Історичні форми суспільного виробництва

Лекція 5

Вибір збутової поведінки

У межах цього етапу необхідно насамперед прийняти рішення щодо господарської діяльності: за контрактом, тобто на наперед визначений ринок, чи на вільний ринок.

За першим варіантом випуск продукції здійснюється відповідно до портфеля замовлень, що має фірма, тобто за контрактами, підрядами чи попередніми угодами. При цьому заздалегідь домовляються про терміни надання ІПП, вимоги до їх якості та ціну. Така форма господарювання не потребує спеціальних каналів роз­поділу. Проблеми збуту зводяться до дотримання договірної дисципліни та взаємних домовленостей:

¾ з боку замовника — своєчасно сплатити за ІПП і надати у разі потреби необхідну інформацію;

¾ з боку виробника — забезпечити відповідну якість ІПП (своєчасність, достовірність тощо).

За другим варіантом (робота на вільний ринок) передусім необхідно визначити, хто займатиметься збутом товару — сам підприємець чи спеціальна служба, створюватиметься своя збутова мережа чи використовуватиметься система збуту інших підприємств.

Необхідно прийняти рішення про те, як і ким буде представлена фірма на ринку — торговою точкою, збутовим агентством, тимчасовими представниками.

Потрібно буде кваліфіковано оцінити стан ринку, врахувати кон’юнктуру, регіональні особливості збуту. Необхідно передбачити можливість надання допоміжних послуг із супроводу (гарантійному та післягарантійному) продукту (послуги з технічного обслуговування та ремонту ЕОМ, супроводу програмного забезпечення тощо).

Важливим елементом формування попиту та просування продукту бізнесу на ринок є реклама. Підприємець повинен визначити конкретні цілі та задачі своєї рекламної діяльності, прийняти рішення щодо засобів розповсюдження рекламної інформації (тобто якими вони будуть: покази по телебаченню, рекламні оголошення у газетах, випуск рекламних щитів, спеціальної рекламної літератури, використання рекламних агентств тощо).

1. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Форма суспільного виробництва — це певний спосіб організації господарської діяльності.

Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.

Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Основні риси натурального господарства

Також до основних рис натурального виробництва можна додати:

· нерозвиненість суспільного поділу праці;

· традиційність виробництва, постійній ний асортимент продукції, незміні галузеві пропорції;

· застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного роз­витку в цілому;

· ручна праця та відсутність стимулів до удосконалення знарядь праці і підвищення її продуктивності;

· гальмування становлення та розвитку різних форм власності.

Натуральне господарство — такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Які причини зумовили виникнення і функціонування товарного виробництва, товарних відносин?

По-перше — наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів.

По-друге — наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості господарюючих суб'єктів спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші).

І якщо суспільний поділ праці створює об'єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів.

Розрізняють два типи товарного виробництва:

1. Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам (рис. 5.2.).

Рис. 5.2 Спільність і відмінність простого й розвинутого товарного виробництва

2. Розвинуте товарне виробництво — це ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

Основні риси товарного виробництва:

1) товарне господарство - господарство відкритого типу: виробники по­стійно прагнуть збільшити обсяги своєї діяльності, розширити кордони обміну результатами своєї праці (товарами);

2) воно поступово охоплює всі сфери життєдіяльності людини, товара­ми стають всі продукти праці, товаром стає навіть сама здатність людини до праці - робоча сила;

3) сприяє реалізації власного інтересу кожної лю­дини, яка бере участь у ньому; більш того воно стає передумовою реалізації здібностей людини, дозволяє їй відчути себе особистістю;

4) конкуренція виробників постійно вимагає від них удосконалювати знаряддя праці, використовувати нові предмети праці, накопичувати передовий досвід та обмінюватись ним, здійснювати пошук нових форм організації виробництва і все вищезазначене підпорядкувати єдиній меті - зменшенню витрат виробництва, підвищенню продуктивності праці з метою збільшення прибутку (доходу);

5) створює сприятливі умови для використання досягнень НТП, новітніх тех­нологій, а це - неодмінна гарантія його подальшого розвитку, історичної перспективи;

6) сприяє прискореному розвитку продуктивних сил через демократичні інститути державного управління, в тому числі ті, і які спрямовані на захист прав і свобод людини.

У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у всесвітньому масштабі. Це зумовлено такими причинами:

по-перше, процесом подальшого поглиблення суспільного розподілу праці всередині національної економіки, що супроводжується виникненням нових галузей виробництв (електроніка, біотехнологія, космічна техніка, телекомунікації, інформатика та ін.);

по-друге, тенденцією розширення товарних відносин у сфері нематеріального виробництва, що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб людини;

по-третє, швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці;

по-четверте, завдяки процесу інтернаціоналізації, розширенню всесвітніх економічних зв'язків товарне виробництво, дедалі більше набуває всесвітнього характеру.

Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

2. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості

Основоположною категорією товарного виробництва є "товар". Однак історично та логічно цій категорії передувала категорія "благо".

Благо — все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.

·

Рис. 5.3. Класифікація економічних благ

Блага поділяють на:

· неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (наприклад, повітря, морська вода, сонячне тепло та ін.).

· економічні блага — це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості.

Дата добавления: 2014-01-04