Технологія організації власної справи

Установчі документи. Важливим етапом організації фірми є складання уста­новчих документів і державна реєстрація. Установчими докумен­тами суб’єктів підприємницької діяльності є установчий договір і статут. Вимоги до установчих документів такі.

Установчий договір. У ньому необхідно зазначити:

· предмет зобов’язання засновника та суб’єкта підприємницької діяльності;

· зобов’язання щодо виконання раніше прийнятих засновником договірних зобов’язань;

· відповідальність сторін;

· порядок вирішення суперечок;

· термін дії договору;

· юридичні адреси сторін.

До установчого договору інформаційної фірми можуть додаватися: список ЕОМ та іншого обладнання, що їй передається, договір оренди виробничих приміщень та іншого майна; контракт про найм директора фірми, перелік послуг, що надаватимуться засновнику, тощо. Установчий договір набуває чинності з дня реєстрації фірми, якщо інше не передбачено договором.

Статут — основний юридичний документ, на основі якого діє підприємство. Статут визначає діяльність підприємства і затверджується власником майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті наводиться всебічна характеристика діяльності підприємства. Вимоги до змісту статуту встановлено Законом України «Про підприємства в Україні». У статуті зазначається власник і найменування фірми, її місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок утворення фірми, органи управління та порядок формування їх, компетенція та повноваження трудового колективу та його вибор­них органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності.

У найменуванні підприємства зазначаються його назва (фірма, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) тощо.

До статуту можуть включатися положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та ін. У статуті підприємства зазначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо).

Якщо організаційно-правовою формою є господарське товариство (ТОВ, ТДВ, ПТ, КТ, АТ), слід ураховувати обов’язкові вимоги до змісту установчих документів, визначені Законом України «Про господарські товариства». Згідно із Законом акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору та статуту; повне і командитне товариство — на підставі установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Загальні вимоги до змісту установчих документів товариств:

· відомості про вид товариства;

· предмет і цілі діяльності;

· склад засновників та учасників;

· найменування та місцезнаходження;

· розмір і порядок утворення статутного фонду;

· порядок розподілу прибутків і збитків;

· склад і компетенція органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів;

· порядок унесення змін до установчих документів;

· порядок ліквідації та реорганізації товариства.

До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не суперечать законодавству України.

Статут акціонерного товариства, крім цих відомостей, має містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань про викуп акцій

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю додатково мають містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Обов’язковою вимогою щодо товариства з додатковою відповідальністю є врахування особливостей цієї юридичної форми, тобто учасники ТДВ у разі недостатності сум у межах своїх внесків несуть додаткову відповідальність належним їм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному внеску кожного учасника.

Установчий договір повного товариства, крім загальних відомостей, повинен визначати розмір частки кожного з учасників, форми їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення вкладів.

Установчий договір командитного товариства додатково має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. Стосовно інших вкладників в установчому договорі вказується сукупний розмір їх часток у майно товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Відсутність в установчих документах відомостей, зазначених у законі, може стати підставою для відмови у держреєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не суперечить чинному законодавству.

Державна реєстрація підприємництва. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Згідно з чинним законодавством державна реєстрація суб’єк­тів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи подаються такі документи:

· рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) — у випадках, передбачених законом;

· статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми бізнесу;

· реєстраційна картка встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію;

· документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

· документ, який засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

· Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають: реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов’яз­кових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Якщо власник — юридична особа, то додатково подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію юридичної особи, якщо власник — фізична особа, то його підпис на установ­чих документах має бути нотаріально засвідченим.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом впродовж не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані у цей термін внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридич­них осіб), який їм надається органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та за вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу та органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, встановлюваному Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках установлюється центральним податковим органом України. В разі зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов’язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підпри­ємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом унесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

У світ бізнесу можна ввійти в такі способи:

1. Почати з порожнього місця (з нуля);

2. Придбати фрайчайзу;

3. Придбати діючу фірму (бізнес).

Найважчий шлях — перший. Однак багато хто починає саме з нього. При цьому, у більшості випадків, розпочинають справу, маючи вже професійний досвід з обраної сфери діяльності (наприклад, колишній співробітник рекламного відділу фірми створює рекламне агентство). Якщо недостатньо власного досвіду, можна спробувати знайти гарну підприємницьку ідею.

Другий спосіб — увійти у фрайчайзну систему, тобто придбати франчайз-пакет, який включає право на використання торгової марки, забезпечення необхідним обладнанням, технологією, підготовку персоналу та керівників, послуги з постачання матеріальних ресурсів, сервісного обслуговування, рекламних матеріалів і т. д. Такий спосіб зменшує ризик, але не гарантує успіху.

Придбання існуючого бізнесу значно зменшує ризик за умови правильної попередньої оцінки його стану та можливостей. Купуючи фірму, підприємець одразу отримує діючу систему виробництва відомих товарів чи послуг. Йому не доведеться долати тяжкий період зусиль, спрямованих на виборювання репутації, залучення клієнтури, добір і підготовку персоналу. Таке підприємство значно простіше фінансувати, бо гарантією для кредиторів є минуле діючої фірми та її активи.

Оскільки ці важливі проблеми вирішено, є можливість сконцентрувати увагу на поліпшенні роботи фірми.

Підприємець, який хоче розпочати власну справу, повинен здійснити багатоступеневий вибір, етапи якого умовно можна розглядати як технологічний процес, або логіку організації власної справи.

Пошук ніші. За пошуку ніші здійснюється двоступеневий вибір: вибір господарської ніші та пошук ринкової ніші. Вибір господарської ніші — це перший етап. На цьому етапі вивчають загальні умови інвестування грошей у підприємницьку діяльність у даний час і в даному місці.

Слід звернути увагу на:

— податкові пільги;

— стан ринку в різних галузях і регіонах;

— ступінь насиченості ринку;

— соціально-політичну нестабільність району;

— ненадійний попит.

Усе це — зовнішні умови та можливості підприємницької діяльності. Їх потрібно сприймати як такі, що задані зазделегідь і не залежать від самого підприємця.

Крім того, слід ураховувати суто економічні обмеження («вхідні бар’єри») на проникнення в ту чи іншу сферу (галузь):

— високий рівень початкових капітальних вкладень;

— тривалий термін окупності вкладених коштів;

— відсутність прибутку за нормального перебігу подій (наприклад, освіта, соціальне забезпечення тощо).

Необхідно врахувати також, що є заборонені сфери підприємницької діяльності (наприклад, виробництво зброї). Такий аналіз зовнішнього середовища і «загального клімату» підприємництва в різних галузях і регіонах допоможе прийняти рішення щодо виду підприємницької діяльності, галузі та району, в яких є сенс займатись нею на даний час.

Припустимо, що підприємець дійшов висновку, що це буде діяльність у сфері інформатизації ринкової інфраструктури (тобто бірж, фінансово-кредитної системи тощо) у межах Київської області з поступовим розширенням ринку в межах України з виходом, у перспективі, на міжнародний (світовий) ринок. Отже, наступний вибір, який йому необхідно здійснити (другий етап), — це пошук ринкової ніші, тобто визначення спрямованості, або спеціалізації підприємства.

Існує декілька варіантів розв’язання цієї проблеми:

1. Вибрати спеціалізацію, спираючись на власний досвід, результати аналізу, практику інших, згідно з об’єктивними обставинами.

2. Вибрати спеціалізацію, спираючись на інтуїцію;

3. Провести ретельний раціональний аналіз стану справ в обраній сфері. Можна такий аналіз провести самому, а можна звернутися до кваліфікованих фахівців. Останнє є більш привабливим насамперед для новачків, оскільки може застерегти від багатьох непродуманих дій та прорахунків. Однак такий аналіз коштує досить дорого, тож за браком коштів його можна здійснити самому.

Дата добавления: 2014-01-04