що секретують), на поверхні клітин, наприклад епітелію слизових оболонок (не пов’язані з мембраною антитіла).

Антитіла сприяють знищенню чужорідних тіл за допомогою

1. посилення фагоцитозу (шляхом зв’язування з рецепторами макрофагів і нейрофілів)

2. активації системи комплемента (білкового комплексу сироватки, що приймає участь в реакції антиген – антитіло, і викликає лізіс клітин)

3. стимуляції К-клітин (лімфоцитів без Т – або В – маркерів, що мають цитотоксичну дію)

4. можуть приєднуватися до вірусів або бактеріальним токсинам і перешкоджати їх зв’язуванню з рецепторами на клітинах – мішенях.

Взаємодія антиген – антитіло

Комплементарні (тобто взаємно відповідні один одному антигени та антитіла) утворюють імунний комплекс антиген – антитіло. При цьому антиген поєднується своєю детермінантою, а антитіло – своїм активним центром. Антиген більший за розміром, ніж антитіло, тому воно може розпізнавати лише окремі ділянки антигена., які називаються детермінантами. Антиген може мати декілька детермінант, що можуть стимулювати імунну відповідь і відрізняються за активністю.

Реакції специфічної взаємодії антитіл сироватки крові з антигенами проявляються у таких формах:

- аглютинація – склеювання антигенних часточок між собою

- преципітація – агрегація часточок з утворенням нерозчинних комплексів

- лізіс- розчинення клітин під впливом антитіл у присутності комплемента

- опсонізація – посилення фагоцитарної активності нейрофілів під дією антитіл – цитотоксинів

- цитотоксичність – загибель клітин під впливом антитіл – цитотоксинів

- нейтралізація – знезаражування токсинів білкової природи

Імунологічна пам’ять – це здатність імунної системи специфічно відповідати на повторні введення антигена. Вона проявляється у вигляді більш швидкої і посиленої відповіді на антиген. Може бути короткостроковою, довгостроковою та на все життя. її носіями є довго живучі сенсибілізовані В-лімфоцити.

Імунологічна толерантність – негативна форма імунологічної пам’яті. Проявляється у вигляді послаблення або відсутності відповіді на повторне введення антигена. Лежить в основі відсутності реакції організму на власні антитіла. Це обумовлено виведенням (елімінацією) В-і Т- клітин з рецепторами для антигенних детермінант власного організму або активацією Т-клітин супрессорів, що пригнічують реакцію на власні антигени.

Неспецифічна резистентність система неспецифічного захисту. Вона включає наступні компоненти:

- непроникненість шкіряних та слизових покривів

- кислотність вмісту шлунку

- наявність у сироватці крові і рідинах організму бактерицидних субстанцій (лізоциму, пропердину – комплекс сироваткого білку, йонів Mg⁺ і комплементу)

- нафвність ферментів та противірусних речовин (інтерферон, термостійкі інгібітори)

Неспецифічні фактори захисту	Специфічні (імунні) фактори захисту
Фагоцитоз Комплемент Інтерферон, інгібітори Непроникність покривів Лізоцим Пропердін	Антитіла Сенсибілізовані Т-клітини Клітини пам’яті Імунологічна толерантність Фагоцитоз Комплемент

Дата добавления: 2014-01-04